Індекс заборонених книг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Index Librorum Prohibitorum, 1564

І́ндекс заборо́нених книг (лат. Index Librorum Prohibitorum) — список публікацій, які були заборонені Римо-католицькою Церквою. Деякі видання Списку містили також вказівки Церкви з приводу читання, продажу та цензури книг. Офіційною метою складання Індексу була спроба відгородити церкву та саму віру й моральність від зазіхань на основоположні принципи та від богословських ухилів.

Книги, що пройшли цензуру, друкувалися з грифом Nihil obstat («ніяких перешкод») і Imprimatur («нехай буде надруковано») на титульному аркуші.

Історія Списку[ред.ред. код]

Перший такий список був опублікований в Нідерландах в 1529 році. У 1543 році Венеція та в 1551 році Париж пішли за прикладом Нідерландів. Перший римський список було складено папою Павлом IV. Цензурні принципи цього списку були визнані занадто жорсткими, й після того, як Тридентський собор змінив церковне законодавство у сфері заборони книг, папа Пій IV поширив у 1564 році так званий Тридентський список. Цей список був основою всіх наступних списків заборонених книг, поки в 1897 році папа Лев XIII (Leo XIII) не опублікував новий список, Index Leonianus.

В 1571 році було сформовано Святу Конґреґацію Списку — орган, спеціально призначений для виявлення забороненої літератури, внесення доповнень до списку, а також складання списку виправлень у тих випадках, коли йшлося про виправлення книги, а не безумовну її заборону. У таких випадках книга вносилася до списку зі спеціальними позначками, наприклад, «donec corrigatur» (заборонено, якщо не виправлено) або «donec expurgetur» (заборонено, якщо не очищено). Таким чином, виходили дуже довгі списки виправлень, що публікувалися як окреме видання — Index Expurgatorius.

Конґреґація Списку була скасована в 1917 року, після чого списком став займатися Найсвятіший Кабінет. При цьому правила читання книг були перенесені в новий Кодекс канонічного права (Codex Iuris Canonici). Список регулярно оновлювався й надалі. Останнє, 32-е видання списку вийшло в 1948 році. Туди потрапили 4000 книг, заборонених через єресі, аморальність, елементи порнографії, політичну некоректність тощо.

Католицькі автори мали право захищати свої твори й могли підготувати нове, виправлене видання, сподіваючись, що заборону буде знято. Список був справді досить ефективний: протягом багатьох років книги, які потрапили до списку, в католицьких країнах було дуже важко знайти, особливо, поза великими містами. Список мав силу закону до 1966 року, коли був формально скасований роз'ясненням Конгрегації з віровчення «Post Litteras Apostolicas» від 14 червня 1966[1] до motu proprio Павла VI «Integrae servandae» та її ж декретом «Post editam» від 15 листопада 1966[2].

У різний час до списку входили твори таких авторів, як Еразм Роттердамський, Лоренс Стерн, Вольтер, Даніель Дефо, Джордано Бруно, Коперник, Оноре де Бальзак, Жан-Поль Сартр та інші. Повний список авторів, що потрапили до списку, наводиться в книзі «J. Martinez de Bujanda, Index librorum prohibitorum, 1600-1966 » (Женева, 2002). Майже всі відомі західні філософи входили до списку — в тому числі й віруючі, як наприклад Рене Декарт, Іммануїл Кант, Джордж Берклі. Деякі атеїсти, наприклад Артур Шопенгауер та Фрідріх Вільгельм Ніцше, не входили до списку на підставі загального правила, за яким будь-які праці, які критикують або засуджують будь-який елемент католицької віри, заборонені за фактом .

У список потрапили також деякі нацистські твори, зокрема твори нацистського ідеолога Розенберга. Проте до списку не потрапила книга Гітлера «Майн Кампф».

Відомі автори, що входили до Списку[ред.ред. код]

Індекс заборонених книг і Україна[ред.ред. код]

У З0—40 рр. XX століття до індексу занесена майже вся українська література, починаючи від Котляревського й Шевченка й кінчаючи Франком, Стефаником, Лесею Українкою і майже всіма радянськими письменниками.[3][4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Acta Apostolicae Sedis 58 (1966) 455
  2. Acta Apostolicae Sedis 58 (1966) 1186
  3. Віхоть В. М. Львівський музей історії релігії та атеїзму: нарис-путівник / В. М. Віхоть, М. В. Косів, Ю. М. Матюхін. - Л. : Каменяр, 1974. - 40 с.
  4. http://www.telekritika.ua/analitic_cenzura/print/56711 Короткий курс історії Ц[censored]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Siegfried Bräuer, Heiner Lück: Art. Zensur, in: Theologische Realenzyklopädie, Bd. 36, 633-644.
  • Peter Godman: Die geheimen Gutachten des Vatikan. Weltliteratur auf dem Index, marixverlag, Wiesbaden 2006, ISBN 3-86539-070-6.
  • Franz Heinrich Reusch: Der Index der verbotenen Bücher. Ein Beitrag zur Kirchen und Literaturgeschichte. In 2 Bänden (Band 2 in 2 Abteilungen), Bonn 1883–1885, Neudruck Scientia Verlag, Aalen 1967. Online
  • Hubert Wolf (Hrsg.): Inquisition, Index, Zensur. Wissenskulturen der Neuzeit im Widerstreit. 2. Aufl., Schöningh, Paderborn 2003, ISBN 3-506-77670-3
  • Hubert Wolf: Index. Der Vatikan und die verbotenen Bücher. 2. Aufl., C.H. Beck, München 2006, ISBN 3-406-54371-5.
  • Hubert Wolf: Papst und Teufel, Die Archive des Vatikan und das Dritte Reich, C. H. Beck Verlag, München 2008, ISBN 3-406-57742-3.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела

Наукові публікації та проекти