Іл-38

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іл-38
Радянський Іл-38 на патрулюванні. 1986 рік
Іл-38
Призначення: протичовновий літак 
Перший політ: 27 вересня 1961 
Прийнятий на озброєння: 17 січня 1969 
На озброєнні у: СРСР ВМФ СРСР,
Індія ВМС Індії 
Історія виробництва
Виробник: Завод № 30 «Знамя труда» 
Всього збудовано: 65 
Конструктор: Ільюшин С. В., ДКБ Ільюшина 
Характеристики
Екіпаж: 7 чол.
Розміри
Маса
Силова установка
Двигуни: 4 × ТГД АИ-20М серії 6И 
Озброєння

Іл-38 (по класифікації МО США і НАТО : May) — протичовновий літак, розроблений в ДКБ Ільюшина на основі пасажирського Іл-18В. Літак призначений для самостійного або спільного з протичовновими кораблями пошуку і знищення підводних човнів, для морської розвідки, пошуково-рятувальних операцій, постановки мінних загороджень.

Перший політ виконаний 27 вересня 1961 р. Серійне виробництво машини здійснювалося на машинобудівному заводі № 30 «Знамя Труда» (розташованому поблизу Центрального аеродрому на Ходинському полі в Москві) з 1967 до середини 1970-х років. Всього побудовано 65 машин.

Конструкція[ред.ред. код]

Іл-38 — чотирьохдвигуневий суцільнометалевий моноплан з низькорозташованим трапецієвидним прямим крилом, традиційним однокільовим оперенням і тристійковим шасі. В порівнянні з Іл-18, на Іл-38 в середній частині фюзеляжу обладнано два грузових відсіки для засобів пошуку та ураження підводних човнів. Крило зміщене вперед на три метри, під кабіною знаходиться обтічник антени РЛС пошуково-прицільного комплексу «Беркут-38». У кормі машини, за хвостовим оперенням розташований обтічник давача магнітометра.

Силова установка — чотири ТГД АИ-20М серії 6И з повітряними гвинтами АВ-64 серії 04А. У хвостовій частині фюзеляжу встановлена ​​турбогенераторного установка (ЗСУ) ТГ-16. Паливна система загальною ємністю 35153 літри авіагасу ТС-1.

Вперше в практиці радянського літакобудування на Іл-38 була застосована бортова цифрова обчислювальна машина «Полум'я-264», у складі пошуково-прицільного комплексу «Беркут-38», розробленого НДІ-131.

Екіпаж[ред.ред. код]

Екіпаж Іл-38 складається з семи осіб: два пілоти (командир корабля, помічник командира корабля), штурман-навігатор, штурман-оператор РЛС, оператор приймального індикаторного пристрою, бортінженер, бортрадист.

Обладнання[ред.ред. код]

  • Пілотажно-навігаційна система «Путь-4Б-2К»;
  • Автопілот АП-6Е
  • Навігаційний прилад АНП-3В
  • Курсова система ТКС-П
  • Радіокомпас АРК-Б
  • Пошуково-прицільна система «Беркут-38»;
  • Магнітометр АПМ-60 або АПМ-73.

Частина літаків (близько 12) пройшла модернізацію для використання сучасніших радіогідробуїв РГБ-16. Для цієї мети на літак встановили апаратуру «Ізумруд», у складі якої 68-канальний приймальний пристрій «Волхов», апаратура обробки і відображення інформації, блоки сполучення з ППЗ «Беркут».


Озброєння[ред.ред. код]

  • Засоби пошуку підводних човнів — спрямовані радіогідролокаціонні буї РГБ-1, пасивні спрямовані РГБ-2, автономні гідроакустичні пасивно-активні станції РГБ-3, РГБ-16 (144 РГБ-1, 10 РГБ-2, 3 РГБ-3).
  • Засоби ураження півдодвних човнів — дві протичовнові торпеди АТ-1 або АТ-2 або АПР-1 або АПР-2 .
  • Протичовнові бомби, морські міни, рятувальні контейнери КАС, морські маркери (орієнтирні морські авіабомби ОМАБ-12Д) тощо.
  • Оборонне стрілецько-гарматне озброєння — відсутнє.
Іл-38SD

Модифікації[ред.ред. код]

Іл-38SD — модернізований патрульний та протичовновий літак оснащений новим прицільно-навігаційним комплексом «Морський дракон» виробництва НВО «Ленінець». У рамках робіт з модернізації літаків передбачалося продовження їх технічного ресурсу на 10-15 років. Додаткові вузли підвіски розміщені під центропланом літака (2 вузла)

Іл-38Н («Новела») — варіант модернізації Іл-38 для авіації ВМФ Росії до рівня Іл-38SD (5 березня 2012 один літак поставлений авіабазі Північного флоту[1].

На озброєнні[ред.ред. код]

В СРСР першим отримав літаки Іл-38 24 окремий протичовновий авіаційної полк Далекої дії ВПС Північного Флоту (аеродром Сєвєроморськ-1) в 1968 році. В 1969 році — 77 окремий протичовновий авіаційної полк Далекої дії ВПС Тихоокеанського Флоту (аеродром Ніколаєвка) і в 1974 році — 145-а окрема протичовнова авіаційна ескадрилья ВПС Балтійського Флоту (аеродром Скулте).

Восени 2012 р. Росія запропонувала розмістити два Іл-38 на французькій авіабазі в Джибуті (Міжнародний аеропорт Джибуті-Амбулі) для боротьби з морськими піратами в регіоні Аденської затоки і Африканського рогу[4].

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

Джерело: Артемьев, 2002.

Основні характеристики

Льотні характеристики

  • Бойовий радіус: 2200 км
  • Технічна дальність: 9500 км
  • Практична висота польоту: 8000 м (зі злетною масою 66000 кг)
  • Довжина розгону: 1700 м
  • Довжина пробігу: 1070 м

Озброєння

  • Бойове навантаження:  
    • нормальне: 5430 кг
    • максимальне: 8400 кг
  • Бомби: протичовнові:
    • вільнопадаючі: ПЛАБ-250-120, ПЛАБ-50
    • кореговані: ПЛ250-120 «Загон»

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Літаки аналогічного призначення[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Артемьев А. "Тунец" выходит на охоту. О противолодочном самолёте Ил-38 // Крылья Родины. — М.: (2000) С. 1-7.
  • Артемьев А. (2002). Ил-38 против ракетных подводных лодок. Москва: «Майор». с. 60. ISBN 5-93445-007-9 Перевірте значення |isbn= (довідка). 

Посилання[ред.ред. код]


Авіація Це незавершена стаття з авіації.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.