Індійська астрономія

Індійська астрономія - астрономічні знання і погляди жителів Індійського субконтиненту.

Веди

Рання астрономія Індії була тісно пов'язана з релігією. Відомості, що стосуються небесних явищ, можна знайти в Ведах - священних текстах ведичної релігії, що датуються II-I тисячоліттям до н. е. Тут згадуються сонячні затемнення, дається список двадцяти семи "місячних стоянок" - накшатр, зазначається спосіб вставки тринадцятого місяця. Космогонічні гімни Вед прославляють божественну Землю-Прітхіві і Сонце-Сурью.

До "Вед" примикає "Джьотиша-веданта", в якій описуються календарні розрахунки, необхідні для правильного проведення жертвопринесень. Вважається, що її остаточний текст був складений Лагадхою в останні століття до н.е., проте прийняте в ній положення точок сонцестоянь і рівнодень відповідає більш ранньої епохи 12-14 століття до н.е. Тут розглядається п'ятирічний календарний цикл ("півдня"), що складається з 62 синодичних та 67 сидеричних місяців, 1830 сонячних і 1835 сидеричних діб, 1860 титх (1 титха = 1/30 синодичного місяця), 1809 місячних накшатр (1 накшатра = 1/27 сидеричного місяця) і 1768 місячних сходів. Зазначені в "Джьотиша-веданга" тривалості найкоротшого і найдовшого дня в році відносяться як 2 : 3, що приблизно відповідає широті 35°.

Пурани

Пурани, складені в перших століттях н. е. та відображають подання брахманічного індуїзму, є збірниками різноманітних переказів, у тому числі і космологічного характеру. Індуїстські уявлення про будову світу викладаються в "Вішну-пурані", "Матсья-пурані", "Ваю-пурані" та інших пуранах. Тут розповідається про плоскою Землі, у центрі якої знаходиться гора Меру, навколо якої обертаються небесні світила, погоняемые безперервним вітром; про семи земних континентах; про цикли часу, вимірюваних гігантськими періодами років. Наведемо кілька витягів з "Матсйя-пурани" (у передачі Аль-Біруні в "Індії"): Відстань від неба до землі дорівнює половині діаметра Землі. Сонце розташоване нижче всіх планет, а Місяць - над ним. Місячні стоянки з їх зірками - вище Місяця, а над ними Меркурій, за яким слід Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Велика Ведмедиця, а над нею - Полярна зірка. І Полярна зірка пов'язана з небом. Зірок людина не може порахувати ("Індія", гл. LV).

Сонце й зірки рухаються у напрямі на південь з швидкістю стріли, обертаючись навколо Міру. Обертання Сонця нагадує швидке обертання колоди з палаючим кінцем. Сонце по суті не зникає, а лише ховається від однієї частини і продовжує світити іншої частини мешканців чотирьох міст в чотирьох сторонах від гори Міру. Вона обертається навколо Міру, починаючи з півночі гори Локалока; воно не проходить далі Локалоки і не висвітлює її південну сторону ("Індія", гл. XXVII).

Сіддханти

Знайомство індійців з грецької астрономією відбулося в еліністичну епоху. Центром активних торговельних і культурних контактів Індії з еліністичним світом у перші століття н.е. було узбережжя Західної Індії і що прилягали до нього області. Близько 150 року н.е. Яванешвара, вчений грек, що жив при дворі Рудрадамана I, царя династії Західних Кшатрапів, переклав з грецької мови на санскрит трактат з гороскопної астрології. В Індії цей трактат стали називати "Явана-джаттакою" - "Грецькою джаттакою". Розрахунки руху небесних тіл в "Явана-джаттаці" засновані на застосуванні зиґзаґоподібних функцій - вавілонській техніці, перейняті грецькими астрономами. Близько 270 року Спхуджидхваджа переклав "Явана-джаттаку" на вірші, і саме це перекладання дійшло до наших днів.

Трактати, викладає нову наукову астрономію, засновану на перейнятих у греків ідеях, стали називатися сиддхантами. Варахаміхіра, який жив в VI столітті, перераховує у своїй "Панча-сиддхантиці" п'ять сиддхант, що були в його розпорядженні: "Пайтамаха-сиддханту", "Васиштха-сиддханту", "Паулиша-сиддханту", "Ромака-сиддханту", "Суря-сиддханту".

В основі перших двох сиддхант лежить вавилонська техніка зиґзаґоподібних функциий. В "Пайтамаха-сиддханті" час відраховується від 11 січня 80 року н.е. Можливо, що вона була складена трохи пізніше цієї дати. "Васіштха-сиддханта" існувала вже в 270 році, оскільки її згадує Спхуджидхваджа в "Явана-Джаттаці" (XXIX, 3).

В інших трьох сиддхантах застосовуються тригонометричні методи розрахунків. Крім того, в них використовується схема руху планет за епіциклами, розроблена АполлоніємГіппархом. Уточнені схеми епіцикличного руху, розвинені Птолемеєм, грецькими астрономами не застосовувалися. "Паулиша-сиддханта" названа по імені якогось Павла, якого іноді ототожнюють з астрологом Павлом Олександрійським, а "Ромака-сиддханта" називається "римською".

На думку Варахамихири, найбільш точною є "Суря-сиддханта". Ця сиддханта неодноразово коментувалася і збереглася в декількох редакціях, помітно відрізняються між собою. Вона складається з 14 розділів, в яких вивчаються питання, пов'язані із середнім рухом і істинним положення планет, місячними і сонячним затемненням, визначенням напрями, місця і часу, знаходженням однакового положення планет і зірок, вивченням астрономічних приладів і інструментів, розглядом ряду географічних проблем.

Класична епоха

Першими індійськими астрономами, чиї твори дійшли до нас цілком, були Аріабхата (476-550) і його молодший сучасник Варахаміхіра (505-587). Вони працювали в Удджайне, столиці Імперії Гупта, в епоху найбільшого розквіту індійської культури. Їх безпосередніми послідовниками були Брахмагупта (598-660) і Бхаскара I (600-680).

Індійські вчені засвоїли досягнення грецької науки і внесли у розвиток математичної астрономії свій власний внесок. У тригонометричних розрахунках сферичної геометрії вони перейшли від хорд, якими користувалися греки, до синусів. Синус був введений вже в "Сур’я-сиддханті". В "Аріабхатії" Аріабхати дано визначення синуса і наведена таблиця з кроком 3°45'.

Індійські астрономи успішно вирішували завдання сферичної тригонометрії. Однак метод, описаний Птолемеєм і заснований на теоремі Менелая для повного чотиригранника, у них не застосовувався. Вони користувалися проективними методами, які відповідали методів з "Аналемми" Птолемея, і в результаті отримали набір обчислювальних правил, які дозволяли вирішити будь-яке завдання сферичної астрономії. З їх допомогою таке завдання зводилася в кінцевому рахунку до порівнянні подібних плоских прямокутних трикутників між собою. При вирішенні нерідко застосовувалася теорія квадратних рівнянь і метод послідовних наближень.

З власне астрономічних питань примітно вчення Аріабхати про те, що добова рух неба - лише тимчасове, викликане обертанням Землі навколо своєї осі.

Контакти індійської та арабської астрономії

У другій половині VIII століття з індійськими творами по астрономії познайомилися багдадські астрономи - як свідчить легенда, через одного з членів посольства Індії до халіфу ал-Мансуру. Індійський учений по імені Канка (або Манка) привіз із собою до Багдада твір Брахмагупти, "Брахма-спхута-сиддханту". Його переклад з санскриту на арабську мову виконав один з найвидатніших представників багдадській школи того часу, Мухаммад ібн Ібрагім ал-Фазарі. На основі цього перекладу був складений зіджей, який отримав назву "Великий Синдхинд" і зіграв важливу роль у поширенні індійських астрономо-математичних методів.

Важливі відомості про те, як відбувалася передача наукових відомостей в класичну епоху, містяться в творах Абу Райхана Беруні. Він сам в період з 1017 по 1030 рік провів багато років в Індії, досконельно вивчив індійську науку, багато переклав з санскриту на арабську мову, так само як і з арабської мови на санскрит. Біруні в Індії дає сучасній йому індійської астрономії такі характеристики:

Астрономія - найзнаменитіша наука серед індійців внаслідок того, що з нею пов'язані справи їхньої релігії. До того з них, хто не знає астрології, не може бути застосовано звання астронома тільки заради знання математичної астрономії ("Індія", гл. XIV).

Що стосується індійців, то їх релігійні книги і пурани - книги переказів, всі вони говорять про світобудову таке, що цілком суперечить тому, що прийнято у їх астрономів за безсумнівну істину. Однак люди потребують цих книгах при дотриманні обрядів, і завдяки їм маси простого народу змушені керуватися астрономічними розрахунками та астрологічними застереженнями. Тому вони виявляють прихильність до астрономів, люблять говорити про їх достоїнства, вважають за щасливе ознака зустріч з ними і висловлюють тверду впевненість у тому, що вони стануть мешканцями раю і жоден з них не попаде в пекло. А їх астрономи віддячують їм за це тим, що оголошують правдивими їх подання та пристосовуються до них, хоча велика частина їх суперечить істині, і постачають їх тими, які їм потрібні. З цієї причини з плином часу обидва види уявлень перемішалися; і в результаті виклад їх астрономів дуже плутане, особливо в наслідувачів, які передають основи з чужих слів і не йдуть шляхом дослідження, а таких авторів - більшість ("Індія", гл. XXVI).

Астрономія середньовічної Індії

Після спустошливих воєн в Північній Індії центр науки і культури переноситься до Центральної і Південної Індії. З астрономів і математиків цієї епохи відомі Аріабхата II (920-1000), Шріпаті (1019-1066), Бхаскара II (1114-1185).

У Керальской школі, засновником якої був Мадхава з Сангамаграми (1350-1425), працюють Ватасері Парамешвара (1380-1460), Нілаканта Сомаяджі (1444-1544), Ачьюта Пішараті (1550-1621), Нараяна Бхаттатірі (1559-1664). Астрономи Керальскої школи з високою точністю визначали величину випередження рівнодення, а також тривалість року, місяця та інших астрономічних констант.

Савай Джай Сінгх

Обсерваторія Савай Джай Сінгха в Джайпурі

Останнім яскравою подією наукового життя Індії перед її завоюванням європейцями була діяльність правителя Раджпутани Савай Джай Сінгха II (1686-1743), що заснував кілька обсерваторій з Північній і Центральній Індії. Ці обсерваторії продовжували традицію таких великих обсерваторій Сходу з великими астрономічні інструменти, якими були Марагінська (13 ст.) і Самаркандська (15 в.) обсерваторії.

У складеному Савай Джай Сінгхом зіджейе містяться відомості про сучасній західній астрономії: у ньому викладається вчення про рух планет за елліпсам та вказуються спостереження кілець Сатурна і супутників Юпітера.

• Sûrya-Siddhânta: a text-book of Hindu astronomy / Ed. and tr. Phanindralal Gangooly. Dehli, 1860. Reprint 1989.
• Varâha Mihira. Pañchasiddhântikâ / Text, tr. and intr. by G. Thibaut and M. S. Dvivedî. Benares, 1889.
• Âryabhata. The Âryabhatîya. An ancient Indian work on mathematics and astronomy / Tr. W. E. Clark. Chicago, 1930.
• Neugebauer O., Pingree D. The Pañchasiddhântikâ of Varâhamihira. 2 vols. Copenhagen, Munskgaard, 1970-71.
• Vedanga Jyotisa of Lagadha / Ed. K.V.Sarma. Indian Journal of History of Science, 19, # 3-4, suppl., 1972.
• Sisyadhivrddhidatantra of Lalla / Tr. and notes by B. Chatterjee. Indian National Science Academy, 1981.

Дослідження

• Бируни Абу Рейхан. Индия. Пер. А. Б. Халидова, Ю. Н. Завадовского. // Избранные произведения, Том II. Ташкент: Фан, 1963. // Репринт: М.: Ладомир, 1995.
• Ван-дер-Варден Б. Пробуждающаяся наука II. Рождение астрономии.— М.: Наука, 1991.
• Володарский А. И. Астрономия в Древней Индии // Историко-астрономические исследования. т. 12, 1975.
• Володарский А. И. Ариабхата: к 1500-летию со дня рождения.— М.: Наука, 1976.
• Куртик Г. Е. Теория прецессии в средневековой индийской и ранней исламской астрономии.— М.: Наука, 1987.
• Матвиевская Г. П. Очерки истории тригонометрии.— Ташкент: Фан, 1990.
• Brennand W. Hindu Astronomy.— Straker, 1896.
• Kaye G. R. Hindu astronomy: ancient science of the Hindus.— New Dehli: Cosmo Publications, 1981.
• Lishk S. S. Jaina astronomy.— Dehli: Vidya Sagara Publications, 1987.
• Rao S. B. Indian astronomy: an introduction.— Hyderabad: Universiteis Press, 2000.
• Rao N. K. Aspects of prehistoric astronomy in India // Bull. Astr. Soc. India, 33, p. 499—511, 2005.
• Sarma K. V. A history of the Kerala school of Hindu astronomy (in perspective).— Hoshiarpur: Vishveshvaranand Institute, 1972.
• Sharma V. N. Sawai Jai Singh and his astronomy.— Dehli: Motilal Banarsidass Publishing, 1995.
• Sharma P. D. Hindu Astronomy.— Dehli: Global Vision Publishing, 2004.
• Thompson R. L. Vedic cosmography and astronomy.— Dehli: Motilal Banarsidass Publishing, 2003.

Посилання

• History of Mathematical Astronomy in India