Іспансько-французька війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іспансько-французька війна
Наполеонівські війни
El dos de mayo de 1808 en Madrid.jpg
2 травня 1808 року, битва з Мамелюками, Гойя (1814).
Дата: 2 травня 1808 (або 27 жовтня 1807[1]) – 17 квітня 1814[2]
Місце: Іспанія, Португалія
Результат: Перемога англійців та їхніх союзників, Віденський конгрес (1814-1815)
Сторони
Flag of Cross of Burgundy.svg Іспанія
PortugueseFlag1707.png Португалія
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of France.svg Франція
OrzelekPoniatowski.jpg Польські легіони

Іспансько-французька війна (війна на Піренейському півострові) була головним конфліктом на території Іберійського півострова в ході Наполеонівських війн. Союз Іспанії, Португалії та Англії бився проти Наполеонівської Французької імперії.

Іноді вживається й інша назва цієї війни — війна за незалежність Іспанії (Guerra de la Independencia Española). У радянській історіографії війну іноді називають Іспанською революцією 1808—1814.

Війна тривала з 1808 року, з моменту зайняття французами Іспанії й до 1814 року — поразки Франції.

Статистика Війни на Піренейському півострові[ред.ред. код]

Країни Населення 1808 Військ Солдати вбиті, померлі від поранень, зниклі без вісти Солдати, що померли від хвороб Поранені
Велика Британія 11 600 000 61 511 8 889 24 930 19 300
Іспанія 11 800 000 192 000[3] 62 000 238 000
Португалія 2 960 000 200 000 10 000 40 000
Разом 26 360 000 453 511 80 889 302 930
Франція 29 150 000 162 200[4] 76 800 250 000 195 700
Союзники Франції (в основному поляки) 14 300 50 000 41 500
Разом 29 150 000 162 200 91 100 300 000 237 200
Разом 55 510 000 615 711 171 989 602 930

Результати протистояння[ред.ред. код]

Визвольна боротьба в Іспанії стала однією з перших національних війн й однією з перших появ великих партизанських рухів. Хоч за часів французької окупації французи знищили іспанську адміністрацію, яка розкололась на провінційні хунти1810 році відроджений національний уряд закріпився в Кадісі) та виявилась нездатною набирати, навчати, чи забезпечувати функціональну армію, однак нездатність Наполеона заспокоїти народ Іспанії дозволила іспанським, британським і португальським силам залишатись у Португалії та набридати французьким військам на кордонах, а іспанським партизанам знищувати окупантів у самій Іспанії. Діючи узгоджено, регулярні й нерегулярні сили союзників попередили підкорення повсталих іспанських провінцій.

Роки боїв в Іспанії поступово виснажили Наполеона та його Велику Армію. Хоча французькі війська нерідко перемагали у бою, їхні лінії сполучення були часто перерізані партизанськими загонами, що ускладнювало бойові дії. Хоч французи й розбили іспанську армію та відсунули її до кордонів, вона не була знищена й продовжувала битись. У 1812 році, коли Франція серйозно послабшала під час вторгнення Наполеона до Росії, об'єднані союзні армії під командуванням Артура Веллслі почали просуватись углиб Іспанії. Звільнивши Мадрид, вони переслідували маршала Сульта з його деморалізованою армією під час його відходу через Піренеї до Франції упродовж зими 1813 року.

Війна та революція проти окупантів призвела до прийняття Конституції Іспанії 1812 року, яка у подальшому стала наріжним каменем європейського лібералізму. Тягар війни знищив соціальну та економічну базу Іспанії й Португалії, відкривши шлях до епохи соціального безладдя, політичної нестабільності й економічного застою. Спустошувальні громадянські війни між ліберальними й абсолютистськими фракціями, початок яким поклали загони, що пройшли підготовку на цій війні, тривали в Іберії аж до 1850-их років. Криза, спричинена потрясіннями від вторгнення й революції, сприяла набуттю незалежності більшістю колоній Іспанії в Америці та відокремленню Бразилії від Португалії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Glover, p. 45. Деякі історики вважають франко-іспанське вторгнення до Португалії початком війни.
  2. Glover, p 335. Перемир’я між Францією та Шостою коаліцією.
  3. Тут вказано чисельність іспанської армії на момент вторгнення до Іспанії французьких військ. Чисельність іспанських військ до завершення війни зросла до 300 000 солдат.
  4. Тут вказано чисельність французької армії на момент вторгнення до Іспанії. Число французьких солдат в Іспанії весь час зростало. Так у 1810 році було 325 000, а у липні 1811 року в Іспанії було 355 000 французьких солдат. Три чверті усіх наполеонівських військ в Іспанії було спрямовано на боротьбу з партизанами й лише одна чверть — на війну з регулярною іспансько-англійською армією. На момент вторгнення до Російської імперії Наполеон був змушений тримати в Іспанії 400 000 своїх солдат, що дуже полегшило долю російських військ.

Посилання[ред.ред. код]