Іспанська партія

Шаховий дебют
Назва	Іспанська партія
Початкові ходи	1. e2—e4 e7—e5 2. Кg1—f3 Кb8—c6 3. Сf1—b5.
ECO	C60-C99
Розробник	Руї Лопес
Категорія дебюту	Відкритий дебют

Іспанська партія — шаховий дебют. Належить до відкритих дебютів. Починається ходами: 1. e2—e4 e7—e5 2. Кg1—f3 Кb8—c6 3. Сf1—b5. Один з найуживаніших дебютів у сучасній практиці, найуживаніший серед відкритих дебютів.

Історія

Вперше як окремий дебют згадується Л. Лусеною (1497). Перші серйозні аналізи було зроблено Рюї Лопесом (1561), через що довгий час (до середини 19-го ст.) цей дебют мав назву «Дебют Рюі Лопеса». У ранніх трактуваннях іспанська партія переслідувала елементарну тактичну мету — погрозу пішаку «e5». У подальшому ідейний зміст дебюту став набагато глибшим.

У 17—18-х сторіччях іспанська партія не була популярним дебютом, значно поступаючись гамбітам та іншим відкритим дебютам.

У 19-му ст. іспанська партія завдяки принципово новому стратегічному підходу до дебютів стала одним з найуживаніших дебютів. Вагомий внесок у розвиток теорії іспанської партії зробили такі майстри минулого як К. Яніш, М. Чігорін, В. Стейніц, Ем. Ласкер, Г. Пільсбері, К. Шлехтер, Х. Капабланка, З. Тарраш, А. Рубінштейн, А. Альохін, Ф. Маршалл. Пізніше, вже у наш час — М. Ейве, П. Керес, В. Смислов, І. Болєславський, С. Фурман, Р. Фішер, А. Карпов, І. Зайцев, В. Ананд та інші.

У 20-му ст. Вагомий внесок у розвиток теорії іспанської партії зробили такі майстри: Васюков Євген Андрійович та інші.

Трактування

Основне трактування іспанської партії — білі намагаються заволодіти центром шахівниці та, зазвичай готують наступ на королівському фланзі; чорні, у різні способи (в першу чергу захищаючи пішака «е5») намагаються не дати білим захопити центр, проявляють активність на ферзевому фланзі та у зручний момент завдають контрудару в центрі. Особливою рисою багатьох систем іспанської партії, порівняно з іншими відкритими дебютами, є складна багатоходова гра у центрі та на флангах, що дозволяє відносити іспанську партію до відкритих дебютів лише за умовними ознаками.

Розробка багатьох систем та варіантів іспанської партії продовжується й досі.

Варіанти

Система 3. … Bf8—c5

Положення після 3. … Bf8—c5

Також відома як «класична». Відома з кінця 15-го сторіччя. Була проаналізована Д. Понціані у 18-у ст., у середині 19-го — К. Янішем. У більшості варіантів у білих активна гра з шансами на атаку.

За білих найбільш росповсюджені продовження 3. c2—c3 та 3. 0—0.

У відповідь на 3. c2—c3 чорні можуть відповідати 4. … Ng8—f6, 4. … Ng8—e7 або 4. … f7—f5:

• 4. … Ng8—f6 5. d2—d4(5. 0—0 0—0 6. d2—d4 Bc5—b6) e5xd4 6. e4—e5 Nf6—e4 7. 0—0 d7—d5 8. Nf3xd4 0—0 9. Bb5xc6 b7xc6 10. Bc1—e3 Qd8—e8 11. f2—f3 Ne4—d6 12. Be3—f2 з перевагою у білих;

• 4. … Ng8—e7 — зустрічається дуже рідко та веде до пасивної позиції;

• 4. … f7—f5 — веде до гострої маловивченої позиції; Найкращі відповіді за білих: 5. d2—d4 або 5. e4xf5.

За відповіді білих 4. 0—0 у чорних не має особливих труднощів:

• 4. … Ng8—f6 5. Nf3xe5 Nf6xe4 6. Qd1—e2 Nc6xe5 7. Qe2xe4 Qd8—e7 8. d2—d4 Ne5—c6 після чого утворюється рівна позиція;

• 4. … Nc6—d4 5. Nf1xd4 Bc5xd4 6. c2—c3 Bd4—b6 7. d2—d4 c7—c6 8. Bb5—a4 d7—d6 з міцною позицією у чорних.

Система 3. … d7—d6

Положення після 3. … d7—d6

Має також назву «захист Стейніца» (широко застосовувалася Ем. Ласкером та Х. Р. Капабланкою. Її головна перевага: чорні здійснюють низку розмінів та отримують хоч і пасивну, але міцну позицію; Білі мають тривалу ініціативу:

• 4. d2—d4 Bc8—d7 5. Nb1—c3 Ng8—f6 6. Bb5xc6 Bd7xc6 7. Qd1—d3 e5xd4 8. Nf3xd4 Bc6—d7 9. Bc1—g5 Bf8—e7 10. 0—0—0 з перевагою у білих.

З 1960-х рр. у шахову практику ввійшло продовження: 5. … g7—g6 (з метою підсилення пункту «e5»). Але після 6. Bc1—e3 Bf8—g7 7. Qd1—d2 Ng8—f6 8. Bb5xc6 b7xc6 9. Be3—h6 Bg7xh6 10. Qd2xh6 білі зберегають відчутну перевагу.

Система 3. … Ng8—f6

Положення після 3. … Ng8—f6

Так званий «берлінський захист». Головним розробником та дослідником цього продовження був російський майстер 19-го сторіччя К. Яніш. Одна з найгнучкіших систем у іспанській партії. Може перейти як у захист Стейніца, так і в класичну систему.

Зазвичай боротьба розгортається так: 4. 0—0. Nf6xe4 5. d2—d4 на що чорні можуть відповісти 5. … Bf8—e7 або 5. … Ne4—d6:

• 5. … Bf8—e7 6. Qd1—e2 Ne4—d6 7. Bb5xc6 b7xc6 8. d4xe5 Nd6—b7 9. Nb1—c3 0—0 з перевагою у білих;
• 5. … Ne4—d6 6. Bb5xc6 d7xc6 7. d4xe5 Nd6—f5 8. Qd1xd8 Ke8xd8 з рівною позицією.

Система 3. … f7—f5

Положення після 3. … f7—f5

Так званий «захист Яніша». У сучасній практиці майже не зустрічається.

Література

1. Шахматы: Энциклопедический словарь//Гл. ред. А. Е. Карпов. — М.:Сов.энциклопедия, 1990. — 621 с.
2. Суэтин А. С. Испанская партия.—М.: Физкультура и спорт, 1982.— 320 с.—(Теория дебютов)
3. Андрей Петров Малчев. Испанская партия (Аналитическая картотека).— София.: «Медицина и физкультура». 1981, 468 с.