Інтелігенція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтелігенція (від лат. intelligentia; рос. интеллигенция — імовірно з пол. Inteligencja) — суспільний прошарок, соціокультурне співтовариство; у широкому розумінні — люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, науки, охорони здоров'я, виробництва, і мають для цього відповідну освіту.

Специфічне для Російської імперії та країн, які історично входили в сферу її культурного впливу, позначення частини середнього класу, що переважно зайнята розумовою працею.

Огюст Роден, «Мислитель», 1880

Генеза інтелігенції в Росії[ред.ред. код]

У Росії, внаслідок консервативного характеру соціальних процесів феодального суспільства, досить пізно відносно до Західної і Центральної Європи відбулося формування «третього соціального стану» — міської буржуазії, чиєю органічною складовою й були люди розумової праці. До середини 19-го ст. у Росії розумова праця — це заняття, головним чином, аматорської «дворянської інтелігенції» та духовенства (монашества, чернецтва). Лиш із другої половини-кінця 19-го ст. в Росії завдяки соціальним чинникам помітно зростає прошарок «різночинців», з чого середовища і починають походити відомі діячі мистецтва, культури, науки.

Що стосується культурно-ідейних чинників зародження власної самосвідомості російської інтелигенції, то думка істориків поділяється на три основні точки зору. Перша група авторів, починаючі з М. О. Бердяєва та Г. П.Федотова, вважають за початок розпад єдиної державно-дворянської культури та проникнення на російський ґрунт німецької класичної філософії (російсьскі "гуртки" по її вивченню 1830-х — 1840-х років). Друга група авторів (Б.А.Успенский та ін.) вважає, що російськ інтелігенція з'являється як реакція на інституціоналізацію доктрини С. С. Уварова «православ'я—самодержав'я—народність» як державної ідеології. Обидві групи сходяться на тому, що народження російської інтелигенції хронологічно приходиться на миколаївску епоху. Альтернативна позиція виражена тезою про початок «дворянської інтелигенції» з літераторів післяпетровської епохи середини 18 ст. (радянський літературознавець 1930х-40х років Г. А. Гуковський)[1].

Радянська доба[ред.ред. код]

У СРСР, в епоху офіційного державного «соціалізму», в умовах відсутності та законодавчої заборони приватної власності взагалі та приватної власності на продукти розумової праці зокрема, на державному рівні було санкціоновано поділяти суспільство на «дружні класи» (робітники і селяни), «ворожі класи» (буржуазія, дворянство та духовенство), та «прошарок» — інтелігенція.

Засновник радянської держави та її головний «філософ» і ідеолог — В.І.Ленін — концентровано цинічно, але відверто та регулярно визнавав відношення правлячої більшовицької партії до національної інтелігенції лаконічним російським словом — «говно»[2]. Більшовицька влада, чиїм гаслом, ідеєю та доктриною було так зване «безкласове суспільство», після знищення в країні класів власників (дворянства, буржуазії та заможного селянства) також цілеспрямовано знищувала і залишки «середнього прошарку».

В другій половині 20-го століття, в часи «Холодної війни» — військового протистояння з Заходом і інтенсивної гонки озброєнь або так званої соціалістичної «Науково-технічної революції» (НТР) — гіпертрофії важкої промисловості (Військово-промислового комплексу — ВПК) і утискання «невиробничої» сфери суспільної діяльності — Комуністична партія змушена була визнати «корисність» залишків вітчизняного «розумового» прошарку. Згідно з останніми версіями офіційної марксистсько-ленінської «соціологічної» доктрини («науковим комунізмом»), соціалістична інтелігенція поділялась на «загони»: науково-технічна інтелігенція, мистецька інтелігенція, освітня інтелігенція … тощо.

Антитеза: інтелігент — інтелектуал[ред.ред. код]

На території Російської імперії, а потім — СРСР, а відтак і на території України розповсюджена точка зору про необхідність розрізняти інтелектуала і інтелігента, вбачаючи різницю у тому, що інтелектуал є (певною мірою «вузьким») спеціалістом у конкретній галузі науки або інженерії, в той час як інтелігент вирізняється широкою ерудицією у науці і техніці, а також одночасно є надзвичайно освіченим у культурі (у тих питаннях, що відносяться до духовної культури) та, бажано, є «моральним авторитетом».

У постіндустріальних суспільствах — в країнах Західної Європи та Північної Америки — поняття «інтелектуал» (від лат. intellegere — розуміння) має скоріш культурологічне ніж соціологічне значення. Під цім словом розуміють не стільки людей зайнятих розумовою працею у сфері культури, мистецтва та науки, скільки в значно більшій мірі — творчих персон, схилених до рефлексії, розмірковування. Це в першу чергу публіцисти, журналісти, письменники, мистецтвознавці — провідні діячі культури та масмедіа.

По мірі подальшої конвергенції та культурного взаємообміну між країнами Західу та Східної Європи, відмирання рудиментів радянського «безкласового» суспільства та формування «середнього класу» — відбувається редукція традиційного російського імперського поняття «інтелігенція» та наближення поняття «інтелектуал/-ли» до його західно-європейського тлумачення.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Г.В.Касьянов. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. К., 1992
  • його ж: Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX ст. К., 1993
  • Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ століть: соціально-політичний портрет / Касьянов Г.В. – К.: Либідь, 1993. – 176 с.
  • Слюсар В.H. Интеллигенция как объект насилия в период трансформации общества // Современная интеллигенция: проблемы социальной идентификации: сборник научных трудов: в 3 т. / отв. ред. И. И. Осинский. – Улан-Удэ: Изд-во Бурятского госуниверситета, 2012. – Т. 1. – С. 181-189.

Виноски та посилання[ред.ред. код]

  1. А.Зорин. Уваровская триада и самосознание русского интеллигента.(рос.)
  2. В.И. Ленин. Полное собрание сочинений (ПСС). Москва: Изд-во политической литературы, 1978 г. — Т. 51, стр. 48-49.