Іліч Рамірес Санчес

Іліч Рамірес Санчес
Ilich Ramírez Sánchez
Ім'я при народженні	ісп. Ilich Ramírez Sánchez
Прізвисько	Карлос, Шакал
Псевдо	Carlos
Народився	12 жовтня 1949(1949-10-12) (74 роки) Каракас, Венесуела
Громадянство	Венесуела
Місце проживання	відбуває довічне ув'язнення у Франції
Діяльність	військовослужбовець, військовослужбовець, терорист
Галузь	Рух Опору, Джихад і тероризм
Відомий завдяки	революціонер, терорист
Alma mater	Російський університет дружби народів
Знання мов	іспанська
Членство	Народний фронт визволення Палестини
Напрямок	марксизм-ленінізм і Антиімперіалізм
Військове звання	солдат
Конфесія	атеїзм
У шлюбі з	Magdalena Koppd, Isabelle Coutant-Peyred і невідомо
Діти	Rosa Koppd
IMDb	ID 1391482
Медіафайли у Вікісховищі

Іліч Рамірес Санчес (ісп. Ilich Ramírez Sánchez, також Карлос Шакал англ. Carlos the Jackal); (нар. 12 жовтня 1949, Каракас, Венесуела) — міжнародний терорист, став відомим завдяки численним терористичним актам і захопленням заручників у Європі. Відбуває довічне ув'язнення у Франції за звинуваченням у вбивстві французьких агентів безпеки.

Біографія

Іліч Рамірес Санчес народився у заможній родині у столиці Венесуели, Каракасі, 12 жовтня 1949 року. Батьки Ельба Марія Санчес і Хосе Альтаграсія Рамірес Навас, який працював адвокатом, мали добру освіту і були переконаними комуністами. Батько, навіть попри заперечень дружини, назвав кожного з трьох синів іменами пов'язаними з засновником СРСР Володимиром Іллічом Ульяновим (Леніним). Таким чином другий син отримав ім'я Іліч. Батько виховував дітей у повазі до ідей комунізму, хоча матір намагалася також виховувати їх християнами. Коли Ілічу виповнилося 13 років батьки розлучилися.

Після розлучення з дружиною батько відправив Іліча на навчання до місцевої школи-ліцею, вчителі котрої були відомі своєю схильністю до комуністичної ідеології. У 1964 році у віці 15 років Іліч вступив до венесуельської компартії. У 1966 році мати переїхала з дітьми до Лондона, і Іліч приєднався до про-комуністичних угрупувань у Великій Британії. Як прихильника комуністичної ідеології Іліча прийняли на навчання у Москві, в Університет Патріса Лумумби, де він вивчав інженерію, опанував російську мову. Попри це, у 1970 році Іліча виключили з університету і звинуватили в антирадянській діяльності, коли він взяв участь у демонстрації арабських студентів університету. Після виключення з університету Іліч переїхав до Йорданії, де приєднався до Орґанізації Визволення Палестини і у спеціальному таборі вивчав методи терористичної діяльності для боротьби за звільнення Палестини від ізраїльської окупації.

У боях разом з палестинцями Іліч отримав прізвисько Карлос і зажив репутацію безстрашного і рішучого бійця. У лютому 1971 року Карлос переїхав до Лондона до своєї матері, повернувся до цивільного життя та вступив до Лондонського університету. Саме тут Карлос обрав жертву свого першого терористичного акту. 30 грудня 1973 року він увірвався до будинку провідного члена британської сіоністської організації Джозефа Сіеффа і вистрілив йому в обличчя. Скориставшись панікою, Карлос утік із місця злочину до прибуття поліції.

Цей теракт та декілька інших у Лондоні і Парижі проти ізраїльських установ, банків та про-ізраїльських газет зажили Карлосу репутації серед про-палестинських кіл у Європі та на Близькому сході. У червні 1975 року під час невдалої спроби захопити Карлоса на конспіративній квартирі в Парижі були вбиті двоє агентів французької спецслужби. Протягом наступних років він зустрічався із декількома лідерами арабських країн, такими як Муамар Каддафі, Саддам Хусейн та іншими. Крім того, Карлос користувався прихильністю лідера кубинської революції Фіделя Кастро. Разом із членами Червоних Бригад Карлос здійснив захоплення французького посольства у Гаазі, а в 1976 році захопив заручниками міністрів ОПЕК під час зустрічі у Відні. Хоча Карлоса пов'язували з декількома іншими терактами, конкретних доказів його участі у інших злочинах не знайшлося. Все це створило навколо нього ореол невловимого месника, супертерориста, який легко змінював зовнішність, зухвало здійснював напади на різні об'єкти та політиків і якого довгий час не могли зловити спецслужби декількох країн.

У 1979 році Карлос одружився із Магдаліною Копп, активісткою Червоних Бригад і терористкою. Подружнє життя, однак, тривало недовго: у 1982 році під час невдалого теракту у Франції разом з іншими терористами дружину Карлоса арештували. Із закінченням Холодної війни Карлосу ставало дедалі важче здійснювати терористичні акти і переховуватися в Європі, він спочатку знайшов притулок у Сирії, а у 1990-х роках переїхав до Судану. Саме тут за допомогою ЦРУ французька розвідка вийшла на слід Карлоса. 14 серпня 1994 року агенти французької спецслужби арештували Іліча і перевезли його до Франції, де він постав перед судом за вбивство французьких агентів у 1975 році. Суд визнав Карлоса винним і засудив до довічного ув'язнення.

Зображення в літературі

• Роберт Ладлам, Трилогія Борна

Кінематограф

• «Двійник» (англ. The Assignment) (1997) р.
• «Карлос (міні-серіал)», (2010) р.

Література

• Ильич Рамирес Санчес. Кто я? (отрывки из книги «Революционный ислам») // «Иностранная литература» (Москва). — 2004. — №9.(рос.)
• Ilich Ramírez Sánchez dit Carlos (avec Jean-Michel Vernochet), L'islam révolutionnaire, Éd. du Rocher, Monaco et Paris, 2003, 273 p.(фр.)

Посилання

• Ильич Рамирес Санчес. Кто я? (2003) [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Евгений Княгинин. Ильич Рамирес Санчес: диверсант или провокатор? (2007)(рос.)
• Ирина Черкасова. Ильич Рамирес Санчес: «Революция сегодня говорит на языке Корана» (2013) [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Yolène Dilas-Rocherieux, "Communisme, révolution, islamisme: Le credo de Ilich Ramirez Sanchez" (2004) [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.](фр.)
• "Free Carlos: A Interview with Ilich Ramírez Sánchez’s lawyer." (2011) [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
• Stuart Jeffries, "Carlos the Jackal: 'It's not over'" (2000) [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
• Jean-François Mayer, "Carlos: le manifeste d’un révolutionnaire professionnel" (2004) [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.](фр.)