Імбир садовий

Імби́р садови́й (аптечний або лікарський, Zingiber officinale) — однодольна вічнозелена рослина родини імбирних. Часто називається просто імбирем, але цей термін може також посилатися як на рід, до якого належить ця рослина, так і на їстівну частину рослини, що зазвичай використовується як спеція в кулінарії у всьому світі. Хоча ця частина часто вважається корінням, вона є корневищем, тобто горизонтальним підземним стеблом рослини. Корневище імбиру має довгу історію культивування, та походить з Китаю, після чого розповсюдилося на Індію, Південно-Східну Азію, Західну Африку і Вест-Індію.

Синонім:

• білий корінь.

Розповсюдження

Імпортується імбир з країн Південної Азії. У цей час вирощується:

• в Китаї
• в Індії
• в Індонезії
• на Цейлоні
• у Австралії
• у Західній Африці
• на Ямайці
• на Барбадосі.

На початку XVI століття одним з перших був завезений в Америку і швидко там розповсюдився.

Виробництво

Кореневище імбиру

Імбир виключно городня рослина і в дикому вигляді не зустрічається. До умов вирощування імбир невибагливий, допускає вирощування у домашніх умовах (у горщиках та ящиках).

Властивості

Корінь імбиру має вид круглястих, розташованих переважно в одній площині, пальчаторозділенних шматочків. Віддалено нагадує різні фігурки. Залежно від способу попередньої підготовки розрізняють два види імбиру:

• білий імбир — це заздалегідь вимитий імбир, очищений від поверхневого щільнішого шару;
• чорний імбир — що не піддався попередній обробці.

Обидва види висушують на сонці. Чорний імбир в результаті отримує сильніший запах і більш пекучий смак. На зламі імбир ясно-жовтого кольору незалежно від вигляду. Плоть молодого коріння майже біла; чим старіший корінь, тим жовтіший він на зламі.

Найчастіше імбир зустрічається у меленому вигляді. Мелений імбир має вигляд сірувато-жовтого борошнистого порошку.

Застосування

Зріз досить молодого кореня імбиру

Імбир часто застосовується у російській та українських кухнях. Без нього не обходиться жоден рецепт з приготування збитню, квасу, наливки, настоянки, браги, меду, а також пряників, паски та здобних булочок.

Пристрасть додавати імбир до кондитерських виробів, солодких страв, алкогольних і особливо безалкогольних напоїв є інтернаціональною. Льодяники, варення, печиво, кекси, бісквіти, крекери, компоти, пудинги, пиво, лікери практично в кухнях всього світу містять імбир.

У країнах Азії імбир використовують в пресервах з м'яса і птиці, він входить до складу найпоширенішої приправи карі.

Маринований імбир використовують як приправу до суші.

Імбир вживають і як самостійний продукт. У Південно-східній Азії свіжий імбир зацукровують і роблять з нього варення, в Китаї, Індокитаї, Бірмі і в Англії до складу варення з імбиру додають апельсинову шкірку — варення відоме під назвою чоу-чоу.

Мелений імбир в Індії додають в борошно і випускають 4 сорти імбирного борошна з різним процентним вмістом імбиру.

Імбирне пиво виробляється у Англії та США.

Використання імбиру в соусах до м'яса, овочевих і фруктових маринадах характерне для європейської і американської кухонь. У країнах Азії імбир використовується безпосередньо при приготуванні м'яса і свійської птиці. М'ясу імбир надає не тільки аромату, але і робить його м'якшим.

Імбир слід додавати до страв у різний час:

• до тіста — в процесі замісу, або під кінець;
• при приготуванні м'яса — за 20 хвилин до готовності;
• до компотів, киселів, мусів, пудингів та інших солодких страв — за 2—5 хвилин до готовності;
• у соуси — після закінчення теплової обробки.

Норми закладки імбиру відносно високі — до 1 грама на 1 кілограм тіста або м'яса.

Література

1. В. В. Похлебкин. Все о пряностях. ISBN 674366