Інсоляція

Річна середня інсоляція у верхній частині земної атмосфери (вверху) та на поверхні планети (внизу).

Річна середня величина сонячної енергії в США.

Середня інсоляція в Європі.

Інсол́яція (рос. инсоляция, англ. insolation, нім. Insolation f, Sonneneinstrahlung f, Einstrahlung f, Bestrahlung f) — притік сонячної радіації (в калоріях) на одиницю площі горизонтальної поверхні (1 см²) за одиницю часу (1 хвилина).

Інсоляція впливає на протікання фізичних, хімічних і біохімічних процесів. Зокрема, на утворення деяких мінеральних агрегатів, нальотів.

Методи розрахунку інсоляції

Розрізняють геометричні (просторово-часові) і енергетичні методи розрахунку інсоляції.

Геометричні методи відповідають на запитання: Куди, з якого напряму та якої площі перетину, в який час дня і року і протягом якого часу надходить (або не надходить) потік сонячних променів.

Енергетичні методи визначають щільність потоку, що створюється їм опромінення та експозицію в променистих або ефективних (світлових, ерітемних, бактерицидних і др.) Одиницях виміру.

Розробка методів, що не виходять за рамки класичних розділів математики та фізики, в основному була завершена в 70 рр.. 20-го століття. В наш час^[Коли?] створені алгоритми і комп'ютерні програми, що дозволяють розраховувати будь-які характеристики інсоляції і спричинених нею фотохімічних і біологічних ефектів.

За винятком методів косокутних і центрального проектування все що згадуються в ньому ручні методи і прилади розрахунку інсоляції представляють зараз лише історичний інтерес. Жорстка конкуренція на ринку проектних послуг змусила проектувальників в найкоротші терміни освоїти комп'ютерні методи архітектурно-будівельного проектування.

Див. також

• Світлолікування

Література

• Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.