Інфузорія-туфелька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інфузорія-туфелька
Paramecium caudatum (248 06) Native preparation.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Хромальвеоляти (Chromalveolata)
Надтип: Альвеолобіонти (Alveolata)
Тип: Війчасті (Ciliophora)
Клас: Ciliatea
Ряд: Peniculida
Родина: Парамеції (Parameciidae)
Рід: Paramecium
Вид: Інфузорія-туфелька
Біноміальна назва
Paramecium caudatum
Ehrenberg, 1833
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Paramecium caudatum
EOL: 484358
ITIS logo.jpg ITIS: 46414
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 5885
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Paramecium caudatum

Інфузо́рія-ту́фелька (Paramecium caudatum) — одноклітинна тварина класу Війчастих, типу Найпростіших. Цей вид, як і інші інфузорії родини Парамецій, дістав назву через характерну форму клітини, що нагадує відбиток пантофлі. Узагальнююча частина назви походить від лат. infusum («настій»), тому що перших представників цього класу знайшли у трав'яному настої.

Опис[ред.ред. код]

Будова інфузорії-туфельки.
1. травна вакуоля;
2. війки;
3. кристал;
4. передротова заглибина;
5. клітинний рот;
6. порошиця;
7. поздовжні ряди війок;
8. травні вакуолі;
9. мале ядро;
10. велике ядро;
11. скоротлива вакуоля з привідними канальцями.

Тіло завдовжки 0,18-0,31 мм вкрите великою кількістю (10-15 тис.) війок. Зовнішній шар цитоплазми ущільнений, завдяки чому тварина зберігає сталу форму тіла. Між війками розташовані органоїди захисту — трихоцисти. Вони розташовані у мембранних мішечках і складаються з тіла та наконечника. У відповідь на подразнення трихоцисти вистрілюють, при цьому мембранний мішечок зливається з зовнішньою мембраною, а сама трихоциста за тисячні долі секунди подовжується у 8 разів. Загалом на тілі інфузорії-туфельки налічують 3-5 тис. трихоцист.

Від переднього кінця до середини тіла туфельки проходить жолобок з трохи довшими війками. На задньому кінці жолобка є ротовий отвір, що веде в коротку трубчасту глотку. Війки жолобка безперервно рухаються, створюючи течію води. Вода підхоплює і приносить до рота основну їжу туфельки — бактерії, які через глотку потрапляють усередину тіла інфузорії.

У цитоплазмі навколо них утворюється травна вакуоля, до якої виділяється травний сік. Цитоплазма в туфельки, як і в амеби, перебуває в постійному русі. Травна вакуоля відривається від глотки й підхоплюється течією цитоплазми. Перетравлюється їжа і засвоюються поживні речовини в інфузорії так само, як і в амеби.

Рух цитоплазми у тілі інфузорії-туфельки.

Тварина має дві скоротливі вакуолі в передній та задній частинах тіла. Кожна складається з резервуара та сітки радіальних каналів, по яких вода та продукти життєдіяльності потрапляють до вакуолі. Резервуар відкривається назовні порошицею. Вакуолі скорочуються почергово кожні 20-25 с.

Інфузорія-туфелька має два різних за будовою та функціями ядра: круглий диплоїдний мікронуклеус та бобоподібний поліплоїдний макронуклеус. Мале ядро відіграє основну роль у розмноженні, а велике впливає на процеси руху, живлення, виділення.

Загалом тіло тварини містить 6,8% сухої речовини, з якої 58% складає білок, 31,4% — жир, 3,6% — зола.


Розмноження[ред.ред. код]

Улітку туфелька, посилено живлячись, росте й ділиться, як і амеба, на дві частини. Мале ядро відходить від великого й ділиться на дві частини, що розходяться до переднього та заднього кінців тіла. Потім ділиться велике ядро. Інфузорія перестає живитися, її тіло посередині перетягується. У передню і задню частини туфельки відходять новоутворені ядра. Перетяжка дедалі глибшає, і нарешті обидві половинки відриваються одна від одної — виникають дві молоді інфузорії. У кожній з них залишається по одній скоротливій вакуолі, а друга з усією системою канальців утворюється наново. Тварини починають живитися рости, через добу поділ повторюється.

Подразливість[ред.ред. код]

Якщо помістити на скло краплю чистої води і краплю води з інфузоріями і з'єднати їх тонким водяним каналом, а потім у краплю з інфузоріями покласти маленький кришталик солі, то туфельки перепливатимуть у краплю з чистою водою: для інфузорій розчин солі шкідливий.

Якщо в краплю з інфузоріями нічого не додавати, а в краплю чистої води додати трохи настою з бактеріями, тоді туфельки зберуться навколо бактерій — своєї звичайної їжі.

Ці досліди показують, що інфузорії можуть відповідати певним чином (наприклад, переміщенням) на вплив зовнішнього середовища, тобто їм властива подразливість. Ця властивість характерна для всіх живих істот.

Поширення[ред.ред. код]

Інфузорії-туфельки зустрічаються у прісних водоймах із стоячою, забрудненою водою. Часто співмешкають з амебами та зеленими евгленами. Плавають завдяки хвилеподібним рухам війок тупим кінцем тіла уперед. Швидкість пересування сягає 2-2,5 мм/с.

Застосування[ред.ред. код]

Інфузорії-туфельки є лабораторними тваринами, яких іноді використовують в порівняльних дослідженнях Найпростіших, а також в показових експериментах в наукових музеях, для приготування мікроскопічних препаратів, тощо. Штучне розмноження інфузорій поширене серед акваріумістів, які згодовують настій сіна, насичений цими тваринами (так званий «інфузорний пил»), новонародженим малькам дрібних видів риб.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]