Інформатика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інформа́тика — у міжгалузевому науковому розумінні розглядається як багатозначна, багатофункціональна категорія.

За сутністю інформатика має триєдиний зміст: як міжгалузева наука; як навчальна дисципліна; як сфера суспільних відносин, що знайшла відображенні у інформаційному праві, її підгалузі — праві про інформатизацію (інфоматизаційному праві).

Інформа́тика (рос. информатика, англ. Computer Science; нім. Informatik) — теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.

Основне теоретичне завдання інформатики полягає у визначенні загальних закономірностей, відповідно до яких створюється інформація, відбувається її перетворення, передавання та використання у різних сферах діяльності людини.

Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптимальної наукової комунікації у самій науці та між наукою і виробництвом.

Основні принципи[ред.ред. код]

Виконання поставлених перед нею завдань обчислювальна машина може забезпечувати за допомогою переміщення певних механічних частин, руху потоків електронів, фотонів або за рахунок використання ефектів від інших добре вивчених фізичних явищ. На сьогодні більшість найпоширеніших типів використовуваних обчислювальних машин — електронні обчислювальні машини. Архітектура обчислювальних машин може безпосередньо моделювати вирішувану проблему, максимально близько (у значенні математичного опису) відображаючи досліджувані фізичні явища. Так, електронні потоки можуть використовуватися як моделі потоків води при моделюванні гребель або дамб. Таким чином сконструйовані аналогові обчислювальні машини були звичними у 1960-х роках, проте сьогодні є достатньо рідкісним явищем. У більшості сучасних обчислювальних машин проблема спочатку описується в математичних термінах, при цьому вся необхідна інформація представляється в двійковій формі (у вигляді одиниць і нулів), після чого дії з її обробки зводяться до застосування простої алгебраїчної логіки. Оскільки практично вся математика може бути зведена до виконання булевих операцій, достатньо швидка електронна обчислювальна машина може бути застосована для вирішення більшості математичних завдань (а також і більшості завдань з обробки інформації, які можуть бути легко зведені до математичних).

Історія[ред.ред. код]

Багато проблем, що сьогодні вирішує інформатика, давно розроблялись в руслі інших дисциплін: бібліотечної справи, бібліографії, лінгвістики тощо. Ще на початку 20 століття бельгійський юрист і учений Поль Отле запропонував об'єднати комплекс процесів із збирання, обробки, зберігання, пошуку і розповсюдження наукових документів під загальною назвою «документація», що іноді служить синонімом терміну «інформатика». В 1931 Міжнародний бібліографічний інститут, заснований П. Отле і бельгійським юристом і громадським діячем А. Лафонтеном в 1895, було перейменовано в Міжнародний інститут документації, а в 1938 — в Міжнародну федерацію з документації, яка й надалі лишається основною міжнародною організацією, що об'єднує спеціалістів з інформатики і науково-інформаційної діяльності.

В 1945 з'явилась стаття американського вченого та інженера В. Буша «Можливий механізм нашого мислення», в якій вперше широко ставилось питання про необхідність механізації інформаційного пошуку. Міжнародні конференції з наукової інформації (Лондон, 1948; Вашингтон, 1958) знаменували перші етапи розвитку інформатики. Важливе значення мало вивчення закономірностей розсіювання наукових публікацій, проведене С. Бредфордом (Великобританія, 1948). До середини 60-х років 20 століття розроблялись в основному принципи і методи інформаційного пошуку та технічні засоби їхньої реалізації. У. Баттен (Великобританія), К. Муерс і М. Таубе (США) заклали основи координатного індексування; Б. Вікері, Д. Фоскет (Великобританія), Дж. Перрі, А. Кент, Дж. Костелло, Г. П. Лун, Ч. Берньер (США), Ж. К. Гарден (Франція) розробили основи теорії і методики інформаційного пошуку. С. Клевердон (Великобританія) вивчив методи порівняння технічної ефективності інформаційно-пошукових систем різного типу. Р. Шоу (США) і Ж. Самен (Франція) створили перші інформаційно пошукові пристрої на мікрофільмах і діамікрокартах, що стали прообразами багатьох спеціальних інформаційних машин. К. Мюллер і Ч. Карлсон (США) запропонували нові методи репродукування документів, які лягли в основу сучасної техніки репрографії.

Сучасний етап розвитку характеризується глибшим розумінням загальнонаукового значення науково-інформаційної діяльності та все ширшим застосуванням у ній електронних обчислювальних машин. Теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.

Становлення інформатики в Україні[ред.ред. код]

В Україні перша ЕОМ — МЭСМ (рос. — Малая Электронно-Счетная Машина) була створена в 1951 р. у Києві в Інституті електротехніки АН УРСР під керівництвом майбутнього академіка АН СРСР С. О. Лебедєва (1902–1974). Вона стала першою діючою ЕОМ, побудованою на теренах колишнього СРСР і континентальної Європи. Свій проект зі створення ЕОМ С. О. Лебедєв висунув ще до війни, яка завадила його здійсненню. Початок робіт над МЭСМ датовано осінню 1948 р. Спочатку машина планувалась як експериментальна модель для іншої машини — БЭСМ (рос. — Большая Электронно-Счетная Машина), але в процесі роботи над БЭСМ було прийнято рішення про побудову спочатку малої ЕОМ. Для цього в модель були інтегровані пристрої введення-виведення інформації й деякі інші елементи. 25 грудня 1951 р. Державна комісія АН СРСР прийняла МЭСМ до експлуатації. Незважаючи на те, що пам'ять машини складали лише кілька десятків машинних слів, вона дозволила розв'язати протягом наступних кількох років багато важливих науково-технічних задач. Виступаючи на урочистому засіданні, присвяченому 25-річчю створення МЭСМ, академік АН СРСР В. Глушков, високо оцінюючи значення МЭСМ для розвитку обчислювальної техніки в Україні і в СРСР, зокрема, зазначив: «Незалежно від закордонних вчених, С. О. Лебедєв розробив принципи побудови ЕОМ. Під його керівництвом була створена перша в континентальній Європі ЕОМ, за її допомогою в стислі терміни були розв'язані важливі науково-технічні задачі й започаткована радянська школа програмування. Опис МЭСМ став першим підручником у країні з обчислювальної техніки. МЭСМ стала прототипом БЭСМ».

Значною подією у розвитку інформатики в Україні стало створення у 1957 р. на базі колишньої лабораторії С. О. Лебедєва Обчислювального центру АН України, який перетворюється у 1962 р. на Інститут кібернетики і носить сьогодні ім'я свого засновника — академіка В. М. Глушкова (19231982). Під його керівництвом ця наукова установа стала однєю із провідних зі створення й упровадження ІТ не тільки в Україні, а й у Радянському Союзі. Серед перших фундаментальних результатів вітчизняної кібернетики та обчислювальної техніки було створення й реалізація в 1955–1956 рр. адресної мови програмування (В. Королюк, К. Ющенко), поява граф-схем алгоритмів (Л. Калужнін) і систем мікропрограмних алгебр (В. Глушков), які стали помітним явищем не тільки в радянській, а й у світовій науці. У 1962 р. В. М. Глушков став лауреатом Ленінської премії в галузі науки й техніки за монографію «Синтез цифрових автоматів». Протягом 1961–1969 рр. у Інституті кібернетики були створені й передані в серійне виробництво такі ЕОМ, як «Дніпро» (1961) — перша в Радянському Союзі керуюча ЕОМ на напівпровідниках (перша подібна ЕОМ у США — RW300 — з'явилася також у 1961 р.), «Промінь» (1963), «Мир-1» (1965), «Мир-2» (1969), «Мир-3» (1969). Ці розробки не поступалися кращим світовим зразкам того часу у своєму класі, а за деякими архітектурними рішеннями та програмним забезпеченням (наприклад, концепція апаратної реалізації мов програмування високого рівня, яка втілена в серії машин «МИР» (мова Аналітик) і в проекті машини «Україна») навіть і випереджали їх. В. Глушков зробив значний внесок у розвиток інформатичної освіти в Україні. За його ініціативи, підтриманої академіком НАН України І. І. Ляшком (1921–2008), у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка у 1965 р. на механіко-математичному факультеті було створено кафедру теоретичної кібернетики (яку він очолював за сумісництвом до дня своєї смерті), а у 1969 р. відкрито факультет кібернетики — один із перших такого профілю в Радянському Союзі. Першим деканом факультету став І. І. Ляшко, який доклав багато зусиль для його становлення й розвитку. Якщо звернутись до хронології, то перший в Україні Обчислювальний центр було створено у 1956 р. при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на базі лабораторії електричного моделювання. Ця лабораторія була організована ще у 1945 р. на механіко-математичному факультеті за ініціативи чл.-кор. АН УРСР В. Є. Дьяченка. Із 1956 р. у Київському політехнічному інституті (КПІ) почали готувати на окремих кафедрах спеціалістів з обчислювальної математики й обчислювальної техніки. У 1960 р. за ініціативи Костянтина Григоровича Самофалова у КПІ була відкрита перша в країні кафедра обчислювальної техніки, яка з 1969 р. почала готувати інженерів-математиків зі спеціальності «0647 — прикладна математика». На початку 60-х рр. XX ст. у КВІРТУ було відкрито кафедри військової кібернетики й обчислювальної техніки та автоматизованих систем керування.

Завдання інформатики[ред.ред. код]

Основне теоретичне завдання інформатики полягає у розгляді загальних закономірностей, відповідно до яких створюється інформація, відбувається її перетворення, передавання та використання у різних сферах діяльності людини. Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптимальної наукової комунікації у самій науці та між наукою і виробництвом. Теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]