Інтердикт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтердикт (лат. interdictum — заборона) — у римо-католицькій церкві тимчасова заборона усіх церковних діянь і треб (наприклад, миропомазання, сповіді, укладання шлюбу, євхаристії), що накладалась папою або єпископом. Часто інтердикт накладався на населення цілої країни чи міста, набагато рідше — на окремих осіб. Інтердикт стосовно визначеної особи зазвичай називають відлученням від церкви (екскомунікацією).

Існує три види інтердикту:

  • Особистий (рухомий) інтердикт (interdictum personale seu ambulatorium), що накладався на певних осіб усюди, де б вони не перебували
  • Місцевий інтердикт (interdictum locale), що обмежувався певною місцевістю, але її мешканці, перейшовши в інше місце, могли бути присутніми на богослужіннях і брати участь в усіх церковних благах
  • Змішаний інтердикт (interdictum mixtus), що накладався не лише на місцевість, але й на її мешканців.

Інтердикт у Середньовіччі[ред.ред. код]

У XI—XII століттях інтердикт був зброєю римо-католицької церкви у боротьбі зі світською владою. Накладення інтердикту на державу часто супроводжувалось відлученням правителя від церкви.

З плином часу, вже наприкінці Середньовіччя, воно дещо змінилось й почало застосовуватись менш активно. Інтердикт дещо пом’якшився і тепер під час накладення було дозволено:

Відомі випадки[ред.ред. код]

Папа Григорій XI

Найвідомішими є такі випадки накладення інтердикту:

Нині інтердикт втратив колишнє значення, однак і донині зберігається у канонічному праві.

У православ’ї відомий випадок інтердикту в Константинопольській Церкві наприкінці 1890 року, за Вселенського Патріарха Діонісія V, — як протест проти політики оттоманської Порти стосовно прав та привілеїв Церкви [1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Іван Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стор. 386—387.

Посилання[ред.ред. код]