Інтегральний традиціоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтегральний традиціоналі́зм (відомий також як перенніалізм[1]) — філософське вчення, сформульоване французьким мислителем Рене Геноном та англо-американським дослідником Анандою Кумарасвамі. Іноді ототожнюється із середньовічним поняттям philosophia perennis et universalis.

Представники[ред.ред. код]

Попри властивий Рене Генону догматизм, започаткована ним течія не вважається ідейно однорідною. До числа представників «ортодоксального» напряму інтегрального традиціоналізму належать філософи та дослідники архаїчних культур Фрітьоф Шуон, Тітус Буркхардт, Мішель Вальзан, Поль Шакорнак, Марко Палліс та ін.[2] Коло авторів, які після смерті Рене Генона в 1951 р. згуртувались навколо журналу «Études traditionnelles» (фр. «Традиційні дослідження»), вважають найбільш послідовними продовжувачами традиціоналістської думки.

До представників «неортодоксального» традиціоналізму відносять італійського філософа Юліуса Еволу[3], російських перекладачів і спеціалістів з герметичних наук і мистецтв Євгенія Головіна і Юрія Стефанова, письменника Юрія Мамлєєва. З традиціоналізмом генонівського зразка пов’язаний ранній період творчості російських філософів і громадських діячів Олександра Дугіна і Гейдара Джемаля. Останній з початку 1980-их рр. розвиває послідовну критику інтегрального традиціоналізму і philosophia perennis, тоді як Олександр Дугін синтезує елементи традиціоналізму з фундаментальною онтологією Мартіна Гайдеггера і власною концепцією «Нової Метафізики»[4].

Деякі автори пов’язують з інтегральним традиціоналізмом імена румунського етнографа і релігієзнавця Мірчі Еліаде, швейцарського психолога Карла Юнга, французького орієнталіста Анрі Корбена, німецького філософа і теоретика фундаментальної онтології Мартіна Гайдеггера, голандсько-німецького лінгвіста, археолога, засновника інституту «Аненербе» Германа Вірта. Більшість дослідників вважають такі зв’язки перебільшеними і в ряді випадків безпідставними[5].

Філософія традиціоналізму[ред.ред. код]

Попри відносну маловідомість Рене Генона в академічних колах, за ступенем радикалізму у критиці сучасного світу французький соціолог Рене Алльо порівнює його з Карлом Марксом, відзначаючи, однак, фундаментальніший метафізичний характер його робіт.

Вчення традиціоналізму двояке і має негативну (заперечувальну) та позитивну (стверджувальну) сторони. Негативна сторона полягає у багатогранній критиці філософії і культури Нового часу, позитивна — у формулюванні нормативів Традиції.

За розхожими твердженнями, Рене Генон вплинув на цілий ряд сучасних політичних, соціальних і культурних течій, у тому числі на деяких представників німецької «Консервативної Революції» і націонал-соціалізму (через Юліуса Еволу і Германа Вірта), італійського фашизму (через Юліуса Еволу), французького ситуаціонізму і на революційний студентський рух 1968 р. (через Гі Дебора), європейський рух «нових правих» (через Алєна де Бенуа), італійську політологію, соціологію та філософію (через Клаудіо Мутті), американський революційний анархізм (через Хакім Бея, він же Пітер Уілсон) та російське неоевразійство і націонал-більшовизм середини 1990-их років (через Олександра Дугіна). Академічні дослідники і самі традиціоналісти зазвичай заперечують такі впливи, вважаючи їх перебільшеними або такими, що суперечать духові генонівської філософії.

Примітки[ред.ред. код]

Дослідження українською[ред.ред. код]