Іоланда Угорська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іоланда Угорська (угор. Árpád-házi Jolánta, Magyarországi Jolánta), (близько 1215 — жовтень 1253) — угорська принцеса з династії Арпада, дочка короля Угорщини Андраша II і Іоланди Куртене, дружина короля Арагона Хайме I Завойовника.

Походження[ред.ред. код]

Іаланда була дочкою короля Угорщини Андраша II і його другої дружини Іаланди Куртене. По батьківській лінії доводилося онукою Белі III і його першої дружини Агнес Антіохійської. По материнській лінії була онукою П'єра II де Куртене і його другої дружини Іоланди Фландрської.

Шлюб і діти[ред.ред. код]

У 1235 Іоланда вийшла заміж за короля Арагону Хайме I Завойовника. Вони обвінчалися 8 вересня в Кафедральному соборі Барселони. Для Хайме це був другий шлюб. Перший, з Елеонорою Кастильскоб, був анульований через кровну спорідненість. Від цього шлюбу залишився син Альфонсо.

У Хайме і Іоланди народилося 10 дітей:

  • Іоланда Арагонська (1236-1301), стала королевою Кастилії, вийшовши заміж за Альфонса X Кастильського, було дванадцять дітей.
  • Констанція Арагонська (1239-1269), вийшла заміж за Хуана Мануеля Кастильского, сина короля Кастилії Фердинанда III, мала двох дітей.
  • Педро III Арагонський (1239-1285), наслідуючи батька, став королем Арагона і Валенсії, графом Барселони, на прохання сицилійців прийняв корону Сицилії (в 1282). Був одружений на Констанції Сицилійської, мав шістьох дітей.
  • Хайме Майоркський (1243-1311), після смерті батька отримав у володіння васальне королівство Майорка. Крім Балеарських островів, в нього входили каталонські графства Руссільйон і Сердань, а також сеньйори Монпельє, віконцтва Карла в Оверні і баронства Омела близько Монпельє. Був одружений з Ескларамундою де Фуа, мав шістьох дітей.
  • Фердинанд Арагонський (1245-1250), інфант Арагона, помер у ранньому віці.
  • Санчо Арагонська (близько 1242-1255 — 1262 або 1275), була заручена з Тібо V Наваррським. Отримала християнську освіту, яка схилила її покинути двір і стати черницею.
  • Ізабелла Арагонська (1247-1271), вийшла заміж за короля Франції Філіпа III, мала четверо дітей.
  • Марія Арагонська (1248-1267), прийняла постриг у монастирі Сіхени.
  • Санчо Арагонський (1250-1275), в 16 років був призначений архієпископом Толедо, страчений мусульманами в Мартосі.
  • Елеонора Арагонська (1251 - ?), Інфанта Арагона, померла в ранньому віці.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Іоланда була талановитою жінкою і володіла сильним характером. Брала участь в політичних справах нарівні зі своїм чоловіком. Хайме дуже цінував її як радника. Іоланда брала участь у важливих міжнародних угодах. (Tractat d'Almizra з Кастилією, 1244). Підписувала договір про здачу міста Валенсії еміром Заян ібн Марданішем. Разом з чоловіком урочисто вступила до Валенсії 9 жовтня 1238 року.

Також заохочувала спроби своїх дітей посварити Хайме з його старшим сином Альфонсо.

Смерть і похорони[ред.ред. код]

Померла під Уескою від лихоманки в жовтні 1253 року. Похована в монастирі Santa María de Vallbona в каталонському місті Леріда. Пізніше поруч з нею була похована її дочка Санчо.

Останки королеви були перенесені у відому зараз гробницю в 1275. Про це свідчить напис на бічній стороні саркофага:

Fuit translata donna | Violans regina | Aragonum | anno 1276.

У 2002 році уряд Угорщини фінансував реставрацію гробниці, пожертвувавши на дану мету 12 000 євро. Незважаючи на це, дозволу на розкриття саркофага чернеча громада Вальбуена не дала.

Література[ред.ред. код]

  • Del Arco, Ricardo. Sepulcros de la Casa Real de Aragón. Instituto Jerónimo Zurita. Consejo Superior de Investigaciones Científicas. Madrid. 1945.
  • Ll. Cerveró Martí, «El comte Dionís d’Hongria, senyor de Canals, al seguici de la reina Violant: la descendència de Dionís als regnes de València i d’Aragó», a Jaime I y su época: X Congreso de Historia de la Corona de Aragón (Zaragoza, 1979), vol. 1, Saragossa, Institución Fernando el Católico, 1980, pp. 559—577.
  • A. de Fluvià Escorsa, «Hongria i Catalunya: set segles de bones relacions», Paratge, 14 (2002), 83-85.
  • F. Mateu i Llopis, «El Rex Hungarie y el Rex Valencie: sincronismos monetarios y sigilográficos en torno de doña Violante de Hungría», a Jaime I y su época: X Congreso de Historia de la Corona de Aragón (Zaragoza, 1979), vol. 3, Saragossa, Institución Fernando el Católico, 1980, pp. 545—555.
  • F. Olivér-Brachfeld, Doña Violante de Hungría, reina de Aragón, Madrid-Barcelona, Ediciones de la Gacela, 1942 [trad. catalana: Violant d’Hongria, Barcelona, Associació Cultural Catalano-Hongaresa i de Relacions Culturals Hongria-Catalunya, 1991; trad. hongaresa: Árpád-házi Jolánta, Aragónia királyneja, Szeged, Anderle Ádám, 1993].
  • R. Pérez de Heredia Valle, La reina Doña Violante de Hungría: fragmentos de su vida y arraigo de su recuerdo en Castellón de la Plana, Castelló de la Plana, Fundación Dávalos-Fletcher, 2001.
  • M. C. Roca, Les dones de Jaume I, Barcelona, l’Esfera dels Llibres, 2008.

Посилання[ред.ред. код]