Індустріалізація
Індустріалізація — історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислових способів суспільного виробництва, якій проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг. Поняття Індустріалізації використовується для позначення історичної епохи європейської промислових революції, котра почалась в другій половині 18 ст. в Англії. Пізніше вона поступово поширилася на інші країни Європи та Північної Америки. В Азії та Латинській Америці з середини 20-го століття.
В СРСР індустріалізація, як керована урядом зверху реформа, була оголошена і проведена в 30-х роках 20 ст.
Зміст |
[ред.] Індустріалізація в СРСР
Індустріалізація в СРСР — процес прискореного розвитку промисловості, у першу чергу — важкої та військової, перетворення господарства країни на індустріальне. У СРСР наприкінці 1920-их і в 1930-их роках індустріалізація проводилась форсованими темпами за рахунок надмірної експлуатації населення.
Індустріалізація — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років[1]. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки.[1] Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу[1]. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний та ін[1].
[ред.] Проголошення курсу на індустріалізацію
Промисловий розвиток СРСР у середині 1920-х роках досяг довоєнного (1913), однак країна суттєво відставала від провідних західних країн: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому ХIV з'їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1925 проголосив курс на індустріалізацію.
[ред.] Цілі індустріалізації в СРСР
Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:
- забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;
- ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;
- створення технічної бази для модернізації сільського господарства;
- розвиток нових галузей промисловості;
- зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;
- стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.
[ред.] Особливості радянської індустріалізації
Головні особливості радянської індустріалізації:
- головними джерелами накопичення коштів для індустріалізації стали: «перекачування» коштів із села в місто; із легкої та харчової у важку промисловість; збільшення прямих і непрямих податків; внутрішні позики; випуск паперових грошей, не забезпечених золотом; розширення продажу горілки; збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;
- джерелами індустріалізації стала фактично неоплачена праця робітників і особливо селян; експлуатації багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГУ;
- надвисокі темпи індустріалізації, які пояснювалися керівництвом СРСР необхідністю зміцнення обороноздатності країни перед зростаючою зовнішньою загрозою;
- першочергова увага приділялася розвитку підприємств військового призначення, мілітаризація економіки;
- намагання радянського керівництва на чолі із Й. Сталіним продемонструвати перед усім світом переваги соціалізму над капіталізмом;
- величезні за масштабами перетворення здійснювалися на гігантський території, а це з надзвичайною гостротою ставило питання про розвиток інфраструктури (дороги, мости та ін.), стан якої значною мірою не відповідав потребам;
- розвиток виробництва засобів виробництва значно випереджав виробництво предметів споживання;
- у ході індустріалізації здійснювалася антирелігійна кампанія, відбувалося пограбування церков для потреб радянської економіки;
- здійснювалася експлуатація трудового ентузіазму людей; впровадження масового «соціалістичного змагання».
[ред.] Перший п'ятирічний план
Первинним проектом сталінського воєн-но-комуністичного штурму став перший п'ятирічний план, ухвалений ВКП(б) у 1928 р. У цьому ж році почалася І п'ятирічка (1928/1929-1932/1933 pp.). її основне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати і перегнати західні країни» в економіці. Найважливішим визнавався розвиток важкої промисловості, планом передбачалося її зростання на 330%.
У 1928—1929 pp. обсяг валової продукції української промисловості збільшився на 20%. Того часу радянська економіка ще відчувала імпульси непу, що забезпечували високі темпи росту. Успіхи першого року п'ятирічки в СРСР на тлі глибокої економічної кризи, що охопила капіталістичний світ у 1929 p., створили в керівництві СРСР ілюзію можливості різкого стрибка з економічної відсталості до розряду промислово розвинутих держав. Такий ривок вимагав надзвичайної напруги сил.
Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) у 1929 р. прийняв рішення «за будь-яку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості». Планами на 1930—1931 pp. передбачалося 45% приросту промисловості, що означало «штурмівщину». Це була авантюра, приречена на провал.
Цілком закономірним було невиконання плану I п'ятирічки. Тому, коли підбивалися її підсумки, політбюро ЦК ВКП(б) заборонило всім відомствам публікувати статистичні дані з цього приводу.
[ред.] Особливості індустріалізації в Україні
Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств і структурою розміщення продуктивних сил.
Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення в її промисловість. У 1930 р. вони досягли рівня всіх попередніх років мирного будівництва (1921—1928 pp.). Усього ж за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію України було виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень. Із 1500 промислових підприємств СРСР у роки першої п'ятирічки в Україні споруджувалося та реконструювалося понад 400.
На початку індустріалізації в Україні здійснювалися побудова і реконструкція великих підприємств, що мали загально державне значення. Із 35 ключових промислових об'єктів СРСР в Україні споруджувалося 12: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, металургійні заводи у Запоріжжі, Кривому Розі, Маріуполі тощо.
У роки індустріалізації простежувалася нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки. У II та III п'ятирічках питома вага промислових новобудов в Україні значно скоротилася, оскільки необхідна стартова база для модернізації була вже створена, а в інших регіонах СРСР були сприятливіші умови для розгортання промислового будівництва та технічної реконструкції.
Однією з особливостей індустріалізації в Україні було значне відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і недостатньої сировинної бази.
В Україні були вищі темпи витіснення приватного сектору в економіці, ніж у СРСР загалом.
[ред.] Позитивні і негативні наслідки індустріалізації в Україні
Позитивні і негативні наслідки індустріалізації в цілому по СРСР фактично відображалися і в Україні, хоча в республіці були і свої характерні особливості.
[ред.] Позитивні наслідки
У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму робітники України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.
У 1930-х pp. в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість.
Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію.
За роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. У 1930-ті pp. сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.
[ред.] Негативні наслідки індустріалізації СРСР
Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних норм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.
У цілому форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу. У 1930-ті pp. знову з'явилися величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблеми.
У часи індустріалізації посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління; було взято курс на мілітаризацію промисловості. Держава відмовилася від непу і почала примусовими засобами визискувати із селян додаткові кошти на форсуваня індустріалізації. Фактично зник матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами і, перш за все, розгортанням «соціалістичного змагання».
У перші п'ятирічки ставку було зроблено на підприємства-монополісти (запорізький завод «Комунар», що випускав зернозбиральні комбайни, Луганський паровозобудівний та ін.), які згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.
Промисловий потенціал України (як і всього СРСР) формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційні індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.
[ред.] Примітки
- ↑ а б в г Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
