Іронія кохання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іронія кохання
Ирония любви
Жанр романтична комедія
Режисер Олександр Черняєв
Продюсер Єрмек Аманшаєв
Ренат Давлетьяров
Олександр Котелевський
Сценарист Даніяр Кумісбаєв
Єржан Рустембеков
Володимир Забалуєв
У головних
ролях
Олексій Чадов
Асель Сагатова
Оператор Дмитро Мальцев
Композитор Аркадій Укупнік
Кінокомпанія Казахфільм
Інтерфест[1]
Тривалість 100 хв.
Мова російська
Країна Росія,
Казахстан
Рік 2010
Кошторис 2 млн дол.
IMDb ID 1601845

«Іро́нія коха́ння» (рос. Ирония любви) — романтична комедія 2010 року спільного російсько-казахського виробництва. Режисер фільму — Олександр Черняєв. У головних ролях знялися Олексій Чадов і Асель Сагатова.

Прем'єра фільму в Україні відбулася 25 березня 2010 року.[2] З 9 грудня 2014 року, після протестів громадськості, фільм заборонили до показу та розповсюдження в Україні через незаконні вчинки та антиукраїнські шовіністичні висловлювання актора фільму Івана Охлобистіна.

Сюжет[ред. | ред. код]

Головна героїня — Асель — донька багатого татуся, наречена казахського олігарха-Аліка, зустрічається з подругами Женею та Марією в кафе. Єдина, чого не вистачає Асель, як вона вважає, — це роботи на телебаченні. Подруга обіцяє влаштувати її на телебачення, якщо Асель закохає в себе першого, хто увійде в кафе. Тієї ж миті до кафе прямує Андрій Григор'єв-Аполлонов — співак гурту «Іванушкі-інтернешнл». Та йому телефонує розлючена дружина, тому він від'їжджає додому. Першим у кафе потрапляє мавпа, за якою біжить Іван — звичайний хлопець-невдаха, що тимчасово працює масажистом у збірної Казахстану з синхронного плавання. Тренер команди доручив Іванові купити його дочці мавпу, та тварина втекла від хлопця.

Асель почала переслідувати хлопця, дізналася його адресу у знайомого генерала і, зрештою, не знайшла нічого кращого, як врізатися своєю іномаркою в його машину. Та за кермом була мати Івана — найголовніша людина в його житті. Вона підняла галас, викликала міліцію. Генерал знову врятував Асель від ганьби, а дівчина й Іван почали проводити час разом.

На третьому побаченні Іван зізнався дівчині в коханні й запросив її на зустріч із його матір'ю. Його мати подарувала Аселі їхні родинні сережки й попросила дівчину не зраджувати хлопцеві.

Асель розповідала Іванові, що її ім'я схоже на головну героїню твору «Пурпурові вітрила», та сама вона в дитинстві мріяла про принця на білому коні.

Асель та Іван

Дівчина зрозуміла, що кохає Івана й не хоче виходити заміж за олігарха. Та її наречений в цей час повернувся в Москву, й журналістка, що давно ворогувала з Аселлю, повідомила йому, чим займалася наречена за його відсутності. Женя й Марія почали захищати подружку й пояснили нареченому, що це була просто гра.

Асель запросила Івана до свого помешкання й дала йому ключі. Та раніше за Адель туди потрапив Алік. Він пояснив Іванові, що Асель його обманула. Асель дізналася про це й наздогнала хлопця, та він не хотів їй вірити.

І ось, Асель крокує в білій сукні до свого нареченого Аліка. Та раптом на весіллі з'явився Іван в білому костюмі й на коні (як вона й мріяла в дитинстві) і забрав Асель із собою.

У головних ролях[ред. | ред. код]

  • Олексій Чадов — Іван;
  • Асель Сагатова — Асель. Виконавиця ролі так висловилася про свою героїню: „У ній є дух авантюризму, і в той же час вона романтична, тендітна, ніжна. Багатогранна дівчина: трішки стервозна, із хитринкою, при цьому вона може бути «білою й пухнастою». Думаю, кожна дівчина знайде в ній частинку себе.“[3]
  • Єрік Жолжаксинов — Алік;
  • Ірина Розанова — мати Івана;
  • Ольга Орлова — Женя;
  • Наталія Рудова — Марія;
  • Фархад Абдраімов — тренер збірної;
  • Гоша Куценко — генерал;
  • Андрій Григор'єв-Аполлонов;
  • Олександр Самойленко — таксист;

Створення фільму[ред. | ред. код]

На прем'єрі кінофільму в Москві виконавець головної ролі Олексій Чадов висловив свою точку зору про «Іронію кохання»: «Мені здається, що така історія цілком могла статися в реальному житті — вона випромінює якесь світло, чесність, щирість. Будь-які відносини треба будувати на щирості, а Москва — таке місто, в якому деколи забувають про ці якості. Коли я прочитав сценарій, мені захотілося сказати дякую його героям».

Ренат Давлетьяров, продюсер фільму, також повідомив глядачів, що в «Іронії кохання» не слід шукати чогось складного: «Ми хотіли зняти простий фільм про кохання. За вікном весна, хочеться романтики, посмішок, гарного настрою. Хочеться прийти до кінотеатру й відпочити від проблем»[4]

Касові збори[ред. | ред. код]

В Росії кінофільм отримав $4 026 141.[5]

Кіноляпи[ред. | ред. код]

  • Коли Іван у кафе впав до ніг Асель, на дівчині були чорні туфлі, проте коли вона наздоганяла хлопця, туфлі були вже синіми;
  • У сцені, коли Іван вдома в Асель сховав її фотокартку, видно, що фотокартка виглядає з-під футболки. Пізніше, коли дівчина переглядала запис цього, фотокартку вже не видно.
  • У фінальній сцені на весіллі спочатку на руці Асель не було рукавички, проте потім вона з'явилася.

Критика та санкції[ред. | ред. код]

Кінокритика[ред. | ред. код]

На порталі KM.RU кінокритик Олександр Голубчіков відмітив, що в цілому фільм сподобався йому, та зробив акцент, що фільм здебільшого орієнтовано на «романтично налаштованих дівчин». Із недоліків фільму було відзначено озвучування «Іронії кохання». [6]

Реакції в Казахстані[ред. | ред. код]

Депутат парламенту Бекболат Тлеухан вважає, що кінострічка «зачіпає гідність казахського народу…гідність і честь казахської жінки».

Його колега Нуртай Сабильянов також зауважив: найгірше те, що казахська дівчина в фільмі використала казахського бізнесмена й вийшла заміж за представника іншої нації. Цей фільм закликає жити за рахунок багатих бізнесменів-казахів, а виходити заміж за представників інших націй.[7]

Заборона до показу в Україні[ред. | ред. код]

З 9 грудня 2014 року Державне агентство України з питань кіно заборонило до показу та поширення в Україні фільм «Іронія кохання» разом із ще 70-ма фільмами та серіалами за участю Івана Охлобистіна.[8][9] За повідомленням відомства, заборона пов'язана із антиукраїнськими шовіністичними вчинками Охлобистіна, а також порушенням ним заборони на в'їзд до України.[10][11] Незадовго до цього за заборону протестували активісти, зокрема учасники кампанії «Бойкот російського кіно».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://interfest.ru/
  2. http://kino-teatr.ua/uk/main/film/film_id/5500.phtml [Архівовано 23 квітня 2010 у Wayback Machine.] Кіно-Театр
  3. http://www.spletnik.ru/events/18511-ironija-ljubvi-zvezdnaja-premera.html [Архівовано 26 березня 2010 у Wayback Machine.] Інтерв'ю Асель Сагатової на прем'єрі кінофільму (23/03/10) (рос.)
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 березня 2010. Процитовано 9 липня 2010. 
  5. http://www.film.ru/afisha/movie.asp?code=TEMPT[недоступне посилання] Film.ru
  6. http://kino.km.ru/magazin/view.asp?id=0A1105C461CB4EFEB30F8133F71E5E21[недоступне посилання з червня 2019] KM.RU Рецензія кінокритика Олександра Голубчікова
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 8 липня 2010. 
  8. Через Охлобистіна Держкіно заборонило «Даун Хаус», «Служебный роман. Наше время», «Generation П» (СПИСОК ФІЛЬМІВ) [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.]. Телекритика. 09.12.2014
  9. Держкіно заборонило 71 фільм з участю російського актора Охлобистіна (список) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Радіо Свобода. 09.12.2014
  10. Держкіно забороняє фільми Охлобистіна [Архівовано 10 грудня 2014 у Wayback Machine.]. Державне агентство України з питань кіно. 09.12.2014
  11. В Україні заборонили 71 фільм за участі Охлобистіна [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]. Ракурс. 09.12.2014

Посилання[ред. | ред. код]