Іонічне море
 Мапа Іонічного моря | |
| 38° пн. ш. 19° сх. д. / 38° пн. ш. 19° сх. д. | |
| Область | Європа |
|---|---|
| Розташування | Середземномор'я |
| Площа | 169 тисяч км² |
| Найбільша глибина | 5 121 м |
 | |
 Іонічне море у Вікісховищі | |
Іоні́чне море[1][2], або Іоні́йське море (грец. Ιόνιο Πέλαγος, італ. Mare Ionio) — центральна частина Середземного моря, між південно-західним берегом Балканського і південно-східним берегом Апеннінського півостровів і островами Крит і Сицилія. Площа 169 тисяч км², найбільша глибина 5 121 м (Безодня Каліпсо — найглибша точка Середземного моря).
Море сполучено на півночі протокою Отранто з Адріатичним морем, на заході Мессінською протокою з Тірренським морем.
Дно має форму улоговини, вкрите відкладеннями — переважно мулом, а ближче до берегів — мулистий пісок, пісок і черепашник.
Найбільші затоки: Патраїкос, Коринф, Таранто. На сході Іонічні острови. Температура води від 14°C в лютому до 25,5 °C в серпні. Солоність понад 38 ‰. Припливи подобові (до 0,4 м). Розвинене рибальство (скумбрія, червоний тунець, камбала, кефаль).
Головні порти:
Межі[ред. | ред. код]
Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Іонічного моря[3]:
- На півночі: Лінія прямує від гирла річки Бутринті (39°44'N) Албанія до мису Караголь, Корфу (39°45'N), уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука, Італія.
- На сході: Від гирла річки Бутринті в Албанії вздовж узбережжя материка до мису Матапан
- На півдні: лінія від мису Тенарон до мису Пассеро[en], південної точки Сицилії.
- На заході: Східним узбережжям Сицилії та південно-східним узбережжям Італії до мису Санта-Марія-ді-Леука.
Клімат[ред. | ред. код]
Акваторія моря лежить в середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу[4]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить[5].
Біологія[ред. | ред. код]
Акваторія моря відноситься до окремого екорегіону Іонічного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції[6]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами[7].
Острови[ред. | ред. код]
Острови Іонічного моря є одними з найкрасивіших у світі. Кожен острів має свою унікальну культуру та історію.
Основні острови:
- Закінф
- Керкіра
- Кефалонія
- Лефкада
- Ітака
- Паксі
Острів Кефалонія – найбільший острів з усіх Іонічних островів. Острів Лефкада з’єднаний з материком мостом, тому дістатися до нього легко. А Ітака — батьківщина «Одіссеї» Гомера. Острів Корфу є найпопулярнішим туристичним напрямком в Іонічному морі. Острів Паксі – найменший з усіх Іонічних островів. Усі великі острови, розташовані в Іонічному морі, належать Греції, включаючи острів Корфу, Лефкада, Ітака, Закінф і острів Кефалонія.[8]
Назва в українських джерелах[ред. | ред. код]
Хоча офіційно прийнята нині форма назви цього моря — Іонічне, цілий ряд джерел згадує його як море Іонійське. Саме так воно назване у статті «Пелопоннеська війна» в УРЕ[9]. Академік М. Грушевський називав це море Іонійським у своїх працях «Історія України-Руси» (т. 1, 1898) і «Історія української літератури» (т. 1, 1923)[10][11]. Адмірал М. Аркас у своїй праці «Історія України-Русі» (1908 і 1912) згадує це море як Іонійське[12]. У «Літературно-науковому віснику» НТШ ім. Шевченка 1913 року натрапляємо на назву Іонійське море. Академік А. Кримський використав назву Іонійське море в кінці 20-х років минулого століття у праці «Історія Туреччини»[13]. Академік І. Крип'якевич згадує це море саме як Іонійське у своїй праці «Всесвітня історія», над якою працював десь на час початку 1-ї світової війни[14][15]. Сміливо можна зробити висновок, що в кінці ХІХ — на початку ХХ століття серед українських науковців і дослідників існувала традиція передавати назву Ιόνιο Πέλαγος як Іонійське море.
Варто зазначити, що і в радянський період чимало авторів використовували саме назву Іонійське море. У виданні «Легенди і міфи стародавньої Греції» (К. : Рад. шк., 1967) перекладач О. М. Іванченко використовує назву «Іонійське море»[16]. У коментарі до літописних географічних назв з «Повісті врем'яних літ» В. В. Яременко використовує назву Іонійське море[17]. У виданні «Вергілій. Енеїда» (К.: Дніпро, 1972) перекладач М. Білик використовує назву Іонійське море[18]. У збірці творів П. Мисника, виданій 1987 року видавництвом «Дніпро», теж читаємо про Іонійське море.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ніковський, А. (1927 р.). Словник українсько-російський.
- ↑ Грінченко, Б.; Єфремов, С.; Ніковський, А. (1927-1928 рр.). Словник української мови (вид. 3-тє).
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ grandgo (13 серпня 2022). 10 причин, чому Іонічне море є одним із найкрасивіших регіонів світу. Grandgo (укр.). Процитовано 30 серпня 2023.
- ↑ Пелопоннеська війна [Архівовано 14 листопада 2016 у Wayback Machine.] / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. PDF-файл. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ М. Аркас. Історія України-Руси. PDF-файл. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ А. Кримський. Історія Туреччини. DjVu-файл. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ І. Крип'якевич. Всесвітня історія.
- ↑ І. Крип'якевич. Всесвітня історія. Т. 1. PDF-файл. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ М. А. Кун. Легенди і міфи стародавньої Греції. К. : Рад. шк., 1967. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ Повість врем'яних літ: Літопис (за Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990. — 558 с. Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ Вергілій. Енеїда. К.: Дніпро, 1972. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 13 листопада 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 190(рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іонічне море |
Координати: 38°06′04″ пн. ш. 18°17′41″ сх. д. / 38.10111° пн. ш. 18.29472° сх. д.
|
