Іо (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іо (Ιώ)
Correggio 028c.jpg
Корреджо. «Юпітер і Іо», бл. 1530. Музей історії мистецтв, Відень
Коханка Зевса
Міфологія: Давньогрецька
Місцевість: Стародавня Греція
Батько: Інах, Яс, Прометей
Чоловік: Телегон
Діти: Епаф
Пов'язані персонажі Зевс, Гера, Аргос
Зображення у Вікісховищі?
Іо під сторожею Аргоса

Іо (грец. Ιώ) — дочка царя Аргосу Інаха,[1][2][3]. Однак це батьківство суперечить відомостям, що першою коханою Зевса стала Ніоба (дочка Форонея), внучка Інаха. За іншими версіями, Іо - або дочка Яса, або (згідно з Гесіодом і Акусілаєм) дочка Пірена, або дочка Арестора [4]. Згідно з Істром, дочка Прометея (змішана з Ісідою), за іншими - Гермеса, за Антікліда Афінського - дочка Прометея і дружина Діоніса [5]. Жриця Гери, коханка Зевса. Ревнива Гера обернула Іо на корову й наказала Аргосові стерегти її (варіант: Зевс сам обернув Іо на корову, щоб урятувати від помсти Гери). Коли Гермес убив Аргоса, Гера наслала на Іо страшного ґедзя. Від його укусів Іо тікала через моря й суходіл і добігла до Єгипту, де Зевс повернув їй людську подобу. У Єгипті Іо народила Епафа. В елліністичну епоху Іо ототожнювали з Ісідою. Греки вважали, що Іонічне море названо на честь Іо (проте назва моря походить від грецького племені іонян).

Іо і Зевс[ред.ред. код]

Прекрасна Іо була жрицею аргівської Гери, її спокусив Зевс [6]. Ревнива богиня дізналася, що її чоловік Зевс закохався в Іо. Під час сварки між подружжям Іо була перетворена на білу корову. Деякі стверджують, що її перетворила Гера, інші говорять, що це зробив сам Зевс, брехливо поклявшись, що він не любив прекрасну дівчину. З тих пір ті, що дають клятви про кохання не накликають гніву богів у разі їх порушення [7].

Гера впросила Зевса подарувати їй цю корову і доручила тисячеокому Аргосу Панопту таємно відвести її в Немейський оливковий гай. Зевс, у свою чергу, звернувся до свого сина - бога злодійства та обману Гермеса - з тим, щоб він врятував Іо. Гермес приспав Аргоса грою на флейті, а потім відрубав йому голову.

Звільнена Іо, однак, як і раніше залишалася в образі мовчазної корови. Дізнавшись про те, що Аргус не впорався з дорученням, Гера створила страшного овода з тим, щоб він всюди переслідував і жалив Іо [8].

Поневіряння Іо[ред.ред. код]

Марно Іо втікала від нього, спочатку потрапивши в Додону і досягнувши моря, яке з тих пір носить назву Іонічного, потім на північ, через Боспор Кіммерійський [9], який і отримав від цього свою назву (Βόσπορος - коров'ячий брід), до Азії. Після переправи зупинилася в місцевості, що називалася Коровою [10]. Повернула розум в Канобі (Єгипет) [11]. За іншою версією, народила Епафа в печері на Евбеї [12].

Згідно з Овідієм, вона перетворена в корову і після поневірянь народила на берегах Нілу сина Епафа. Зевс присягнувся Гері, що не буде любити Іо, і Гера повернула їй колишній вигляд [13]. Згідно з Есхілом, Зевс оволодів нею у вигляді бика вже після того, як вона перетворилася в корову. Є ще розповідь, що вона зачала сина, коли Зевс торкнувся її рукою. За тлумачення, з'явилася до Єгипту як засватана наречена [14].

Лише в Єгипті звільнилася вона від переслідувань і знову прийняла людську подобу. Тут від Зевса в неї народився син Епаф, який (за грецьким сказанням) став царем Єгипту і збудував місто Мемфіс. Від цього Епафа, через Лінкея і Гіпермнестру, розпочалася стародавня аргоська династія Персеїд. Матір Геракла у дванадцятому коліні [15].

За іншою версією вийшла заміж за єгипетського царя Телегона [16]. Також у часи пізньої античності був широко поширений варіант міфу, згідно з яким у Єгипті вона стала богинею Ісідою [17]. Нарешті, по ще одним тлумаченням, була перетворена на сузір'я Тельця [18].

Іо в культурі[ред.ред. код]

Мотиви міфа про Іо відбито в давньому грецькому вазописі (де вона здебільшого постає у вигляді корови) та в пізнішому європейському живописі (Корреджо, Я. Йордане, Рембрандт та ін.).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Павсаний. Описание Эллады III 18, 13; Геродот. История I 1; Эсхил. Прикованный Прометей 590; Софокл. Инах, фр.269а Радт
  2. Вергилий. Энеида VII 792; Овидий. Метаморфозы I 584
  3. Гигин. Мифы 145
  4. Ватиканский аноним. О невероятном 16, со ссылкой на Харакса
  5. Плутарх. Об Исиде и Осирисе 3; 37; Климент. Строматы I 106, 1
  6. Эсхил. Просительницы 291—301
  7. Гесиод. Перечень женщин, фр.124 М.-У. = Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека II 1, 3
  8. Вергилий. Георгики III 147—155
  9. Эсхил, Прометей прикованный, ст. 732—735
  10. Полибий. Всеобщая история IV 43, 6
  11. Эсхил. Прикованный Прометей 846
  12. Страбон. География X 1, 3 (стр.445)
  13. Овидий. Метаморфозы I 732—743
  14. Дион. Троянская речь 48
  15. Эсхил. Прикованный Прометей 774, 852
  16. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека II 1, 3
  17. Гигин. Мифы 145; Нонн. Деяния Диониса XXXI 39
  18. Псевдо-Эратосфен. Катастеризмы 14; Гигин. Астрономия II 21, 1

Література[ред.ред. код]