Ім'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Ім'явласна назва персони, організаційної одиниці (наприклад: підприємства), речі, продукта (бренда), ідеї або концепції. Звичайно виконує ідентифікаційну функцію — щоб розрізняти членів одного класу. Згідно сучасних наукових досліджень[1] імена утворюють ідентифікаційний реєстр (індекс) індивідуумів в межах певної інформаційної множини.

Науковим дослідженням імен займається галузь мовознавстваономастика, котра досліджує історію, використанняя та походження імен, тобто коннотація імені. Інша частина ономастики займається теоретичним дослідженням імен, тобто питанням: що є іменем? Це теорія основного значення імені — денотація імені.

Антропономастика є частиною ономастики котра досліджує власні назви персон — імена, прізвища та псевдоніми.

Зміст

[ред.] Особове ім'я

Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. По батькові дитини визначається за іменем батька. По-батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала батьком.

[ред.] Імена людей в різні часи і у різних суспільствах

Як відомо спочатку було слово. Тобто спочатку люди навчилися мові. І відразу почали називати все що існує у світі, зокрема себе і один одного.

Найдавніші імена людей у всіх народів - це просто прізвиська, які давали їм оточуючі. Як правило прізвисько відображало характерну особливість людини, яка відрізняла її серед інших - Швидкий, Веселий, Кривоніс, Мила і т.д. Також відомо, що в минулому у багатьох народів прийнято було давати людині декілька імен - одне при народженні, інше - коли людина ставала дорослою, крім того імена могли змінюватись, коли людина здійснювала певний вчинок (добрий чи поганий) або займала нове положення у суспільстві. Цікаво також, що дитині могли давати як ім'я яке означає гарну якість (щоб людина мала цю якість коли виросте) так і погану (щоб дитину не чіпали злі духи).

З розвитком сімейно-родових відносин спосіб найменування людей починає змінюватись. Поряд з власним іменем починає вживатись ім'я батька, а також родове ім'я (прізвище) - ім'я спільне для членів даної родини, роду. В деяких суспільствах до імені людини додають також ім'я його сина, або назву місцевості звідки він родом. Яскравий приклад - класичні мусульманські (арабські імена). Наприклад абу Хасан, Мухаммад ібн Ахмед Ісфахані перекладається як батько Хасана, Мухаммад син Ахмеда з Ісфахану. Можливий варіант (характерний також для біблійських персонажів) - Мухаммад ібн Мустафа ібн Ахмед ібн Хасан ... - Мухаммад син Мустафи сина Ахмеда сина Хасана і т.д... У складі арабського імені також може бути присутнє прізвисько або ім'я родини (відповідник укр. прізвища).

В більшості країн Близького Сходу, Центральної Азії, а також у східнослов'янських країнах до останнього часу зберігся спосіб повного іменування людей типу - Іван (ім'я) Степанович (по-батькові) Непийпиво (прізвище) , тобто Іван син Степана з родини Непийпиво. При цьому при близькому спілкуванні так само як і в інших народів людину можуть називати лише по імені, або прізвиськом. Останнім часом в ділових стосунках набуває поширення європейська модель іменування - Іван Непийпиво, тобто лише ім'я та прізвище людини.

Первісно власні імена людей у всіх народів утворювались за допомогою слів рідної мови. Після появи більш тісних контактів між різними народами, зокрема після поширення світових релігій і іноземних культур у багатьох народів стали поширюватися імена іншомовного походження - у мусульманських країнах - арабські, у християнських - грецькі, староєврейські і латинські. Саме така ситуація в Україні і Росії - багато імен грецького походження. Приклад - Григорій (грецьк. Швидкий) і т.д.

[ред.] Примітки

  1. Ernst Hansack: Das Wesen des Namens. In: A. und S. Brendler: Namenarten und ihre Erforschung. Hamburg 2004, S. 51–69.

[ред.] Дивись також


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Особисті інструменти