Інгібітори корозії

Інгібітори корозії (рос. ингибиторы коррозии; англ. corrosion inhibitors; нім. Korrosionsinhibitoren m pl) — речовини, введення яких у відносно невеликих кількостях в агресивне середовище викликає помітне сповільнення корозії металів.

Механізм дії і різновиди

Інгібітор корозії — речовина, яка гальмує процес корозії за рахунок конкуруючої адсорбції з частинками активаторів і утворення на металевій поверхні захисних адсорбційних або фазових плівок, іноді з бар’єрними властивостями. І.к. впливають на кінетику електродних процесів, які проходять під час корозії, а також характеризуються здатністю утворювати на металі оксидні і гідрооксидні та інш. плівки і переводити його в пасивний стан.

Розрізняють інгібітори сірководневої корозії, вуглекислотної корозії, систем утилізації стічних вод. У залежності від корозійної активності середовища і умов застосування інгібіторів корозії питома витрата інгібіторів коливається від 10 до 50 кг на 1 млн. м³ газу або (для рідких середовищ) від 100 до 500 мг/л. При гідравлічному транспортуванні вугілля як І.к. застосовують Са(ОН)₂.

Приклади застосування

У нафтовій і газовій промисловості І.к. застосовують для захисту обладнання свердловин, устаткування підготовки нафти і газу, а також на переробних заводах у випадку, коли в продукції містяться корозійно-агресивні компоненти — двоокис вуглецю, сірководень і органічні кислоти. При цьому використовуються високомолекулярні органічні інгібітори, які містять азот, сірку чи кисень і розчинні у вуглеводнях, воді або метанолі.

Див. також

• Антикорозійні матеріали
• Інгібітори

Література

• Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.