Історичний туризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історичний туризм (історико-культурний туризм) — це різновид туризму, метою якого є відвідання місцевості, пов’язаної з історією та історичною спадщиною.

Ряд регіонів багатий такими унікальними історичними територіями, як стародавні міста, садибні і палацово-паркові ансамблі, комплекси культової архітектури, історичні будівлі, історико-культурні пам’ятки. При організації унікальних територій слід поєднувати традиційні форми діяльності, що історично сформували ці території, з інноваційними видами, до числа яких належить і туризм. Причому, нові види діяльності повинні доповнювати, а не придушувати сформовані господарські, соціокультурні та природні процеси. При розвитку туристської інфраструктури важливо не порушувати історичний вигляд території. Кожен знову створюваний туристський центр або ж об’єкт повинен відповідати національним особливостям, традиціям і одночасно мати свій неповторний вигляд. Створення природно-історичних парків має сприяти порятунку найцінніших пам’яток культури та історії як цілісних архітектурно-ландшафтних і культурних комплексів. Власне, культурну, історичну та природну спадщину в історичному туризмі прийнято ділити на такі категорії:

- надбання, що використовується в основному туристами (фестивалі, пам’ятники);

- надбання змішаного користування (менш значні історичні пам’ятники і музеї, театри, заповідники);

- надбання, що використовується в основному місцевим населенням (цивільні споруди, культові об’єкти, кінотеатри, бібліотеки).

Прикладом нового підходу до розвитку традиційних форм туризму є рекомендації щодо підвищення рівня історико-культурного змісту туру через включення до його програми знайомства з місцевими визначними пам’ятками, навіть якщо мова йде про організацію короткострокової екскурсії або спеціалізований тур. Кожен регіон має унікальну історичну спадщину.

Виділяють чотири принципи історичного туризму:

1) активне сприяння у збереженні спадщини місцевості — культурного, історичного та природного;

2) підкреслення і виділення унікальності спадщини місцевості щодо інших регіонів;

3) створення у місцевого населення почуття гордості і відповідальності за унікальну спадщину;

4) розробка програми розвитку туризму на основі використання унікальної спадщини місцевості.

Історичний туризм не тільки приносить доходи регіону, але й дає місцевому населенню підставу пишатися своєю унікальною спадщиною та можливості ділитися нею з туристами. Якщо суспільство буде це враховувати, то зможе створити систему раціонального використання унікальних ресурсів для туризму. Успішний розвиток туризму, а отже, масове залучення потенційних туристів залежить від дій, спрямованих на збереження культурних, історичних і природних ресурсів місцевості. Реалізація програми з використання історико-культурного та природного потенціалу регіону з метою туризму вирішить одну з найважливіших його проблем — проблему сезонного коливання попиту, шляхом пропозиції різноманітних форм міжсезонного туризму, які передбачають використання елементів культури.

Журнал National Geographic Traveller визначив найкращі і найпопулярніші у туристів світові пам’ятки історії.

ТОП-10 історичних пам’яток світу:

1. Долина Вахау, Австрія.

2. Канал в Онтаріо, Канада.

3. Гент, Бельгія.

4.Нікко, Японія.

5. Грац, Австрія.

6. Гамла Стан, Швеція.

7. Екс-ан-Прованс, Франція.

8. Потсдам, Німеччина.

9. Діжон, Франція.

10. Мендоса, Аргентина.

Сучасні різновиди туризму : навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. — К. : Знання, 2011. — 334 с. — (Вища освіта XXI століття). Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (лист №N 1/11-4223 від 26.05.11) Рекомендовано до друку Вченою радою Ужгородського національного університету (протокол № 2 від 25.02. 2010) ISBN 978-966-346-854-9 (серія) ISBN 978-966-346-730-6