Імуногістохімія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Визначення протеїну CD10 в тканині нирки за допомогою ІГХ

Імуногістохімія або ІГХ — це аналітичний метод визначення протеїнів (антигенів) в клітинах біологічних тканин на основі реакції антиген-антитіло.[1] Не слід плутати ІГХ з імуноцитохімією, де той самий принцип застосовується дли визначення епітопів в окремих клітинах. Засновниками імуногістохімічного методу є група дослідників під керівництвом Альберта Кунса (1941, 1955), які вперше отримали мічені флюоресцеїном антитіла та використали їх на практиці. Розробка Кохлером і Мілстейном (1975) гібридомної технології стала кардинальною подією в імуногістохімії, яка дозволила отримувати високоспецифічні антитіла у великих обсягах, та дала можливість використовувати імуногістохімію у рутинній практиці.

Зразки для ІГХ[ред.ред. код]

ІГХ може проводитись на свіжезаморожених зразках або, найчастіше, на фіксованих в формаліні та залитих в парафінові блоки тканини. Тонкий шар (4-5 мкм) тканини нарізається мікротомом та переноситься на скельце для проведення подальших етапів ІГХ.

Методи ІГХ[ред.ред. код]

ІГХ може проводитись прямим або непрямим методами. При прямому методі використовують лише первинні антитіла, мічені хромогенними або флуоресцентними репортерами для їх візуалізації. Використовується рідко, оскільки в цьому випадку отриманий сигнал може бути досить слабким. Непрямий метод дозволяє посилити сигнал від комплексів антиген-антитіло за допомогою використання додаткових реагентів, зокрема вторинних антитіл.

Первинні антитіла[ред.ред. код]

Для визначення епітопів в досліджуваній тканині за допомогою ІГХ, застосовуються моноклональні або поліклональні антитіла, що мають здатність зв'язуватись виключно з досліджуваним протеїном, якщо він є в тканині. Більш специфічними є моноклональні антитіла.

Вторинні антитіла[ред.ред. код]

Специфічно зв'язуються з комплексом первинним антитілом, зв'язаним з антигеном в досліджуваній тканині. Вторинні антитіла мають в своїй структурі ферменти (пероксидаза хріну, лужна фосфатаза), завдяки яким комплекс антиген-антитіло-вторинне антитіло може бути візуалізований при реакції з хромогенним субстратом (діамінобензидин, BCIP тощо).

Сфери застосування ІГХ[ред.ред. код]

ІГХ має застосування як в науково-дослідній так і в рутинній клінічній практиці.

Наукові дослідження[ред.ред. код]

Даний метод широко застосовуєтья в базовій науково-дослідній роботі для визначення протеїнів або підтвердження результатів інших методів дослідження білків, або більш точних методів — мас-спектрометрія, ПЛР в реальному часі.

Клініка[ред.ред. код]

ІГХ часто є вирішальною в діагностиці пухлин. Так, за різноманітними даними, після проведення імуногістохімічного дослідження первинний гістологічний діагноз був змінений у 20% - 40% випадків. Крім того, ІГХ активно застосовується для визначення експресії естрогенових та прогестеронових рецепторів при раку молочної залози, на основі чого визначається подальша тактика лікування.[2] За допомогою ІГХ визначають маркери проліферації при раку щитоподібної залози.[3]  Таким чином, ІГХ використовують у рутинній клінічній роботі для встановлення діагнозу та передбачення ефекту від терапії. Наприклад, всі дрібноклітинні лімфоми (пухлини із лімфоцитів) схожі у рутинно-забарвлених препаратах, вони складаються із клітин, що вкрай важко відрізнити навіть від нормальних лімфоцитів. Але всі лімфоцити поділяються на велику кількість груп за їх функцією. Вони розрізняються складом рецепторів на мембрані. Ці рецептори є білковими молекулами, до яких розроблені антитіла, що і використовують для імуногістохімічного фарбування. Із кожного типу лімфоцитів може виникати пухлина – лімфома. Всі вони лікуються хіміотерапією. Склад препаратів, що входять до схеми лікування, різний в залежності від типу лімфоцитів, з яких виникла пухлина. Таким чином, схема хіміотерапії підходить під конкретний тип лімфоми. Якщо вибрати неправильну схему терапії, то вона буде або неефективною, або навіть згубною. На сьогодні існує більше 50 видів лімфом і дещо менше режимів хіміотерапії. Тому ефективне лікування лімфом повністю залежить від правильності встановлення діагнозу, яке неможливе без імуногістохімічного дослідження. Використовують цей метод і в діагностиці деяких непухлинних захворювань. За його результатами лікарі вибирають найбільш ефективний тип лікування, найефективніший у даного конкретного хворого.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Ramos-Vara JA Technical Aspects of Immunohistochemistry // Vet Pathol, 42 (2005) (4) С. 405–426. — DOI:10.1354/vp.42-4-405. — PMID:16006601.
  2. Yager JD Estrogen carcinogenesis in breast cancer // New Engl J Med, 354 (2006) (3) С. 270–82. — DOI:10.1056/NEJMra050776. — PMID:16421368.
  3. Dinets A, Hulchiy M, Sofiadis A, Ghaderi M, Höög A, Larsson C, Zedenius J. Clinical, Genetic and Immunohistochemical Characterization of 70 Ukrainian Adult Cases with Post-Chornobyl Papillary Thyroid Carcinoma. // Eur J Endocrinol, 166 (2012) С. 1049-60. — DOI:10.1530/EJE-12-0144. — PMID:22457234.