Історіософія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Історіософія — система суб’єктивно-спекулятивних поглядів на самостійність і самобутність історії України, її народу, держави, культури й Церкви в контексті загальнотеоретичних уявлень про всесвітню історію.

Історіософія - переважний спосіб історико-пізнавальної діяльності в рамцях української філософської культури, тоді як у спеціальній літературі вважається, що по відношенню до західноєвропейської філософії історії вона являє собою лише проміжний (між «християнською теологією» та «філософською історією») та короткотерміновий (XVI—XVIII ст.) етап її системного становлення до класичного рівня.

Упродовж усього періоду існування української філософської культури здійснюється повний ідейний оберт української історіософії. Вона розпочинається із вивіщення історії рідної «землі» у сакральній історії у давньоруській літературі ХІ ст., досягає ідейного завершення в «україноцентричних» мотивах радикально налаштованих речників модерної української історіософії в діаспорі, а на стині ХХ—ХХІ ст. порушує питання про рівнорядну інтеграцію в такий спосіб скомпонованої української національної історії в множину народі, держав і культур світової цивілізації.

Функціонування української історіософії здійснювалося в стані перманентної осціляції на відносно тому ж самому науковому рівні: вже не міфології, ще не філософії історії. Позаяк мала таки місце тенденція до зростання сайєнтифікаційного рівня української історіософії: від зовнішньої теології (в києворуській період) до внутрішньої телеології у романтичній історіософії І половини ХІХ ст., вона знівельовувалася постійною протестністю щодо зовнішіх рецепцій, а не рефлексивністю щодо власних засновків. Це пояснюється «бездержавністю» суспільно-політичної історії України, відтак, значущістю ідеологічних, суспільно-політичних мотивів еволюції української історіософії, найперше, потреби в сублімації національної «меншовартості».

Українська історіософія є поліморфним феноменом. Українська історіософія одночасно проявляла себе в низці історичних типів (від давньоруської до сучасної) загальних форм (світська/релігійна, академічна/художня), а також особистісних інваріантів. Співвідношення між різними типами, формами й видами української історіософії ми вважаємо незмінними відносинами органічної компліментарності (взаємододатковості.

[ред.] Література

• Кислюк К.В.Історіософія в українській культурі: від концепту до концепції [Текст] / К.В. Кислюк – Х.: ХДАК, 2008. – 288 с.
• Колесников К. М. Українська історична думка та історіософія на рубежі ХІХ–ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.06 / К. М. Колесников. — Дніпропетр. держ. університет. – Дніпропетровськ, 1999. – 18 с.
• Потульницький В.А. Україна і всесвітня історія: історіософія світової та української історії XVII–XX cт. [Текст] / В. А. Потульницкий. – К.: Либідь, 2002. – 480 с.