Іспанська фаланга
| Іспанська фаланга | |
| Falange Española | |
 |
|
| Голова партії: | |
|---|---|
| Дата заснування: | 29 квітня 1933 |
| Союзники і блоки: | НСДАП Національна фашистська партія |
| Ідеологія: | націонал-синдикалізм |
| Девіз: | «Єдина, велика і вільна» |
.jpg)
Іспанська Фаланга (ісп. Falange Española) — крайня права політична партія в Іспанії. Заснована в 1933 році Хосе Антоніо Прімо де Ріверою, за часів режиму Франко — єдина правляча партія. Після 1975 року існує декілька партій і рухів, що претендують на монопольне право називатись фалангістськими.
Ідеологія [ред.]
Ідеологія Фаланги (націонал-синдикалізм) історично близька деяким аспектам італійського фашизму і сформульована в 26-ти «Початкових пунктах» Хосе Антоніо Прімо де Рівери. Серед основних ідеалів громадянина мались на увазі не тільки національна кров, але й Католицька Церква. Також малося на увазі відновлення Іспанії як великої держави, налагодження культурних і політичних зв'язків з іспаномовними країнами з подальшим відновленням Іспанської імперії. На відміну від італійського фашизму Фаланга категорично заперечувала політичні партії і однаково вороже ставилася як до лівих, так і до правих рухів.
Історія [ред.]
12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою.
На виборах 1933 р. перемогли партії правого блоку, які згорнули реформи. Проти противників уряду було застосовано військову силу. В 1933 р. син колишнього диктатора Хосе Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга. Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви[1].
17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко почався заколот[2]. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії, авіація і флот залишились вірними республіці. У країні почалась громадянська війна. Організатори заколоту Х-А. Прімо де Рівера був заарештований і страчений, Санхурно загинув у авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. На допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які перекинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.
У 1936-1937 pp. основні бойові дії точились навколо Мадриду, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогли їм і прихильники у самій столиці, так звана «п'ята колона». Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Спроба італійського корпусу завдати удару з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, була невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні 1937 р. італійський корпус було розгромлено.
Франкісти після цієї поразки перенесли основні зусилля у Каталонію. У квітні 1938 р. армії франкістів вдалось відокремити Каталонію від іншої території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, були відрізані від Франції.
27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко[1].
6 березня 1939 р. командуючий обороною Мадриду полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуністів підняти повстання була придушена. На територію, контрольовану республіканцями, вступили франкістські війська. В Іспанії було встановлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. — листопад 1975 р.). Франкісти почали репресії проти своїх противників. З 1939 р. до 1944 р. надзвичайні трибунали винесли смертні вироки 200 тис. чол.
За час війни загинуло 1 млн. осіб, 500 тис. залишили країну.
