Іона Одноушев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іона Одноушев
Іона Одноушев
Митрополит Іона
1448 — 1461-й Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
1448 — 1461
Церква: Константинопольська православна церква
 
Смерть: 31 березня 1461(1461-03-31)
Москва

Святи́тель Іо́на (невідом. — 31 березня 1461) — Митрополит Київський і всієї Русі, Митрополит Московський (1448–1461). Канонізований Помісним собором Руської православної церкви у 1547 році, дні пам'яті вшановуються тричі на рік — 31 березня, 27 травня, 15 червня (усі дати дані за старим стилем)[1].

Життєпис[ред.ред. код]

Іона народився в 1390-х роках в селі Одноушове поблизу міста Солигалича (нині Костромська область) в родині землевласника Федора Одноушева. Дванадцятирічним хлопчиком він пішов у Галицький монастир, де прийняв чернецтво, а через декілька років перейшов у Московський Симонов монастир. У монастирі він виконував послух, будучи пекарем. Одного разу, стомлений роботою, він заснув у пекарні. У цей час монастир відвідав святитель Фотій, митрополит Київський і всієї Русі, який обійшов всі монастирські будівлі й заглянув у пекарню. Побачивши сплячого ченця Іону, він напророкував, що юнак стане великим святителем землі руської.

1430 року митрополитом Фотієм він був хіротонісаний у єпископа Рязанського й Муромського, а незабаром йому самому довелося очолити Руську Церкву. 2 липня 1431 року митрополит Фотій помер: спадкоємцем став єпископ Іона. Першим кроком у діяльності нового митрополита було прославляння й прирахування до лику святих митрополита Олексія.

Для затвердження в сані митрополита Іона виїхав у Константинополь лише в 1435 році. Коли на початку 1436 року Іона прибув у Царгород, там уже був поставлений на Київську митрополію інший кандидат — митрополит Ісидор, прихильник намічуваного з'єднання (за Христовими словами Ів. 17) Православної та Католицької Церков.

Іона повернувся разом із митрополитом Ісидором. Коли новий митрополит, побувавши на Флорентійському Соборі, почав активні дії щодо з'єднання Церков, то багато московських єпископів, противників єдності, спротивилися цьому. Був скликаний Собор під головуванням єпископа Іони. Митрополитові Ісидору було запропоновано відмовитися від нововведень і «покаятися». Ісидор відмовився це зробити й був узятий під варту, але 15 вересня 1441 року втік із ув'язнення. Відтоді єпископ Іона знову почав керувати митрополією, а 15 грудня 1448 року Собор руських ієрархів самостійно, без Константинопольського патріарха на прохання Василія II, поставив Іону митрополитом Московським. Це означало де-факто автокефалію православної церкви в межах Великого князівства Московського, не визнану, однак, константинопольським патріархом. Про послух і смирення тут вже не йшлося. Конфлікт між церквами тривав до 1589 року, коли константинопольський патріарх Єремія II Транос надав права автокефалії Руській православній церкві і утворив Московського патріархату[1].

Політична та громадська діяльність[ред.ред. код]

Першоієрарх Руської Церкви прославився як відомий політичний діяч свого часу. Він брав активну участь у державному житті Московського князівства, сприяючи князеві Василію Васильовичу Темному в об'єднанні розрізнених руських князівств у єдину державу під головуванням Москви. Слово святителя було дуже вагомим, його авторитет для князя Василія був незаперечний. Він мав сильний вплив на князя.

Іона намагався впливати на православну церкву в українських та білоруських землях Великого князівства Литовського. У цьому прагненні він був підтриманий королем польським і великим князем литовським Казимиром IV Ягеллончиком, однак константинопольський патріарх Григорій Мамма у 1458 році висвятив на Київську митрополію Григорія Болгарина[1].

У спокійний час святитель любив молитися на самоті. Це був великий подвижник, добрий і незлобивий. Він прославився даром прозорливості, зціляв хворих, заступався за скривджених, допомагав незаможним і ревно насаджував благочестя. Усе життя святителя було цілеспрямованим і напруженим. Тридцять років святитель Іона управляв Російською Церквою. Йона був автором багатьох послань, склав «Келейне Євангеліє», куди увійшло 38 повчань на морально-етичні теми.

Тяжко захворівши, призначив своїм спадкоємцем Феодосія. 31 березня 1461 року митрополит Іона помер. По смерті був похований в Успенському соборі Московського Кремля.

Вшанування пам’яті[ред.ред. код]

1472 року, через 11 років по смерті в Успенському соборі були відкриті мощі святителя, а 1547 року митрополита Іону причислили до лику святих, і встановили врочисте церковне святкування.

Церковний переказ свідчить, що під час війни 1812 року страшне видіння налякало французів біля гробниці святителя Іони: чудотворець став перед ними з загрозливо піднятою рукою. Архієпископ Августин (Виноградський) через декілька днів після втечі французів із Москви з острахом увійшов в Успенський собор. Біля стін собору стояли горни для плавки металів, зникло величезне сріблене панікадило, обдерті ікони були розкидані по підлозі. Але найбільше в пограбованому соборі вразила архієпископа вціліла рака зі святителем Іоною. Ця подія стала своєрідним знаменням, що й після смерті святитель Іона охороняє Москву від ворогів.

Попередник: Митрополит Київський
14421461
Наступник:
Ісидор Григорій ІІ (Болгарин)

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Йона // Енциклопедія історії України: Том 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Видавництво «Наукова думка», 2005. — 672 с.: іл.

Література[ред.ред. код]

  • Історія православної церкви в Україні. К., 1997.
  • Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія. Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000.