Інформаційна безпека України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інформаційна безпека держави — це стан її захищеності, при якому спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив не завдає суттєвої шкоди національним інтересам. [1]

Відповідно до законодавства України поняття "інформаційна безпека" має таке визначення:

"стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації." [2]

Виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки:

  • рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);
  • суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);
  • державний рівень (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп’ютерним злочинам)[3]

Концепція державної інформаційної політики[ред.ред. код]

Досі не прийнято закону, який би визначав концепцію державної інформаційної політики України. Відповідно, в країні не існує єдиного плану, єдиної державної позиції чи стратегії розвитку інформаційної галузі, а отже і забезпечення інформаційної безпеки.

Протягом 2002-2010 рр. було три спроби ухвалити концепцію державної інформаційної політики - 2002, 2009 та 2010 року. 11 січня 2011 року черговий проект концепції прийняли у першому читанні за основу закону і направили на доопрацювання Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації [4].

Загрози національній безпеці в інформаційній сфері[ред.ред. код]

Однією з основних загроз інформаційній безпеці ЗУ "Про основи національної безпеки" називає "намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації". До інших загроз віднесено:

В Доктрині інформаційної безпеки України, підписаній Президентом в липні 2009 р., серед всього виділено наступні загрози інформаційній безпеці країни:

  • поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України;
  • зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;
  • деструктивні інформаційні впливи, які спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України;
  • прояви сепаратизму в засобах масової інформації, а також у мережі Інтернет, за етнічною, мовною, релігійною та іншими ознаками.[6]

Після перемоги Євромайдану та Відсторонення Віктора Януковича від влади почалася розробка нової Доктрини інформаційної безпеки, яка б відповідала вимогам часу.[7]

Забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері[ред.ред. код]

Діяльність Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки[ред.ред. код]

При Раді національної безпеки і оборони (РНБО) діє Міжвідомча комісія з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки. До основних її завдань, зокрема, належить аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики [8]

Укази Президента України[ред.ред. код]

23 квітня 2008 р. Віктор Ющенко своїм наказом № 377/2008 ввів в дію рішення РНБО "Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України". Відповідно до цього указу уряд, зокрема, мав:

  • розробити і внести у шестимісячний строк на розгляд Верховної Ради України проект Концепції національної інформаційної політики, яка визначатиме основні напрями, засади і принципи національної політики, механізми її реалізації та пріоритети розвитку інформаційної сфери;
  • затвердити державну програму формування позитивного іміджу України;
  • виділити фінансування на інформаційно-роз'яснювальну діяльність культурно-інформаційних центрів при закордонних дипломатичних установах України, розширити мережу таких центрів;
  • затвердити заходи щодо розширення вітчизняного мовлення на території інших держав іноземними мовами;
  • вжити невідкладних заходів щодо забезпечення присутності програм вітчизняних телерадіоорганізацій у багатоканальних мережах інших держав.

Результатом виконання цього указу стало, зокрема, створення РНБО Доктрини інформаційної безпеки України - сукупності основних офіційних поглядів на мету, задачі, принципи й основні напрямки забезпечення інформаційної безпеки держави. Віктор Ющенко затвердив її у липні 2009 р. В підготовці і обговоренні документу було задіяно понад 30 органів державної влади, наукових установ, враховано понад 200 конкретних пропозицій, у тому числі від представників громадських організацій, експертного середовища. В ньому сказано, що в інформаційній сфері України вирізняються такі життєво важливі інтереси держави:

  • недопущення інформаційної залежності, інформаційної блокади України, інформаційної експансії з боку інших держав та міжнародних структур;
  • ефективна взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства при формуванні, реалізації та коригуванні державної політики в інформаційній сфері;
  • побудова та розвиток інформаційного суспільства;
  • забезпечення економічного та науково-технологічного розвитку України;
  • формування позитивного іміджу України;
  • інтеграція України у світовий інформаційний простір.[9]

В цьому ж було документі визначено принципи забезпечення інформаційної безпеки України:

  • свобода збирання, зберігання, використання та поширення інформації;
  • достовірність, повнота та неупередженість інформації;
  • обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону;
  • гармонізація особистих, суспільних і державних інтересів;
  • запобігання правопорушенням в інформаційній сфері;
  • економічна доцільність;
  • гармонізація українського законодавства в інформаційній сфері з міжнародним;
  • пріоритетність національної інформаційної продукції.

Див. також[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи
  2. ЗУ "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки"
  3. Особливості проблем законодавчого забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства і громадянина в умовах інформаційно-психологічного протиборства / А.М. Кузьменко // Часопис Київського університету права. — 2010. — № 4. — С. 317-321. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
  4. Постанова Верховної Ради України Про прийняття за основу проекту Закону України про Концепцію державної інформаційної політики
  5. ЗУ "Про основи національної безпеки".
  6. Доктрина інформаційної безпеки України
  7. Про інформаційну безпеку у Толерантному блозі
  8. ПОЛОЖЕННЯ про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки.
  9. Президент затвердив Доктрину інформаційної безпеки України. Телекритика. 8.07.2009