Імпорт Експорт (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Імпорт Експорт
Import Export
Жанр драма
Режисер Ульріх Зайдль
Продюсер Ульріх Зайдль
Сценарист Ульріх Зайдль, Вероніка Франц
У головних
ролях
Катерина Рак - Ольга
Пауль Хоффман - Паулі
Міхаель Томас - вітчим Пауля
Наталья Баранова - подруга Ольги (з України)
Наталья Єпураной - подруга Ольги (з Відня)
Марія Хьофсштеттер - сестра Марія
Оператор Едвард Лахманн, Вольфганг Талєр
Тривалість  135 хв.
Мова  німецька, російська, словацька, українська
Країна  Австрія Австрія
Рік  2007
http://importexport.ulrichseidl.com/


Імпорт Експорт (нім.  — Import Export) — фільм австрійського режисера Ульріха Зайдля, 2007 року. Картину було номіновано на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 2007 року. «Імпорт Експорт» завоював гран-прі Єреванського міжнародного кінофестиваля — золоту абрикосу. Це був єдиний австрійський фільм, номінований на Європейський кіноприз 2007 року. Зйомки проходили в Відні, Україні, Румунії, Чехії та Словаччині з 2005-го року до травня 2007 року на 16 мм та 35 мм плівку.

Фільм паралельно розкриває дві сюжетні лінії: одну — медсестри з України, що в пошуках кращого життя вирушає на Захід; другу — безробітного охоронця з Австрії, що вирушає на Схід по тій самій причині, і в решті решт потрапляє в Україну.

Сюжет[ред.ред. код]

Як в Австрії, так і в Україні, в обох країнах холодна, сніжна зима, похмурі та холодні люди. Так це виглядає з першого погляду, в абсолютно різних регіонах життя не є таким вже різним. Фільм висвітлює дві долі, що шукають свого щастя через Імпорт та Експорт. Освідчена українська медсестра та мати Ольга, що бажає вирватися зі своєї звичної життєвої безвихідності, отримати світового досвіду, та ніколи не займатися, як її подруги, віртуальним сексом через веб-камеру з іноземцями. Залишивши дитину в Україні, Ольга вирішує перебратися на Захід, в Австрію. Там влаштовується на роботу прибиральницею, та дуже швидко її втрачає, рівно як і наступну роботу домашньої помічниці в міській віллі. Потім влаштовується на постійну роботу до шпиталю для літніх людей.

В молодого безробітнього жителя Відня Пауля життя не набагато ліпше. Пауль втрачає свою роботу охоронця, та має немалі проблеми, маючи погасити борги перед своїми друзями, знайомими, та вітчимом. Але зайнятість більше не зможе йому в цьому допомогти. Тож його вітчим бере його з собою в Україну продавати ігрові автомати. Паулю це надасть можливість погасити свої борги перед ним та ховатися від кредиторів.

Задум та зйомки[ред.ред. код]

Ульріх Зайдль запланував зафільмувати трилогію про подорожі. Один фільм буде присвячений сексуальному туризму, інший туризму масовому, а третій — альпійському. «Експорт-імпорт» — перший у трилогії. Картина фільмувалася три роки. За цей час Зайдль об'їздив Східну Європу, побувавши у Болгарії, Словені, Румунії, Україні. Це був час відбору натури та уточнення задуму. Найбільше його вразила Східна Україна, де він побачив сліди запустіння і розпад все ще радянського побуту. «Артхаузтраффік» задля реклами опублікував уривки зі щоденника зйомок Клауса Прідінґа, який був асистентом режисера та продюсера Ульріха Зайдля. У цьому щоденнику Україна виглядає не набагато привабливішою за Австрію з «Собачої спеки», щоправда, з інших причин. Клаус Прідінґ описує, як вони фільмували в ужгородському готелі «Закарпаття» і були «затиснені між українськими хуліганами та корумпованими напівкримінальними охоронцями (…), а люди ображали нас і погрожували нам. Одного разу нам довелося викликати поліцію, яка негайно стала вимагати грошей за те, що позбавить нас від п'яних хуліганів, які нас тероризували». Ще він пише про «донецьку мафію», яка давала їм дозвіл на зйомки на Єнакіївському металургійному заводі: «Після бурхливої дискусії з одним із місцевих її (донецької мафії — автор) босів, яка супроводжувалася щедрою пиятикою, що вона негативно позначилася на моєму здоров'ї, нам вдалося отримати дозвіл». «Але, як це часто буває із Зайдлем, незадовго до початку зйомок він вирішив взагалі не використовувати цю натури, і просто відмінив там зйомки. Бос не міг повірити в це. Тільки коли ми заплатили за оренду (невикористаної) натури, додавши до цього пляшку чудового бренді, він пообіцяв не вбивати нас, якщо ми більше не будемо потрапляти йому на очі», — пише Прідінґ. Можна в усе це вірити, можна сумніватися, зате інтрига створена. Проте в картині «Імпорт-експорт» усього цього немає. Ніяких корумпованих охоронців, п'яних хуліганів та донецької мафії.[1]

Критика[ред.ред. код]

Фільм викликав багато розмов. Зокрема, Автстрійцям, які і раніше недолюблювали Ульріха Зайдля, котрий занадто відверто знімав про всі негаразди суспільного життя в Австрії, в більшості фільм не сподобався. Конструктивна критика розходиться в протилежних напрямках. Дехто каже, що фільм задовгий, надто пошлий, чи навіть жорстокий. Інші ж звертають увагу на реалістичність та документалістичну точність всього, що зображено у фільмі (адже Ульріх Зайдль раніше знімав документальне кіно), як наприклад, сцена, що зображає як мати Ольги кладе в духовку вогнеопірний кірпич задля того щоб нагріти квартиру в 30-градусний мороз, чи жахливі сцени розрушених самими жильцями будівель Словацьких циган. Недаремно всі, хто знявся в фільмі — не професійні актори, а звичайні люди.

Тобіас Кнібе з «Зюддойче Цайтунг» написав: «Цей фільм — „серйозна робота“. Імпорт Експорт — фільм, що висвітлює сніжні бурі в Україні, а також австрійські бюрократичні лікарні, чи ганебність своїх героїв, але це придає фільму силу, яка в іншому випадку ймовірно не виявляється». Цей фільм був одним з найкращих фільмів на конкурсі на Золоту пальмову гілку.[2]

Фільм також не оминула і Українська преса.

Денис Іванов, директор компанії «Артхауз Трафік» каже: «Фільм дійсно екстримальний. Він екстримальний з одного боку для українця, оскільки там є українська тема. І з іншого боку, метафорою европейця він бачить дім для літніх людей, в котрому за всіми доглядають, всім добре, але це дім для літніх людей, з якого практично пішло все живе». …У фільмі чимало українських краєвидів. Особливо режисеру припав до душі Донбас — з похмурими заводами, обшарпаними багатоповерхівками і барами. «Імпорт-Експорт» — фільм жорстокий, з багатьма пікантними сценами і без хепі-енду. Така режисерська задумка — глядачу має бути некомфорто, щоб він задумався.[3]

Примітки[ред.ред. код]