Інформаційна смерть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інформаційна смерть (інформаційно-теоретична або остаточна смерть) — теоретична концепція, яка описує стан руйнування людського мозку (або будь-якої іншої пізнавальної структури, здатної втілювати особистість), після якого не існує теоретичної можливості будь-яким фізичним способом відновити початкову особистість. Концепція остаточної смерті виникла в 90-х роках XX століття як відповідь на питання, поставлені прогресом медицини і аналізом станів — такими як, наприклад, зупинка серця, що раніше розглядалися як смерть, але оборотних за допомогою нових медичних технологій.

«Остаточна смерть» має на увазі смерть, необоротну будь технологією. На відміну від клінічної смерті і смерті мозку, які визначають межі надання контекстно-залежної медичної допомоги, остаточна смерть визначає істинні теоретичні межі виживання. Зокрема, перспектива використання для відновлення мозку молекулярних нанотехнологій імовірно зробить можливим воскресіння пацієнта навіть через кілька годин після зупинки серця. Ральф Меркле у своїй роботі Молекулярне відновлення мозку (англ. Molecular Repair of the Brain) визначає інформаційно-теоретичну смерть таким чином:

Людина є мертвою згідно з теоретично інформаційним критерієм, якщо її спогади, особистість, надії, мрії і т.д. були зруйновані в інформаційно-теоретичному сенсі. Це означає, що якщо структури мозку, які кодують пам'ять і особистість, були настільки зруйновані, що їх відновлення до властивого їм робочого стану більше неможливе в принципі, значить людина є мертвою. Якщо структури, що кодують пам'ять і особистість, цілі настільки, що витяг пам'яті і особистості принципово можливий і, таким чином, також принципово можливе їх відновлення до властивого їм робочого стану, в цьому випадку людина не є мертвою.

Оригінальний текст (англ.)

A person is dead according to the information-theoretic criterion if their memories, personality, hopes, dreams, etc. have been destroyed in the information-theoretic sense. That is, if the structures in the brain that encode memory and personality have been so disrupted that it is no longer possible in principle to restore them to an appropriate functional state, then the person is dead. If the structures that encode memory and personality are sufficiently intact that inference of the memory and personality are feasible in principle, and therefore restoration to an appropriate functional state is likewise feasible in principle, then the person is not dead.


Ральф Меркле, Molecular Repair of the Brain[1]

Спосіб точного визначення моменту остаточної (інформаційно-теоретичної) смерті на сьогодні невідомий. Вона передбачається такою, що наступає при кімнатній температурі через кілька годин після клінічної смерті, оскільки мозок проходить автоліз. Це також може статися за відсутності кровотоку в мозку при штучній підтримці життя, що призводить до стадії розкладання у вмиранні мозку, або в ході розвитку дегенерації мозку, яке викликається екстенсивною втратою структур мозку.

«Остаточна смерть» також з'являється в контексті кріоніки, де збереження мозку або всього тіла людини при низьких температурах може бути розглянуте як спроба запобігти їй. Використання критерію остаточної смерті утворює основу етичних аргументів, які стверджують, що кріоніка — це спроба порятунку життів, а не спосіб поховання для мертвих. Якщо кріоніка не була застосована до моменту настання остаточної смерті, або процедура кріоконсервації викликала наступ остаточної смерті, мета кріоніки не є досяжною.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]