Імператор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цар Костянтин і цариця Олена - перші римські царі православної віри, персонажі житій святих - визначних пам'яток староруської літератури, яких нині прийнято називати термінами "імператор" і "імператриця"

Імператор (старорус. цар, західноукр. цісар) — назва самодержавного правителя у ряді мов світу, особливо європейських, які зазнали впливу латини - державної мови Римської імперії (царства Римського), в якому він і з'явився.

В староруських літописах і русько-східнослов'янських мовах до XVIII ст. термін "імператор" не вживався, йому відповідало слово "цар" (а "імперії" - "царство"), слово "імператор" з'явилося на Русі, в руських, східнослов'янських мовах (в т.ч. українській) лише в XVII-XVIII ст. у процесі європеїзації регіону, зокрема в контексті реформ Петра I і його наступників, проникнення у місцеві мови великої кількості слів з західноєвропейських романо-германських мов.

В Священній Римській Імперії означав вищий ранг у порівнянні з королем, князем і герцогом; хоч первісно це просто правитель імперії (лат. imperator — керівник, військовий вождь, який мав надзвичайні повноваження на випадок війни; походить від дієслова imperare — керувати, наказувати).

Римська традиція[ред.ред. код]

В республіканському Римі імператор — почесний титул, що давали переможному полководцю, вперше такий титул отримав Луцій Емілій Павел у 189 р. до н. е. Гней Помпей Великий та Гай Юлій Цезар отримували його по декілька разів, а починаючи з Августа він використовується фактично як титул правителя Римської імперії і набуває монархічних рис. З падінням Західної Римської імперії у 476 р. н.е. титул зберігся у Східній Римській імперії (Візантії) до її падіння.

Європейська традиція[ред.ред. код]

На заході цей титул як титул діючого правителя було відновлено за часів Карла Великого, у процесі створення Священної Римської імперії - фактично прообразу сучасної об'єднаної Європи. Саме він був проголошений римським імператором (imperator augustus) у 800 р.

Нащадки і спадкоємці Карла, германські королі, що завоювали Північну Італію, отримували титули імператорів Священної Римської імперії спочатку лише тоді, коли коронувались в Римі (починаючи з Отона I в 962 р.).

З 1034 р. півтора сторіччя титулуються імператорами правителі Іспанії (до XVII ст. - у складі земель Священної Римської Імперії).

На Русі, як Україні (Русі Малій) так і Русі Великій (у Росії-Тартарії) до початку петровських реформ кінця XVII ст. в усіх документах вживався титул цар, як щодо місцевих правителів - руських царів, царів всієї Росії (Русі) і татарських царів (ординських ханів), так і щодо іноземних - царів римських (римських імператорів), царів агарянських (арабських халіфів).

З початком посилених контактів з Європою у XVII ст. і петровських реформ у кінці XVII ст. у руські, східнослов'янські мови потрапляє безліч нових слів західноєвропейського, романо-германського походження, зокрема терміни "імператор", "імперія" та ін. Здійснюючи політику європеїзації, "прорубання вікна до Європи" молодий цар Петро I і його прибічники часто вдавалися до насилля - людей просто змушували вчити іноземні мови і вживати незвичну термінологію, відмовляючись від тої, яка існувала і вживалася для опису суспільних реалій віками у звичній мові богослужбових книг і стародруків. Навіть сама держава була перейменована з царства Руського на імперію Російську, а царі - на імператорів. З того часу і аж до XX ст. на землях Російської імперії слова "цар" і "царство" для опису існуючих європейських і світових реалій практично не вживалися, як "старорежимні", будучи в науковій і публіцистичній літературі майже повністю витіснені словами "імператор" і "імперія". Таким чином, всі монархічні і квазімонархічні утворення іменувалися імперіями. У 1804—1918 рр. імперією була Австрія (Австро-Угорщина), у 1809-89 рр. — Бразилія, у 1804-14 рр. та у 1852-70 рр. — Франція; з 1871 р. король прусський носить титул імператора германського, з 1876 р. королева Великобританії є одночасно імператрицею індійською; з 1877 р. турецький султан носить титул імператора османів. У короткі проміжки часу імператори також володарювали в Болгарії, Мексиці та Гаїті. В Україні добре відомі часи залежності України від Російської Імперії.

Інші імперії[ред.ред. код]

Поняття "імператор" спочатку позначаючи лише правителів, царів старожитнього царства Римського з часом стало використовуватися для позначення суспільних реалій і опису правителів усіх без винятку монархій світу. Спочатку ця практика набула поширення у західноєвропейських мовах, а згодом і у слов'янських, тюркських та інших мовах народів Євразії і світу з поширенням європейської наукової термінології у XVIII-XX ст. Разом з тим, щодо інших термінів це спостерігалося і раніше - перших руських князів у староруських літописах інколи називали запозиченим терміном "каган", монгольських правителів Золотої Орди - термінами "царі (царевичі) ординські", так само як правителі Європи виступають у документах народів Середньої Азії під звичними для них назвами "хан", "шах", "султан", "малік" та ін.

Саме тому іноді титули деяких азійських та американських держав (Персії та Ірану, Китаю, Манчжурії, В'єтнаму, Кореї, Японії, Ефіопії, імперій монголів, ацтеків та інків, індійських імперій династій Маур'їв та Великих Моголів) перекладаються як «імператор», хоча вони історично не пов'язані із римською традицією. Така термінологія поширена у західній літературі та звичайно використовується якщо у державу, крім основної території даного народу, входили й численні поневолені народи. У більшості таких випадків титул «імператор» може бути заміненим титулом «цар».

1 січня 1966 року у Центральноафриканській Республіці був проведений державний переворот, в результаті якого до влади прийшов полковник Жан-Бедель Бокасса, який став одним з найбільш ексцентричних диктаторів пост-колоніальної Африки. 4 грудня 1976 він проголосив себе імператором (Бокасса I), а країна стала називатися Центральноафриканською імперією, що, втім, не було визнане більшістю держав світу. 20 вересня 1979 року, у той час як Бокасса перебував за кордоном, у результаті інспірованого за допомогою Франції державного перевороту було відновленно республіканську форму правління. На теперішній час (2005 р.) Японія є єдиною міжнародно визнаною державою, голова якої офіційно носить титул імператора.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]