Іракська операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іракська операція
Друга світова війна
Британські солдати дивляться на Багдад. 11 червні 1941
Дата2 травня[4]-31 травня 1941.[nb 1]
МісцеІрак
Результат Перемога британців
Сторони

Велика Британія Британська імперія:

Греція Греція

Ірак Ірак
Третій Рейх Німеччина[2]


Італія Італія[3]
Командувачі
Велика Британія Арчибальд Вейвелл[6]
Велика Британія У. Фрезер[7]
Велика Британія Х. Г. Смарт[8]
Велика Британія Е. Квінан[6]
Ірак Рашид Алі
Сили
1 піхотна дивізія[9]
2 бригади[nb 2]
100+ літаків[nb 3]
4 дивізії[10]
50 — 60 іракських літаків[7]
29 німецьких літаків[12]
12 італійських літаків[3]
Втрати
1200 осіб
28 літаків[13]
8500 осіб
19 німецьких літаків[3]
4 італійських літака[3]

Англо-іракська війна (операція «Сабіна») — кампанія Великої Британії проти повстанського уряду Рашида Алі в Королівство Ірак під час Другої світової війни. Війна тривала з 2 по 31 травня 1941 року. Кампанія призвела до повторної окупації Іраку британськими збройними силами і повернення до влади поваленого про-британського намісника Іраку, принца Абд-аль-Ілах.

Генеза[ред. | ред. код]

Ірак під час Другої світової війни
Бомбардувальник Vickers Wellington.
Винищувачи Gloster Gladiator.

Королівство Ірак (також відоме як Месопотамія) було підмандатною територію Великої Британії — Британський мандат у Месопотамії, до 1932 року, коли Ірак став номінально незалежним[14] До надання незалежності Велика Британія уклала англо-іракський договір, 1930. Цей договір мав декілька умов, які включали дозвіл на створення британських військових баз[15](було створено дві: Шабах, біля Басри та RAF Habbaniya між Ер-Рамаді та Фаллуджа, забезпечення всіх умов для необмеженого руху британських військ та транспортування озброєння через територію країни у випадку війни[16] умови договору були нав'язані Сполученим Королівством для забезпечення постійного контролю іракських нафтових ресурсів. Багато іракців були обурені цим договором і продовжували вважати власну країну напівколонією.

Після поразок Великої Британії в Європі та Північній Африці, прем'єр-міністр Іраку Рашид Алі аль-Гайлані, начальник іракського генштабу Амін Закі Сулейман та пронімецьке націоналістичне угруповання «Золотий квадрат», очолювана полковниками Салах ад-Діном ас-Сабахом, Махмудом Сальманом, Фахмі Саїдом та Камілем Шабібом, здійснили 1 квітня 1941 року військовий переворот, спрямований проти Великої Британії. Регент та пробританські налаштовані міністри втекли з Багдада.

Аль-Гайлані очолив уряд «національної оборони» що його було сформовано заколотниками. Під контроль нового уряду перейшла майже вся територія країни, за винятком військових баз Великої Британії. Намагаючись привернути симпатії народу, нова влада встановила дипломатичні відносини з СРСР.

Третій Рейх доброзичливо поставився до нового уряду Іраку. За домовленістю з режимом Віші від 7 травня Німеччина почала через Сирію, підмандатну Франції, відправляти військове спорядження в Ірак, але, зайняті підготовкою до війни проти СРСР, німці не змогли надати суттєвої допомоги іракським націоналістам.

Активність Німеччини в Іраку викликали занепокоєння британського уряду. Черчилль наказав терміново перекинути війська до Іраку.

Прем'єр-міністр та один із засновників Братів-мусульман Аль-Гайлані. після формування уряду національної оборони направило ноту британському уряду із застереженням проти будь-якої інтервенції в Ірак і введення нових британських військ.

У відповідь британці висунули вимоги про введення піхотної бригади в Басру, у випадку відмови — розв'язання кризи через військову інтервенцію. Головнокомандувачем було призначено Арчибальда Вейвелла, з Індії кораблі повинні були доставити в порт Басра 20 індійську піхотну бригаду зі складу 10-ї піхотної дивізії. У Трансйорданії було створено війська інтервенції — Хабфорс, загальна назва військ інтервенції — Іракфорс.

Хід операції[ред. | ред. код]

У середині квітня великі з'єднання британських військ висадилися в Басрі для захисту британських транспортних шляхів та нафтових родовищ. Заявляючи на словах про свою лояльність британо-іракському союзному договору, режим аль-Гайлані, не бажаючи допустити посилення британської присутності в країні, водночас перешкоджав висадці англійських військ у Басрі і почав облогу британських військ в Ель-Хаббанії[17][18]. У ході конфлікту з британцями, що виник на цьому ґрунті, 1 травня 1941 року іракські війська атакували нафтові промисли, що належали британцям. 2 травня британські війська почали військові дії проти іракської армії.

HMS Cockchafer.

Більшість бойових дій англо-іракської війни відбувалися в районі Ель-Хаббанії. 2 травня, британці завдали авіаударів з бази RAF Habbaniya.[8] Хоча найбільше число британських військ були зібрані в районі Басри, звідти війська не вели наступ аж до того моменту коли уряд Рашида Алі був вже практично повалений.

Спочатку саме іракська облога бази RAF Habbaniya та здатність британців витримати облогу була в головним питанням конфлікту. Рішення віце-маршала авіації Шарпа завдати удару по іракським позиціям силами британських ВПС не лише дозволило базі витримати облогу, але, також нейтралізувало велику частину ВПС Іраку. Коли з Палестини в район Ель-Хаббанії прибуло підкріплення така тактика дозволила негайно розпочати контрнаступ.

Битва за Фаллуджу[ред. | ред. код]

Фаллуджа — велике місто на шляху до Багдада де був розташований стратегічний міст через Євфрат. В Палестині під командуванням Джона Кларка була сформована група британських військ, яка отримала назву Хабфорс (скорочення від Habbaniya Force). 13 травня Хабфорс перетнули кордон з Іраком. Найважливішим завданням Хабфорс було взяти під контроль Фаллуджу. Британські війська, що підійшли до Фаллуджі в нічний час, були розділені на п'ять колон, які складалися з піхоти і артилерії підтримки. Місто було атаковано з різних сторін. Дата штурму міста було перенесено з 17 травня на 19 травня через повільне пересування військ групи Kingcol, яка мала підтримувати атаку. У той же час літаки почали бомбити іракські позиції та стратегічні військові об'єкти. Деморалізувавши захисників, англійці — після короткого опору захопили міст неушкодженим. Близько 300 вояків було полонено. Протягом наступних трьох днів іракські сили спробували відновити контроль над Фаллуджою провівши кілька контратак, проте вони не мали успіху. Найсерйознішою була несподівана атака танкеток CV-33 в ніч з 21 на 22 травня, проте за підтримки авіації, контратаку було відбито.

Марш на Багдад[ред. | ред. код]

Марш британських військ з Ель-Фаллуджа на Багдад відбувався двома колонами. Основна група, яка вийшла з Ель-Фаллуджа 28 травня, прямувала до столиці Іраку, а друга, менша група, що складалася з мотострілецького полку арабського кавалерійського легіону за підтримки бронетехніки та артилерії прямувала через Хадіман. Іракський опір був незначний, тому основна група вже 30 травня увійшла у західні околиці Багдаду. У той день, британці здійснили потужне бомбардування Багдаду (у тому числі на авіабази Рашид).

Все це призвело до падіння Рашида Алі аль-Гейл, який разом з кількома близькими соратниками втік до Ірану, а звідти в Німеччину. Новий про-британський уряд 31 травня оголосив про припинення вогню. Іракська армія мала роззброїтись і звільнити всіх британських військовополонених та інтернованих цивільних осіб. З Іраку також повинні були вислані всі німецькі та італійські радники та військовослужбовці.

Італійська та німецька допомога[ред. | ред. код]

Втрати з обох сторін[ред. | ред. код]

Іракці втратили близько 2,5 тисяч вояків убитими і пораненими і близько 6 тисяч були захоплені в полон. Загальні втрати британських військ становили близько 1,2 тисячі вояків (убитих, поранених і полонених).

Наслідки іракської кампанії[ред. | ред. код]

Британська окупація Іраку тривала до кінця жовтня 1947 року. Новий пробританський іракський уряд прийняв британські вимоги про транзит військ та вантажів. Іраком прямувала частина американської допомоги Радянському Союзу в рамках ленд-лізу. У січні 1942, Ірак формально оголосив війну державам осі. Кампанія в Іраці також була використана британцями як додаткове виправдання окупації провішіської Сирії, звідки люфтваффе допомагали бунтівному уряду (див. Операція «Експортер»). Також важливим був пропагандистський ефект кампанії — після багатьох місяців безперервних поразок Велика Британія могла, нарешті, похвалитися значним успіхом. Арабські націоналісти на Близькому Сході зрозуміли, що вони не можуть розраховувати на реальну військову допомогу від країн осі.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Young, p. 7
  2. Playfair (1956), p. 195
  3. а б в г Playfair (1956), p. 196
  4. Playfair (1956), pp. 182-183
  5. Playfair (1956), pp. 192, 332
  6. а б Playfair (1956), p. 186
  7. а б Playfair (1956), p. 179
  8. а б в Playfair (1956), p. 183
  9. Mackenzie, p. 101
  10. а б Playfair (1956), p. 182
  11. а б в г Jackson, p. 159
  12. Mackenzie, p. 100
  13. Playfair (1956), p. 193
  14. Peretz, p. 107
  15. Peretz, p. 441
  16. Playfair (1954), p. 14
  17. «Вторая мировая война. День за днём». — М.: Издательский дом «Сибирский цирюльник», 2005.
  18. Ирак в 40-е годы XX века. Архів оригіналу за 24 червня 2007. Процитовано 24 червня 2007. 
  1. On 30 May Rashid Ali and his supporters fled to Persia. At 4a.m. 31 May on a bridge across the Washash Canal the armistice was signed.[5]
  2. See Iraqforce; Habforce constituted one reinforced Brigade group while the force based at RAF Habbaniya constituted the other.
  3. 85 aircraft based at RAF Habbaniya.[10][11] 18 bombers were flown into RAF Shaibah as reinforcements[8] while No. 244 Squadron RAF was already based there equipped with Vicker Vincents.[11] No. 84 Squadron RAF was rebased to RAF Aqir, in Palestine, to support British ground forces during the rebellion.[11] Four Bristol Blenheims of No. 203 Squadron RAF were flown to RAF Lydda, also in Palestine, to fly combat missions over Iraq.[11]

Література[ред. | ред. код]

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]