Імператор Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
EIJ-blank.svg
Емблема Імператора Японії — 16-пелюсткова хризантема на сумаховому тлі[1].

Імпера́тор Япо́нії (яп. 天皇, てんのう, МФА: [ten̚.noː], «Небесний господар») — монарх Японії, а також його титул і складова посмертного імені[2]. Походить від правителів старояпонської держави Ямато 4 — 7 століття, що використовували титул «окімі». Інститут Імператора та зміст його повноважень мінялися залежно від епохи. В новітній час, згідно з чинною Конституцією, Імператор — це символ Японської держави і єдності японської нації[3]. Він вважається номінальним главою держави, що править нею, але не управляє[4].

Імператор Японії, що править від 7 січня 1989 року, — Його величність Акіхіто[5].

Титули[ред.ред. код]

Церемоніальна корона Імператорів Японії.

Японське ієрогліфічне сполучення тенно  — «Небесний господар» — зазвичай перекладається українською мовою як «Імператор». Воно потрапило до Японії з Китаю. Стародавні японці вимовляли це сполучення як сумера мікото, субераґі або субероґі — «Правлячий господар» і позначали ним власного монарха. В стародавньому Китаї воно звучало тяньхуан і вказувало на даоське божество Тяньхуана, уособлення Полярної зірки, господаря Неба й одного з трійці владик всесвіту[6]. Термін «Небесний господар» був релігійним, тому в історії Китаю жоден правитель, за винятком імператора Гаоцзуна з династії Тан, не вживав це сполучення як титул[4].

За повідомленням «Анналів Японії» титул тенно стосовно японського монарха вперше використав принц-регент Шьотоку. 608 року він надіслав китайській стороні державну грамоту, в якій називав китайського правителя «Господарем і владикою Заходу»[7], а японського — «Небесним господарем Сходу»[4][8]. Ймовірно, прийняття правителями стародавньої японської держави Ямато нового титулу тенно мусило підкреслити їхнє божественне походження і сакральну природу їхньої влади[4]. Вони укріплювали свій статус всеяпонського первосвященика, який шляхом здійснення ритуалів та проведення свят зливався із божеством і керував країною від його імені. Саме таке розуміння цього титулу відбилося в його старояпонській назві сумера мікото, де сумера означало «управляти, правити», а мікото позначало «господаря» і «божество» одночасно[4].

Основним титулом японських монархів був тенно, проте існувало багато інших синонімічних титулів та звертань, що позначали їхню особу. Зокрема, з середини 7 століття, для підкреслення поєднання божественної та людської природи правителя, його називали арахіто-ґамі — «боголюдина»[9] або акіцу-мікамі — «втілене божество»[10]. Стародавній титул хі-но-міко — «син Сонця»[11] використовувався для наголосу на походженні роду монарха від синтоїстької богині сонця Аматерасу[4]. Також вживалися старояпонські титули і звертання, що підкреслювали найвище місце правителя у соціальній ієрархії:

ітідзін — «найперший»[12] сейдзьо — «його свята високість»[13]
камі-ґоітідзін — «його найперша високість»[14] сюдзьо — «його панська високість»[15]
кіндзьо — «його правляча високість»[16] тоґін — «пануючий»[17]
кодзьо — «його господарська високість»[18] тодай — «правлячий»[19]
окімі — «великий господар»[20] хідзірі — «святий»[21]
сісон — «його шанованість»[22] уе або камі  — «його високість»[23]

Окрім японських титулів вживалися і китайські, якими традиційно позначали імператорів китайських династій і які були тісно пов'язані з китайськими філософськими концепціями Піднебесної, мандату Неба, феншуй тощо. Наприклад:

бандзьо — «міріада колісниць»[24] іттен бандзьо но кімі — «господар Піднібесної й міріади колісниць»[25]
бандзьо но кімі — «господар міріади колісниць»[26] наммен — «південноликий»[27]
ґьо — «повелитель чотирьох морів»[28] наммен но сі — «його південноликість»[29]
іттен но кімі — «господар Піднебесної»[30] тенсі — «син Неба»[31]

Також існувала низка титулів буддистського походження, оскільки японського монарха вважали покровителем буддизму в країні.

дзендзю но арудзі — «пан десяти чеснот»[32] конрін — «золоте колесо»[33].
дзендзю но о — «ван десяти чеснот»[34] конрін дзьоо — «святий ван золотого колеса»[35]
дзендзю но кімі — «господар десяти чеснот»[36] сейко — «святий господар»[37]

Вживалися також опосередковані назви, що позначали японського монарха. Вони виникли завдяки традиції табуювання імен правителів, а подекуди — і титулів. Зокрема, монарха часто називали словами, що асоціювалися з його резиденцією: мікадо — «ворота»[38], уті — «покої»[39], оояке — «двір»[40] або сінґі — «палац»[41]. Оскільки доступ до резиденції було суворо регламентовано, правителя також іменували кінрі — «заброний палац»[42] або кінтю — «той, хто в забороненому палаці»[43]. Інколи монарха називали відповідно до його транспортного засобу: дзьойо — «паланкін»[44] або сяґа — «карета»[45]. Існувало також шанобливе звертання хейка — «підніжжя», що вказувало на підніжжя сходів Імператорського палацу[4]. В українській мові це звертання традиційно передають як «Його величність».

Починаючи з 1868 року, після реставрації Мейдзі, основним офіційним титулом японських монархів у зносинах з правителями інших держав став титул тенно. Його перекладали на європейські мови як «Імператор». Поряд із цим титулом офіційно використовувався титул котей, прямий аналог китайського імператорського титулу хуанді. У квітні 1936 року, внаслідок уніфікації титулів, тенно став єдиним звертанням до японського монарха в міжнародних документах японською мовою[4].

Імена[ред.ред. код]

Його величність Акіхіто.

Японські Імператори не мають прізвищ. Їхні прижиттєві імена табуюються і не вживаються в офіційних джерелах японською мовою. Після смерті Імператорів їх називають за посмертними іменами, які складаються з двох частин: імені, що прославляє чесноти покійного монарха, та титулу тенно — «Імператор». Наприклад:

Прижиттєве ім'я Посмертне ім'я
Каму ямато іваре хіко но мікото Імператор Дзімму (дзімму тенно, Імператор Божественний воїн)
Муцухіто Імператор Мейдзі (мейдзі тенно, Імператор Просвітлене правління)
Хірохіто Імператор Сьова (сьова тенно, Імператор Просвітленого миру)

Традиція надання посмертних імен зародилася у 8 столітті, в часи існування системи ріцурьо. За цією традицією, вони утворювалися шляхом поєднання ієрогліфів, що були взяті з посмертних імен Імператорів-попередників. До посмертного імені також додавалися назва місця знаходження Імператорського палацу покійного монарха і назва його гробниці. Після реставрації Мейдзі посмертні імена надаються за іменем до девізу правління Імператора[4].

Ім'я Імператора, що править, також табуююється в японській мові. Його називають просто тенно — «Імператор» або кіндзьо тенно — «Правлячий Імператор». В українській мові такого монарха називають за прижиттєвим ім'ям, додаючи попреду останнього звертання «Його величність» або «Його величність Імператор».

Історія[ред.ред. код]

Стародавність[ред.ред. код]

У 6 — 7 століттях монархи центральнояпонської країни Ямато, що носили титул окімі, підкорили своїй владі кількох регіональних правителів кімі та ваке і створили централізовану державу — Японію. У 8 столітті, базуючись на китайському досвіді державного будівництва, вони розробили державну правову базу і прийняли новий титул тенно — «Імператор». Легітимність правління цих монархів ґрунтувалася на божественному авторитеті. Японські Імператори були первосвящениками релігії синто і під час щорічного свята збору врожаю ніїнамесай[46] проходили обряд злиття із синтоїстськими божествами. Це свято поряд із торжеством престолонаслідування дайдзьосай[47] було найбільшим святом стародавнього Імператорського двору[4].

У 8 — 9 століттях, в період розквіту стародавньої японської держави, Імператори були повновладними суверенами країни і мали монополію здійснювати головні державні ритуали. Їхнє панування було обґрунтоване легендами і міфами, упорядкованими в «Записах про справи давнини» (708) та «Анналах Японії» (720). Релігійний авторитет Імператорів був підсилений новими закордонними вченнями: буддизмом, даосизмом, конфуціанством та китайськими окультними практиками. Члени Імператорського роду активно приймали буддизм, а державні ритуали запозичили форму даоських церемоній. Символами влади Імператорів були три божественні скарби — дзеркало, меч і маґатама. Вони передавалися із покоління в покоління під час обряду престолонаслідування. Резиденція Імператорів перебувала в місті Кіото, яке було столицею країни[4].

З 10 століття Імператори стали поступово втрачати найвищу владу в Японії. Замість них керування Імператорським урядом перебрали на себе їхні регенти і радники з аристократичного роду Фудзівара, а з кінця 11 століття — відставні Імператори, батьки або діди правлячих монархів[4].

Середньовіччя[ред.ред. код]

Наприкінці 12 століття, з утворенням альтернативного самурайського уряду — сьоґунату в Камакурі, політичний вплив Імператорів та їхнього двору занепав. Після поразки двірцевої аристократії в антисьоґунатскьому повстанні 1221 року японський монарх повністю перетворився на номінального правителя. Попри це, Імператори залишалися головними розпорядниками державних церемоній та ритуалів. Їхній двір утримувався за рахунок продажів вельможним самураям почесних посад в Імператорському уряді[4].

1333 року після падіння сьоґунату Імператор Ґо-Дайґо спробував відновити стародавню державну модель 8 — 9 століття, провівши реставрацію Кемму. Вона закінчилася соціально-політичною кризою і спричинила розкол японської Імператорського дому на Південну і Північну династії. Єдність дому було відновлено 1392 року зусиллями нового самурайського сьоґунату Муроматі, проте Імператора було усунено від управління країною. Через це протягом 15 — 16 століття їхній двір деградував. Занепад був настільки глибоким, що найголовніше Імператорське свято збору урожаю не відзначалося 220 років, а церемонія престолонаслідування відбувалася без протоколу. Крім цього з 14 століття впродовж 315 років не здійснювався обряд призначення монаршого спадкоємця — Великого сина Імператора. Усі Імператорські церемонії та ритуали було відновлено лише в 18 столітті, за часів сьоґунату Токуґава[4].

Новий час[ред.ред. код]

Наприкінці 16 — 17 століття Японія, що переживала період самурайських міжусобиць, була об'єднана полководцями Одою Нобунаґою, Тойотомі Хідейосі та Токуґавою Ієясу. Вони виступали під прапорами підтримки Імператора та сприяли формальній реставрації цього стародавнього інституту. Такої ж політики дотримувався сьоґунат Токуґава (16031867), який фінансово допомагав Імператорському дому та долучився до відновлення двірцевих обрядів. Водночас сьоґунат обмежував доступ японських монархів до керування державними справами. Фактично Імператори мали лише право змінювати й удосконалювати календар, змінювати девізи правління і надавати самураям номінальні посади в Імператорському уряді[4].

Загравання сьоґунату з Імператором, дало поштовх народженню ідеї «Шануймо Імператора!» в середовищі японських інтелектуалів. Її розробляли і популяризували науковці японознавчої течії кокуґаку та неоконфуціанці. У 19 столітті було створено прецедент для реставрації політичного впливу Імператора, коли сьоґунат звернувся до нього за дозволом на підписання договору з іноземцями. Антисьоґунатська опозиція скористалася цим і в 1860-х роках створила альтернативний Імператорський уряд у Кіото[4].

1868 року відбулася реставрація Мейдзі, під час якої було ліквідовано сьоґунат і відновлено пряме Імператорське правління. Монаршу резиденцію і столицю країни було перенесено з Кіото до Токіо. Як і в стародавні часи Імператор став являти собою найвищу політичну і релігійну владу в країні. Його статус визначала Конституція Великої Японської імперії[48] та Закон про Імператорський дім 1889 року.

Імператор проголошувався верховним правителем Японської імперії[49], божественною і недоторканою особою арахіто-ґамі[50], головою держави, наглядачем за діями усіх органів влади і гарантом Конституції[51]. Йому належало право затверджувати і проголошувати закони, ухвалені Парламентом[52] і оголошувати його збір та розпуск[53]. Імператорські рескрипти могли набувати силу закону минаючи Парламент, якщо існувала загроза для держави чи громадського порядку[54], а сам Імператор, який відповідав за виконання законів, міг змінювати їх на власний розсуд задля примноження добробуту громадян[55]. Він визначався як голова виконавчої влади[56] і головнокомандувач Збройних сил Японії[57], який мав право оголошувати війну, укладати мирні та інші договори[58]. Імператору також належали права надання титулів і державних нагород[59] та право помилування злочинців[4][60].

Одночасно з цим було створено новий державний культ вшанування пращурів Імператорського роду та встановлено нові державні торжества: свято заснування Імператорського титулу[61], свято заснування держави[62], свято імператора Дзімму[63] та інші. Синто було перетворено на державну релігію, первосвящеником якої став Імператор. Усі синтоїстькі святилища країни було підпорядковано Імператорському святилищу Ісе, а їхні свята реформовано відповідно до змісту свят Імператорського двору[4].

Новітній час[ред.ред. код]

1945 року, після поразки Японії у Другій світовій війні, синто як державна релігія було скасовано, а наступного року Імператор проголосив декларацію людяності, якою відмовився від свого божественного статусу. Нова Конституція Японії 1947 року визначає його символом Японської держави і єдності японської нації[64], але позбавляє права втручатися у державне управління[65]. Відтепер Імператор може виконувати лише церемоніальні функції[65] і мусить узгоджувати свої дії із Кабінетом Міністрів Японії[66]. Зокрема японський монарх призначає Прем'єр-міністра Японії за поданням Парламенту та голову Верховного Суду Японії за поданням Кабінету Міністрів[67], проголошує поправки до Конституції, закони, урядові укази та договори[68], скликає Парламент і розпускає Палату Представників[68], а також проголошує проведення загальних виборів депутатів Парламенту[68]. Також під наглядом Кабінету Міністрів він затверджує призначення і звільнення міністрів та державних службовців[68], підтверджує ратифікаційні грамоти і надає амністії[68], вручає державні нагороди[68], приймає іноземних послів і проводить державні церемонії[68]. Свята і урочистості Імператорського двору втратили державно-публічний статус, перетворившись на приватні[4]. Імператор і його сім'я обмежені у своїх майнових правах, і не можуть приймати чи дарувати майно без дозволу Парламенту.

Поряд з Конституцією було ухвалено новий Закон про Імператорський дім від 1947 року, який визначає порядок престолонаслідування в Імператорському домі. За цим законом Імператор виконує свої обов'язки впродовж усього життя, а його наступник обирається серед чоловіків за чоловічою лінією[69].

На офіційному рівні в Японії та за кордоном Імператор виступає як «глава держави», проте це звання не закріплено за ним законодавством.

Список[ред.ред. код]

1. Дзімму (660 до Р.Х. — 585 до Р.Х.) 46. Кокен (749 — 758) 91. Ґо-Уда (1274 — 1287)
2. Суйдзей (581 до Р.Х. — 549 до Р.Х.) 47. Дзюннін (758 — 764) 92. Фушімі (1287 — 1298)
3. Анней (549 до Р.Х. — 510 до Р.Х.) 48. Сьотоку (764 — 770) 93. Ґо-Фусімі (1298 — 1301)
4. Ітоку (510 до Р.Х. — 477 до Р.Х.) 49. Конін (770 — 781) 94. Ґо-Нідзьо (1301 — 1308)
5. Косьо (475 до Р.Х. — 393 до Р.Х.) 50. Камму (781 — 806) 95. Ханадзоно (1308 — 1318)
6. Коан (392 до Р.Х. — 291 до Р.Х.) 51. Хейдзей (806 — 809) 96. Ґо-Дайґо (1318 — 1339)
7. Корей (290 до Р.Х. — 215 до Р.Х.) 52. Саґа (809 — 823) 97. Ґо-Муракамі (1339 — 1368)
8. Коґен (214 до Р.Х. — 158 до Р.Х.) 53. Дзюнна (823 — 833) 98. Тьокей (1368 — 1383)
9. Кайка (158 до Р.Х. — 98 до Р.Х.) 54. Німмьо (833 — 850) 99. Ґо-Камеяма (1383 — 1392)
10. Судзін (97 до Р.Х. — 29 до Р.Х.) 55. Монтоку (850 — 858) 1. Коґон (1331 — 1333)
11. Суйнін (29 до Р.Х. — 70) 56. Сейва (858 — 876) 2. Комьо (1336 — 1348)
12. Кейко (71 — 130) 57. Йодзей (876 — 884) 3. Суко (1348 — 1351)
13. Сейму (131 — 190) 58. Коко (884 — 887) 4. Ґо-Коґон (1352 — 1371)
14. Тюай (192 — 200) 59. Уда (887 — 897) 5. Ґо-Ен'ю (1371 — 1382)
15. Одзін (270 — 310) 60. Дайґо (897 — 930) 6*. Ґо-Комацу (1382 — 1412)
16. Нінтоку (313 — 399) 61. Судзаку (930 — 946) 101. Сьоко (1412 — 1428)
17. Рітю (400 — 405) 62. Муракамі (945 — 967) 102. Ґо-Ханадзоно (1428 — 1464)
18. Хандзей (406 — 410) 63. Рейдзей (967 — 969) 103. Ґо-Цутімікадо (1464 — 1500)
19. Інґьо (412 — 453) 64. Ен'ю (969 — 984) 104. Ґо-Касівабара (1500 — 1526)
20. Анко (454 — 456) 65. Кадзан (984 — 986) 105. Ґо-Нара (1526 — 1557)
21. Юряку (456 — 479) 66. Ітідзьо (986 — 1011) 106. Оґіматі (1557 — 1586)
22. Сейней (480 — 484) 67. Сандзьо (1011 — 1016) 107. Ґо-Йодзей (1586 — 1611)
23. Кендзо (485 — 487) 68. Ґо-Ітідзьо (1016 — 1036) 108. Ґо-Мідзуноо (1611 — 1629)
24. Нінкен (488 — 498) 69. Ґо-Судзаку (1036 — 1045[) 109. Мейсьо (1629 — 1643)
25. Бурецу (489 — 501) 70. Ґо-Рейдзей (1045 — 1068) 110. Ґо-Комьо (1643 — 1654)
26. Кейтай (507 — 531) 71. Ґо-Сандзьо (1068 — 1073) 111. Ґо-Сай (1655 — 1663)
27. Анкан (531 — 536) 72. Сіракава (1073 — 1087) 112. Рейґен (1663 — 1687)
28. Сенка (537 — 539) 73. Хорікава (1087 — 1107) 113. Хіґасіяма (1687 — 1709)
29. Кіммей (539 — 571) 74. Тоба (1107 — 1123) 114. Накамікадо (1709 — 1735)
30. Бідацу (572 — 585) 75. Сутоку (1123 — 1142) 115. Сакураматі (1735 — 1747)
31. Йомей (585 — 587) 76. Коное (1142 — 1155) 116. Момодзоно (1747 — 1762)
32. Сусюн (587 — 592) 77. Ґо-Сіракава (1155 — 1158) 117. Ґо-Сакураматі (1762 — 1770)
33. Суйко (593 — 628) 78. Нідзьо (1158 — 1165) 118. Ґо-Момодзоно (1770 — 1779)
34. Дзьомей (629 — 641) 79. Рокудзьо (1165 — 1168) 119. Кокаку (1779 — 1817)
35. Коґьоку (642 — 645) 80. Такакура (1168 — 1180) 120. Нінко (1817 — 1846)
36. Котоку (645 — 654) 81. Антоку (1180 — 1185) 121. Комей (1846 — 1867)
37. Саймей (655 — 661) 82. Ґо-Тоба (1183 — 1198) 122. Мейджі (1867 — 1912)
38. Тендзі (661 — 672) 83. Цутімікадо (1198 — 1210) 123. Тайсьо (1912 — 1926)
39. Кобун (672) 84. Дзюнтоку (1210 — 1221) 124. Сьова (1926 — 1989)
40. Темму (673 — 686) 85. Тюкьо (1221) 125. Акіхіто (1989 — )
41. Дзіто (690 — 697) 86. Ґо-Хорікава (1221 — 1232)
42. Момму (697 — 707) 87. Сідзьо (1232 — 1242)
43. Ґеммей (707 — 715) 88. Ґо-Саґа (1242 — 1246)
44. Ґенсьо (715 — 724) 89. Ґо-Фукаса (1246 — 1259)
45. Сьому (724 — 749) 90. Камеяма (1259 — 1274)
Рожевим виділено Імператорів-жінок, курсивом — Імператорів Північної династії.      * Він же 100-й Імператор.


Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сумаховий колір
      RGB #d99502
    Сумаховий колір символізує сонячне сяйво. Він був кольором верхнього одягу, який мав право носити лише Імператор Японії. Використання цього кольору підданими було суворо заборонене до 1945 року.
  2. Зазвичай, цим титулом позначають особу монарха, що править, табуюючи його прижиттєве ім'я. Цей титул також відомий під автентичною назвою — тенно, яку в 16 столітті європейці перекладали як «Папа Японський», за аналогією із Папою Римським, а у 19 столітті — як «Імператор Японії». Останній варіант перекладу закріпився у більшості мов світу.
  3. Конституція Японії. Розділ І. Імператор.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Імператор Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  5. В японській мові табуюють прижиттєве ім'я монархів, тому у японських текстах Його Величність Акіхіто називають «Правлячий Імператор» (今上天皇).
  6. Поряд з Діхуаном, господарем Землі, та Женьхуаном, господарем людей.
  7. яп. 西皇帝, もろこしのきみ, морокосі но кімі. Подано смисловий переклад ієрогліфів. Традиційний переклад — «Імператор Заходу»; переклад з японської — «Правитель Китаю».
  8. яп. 東天皇, やまとのてんのう, ямато но тенно. Подано смисловий переклад ієрогліфів. Традиційний переклад — «Імператор Сходу»; переклад з японської — «Тенно Ямато».
  9. яп. 現人神, あらひとがみ, арахіто-ґамі.
  10. яп. 現御神, あきつみかみ, акіцу-мікамі.
  11. яп. 日の御子, ひのみこ, хі-но-міко.
  12. яп. 一人, いちじん, ітідзін
  13. яп. 聖上, せいじょう, сейдзьо.
  14. яп. 上御一人(かみごいちにん, камі-ґоітідзін.
  15. яп. 主上, しゅじょう, сюдзьо.
  16. яп. 今上, きんじょう, кіндзьо.
  17. яп. 当今, とうぎん, тоґін.
  18. яп. 皇上, こうじょう, кодзьо.
  19. яп. 当代, とうだい, тодай.
  20. яп. 大君, おおきみ, окімі.
  21. яп. 聖, ひじり, хідзірі.
  22. яп. 至尊, しそん, сісон.
  23. яп. 上, うえ / かみ, уе / камі.
  24. яп. 万乗, ばんじょう, бандзьо. В стародавньому Китаї могутність держави вимірювалася кількістю колісниць (чен), яку може виставити її правитель.
  25. яп. 一天万乗之君, いってんばんじょうのきみ, іттен бандзьо но кімі.
  26. яп. 万乗之君, ばんじょうのきみ, бандзьо но кімі.
  27. яп. 南面, なんめん, нанмен. Китайський імператор приймав підданих обернувшись лицем на південь, сторони світу яка символізувала енергію ян, позитивне чоловіче начало.
  28. яп. 御, ぎょ, ґьо.
  29. яп. 南面之至, なんめんのし, нанмен но сі.
  30. яп. 一天之君, いってんのきみ, іттен но кімі.
  31. яп. 天子, てんし, тенсі.
  32. яп. 十善の主, じゅうぜんのあるじ, дзендзю но арудзі. Згідно з буддистським вченням, той хто виконує десять добрих заповідей у цьому житті, переродиться монархом в житті майбутньому
  33. яп. 金輪, こんりん, конрін. Золоте колесо — один із основних шарів світобудови в буддиський космології, на якому почивають океан, чотири континенти та священна гора Сумеру. Японський монарх порівнюється із правителем цього шару, Царем золотого колеса, найвищим із чотирьох ідеальних владик чакраварті-раджан, що тримає в руках золоте колесо перероджень чаккаратану й управляє усіма чотирма континентами.
  34. яп. 十善の王, じゅうぜんのおう, дзендзю но о.
  35. яп. 金輪聖王, こんりんじょうおう, конрін дзьоо.
  36. яп. 十善の君, じゅうぜんのきみじ, дзендзю но кімі.
  37. яп. 聖皇, せいこう, сейко.
  38. яп. 御門, みかど, мікадо.
  39. яп. 内, うち, уті.
  40. яп. 公, おおやけ, оояке.
  41. яп. 宸儀, しんぎ, сінґі.
  42. яп. 禁裏, 禁裡, きんり, кінрі.
  43. яп. 禁中, きんちゅう, кінтю.
  44. яп. 乗輿, じょうよ, дзьойо.
  45. яп. 車駕, しゃが, сяґа.
  46. 新嘗祭, にいなめさい, ніінамесай.
  47. яп. 大嘗祭, だいじょうさい, дайдзьосай.
  48. Правам і обов'язкам монаршої особи присвячувався 1-й розділ Основного закону, статті 1 — 17. Конституція Великої Японської Імперії
  49. Стаття 1 // Конституція Великої Японської Імперії.
  50. Стаття 3 // Конституція Великої Японської Імперії.
  51. Стаття 4 // Конституція Великої Японської Імперії.
  52. Стаття 6 // Конституція Великої Японської Імперії.
  53. Стаття 7 // Конституція Великої Японської Імперії.
  54. Стаття 8.1 // Конституція Великої Японської Імперії.
  55. Стаття 9 // Конституція Великої Японської Імперії.
  56. Стаття 10 // Конституція Великої Японської Імперії.
  57. Стаття 12,13 // Конституція Великої Японської Імперії.
  58. Стаття 13 // Конституція Великої Японської Імперії.
  59. Стаття 15 // Конституція Великої Японської Імперії.
  60. Стаття 16 // Конституція Великої Японської Імперії.
  61. 元始祭, げんしさい, ґенсі-сай.
  62. яп. 紀元節祭, きげんせつさい, кіґенсецу-сай.
  63. яп. 神武天皇祭, じんむてんのうさい, дзімму тенно-сай.
  64. Стаття 1 // Конституція Японії
  65. а б Стаття 4 // Конституція Японії
  66. Стаття 3 // Конституція Японії
  67. Стаття 6 // Конституція Японії
  68. а б в г д е ж Стаття 7 // Конституція Японії
  69. Закон про Імператорський дім 1947 року.

Джерела та література[ред.ред. код]

Закони[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (яп.) Імператор Японії // Великий словник історії Японії: в 15 т. — Токіо: Йосікава Кобункан, 1979—1997.
  • Імператор Японії // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — Київ: Либідь, 2007.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • (яп.) 寺島良安著 「人倫類・帝王」 『和漢三才圖會』, 第7巻. — 東京: 日本隨筆大成刊行會, 1929.

Посилання[ред.ред. код]