Іллінойс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Штат Іллінойс
Прапор штату Іллінойс Печатка штату Іллінойс
Прапор Штату Іллінойс Печатка штату Іллінойс
Девіз: State sovereignty, national union
Прізвисько штату: Земля Лінкольна, Штат Прерії
Карта США з підсвіченим штатом Іллінойс
Інші штати США
Столиця Спрингфілд
Найбільше місто Чикаго
Губернатор Пат Квін (D)
Офіційні мови англійська
Площа 149 998 км² (25-й)
 — Суша 143 968 км²
 — Вода 6,030 км² (4.0%)
Населення (2000)
 — Населення 12 419 293 (5-й)
 — Густота 86,27 /км² (11-й)
Приєднання до США в якості штату
 — Дата 3 грудня 1818
 — Номер 21-й
Часовий пояс Центральний час: UTC-6, влітку UTC-5
Широта 36°58'N - 42°30'N
Довгота 87°30'W - 91°30'W
Ширина 340 км
Довжина 629 км
Висота
 — Найбільша 376 м
 — Середня 182 м
 — Найнижча 85 м
Абревіатури
 — USPS IL
 — ISO 3166-2 US-IL
Веб-сайт www.illinois.gov

Ілліно́йс, іноді Ілліно́й[1] (англ. Illinois, МФА: [ˌɪləˈnɔɪ̯]) — штат на Середньому Заході США, над озером Мічиган; площа — 149 998 км², населення — 12 830 632 осіб (2010, перепис). Адміністративний центр — місто Спрингфілд, найбільше місто — Чикаго.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово Illinois є назвою ранніх племен штату, даною французькими місіонерами. Написання цього слова раніше мало багато різних форм.[2]

Американські вчені раніше вважали, що слово Іллінойс походить із мови маямі-іллінойс, де означає чоловік або люди. Через вплив французької воно трансформувалося з iliniwek в illinois.[3][4] Проте ця етимологія не знайшла підтвердження, оскільки переклад слова чоловік цією мовою — ireniwa, у множині ireniwaki. Також вважалося, що слово Illiniwek означає «плем'я вищих людей»,[5] що з точки зору етимології виявилося помилковим припущенням. Назва походить від дієслова irenwe·wa мови маямі-іллінойс, що означає «він говорить правильно». Це слово перейшло до мови оджібве, де перетворилося на ilinwe· (у множині ilinwe·k). Французи запозичили це слово та перетворили закінчення на -ois, згідно з орфографією французької мови. Поточне написання назви латинкою, Illinois, почало з'являтися на початку 1670-х років. Самоназва племені іллінойс, як підтверджують усі три французькі словники, складені місіонерами, була Inoka, хоча походження цього слова невідоме[6][7]

Географія[ред.ред. код]

Чикаго, найбільше місто Іллінойсу.
Мапа Іллінойсу

Штат розташований на Центральних рівнинах, і 60% його території займають прерії, інша частина зайнята пагорбами. Загальна площа — 149 998 км² (25-е місце з 50-ти штатів), площа водної поверхні — 6 020 км², більшу частину якої займає озеро Мічиган[8].

Найвища точка — Чарльз-Маунд, розташована на висоті 376 м над рівнем моря. Найбільший за площею округ — Маклін[9].

Іллінойс межує на півночі з Вісконсином, на північному сході з озером Мічиган, на сході зі штатом Індіана, на півдні з Кентуккі (через річку Огайо), на заході з Айовою та Міссурі (через річку Міссісіпі). Іллінойс також має водний кордон із штатом Мічиган через однойменне озеро.

Межа штату з Індіаною від озера Мічиган є прямою лінією, що проходить по західній довготі 87° 31′ 30″, частина південної ділянки проходить вздовж річки Вобаш до місця, де вона впадає в річку Огайо.

У штаті — більше 500 річок (найбільша — Іллінойс, поєднана судноплавним каналом з озером Мічиган) та 950 озер.

Іллінойс багатий на корисні копалини, серед яких — вугілля, нафта, природний газ, цинк, пісковик.

Географічно Іллінойс поділяється на три райони.

Північний Іллінойс охоплює Чикаголенд, прилеглі округи, Рокфорд та Чотири міста. Цей регіон є багатонаціональним, щільно заселеним та найбільш індустріалізованим. Округ Кук, населення якого складає 5 194 675 осіб за даними перепису 2010 року,[10] є найбільшим за населенням в Іллінойсі та другим у США. Через Північний Іллінойс проходять автошляхи Interstate 80 та Interstate 90.

Центральний Іллінойс переважно складається з прерій та містить столицю штату — Спрингфілд. Ця частина, відома як Земля Лінкольна та Серце Іллінойсу, характеризується переважно середніми і невеликими містами. У цьому регіоні розвинене сільське господарство, вирощуються великі обсяги кукурудзи та сої. Також присутні багато фабрик та освітніх закладів. Серед найбільш значимих міст Центрального Іллінойсу є: Пеорія (третя за величиною метрополійна територія штату з населенням 370 000 осіб), Спрингфілд (столиця штату), Декейтер, Блумінгтон-Нормал та Шампейн-Урбана.

Південний Іллінойс (також Маленький Єгипет, англ. Small Egypt) лежить на південь від 50-ї магістралі. Це переважно аграрний регіон, без великих міст (найбільше — Беллвілл — має населення 44 тисячі). Цей регіон має тепліший зимовий клімат, ніж решта штату, а також є більш гористим. Тут містяться незначні поклади нафти та розташовані вугледобувні підприємства. Тим не менш, завдяки розташуванню тут передмість Сент-Луїса і великої кількості менших міст, цей регіон більш населений, ніж Центральний Іллінойс.

На крайньому північному заході Іллінойсу розташовується так звана Driftless Area, область, яку історично не зачепило зледеніння. Через це вона є більш піднятою та гористою місцевістю. Найвища точка рельєфу Іллінойсу, Чарльз-Маунд висотою 376 м, знаходиться в цій області. Хоча формально найвищою точкою Іллінойсу (близько 442 м) є вершина Вілліс-Тауер у Чикаго.

Клімат[ред.ред. код]

Захід сонця над житницею в окрузі Шампейн

Клімат Іллінойсу континентальний, зі спекотним літом та холодною зимою. Погода в Іллінойсі є дуже мінливою, особливо взимку. Подекуди температура повітря може впасти більш ніж на 12 °C протягом години. Основною причиною цього є рівниність місцевості Іллінойсу та сусідніх штатів, що дозволяє повітряним потокам рухатися швидко і без перешкод у будь-якому напрямку.

Завдяки близькості до озера Мічиган зими в північно-східній частині штату дещо м'якші, ніж у північно-західній. Середня температура в Іллінойсі взимку становить -7,6 °C на півночі, -3 °C в центрі та 1 °C на крайньому півдні. Мінімальні температури коливаються в межах від -30 °C до 5 °C на північному сході, від -35 °C до 1 °C на північному заході, і від -25 °C до 10 °C на крайньому півдні. Максимальні температури - від -24 °C до 13 °C на північному сході, від -28 °C до 7 °C на північному заході, від -18 °C до 17 °C на крайньому півдні. Найнижча температура, зареєстрована в Іллінойсі, становила -39 °C - у Рошеллі (округ Оґл) 15 січня 2009 року.[11][12]

Влітку середня температура складає 21 °C на півночі і 29 °C на півдні. Мінімальні температури літа коливаються від 12 °C до 20 °C на півночі і від 16 °C до 26 °C на півдні. Максимальні - від 22 °C до 35 °C на півночі і від 25 °C до 38 °C на півдні. Найвища температура в штаті, 47 °C, була зареєстрована 14 липня 1954 року в Іст-Сент-Луїсі.[12]

Середні річні рівні дощових опадів становлять близько 100 см на півночі та 85 см на півдні, сніжних - 76 см на півночі і 25 см на півдні. Частими є торнадо (особливо в період між квітнем і червнем), від яких в Іллінойсі загинуло більше людей, ніж у будь-якому іншому штаті. Найбільший із них, Tri-State Tornado (названий так через те, що пройшов трьома штатами - Іллінойсом, Індіаною та Міссурі), забрав 1925 року 695 людських життів.[13]

Захід сонця в Чикаго.

Історія[ред.ред. код]

До 1818 року[ред.ред. код]

Графюра часів місісіпської культури, знайдена в окрузі Юніон

Задовго до появи перших європейців, територію сучасного Іллінойсу населяли численні алгонкінські племена індіанців. Ці народи утворювали конфедерацію під назвою Іллінівек (Illiniwek). Починаючи з 1680-х років, різні племена ірокезів нападали на алгонкінські, проте ці напади не завдали значної шкоди конфедерації.

Французькі місіонери Жак Маркетт та Луї Жольє були першими європейцями, які досліджували регіон. Отримавши наказ від губернатора Нової Франції на розвідування території в руслі річки Міссісіпі та створення карти, місіонери вирушили з Квебеку 1673 року та прибули до регіону 1675-го. Жольє дав ім'я Іллінойс території з огляду на назву конфедерації Illiniwek, з представниками якої місіонерам вдалося встановити дружні стосунки. В тому ж році Маркетт заснував католицьку місію в регіоні. 1699 року іншими французькими місіонерами було засновано комерційну установу, а 1703 року - своє поселення. На той час регіон був частиною Нової Франції після анексії Рене де ла Салем 1682 року. Два місіонерські селища згодом стали головними франкомовними центрами регіону.

Іллінойс у 1718 році. Сучасні межі штату виділено світлим кольором. Джерело - Carte de la Louisiane et du cours du Mississipi, автор Гійом Деліль.[14]

Оскільки французи були переважно католиками, через колонізацію католицька церква була єдиним релігійним інститутом у регіоні протягом століття, допоки 1787 року в регіоні не оселилися перші протестанти. 1717 року Франція поділила територію Нової Франції на чотири колонії: Акаді, Нова Шотландія, Квебек та Луїзіана. Іллінойс належав до останньої. Того ж року шотландський торговець Джон Ло привіз до регіону велику кількість французьких переселенців.

1763 року британці перемогли французів у Семилітній війні. За умовами Паризької угоди, французи передавали свої території на схід від річки Міссісіпі британцям, а території на захід - іспанцям. Іллінойс опинився під контролем Великої Британії.[15]. На той час населення європейського походження в штаті становило близько двох тисяч осіб. Деякі французи, незадоволені насадженням протестантизму британською владою, переселялися до іспанських колоній. 1764 року конфедерація Іллінівек разом із французами підняла повстання проти британської влади, але воно було придушене. 1778 року, під час Війни США за незалежність, Іллінойс був захоплений силами Сполучених Штатів.

З 1787 року Іллінойс був частиною Північно-Західних територій, з 1800 - Території Індіана. 3 лютого 1809 року регіон виділився зі складу Території Індіана в окрему територію Іллінойс. 3 грудня 1818 року Іллінойс став 21-м штатом США, хоча на той момент його північна межа знаходилася далі на південь від сучасної. Втім, 1819 року політики штату домовилися з Конгресом про розширення Іллінойсу на північ. Таким чином, до складу штату увійшла територія, на якій зараз знаходиться Чикаго.

1818 - 1900[ред.ред. код]

Карта 1850 року з планом перенесення столиці на захід як "західний округ Колумбія"

1819 року столицею штату стала Вандалія, а з 1839 року столиця знаходиться в місті Спрингфілд.

Населення Іллінойсу почало різко зростати з 1820-х років разом із відкриттям каналу Ері в штаті Нью-Йорк, який спростив шлях із нього до північних штатів. Станом на 1820 рік населення штату становило приблизно 55 000 осіб, а через 10 років воно вже зросло до 157 000. Населення штату зростало і після того, як війська США розгромили алгонкінські племена, які до того постійно нападали на міста та сільську місцевість. Ці племена були витіснені на захід від річки Міссісіпі. Іммігранти тим часом прибували до штату в усе більшій кількості.

Хоча Іллінойс вважався вільним штатом, рабство в ньому було. Етнічні французи володіли чорношкірими рабами вже в 1820-х роках, а американські колоністи до того привозили їх із Кентуккі. Формально рабство було заборонене законом Північного Заходу, але воно не стосувалося раніше придбаних рабів. Коли Іллінойс став штатом у 1818 році, закон перестав діяти, і близько 900 рабів і надалі утримувалися в штаті. Оскільки в південній частині Іллінойсу, відомій як "Маленький Єгипет",[16][17] проживало багато мігрантів з Півдня, цей регіон був ворожим до вільних негрів. 1822 року жителі Іллінойсу проголосували проти легалізації рабства. Тим не менш, значна частина населення була проти того, щоб чорношкірі ставали постійними жителями. Деякі поселенці привозили рабів на певну пору року або як домашню прислугу.[18] 1853 року, користуючись положеннями Конституції Іллінойсу 1848 року, Джон Логан із Палати представників допоміг провести та прийняти закон, що забороняв афроамериканцям, навіть звільненим із рабства, селитися в штаті.[19]

Зима 1830–1831 отримала назву "Зима глибокого снігу"; раптовий та глибокий снігопад покрив штат, що унеможливило рух транспорту до кінця зими та призвело до загибелі багатьох подорожувальників. Після цього мали місце декілька суворих зим. 20 грудня 1836 року штатом пройшовся швидкий холодний фронт, який за лічені хвилини заморозив калюжі та спричинив смерть багатьох людей, які не встигли сховатися в будинках. Холодна погода також спричинила замерзання багатьох насаджень круп у північній частині штату. Південна частина штату постачала їжу на північ, що могло стати причиною її неформальної назви "Маленький Єгипет" - на честь біблійної історії про Йосипа, який постачав зерно своїм братам.[20]

Чикаго було засновано 1833 року, на той час це було поселення з 350 жителями. Відкриття каналу Ері за декілька років до того, зручне географічне положення поблизу Великих Озер (які канал Ері сполучав із Атлантичним океаном), зробили містом великим залізничним вузлом. Вже через чотири роки, у 1837, Чикаго з населенням в 4 тисячі отримав статус міста. Відкриття каналу Іллінойс-Мічиган, який сполучив Великі озера з річками Міссісіпі та Міссурі, зробило Чикаго не тільки головним залізничним центром, а й одним із головних портових міст США. Всього за декілька десятиліть Чикаго став першим за населенням містом Іллінойсу та другим у США після Нью-Йорка.[21]

З активним зростанням кількості шахт і фабрик у 19 столітті, в Іллінойсі почали з'являтися профспілки. Одним із поштовхів до розвитку профспілок були страйки в Пуллмані та на площі Хеймаркет.

1847 року за підтримки активістки Доротеї Дікс Іллінойс став одним із перших штатів із урядовою підтримкою лікування психічних хвороб, яке замінило богадільні.

Протягом 1850-х років уряд США мав плани перенести столицю (округ Колумбія) на захід, із плановою назвою "Західний округ Колумбія". Одним із претендентів було місто Метрополіс в Іллінойсі. Втім, ці плани так і залишилися на папері.

1858 року Авраам Лінкольн та Стівен Дуглас були головними претендентами на крісло сенатора Іллінойсу. Після семи райндів запеклих дебатів вибори в Сенат виграв Дуглас. Тим не менше, на загальнонаціональних президентських виборах 1860 року, де також балотувалися Лінкольн і Дуглас, після дебатів переміг Лінкольн.

Через рік почалася Громадянська війна в США. Іллінойс, як північний штат, воював на боці Союзу проти Конфедерації. Президент Лінкольн та один із головних командирів Союзу, Улісс Грант, походили з Іллінойсу. Понад 250 тисяч солдат з Іллінойсу воювали на боці Союзу - більше, ніж із будь-якого штату, окрім Нью-Йорку, Пенсильванії та Огайо.

Війна прискорила процес індустріалізації штату. По закінченні війни Чикаго здобув славу як промислове місто та як найбільший центр харчової промисловості. Було збудовано багато залізниць, осушувалися водно-болотяні угіддя для культивації земель. Тим не менш, оскільки проблема несприятливих умов праці та низьких зарплат робітникам не була вирішена навіть частково, зростало незадоволення робочого класу. Селян також не влаштовували низькі ціни на продукцію та високі ціни на інструментарій. 1892 року і селяни, і робітники проголосували за губернатора Джона Альтгельда. Альтгельд ввів нові трудові закони, активізував переговори замість застосування сили до протестувальників та покращив систему загальної освіти.[22]

8-10 жовтня 1871 року в центрі Чикаго сталася Велика чиказька пожежа, що зруйнувала 10 км2 площі міста та призвела до загибелі близько 300 людей.[23]

З 1900 року[ред.ред. код]

Лінчування афроамериканця білим населенням в результаті міжрасових сутичок у Кейро

Протягом перших десятиліть 20 століття було прийнято різні трудові закони. Окрім того, 1911 року Іллінойс першим серед усіх штатів схвалив закон, який надавав фінансову допомогу бідним родинами з малими дітьми.

В цей же час тисячі афроамериканців масово емігрували з південних штатів до Іллінойсу. Одним із стимулів до міграції була газета афроамериканської культури Black Defender, яка видавалася в Чикаго. Кількість чорношкірого населення постійно зростала, особливо в Чикаго, де на той час їхній відсоток становив близько 37% від усього населення. Присутність значної кількості чорношкірих, особливо в переважно білих районах, викликала міжрасові сутички та чвари. Це вилилося у три великі повстання: 1908 року в Спрингфілді, 1917 року в Іст-Сент-Луїсі та 1919 року в Чикаго.

Протягом Першої Світової війни та кількох років після неї відбувався економічний ріст Іллінойсу. 1920 року Конгрес заборонив виробництво, перевезення та продаж алкогольних напоїв (сухий закон). Це призвело до появи численних банд, які незаконно ввозили алкоголь до Сполучених Штатів. Головою більшості з цих банд був Аль Капоне. Банди воювали між собою та з поліцією, сутички закінчувалися смертями людей. Рівень злочинності в Іллінойсі різко зріс, особливо в Чикаго. 1933 року закон було скасовано.

Велика Депресія 1929 року серйозно зашкодила економіці штату. Численні фабрики та магазини закривалися через банкрутство, тисячі людей залишилися без роботи. 1932 року уряд почав надання фінансової допомоги безробітним. Економічний спад закінчився із відкриттям великих джерел нафти у 1937 році. Згодом Іллінойс став четвертим штатом США за виробництвом нафтопродуктів.

Економіка Іллінойсу також зростала під час Другої Світової війни. Окрім того, що відкривалися нові фабрики і заводи, Енріко Фермі з іншими науковцями в Університеті Чикаго здійснив першу штучну ядерну реакцію в історії людства. Можливість здійснювати контрольовані ядерні реакції відкрила можливість побудови ядерних реакторів для генерації електричного струму. Ядерна промисловість стала однією з головних в економіці штату. 1968 року почалося будівництво прискорювача частинок Fermi National Accelerator Laboratory (скороченоFermilab), яке було завершене за чотири роки. Розвиток ядерної індустрії в 1960-х роках вплинув на державні інвестиції та розвиток інших галузей промисловості штату, зокрема, машино- та літакобудування.

1970 року Іллінойс схвалив проект на 750 мільйонів доларів стосовно переробки промислових стоків і викидів. До цього часу більшість виробничих відходів викидалася прямо в воду. Протягом 1980-тих років в метрополійній області Чикаго було збудовано різноманітні технологічні підприємства.

2000 року тогочасний губернатор штату Джордж Раян наклав мораторій на закони, що дозволяли смертну кару в штаті. В січні 2003 року, незадовго до закінчення свого терміну перебування на посаді, Раян замінив вирок усім засудженим до смертної кари на довічне ув'язнення.

Економіка[ред.ред. код]

Іллінойс є високорозвинутим регіоном. У ньому працюють підприємства важкої металургії, машинобудівної, електротехнічної, харчової промисловості, атомні електростанції; інтенсивне вирощування кукурудзи, сої, пшениці; тваринництво, свинарство; густа транспортна мережа.

Валовий внутрішній продукт штату, за оцінкою 2010 року, становить 652 млрд доларів США.[24], що відповідає 45 302 доларам на душу населення. Особистий дохід за оцінкою 2009 року становить 41 411 доларів на особу.[25]

Населення[ред.ред. код]

Населення за роками
Рік Населення
1810 12 282
1820 55 211
1830 157 445
1840 476 183
1850 851 470
1860 1 711 951
1870 2 539 891
1880 3 077 871
1890 3 826 352
1900 4 821 550
1910 5 638 591
Рік Населення
1920 6 485 280
1930 7 630 654
1940 7 897 241
1950 8 712 176
1960 10 081 158
1970 11 110 285
1980 11 427 414
1990 11 466 682
2000 12 419 293
2010 12 830 632
Щільність населення Іллінойсу

За даними перепису 2010 року населення Іллінойсу становить 12 830 632 мешканці. Кількість населення зростає з кожним черговим переписом.

Станом на 2004 рік, 13,3% мешканців штату були народжені за межами США.[26]

Третє за величиною місто США, Чикаго, знаходиться на півночі Іллінойсу. 2000 року 23,3% населення Іллінойсу проживало в Чикаго, 43,3% — в окрузі Кук і 65,6% — в частині Чикаголенду, яка належить штату.

Решта населення живе в менших містах та сільській місцевості. Згідно з даними перепису 2000 року, геометричний центр населення штату знаходиться в окрузі Ґранді, географічні координати 41°16′42″ пн. ш. 88°22′49″ зх. д. / 41.278216° пн. ш. 88.380238° зх. д. / 41.278216; -88.380238.[27]

Мови[ред.ред. код]

Основні мови спілкування в Іллінойсі
Мова Відсоток носіїв
(2010)[28]
англійська 78,26%
іспанська 12,74%
польська 1,64%
китайська (включаючи кантонську та путунхуа) 0,67%
тагальська 0,64%
німецька 0,41%
корейська 0,41%
арабська 0,38%
урду 0,35%
російська 0,35%
італійська 0,34%
гуджараті 0,32%
грецька 0.30%
гінді 0.30%

Найбільші міста[ред.ред. код]

Місто Оригінальна назва Округ Населення[29]
Чикаго Chicago Кук 2 695 598
Аурора Aurora Кейн 197 899
Рокфорд Rockford Віннебаґо 152 871
Джолієт Joliet Вілл 147 433
Непервілл Naperville Дюпаж 141 853
Спрингфілд Springfield Сенґемон 116 250
Піорія Peoria Піорія 115 007
Елджін Elgin Кейн/Кук 108 188
Вокіґан Waukegan Лейк 91 400
Сісеро Cicero Кук 83 891

Вікова демографія[ред.ред. код]

Вікова піраміда Іллінойсу (2000)

Станом на 2000 рік розподіл населення за віком був таким:[30]

  • До 5 років: 7,1 %
  • До 18 років: 26,1 %
  • Старші за 65 років: 12,1 %

Жіноче населення Іллінойсу становило приблизно 51 % від загального.

Релігія[ред.ред. код]

Релігійний склад населення:[31]

Протестанти є найбільшою релігійною групою в Іллінойсі, проте, на відміну від інших штатів, вони не мають явної абсолютної більшості. Римо-католики, які проживають переважно в Чикаго та околицях, становлять близько 30% населення.

Метрополійна область Чикаго має третю за чисельністю спільноту іудеїв в США.[32]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Іллінойс — перший штат, який проголосував за 13-ту поправку до Конституції США про скасування рабства.
  • До Спрингфілду столицями штату були Каскаскія та Вандалія.
  • Іллінойс виробляє більше ядерної енергії, ніж будь-який інший штат.
  • Напрямок річки Чикаго, що протікає через однойменне місто, був штучно змінений 1900 року.[33]
  • 85% гарбузового насіння, яке продається в США, виготовляється в місті Мортон в Іллінойсі.[34]

Відомі постаті[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вживається українською діаспорою.
  2. Fay, J. (2009) Eriniouaj. Retrieved October 21, 2009 from http://www.illinoisprairie.info/Eriniouaj.htm.
  3. Hodge, Frederick Webb (1911). Handbook of American Indians north of Mexico, Volume 1. Smithsonian Institution, Bureau of American Ethnology. с. 597. OCLC 26478613. 
  4. Stewart, George R. (1967) [1945]. Names on the Land: A Historical Account of Place-Naming in the United States (вид. Sentry (3rd)). Houghton Mifflin. 
  5. «Illinois Symbols». State of Illinois. Процитовано April 20, 2006. 
  6. Callary, Edward (2008). Place Names of Illinois. University of Illinois Press. с. 169. ISBN 978-0-252-03356-8. 
  7. Costa David J. Three American Placenames: Illinois // Society for the Study of the Indigenous Languages of the Americas Newsletter, 25 (January 2007) (4) С. 9–12. Процитовано May 29, 2011.
  8. «United States Summary: 2000» (en). United States Census Bureau. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-03-26. 
  9. «Data & Statistics» (en). State of Illinois. Архів оригіналу за 2012-05-30. Процитовано 2012-03-26. 
  10. «State & County QuickFacts». United States Census Bureau. Процитовано July 4, 2014. 
  11. Weather Underground (January 15, 2009). «Weather History for Rochelle, IL». Процитовано January 2, 2014. 
  12. а б Midwestern Regional Climate Center (MRCC), Illinois Extreme Temperature list
  13. Grazulis, Thomas P. (1993). Significant Tornadoes 1680-1991, A Chronology and Analysis of Events. The Tornado Project of Environmental Films: St. Johnsbury, VT. ISBN 1-879362-03-1
  14. Delisle, Guillermo (1718). «Carte de la Louisiane et du Cours du Mississipi. 1718.». An Exhibition of Maps and Navigational Instruments on View. Sala Tracy W. McGregor, Biblioteca Alderman: University of Virginia. 
  15. Paul Kleber Monod Imperial Island: A History of Britain and Its Empire, 1660–1837. — Wiley-Blackwell, 2009.
  16. «The other Illinois: How Egypt lost its clout – Chicago Tribune». Articles.chicagotribune.com. June 24, 2001. Процитовано April 29, 2012. 
  17. «Southern Illinois Backroads Tourism: In Little Egypt it means bluffs, Superman, even scuba diving » Evansville Courier & Press». Courierpress.com. Процитовано April 29, 2012. 
  18. Paul Finkelman, Slavery and the Founders: Race and Liberty in the Age of Jefferson, (2001), p 78
  19. James Pickett Jones, Black Jack: John A. Logan and Southern Illinois in the Civil War Era 1967 ISBN 0-8093-2002-9.
  20. Duff, Judge Andrew D. Egypt - Republished, Springhouse Magazine, перевірено 1 травня 2006.
  21. Biles, Roger (2005). Illinois: A History of the Land and its People. DeKalb: Northern Illinois University Press. ISBN 0-87580-349-0. 
  22. Dray. There is Power in a Union. Doubelday. 
  23. Roland Tweet, Miss Gale's Books: The Beginnings of the Rock Island Public Library, (Rock Island, IL: Rock Island Public Library, 1997), 15.
  24. «GDP by State». Greyhill Advisors. Процитовано 2014-09-13. 
  25. «Table 2. Annual Personal Income and Per Capita Personal Income by State and Region». Survey of Current Business – Bureau of Economic Analysis. U.S. Department of Commerce. April 2010. Процитовано April 24, 2010. 
  26. United States Census Bureau. 2004 American Community Survey
  27. American Congress on Surveying and Mapping. State Centers of Population
  28. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок MLAData не вказаний текст
  29. Statistics & Maps on City Population
  30. United States Census Bureau. Illinois Quick Facts, 2004
  31. American Religious Identification Survey (ARIS). CUNY Key Findings. 2001.
  32. Jerusalem Center for Public Affairs: The Organized Jewish Community of Greater Chicago
  33. 25 Fun Facts
  34. Pumpkin Capital of the World