Інки

Остання цитадель інків — місто Мачу Пікчу. Місто розташоване на висоті 2300 метрів над рівнем моря

І́нки — правлячий клан народу кечуа, що мешкав на території сучасного Перу і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину клану правителів (жінок з клану називали пальями чи н'юстами, а правлячу палью — койя). Однак зараз в побуті словом інки називають усіх підданих синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час — з 1438 року до 1533. У 1533 році останній правитель інків Атауальпа був задушений іспанцями.

Археологічні дослідження показують, велика кількість цивілізаційних здобутків була успадкована інками від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів. До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочіка, відомі своєю кольоровою керамікою та ірригаційними системами), Уарі (або Варі, їх держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр — місто Чімор, характерна кераміка та архітектура), Наска (відомі тим, що створили так звані лінії Наска, а також своїми системами підземних водопроводів, керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що знаходилось на східному березі озера Тітікака), Чачапойяс (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Келап, яку ще називають «Мачу-Пікчу півночі»).

Перше європейське зображення Інків. Педро Сьєса де Леон. Хроніка Перу, 1553

Імперія інків простягалась довгою смугою у Південній Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії, Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини.

Самоназва імперії інків — Тауантінсую (чотири сторони світу об'єднані разом). З Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожна з них називалась за назвою тої частини імперії в яку вона вела.

Виникнення та експансія

Сармьєнто де Гамбоа, Генеалогія Інків. Манко Капак (схематична реконструкція С. А. Купрієнко)

Сармьєнто де Гамбоа, Генеалогія Інків. Сінчі Рокка, Льокі Юпанкі, Майта Капак, Капак Юпанкі (схематична реконструкція С. А. Купрієнко)

Сармьєнто де Гамбоа, Генеалогія Інків. Інка Рокка, Тіту Кусі Вальпа, Віракоча, Пачакуті (схематична реконструкція С. А. Купрієнко)

Сармьєнто де Гамбоа, Генеалогія Інків. Пачакуті, Тупак Інка Юпанкі, Вайна Капак, Васкар, Атавальпа (схематична реконструкція С. А. Купрієнко)

Заснування країни приписувалось легендарному імператору Манко Капаку. Він заснував місто Куско приблизно у 12 ст. Місто розташоване на висоті 3416 метрів над рівнем моря, у глибокій долині між двома гірськими хребтами.

Після заснування територія країни постійно розширювалась. Особливо, після того як імператор Яруар Уакак створив у інкській імперії регулярну армію. Великі завоювання здійснив Інка Пачакутек. Він створив справжню імперію, адже до цього інки були всього лиш одним з численних індіанських племен, а Куско — звичайним містечком. Більшість підконтрольної інкам землі була завойована Пачакутеком та його сином Тупак (Топа) Інкою. Невеличка частина території була приєднана дванадцятим інкою — Уайна Капаком. Правителі Уаскар і Атауальпа були синами Уайна Капака. Після його смерті вони розпочали виснажливу міжусобну війну. До приходу іспанців переможцем у війні став Атауальпа.

Каппаккуна (поіменний перелік правителів) інків:

Інки легендарного періоду історії:

• 1. Манко Капак — засновник Куско та царства інків. Умовні роки правління 1200–1230.
• 2. Сінчі Рока — династія Нижнього Куско, 1230–1260.
• 3. Льоке Юпанкі — династія Нижнього Куско, 1260–1290.
• 4. Майта Капакі — династія Нижнього Куско, 1290–1320.
• 5. Капак Юпанкі — династія Нижнього Куско, 1320–1350.
• 6. Інка Рока — династія Верхнього Куско (перехід влади до іншої династії, вочевидь в результаті перевороту), 1350–1380.
• 7. Яруар (Явар) Уакак — династія Верхнього Куско. Наприкінці його правління на Куско нападають індіанці народу чанкі. Відсторонений від влади чи то сином, чи то іншими членами клану інків через нездатність захистити країну
• 8. Віракоча Інка — династія Верхнього Куско. За одними джерелами він переможець чанків, за іншими саме він і був тим правителем якого спадкоємці усунули від влади, 1410–1438.

Інки «імперського періоду» (історичні інки):

• Пачакуті (Пачакутек) Інка Юпанкі — династія Верхнього Куско. Перший історичний Інка, переможець чанків, об'єднав усіх кечуа, роки правління 1438–1471.
• Тупак (Топа) Інка Йупанкі — династія Верхнього Куско. Найбільший завойовник, роки правління 1471–1493.
• Уайна Капак — династія Верхнього Куско, роки правління 1493–1523.
• Уаскар — династія Верхнього Куско. Відсторонений від влади, а потім вбитий Атауальпою, роки правління 1523–1532.
• Атауальпа — побічний син Уайна Капака. Рік захоплення влади не зовсім зрозумілий. Страчений іспанцями в 1533 році.

При підкоренні сусідніх племен інки з одного боку використовували свою сильну та численну армію, а з іншого боку прихиляли до себе еліту підкорюваних регіонів. Вони заставляли їх вивчати мову кечуа, насаджували свої звичаї та вводили свої закони. На завойовані племена накладався податок — міта.

Кількість жителів імперії налічувала за різними оцінками від 5 — 6 до 11-14 млн.

Підкорення іспанцями

У 1521 році Ернан Кортес завоював ацтеків. Це завоювання надихнуло Франсиско Пісарро завоювати інків у 1531 році. 1532 року Пісарро прибуває на узбережжя сучасного Перу з 200 пішими воїнами та всього лиш 27 кіньми. Однак в дорозі його армія доповнюється невдоволеними пануванням інків. Інка люто бореться з завойовниками але його імперія була ослаблена внутрішніми негараздами та міжусобною війною. Велика кількість воїнів померли від віспи, занесеної іспанцями. Столиця інків, місто Куско було підкорене 1536 року. Інка з невеликою кількістю прихильників перемістився у гірський регіон Вількабамба, де його панування продовжувалось протягом 30 років. 1572 року останній лідер інків — Тупак Амару був обезголовлений. Це позначило кінець імперії Тауантінсую.

Соціальна організація

Система государственного управления хозяйством в Империи инков (реконструкция — С. А. Купрієнко).

Офіційною мовою інків була кечуа, хоча в імперії існувало ще близько 700 мов. Кечуа має віддалену спорідненість з мовою аймара, якою говорили індіанці, що жили поблизу озера Тітікака. Достеменно не відомо якою мові спілкувались інки до того як 1438 року Пачакутек зробив кечуа державною мовою. Цілком може бути, що початково інки були не кечуамовні. Підкорюючи нові племена інки змушували їх вивчати кечуа. Можливою доколумбівською самоназвою інків було слово «капак-куна» (величні, прославлені).

Тауантінсую була централізованою державою очолюваною імператором, якого називали Сапа Інкою. Він вважався нащадком бога сонця і був святим. Очевидно Інка мав необмежену владу, будучи одночасно жрецем і напівбогом. Нового імператора, як правило, вибирала рада членів імператорської сім'ї. Кандидатами були сини законної дружини (койя). У Інки була одна офіційна дружина при величезній кількості наложниць. Так по деяким оцінкам Уайна Капак мав коло п'ятиста синів яким довелось жити вже при іспанському правлінні. Своїх нащадків Інка призначав на найшанованіші посади.

Держава ділилась на чотири частини: Чінчайсую, Антісую, Контісую і Колласую. Чотири кути границь цих провінцій сходились у Куско. Кожною з цих частин керував апо, який мав родинні зв'язки з імператором і був підзвітний тільки йому. Апо відповідав за підтримання в належному стані транспортних шляхів, освоєння сільськогосподарських земель та своєчасне сплачування податків.

Туніка (частина одягу) інки. Мачу-Пікчу

Токапу Інків (підбірка С. А. Купрієнко).

Писемність

Кіпу

Кіпу

Культура та мистецтво

Інки не мали писемної системи, однак для передачі інформації вони використовували кіпу- складну систему кольорових шнурків заплетених у вузлики. В таких посланнях очевидно передавались цифри та статистичні дані. Підкорюючи нові племена, інки переймали їх винаходи. Є відомості, що люди, які розуміли, створювали та дешифрували кіпу були окремою етнічною групою, тобто одним з племен, яке підкорили інки. Крім цього кіпу обов'язково вивчали представники верхівки інків.

Кераміка інків.

Відомо, що інки були чудовими ткачами. Дівчата змалечку навчались ткати вовняний одяг, збирати рослини, що викорустивувались як барвники.

Одяг інків різнився в залежності від соціального положення людини. Однак, найчастіше це була туніка, що сягала колін. Туніка підкреслювала офіційний статус людини. На ній вільно носилось щось на зразок покрову, чи плаща. На ногах вони носили плетене взуття, шкіряні сандалі. Інки використовували головні убори. У високогір'ї одяг робився з вовни.

У підкорених регіонах люди продовжували носити традиційне вбрання. Однак найкращі ткачі культури Чан-Чан були переміщені в Куско, щоб ткати кінпі — найкращий одяг. (До того ці ткачі були переміщені людьми Чан-Чан у їх столицю з міста Сікан)

У інків була добре розвинена кераміка та обробка металів. Обробка металів інками дуже нагадує мистецтво Чіму. Це також можна пояснити тим, що після завоювання королівства Чімор найкращі ковалі культури Чан-Чан були переміщені в Куско.

Інки володіли мистецтвом муміфікації.

Будівництво

Підтримувати цілісність такої обширної імперії інкам допомагала вражаюче розвинена система доріг. Вони побудували приблизно 22 530 кілометрів доріг, які непогано збереглись до нашого часу. Одна з доріг простягається практично вздовж усього Тихоокеанського узбережжя Південної Америки. Деякі дороги проходять на висоті 5 км. Високогірні ділянки дороги інки мостили плоскими каменями, а також будували кам'яні стіни щоб запобігти падінню зі скель. У деяких місцях для прокладання дороги вони прорубували скелі, створювали туннелі та круті сходи. Слід зауважити, що при цьому інки не знали колеса та колісних транспортних засобів, тому усі подорожі здійснювались пішо.

В доповнення до доріг Інки будували з канатів вражаючі підвісні мости, які були єдиним шляхом подолання гірських ущелин та річок.

Щоб допомогти подорожнім на кожних кілька кілометрів розміщувались будинки для відпочинку («тамбо»), в яких можна було переночувати, приготувати їжу та нагодувати ламу.

Такі розвинені транспортні шляхи дозволяли інкам швидко переміщати свої війська та будівельні матеріали. Дороги також мали велике значення для передачі інформації. Інки передавали спеціальними посланцями усні послання та повідомлення записані за допомогою кіпу. Ці посланці (часкі) були професійними бігунами. Для того щоб швидко передати повідомлення на далекі віддалі посланці передавали їх по ланцюжку, тобто бігун пробігав визначену відстань і передавав повідомленя наступному, той наступному і.т.д. Такий спосіб дозволяв імператору отримувати відомості про те, що відбувається у частинах імперії віддалених за тисячі кілометрів всього за декілька днів. Щоб підтримати силу часкі жували листя коки.

У високогір'ях інки створювали за допомогою стін гірські тераси щоб збільшити продуктивність сільського господарства. Заняття сільським господарством у Андах — дуже ускладнене. Цікаво, що інки настільки вміло перетворювали круті гірські схили на тераси, що у 1500 році в сільському господарстві в Андах було задіяно більше земель ніж сьогодні. Вони вирощували близько 20 видів кукурудзи і 240 видів картоплі. Кукурудзу вирощували на вистотах до 4100 метрів.

Фрагмент кам'яної стіни інків. Фотографія показує наскільки щільно інки укладали кам'яні брили.

Інки будували величні споруди з обтесаного каменя при цьому не використовуючи цементу. Їх будівлі витримували сильні землетруси (характерні для Південної Америки). Пізніші іспанські будівлі розвалювались до фундаменту від таких катаклізмів.

Те як інкам вдавалось різати та обробляти кемені, не знаючи заліза та сталі, достеменно невідомо. Вірогідно для цього вони також використовували камені та частково знаряддя з м'яких металів. У деяких стінах використані брили гігантських розмірів. Так у стінах фортеці Саксаюаман, неподалік від Куско можна знайти камені що важать понад 100 тонн. Найбільше кам'яних пам'яток інків можна знайти у Куско, Мачу-Пікчу та Оллантайтамбо.

У своїх містах, подібно до римлян інки створювали акведуки (водопроводи).

Руїни Оллантайтамбо — військового, культурного та релігійного центру інків.

Очевидно, що досягнення інків базувались не стільки на секретних технологіях та техніках скільки на ефективному використанні великої кількості праці.

Першоджерела

• Франсиско Пісарро, 1475–1541, «Письма Маркиза дона Франсиско Писарро (пер. А.Скромницкий)», — Киев, 2009
• Франсиско Пісарро, 1475–1541, «Грамота Франсиско Писарро об энкомьенде для Диего Мальдонадо, Куско, 15 апреля 1539 (пер. А.Скромницкий)», — Киев, 2009
• Официальный текст «Требования», переданного Испанской Короной Франсиско Писарро для осуществления Завоевания Перу (8 марта 1533)
• «Драмы и трагедии древних инков»
• ru:Инка Гарсиласо де ла Вега, 1539–1616, «История государства Инков». На сайті Восточная литература
• ru:Лас Касас, Бартоломе де, 1474–1566, «Кратчайшее сообщение о разрушении Индий», «История Индий». На сайті Восточная литература
• Овьедо-е-Вальдес, Гонсало Фернандес де, 1478–1557, «Всеобщая и естественная история Индий». На сайті Восточная литература
• ru:Сарате, Агустин де, 1504–1589, «История открытия и завоевания Перу». На сайті Восточная литература
• ru:Сьеса де Леон, Педро де, 1518–1554, «Хроника Перу (отрывки в пер. Шишовой)». На сайті Восточная литература
• ru:Сьеса де Леон, Педро де, 1518–1554, «Хроника Перу. Часть Первая (пер. А.Скромницкий)», — Киев, 2009
• ru:Сьеса де Леон, Педро де, 1518–1554, «Хроника Перу. Часть Вторая: Владычество Инков (пер. А.Скромницкий и Valery Melnikoff)», — Киев, 2009
• ru:Херес, Франсиско де, «Завоевание Перу и провинции Куско». На сайте Восточная литература
• ru:Авила, Франсиско де, 1573–1647, «Боги и люди Варочири», 1608 г (пер. А.Скромницкий), — Киев, 2009
• ru:Монтесинос, Фернандо, «Древние Исторические и Политические Памятные Сведения о Пиру» (пер. В.Талах), — Киев, 2006
• ru:Поло де Ондегардо, Хуан, 1500–1575 «Доклад о происхождении Инков, и о том, как они расширили свои завоевания, 1572» (пер. А.Скромницкий — Киев, 2009)
• ru:Молина, Кристобаль де, XVI, «Доклад о Сказаниях и Обрядах Инков, 1575» (пер. А.Скромницкий), — Киев, 2009
• ru:Блас Валера, 1545–1597, «Невиновный изгнанник Блас Валера своему народу Тавантинсуйу» (пер. А.Скромницкий), — Киев, 2008.
• ru:Хуан де Бетансос, 1516–1576, «Повествование и Общее количество Инков», 1551.
• ru:Сармьенто де Гамбоа, Педро, 1532–1592, «История Инков», 1572.
• ru:Гуаман Пома де Айяла, Фелипе, «Первая Новая Хроника и Доброе Правление», 1615.
• ru:Муруа, Мартин де, «Общая История Перу».

Книги

• Берёзкин Ю. Е. Инки: Исторический опыт империи. — Л.: Наука, 1991. — 232 с. — ISBN 5020273066.
• Куприенко С. А. Источники XVI–XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма. — К.: Видавець Купрієнко С. А., 2013. — 418 c. — ISBN 9786177085033.
• Цивілізації доколумбової Америки / У кн. «Українська і зарубіжна культура». Східний видавничий дім. 2001. С. 137–148.
• Майя, ацтеки та інки. Серія «Дзеркало цивілізацій». К.: Ранок. 2004. 88 с.
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Перу / У кн. Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк: Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», УКЦентр, 2006. — 224 с. (ч. 1, ч. 2)

Статті

• Эспинель Суарес А. Особенности философской мысли инков. (рос.) // Вопросы философии : журнал. — 1997. — В. 3. — С. 132-144.
• Купрієнко C. А. Історіографія суспільно-господарського устрою інків. (ua) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія : журнал. — К.: 2011. — В. 107. — С. 22-24. — ISSN 1728-2640.
• Купрієнко C. А. «Нові» джерела з історії суспільно-господарського устрою імперії інків Тавантінсуйу. (ua) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науковий збірник : журнал. — К.: 2011. — В. 4(60). — С. 110–115.
• Купрієнко C. А. Різновиди торгівлі та ринків в імперії інків Тавантінсуйу. (ua) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць : журнал. — К.: 2011. — В. 36. — С. 109–114.
• Купрієнко C. А. Система державного управління господарством в імперії інків. (ua) // Дні науки історичного факультету-2011: Матеріали {IV} Міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 20-річчю Незалежності України. Вип. {IV:} у 6-х част. : журнал. — К.: 2011. — В. IV. — С. 33–34.
• Купрієнко С. А. Функціонування системи постоялих дворів, складів і сховищ в Імперії інків. (ua) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науковий збірник : журнал. — К.: 2011. — В. 3(59). — С. 110-115.
• Купрієнко C. А. «Хроніка Перу» Педро де Сьєса де Леона: джерелознавчий аналіз. (ua) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія : журнал. — К.: 2011. — В. 105. — С. 23–26. — ISSN 1728-2640.
• Куприенко C. А. Хроника Перу» Педро де Сьеса де Леона: источниковедческий анализ. (рос.) // Научная конференция XVII Сергеевские чтения : конференция. — М.: 2011. — С. 59–60.
• Купрієнко C. А. Імперія інків. Кіпу з Чупачу: організація праці, календар і чисельність населення. (ua) // Дні науки історичного факультету-2012: Матеріали V Міжнародної наукової конференції молодих учених. – Вип. V: у 7-х част. : журнал. — К.: 2012. — В. V. — С. 19–21.
• Купрієнко C. А. Соціальне становище провінційної еліти в імперії інків Тавантінсуйу. (ua) // Дні науки історичного факультету-2013: Матеріали VI Міжнародної наукової конференції молодих учених. — Вип. VI: у 8-ми част. : журнал. — К.: 2013. — В. VI. — С. 44–45.
• Куприенко C. А. Историография общественно-хозяйственного устройства империи инков (рос.) // Проблемы истории, филологии, культуры : журнал. — Москва-Магнитогорск-Новосибирск: 2013. — В. 1 (39). — С. 57-64. — ISSN 1991-9484.
• Талах В. Н., Куприенко C. А. Календарь доколумбовых индейцев Анд по сведениям Фернандо де Монтесиноса и Бласа Валеры (рос.) // Проблемы истории, филологии, культуры : журнал. — Москва-Магнитогорск-Новосибирск: 2013. — В. 1 (39). — С. 65-75. — ISSN 1991-9484.
• Куприенко C. А., Ракуц Н. В. К вопросу о реформировании культа и храмового хозяйства в инкской империи (Перу, XV в.) (рос.) // Латинская Америка : журнал. — М.: 2013. — В. 4. — С. 72-82. — ISSN 0044-748X.
• Куприенко C. А. Фискальная политика империи инков: проблема существования подати, дани, повинностей. (рос.) // Научная конференция XVIII Сергеевские чтения : конференция. — М.: 2013. — С. 27–28.

Посилання

• Цивілізації Америки/Інки (англ.)
• Цивілізація інків Alex H. Ashley-Britt H. and Jae Min A. (англ.)
• Архітектура інків(англ.)
• Імперія інків (англ.)
• Інки (англ.)
• Інкська цивілізація (англ.)
• Энциклопедия Кругосвет. Инки (рос.)
• Підбірка матеріалів на сайті «Древняя МезоАмерика» (рос.)
• Місто інків Мачу-Пікчу (Перу)
• Коротка історія інків.

Див. також

• Культура доколумбової Америки
• 8275 Інка — астероїд, названий на честь народу та їхньої імперії.