Інтроспекція
Інтроспекція (від латів. introspecto — дивлюся всередину) — метод психологічного дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками й т. ін.; самоспостереження.
Інше визначення: Інтроспекція — метод поглибленого дослідження і пізнання людиною моментів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо.
Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості.
Одним із напрямків інтроспективної психології є вчення про «внутрішній досвід», з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.
Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитись від абсолютизації цього напряму. Проте, положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.
Зміст |
[ред.] Історія методу
Вперше метод обґрунтований Рене Декартом і потім розвинутий у працях Джона Локка. Останній, зокрема, виокремив внутрішній і зовнішній досвід людини. Перший (внутрішній) досягається шляхом інтроспеції (самоспостереження, самовивчення). Другий спрямований на зовнішній світ.
Вільгельм Вундт об'єднав метод інтроспекції з інструментальними методами. Метод В.Вундта використовується у структурній психології.
[ред.] Різновиди інтроспекції:
- аналітичне самоспостереження,
- систематичне самоспостереження,
- феноменологічне самоспостереження,
- інтроспективна психологія.
Аналітична інтроспекція опрацьована в школі Е. Тітченера. Характеризується намаганням повного розчленування почуттєвого образу на складові «елементи», які не редукуються до параметрів подразника.
Систематична інтроспекція опрацьована у Вюрцбурзькій школі. Характеризується орієнтацією на відстежування основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту.
Феноменологічна інтроспекція розроблена в гештальтпсихології. Характеризується орієнтацією на опис психічних феноменів у їх безпосередності та цілісності крок за кроком слідуючи за «наївним піддослідним». Цей метод має свої витоки у методі «внутрішнього сприйняття» Ф. Брентано, продуктивно застосовувався у описовій психології В. Дільтея, а потім у рамках гуманістичної психології.
Плюс методу в тому, що ніхто не знає людину краще, ніж вона сама. У цьому контексті інтроспекція пов'язана з рефлексією.
Головний недолік методу інтроспекції — його суб'єктивізм.
[ред.] Література
- Скумин В.А. Искусство психотренинга и здоровье. – Харьков, 1993. – 32 с.
- Скумин В.А. Культура здоровья. Избранные лекции. – Чебоксары, 2002. – 264 с. ISBN 5-88167-019-1
