Інтроспекція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтроспе́кція (від латів. introspecto — дивлюся всередину) — метод психологічного дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками й т. ін.; самоспостереження.

Інше визначення: Інтроспекція — метод поглибленого дослідження і пізнання людиною моментів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості.

Одним із напрямків інтроспективної психології є вчення про «внутрішній досвід», з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.

Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитись від абсолютизації цього напряму. Проте, положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.

Історія методу[ред.ред. код]

Вперше метод обґрунтований Рене Декартом і потім розвинутий у працях Джона Локка. Останній, зокрема, виокремив внутрішній і зовнішній досвід людини. Перший (внутрішній) досягається шляхом інтроспеції (самоспостереження, самовивчення). Другий спрямований на зовнішній світ.

Вільгельм Вундт об'єднав метод інтроспекції з інструментальними методами. Метод В.Вундта використовується у структурній психології.

Різновиди інтроспекції[ред.ред. код]

Аналітична інтроспекція опрацьована в школі Е. Тітченера. Характеризується намаганням повного розчленування почуттєвого образу на складові «елементи», які не редукуються до параметрів подразника.

Систематична інтроспекція опрацьована у Вюрцбурзькій школі. Характеризується орієнтацією на відстежування основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту.

Феноменологічна інтроспекція розроблена в гештальтпсихології. Характеризується орієнтацією на опис психічних феноменів у їх безпосередності та цілісності крок за кроком слідуючи за «наївним піддослідним». Цей метод має свої витоки у методі «внутрішнього сприйняття» Ф. Брентано, продуктивно застосовувався у описовій психології В. Дільтея, а потім у рамках гуманістичної психології.

Достовірність[ред.ред. код]

Самоспостереження — є суб'єктивним процесом, що опосередковується індивідуальними психологічними особливостями спостерігача, в першу чергу — його самооцінкою. Це накладає суттєві обмеження на достовірність подібного спостереження. Самоспостереження ніколи не обмежується констатацією того чи іншого відчуття або переживання; його результати забарвлені емоційною оцінкою. Людина у процесі самоспостереження прагне з'ясувати суть, походження відчуття, а не лише констатувати факт його наявності. Тому вона автоматично шукає йому пояснення. В якості такого пояснення людина несвідомо обирає найбільш прийнятне для себе, що не дозволяє похитнути сформовану самооцінку. Скоріш за все, людина розгляне факт лише з одного боку і спотворить його, залежно від власних упереджень.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]