Історія Європейського Союзу (1993-2004)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Європейського Союзу
Європейський Союз з 1958 по 2007
до 1945
1945-1957
1958-1972
1993-2004
з 2004

Портал «Європейський Союз»

У період між 1993 та 2004 роками Європейський Союз продовжував розширюватися.

Четверте розширення ЄС[ред.ред. код]

В кінці 1993 року розпочалися переговори про повноправне членство Австрії, Норвегії, Фінляндії та Швеції. 1 січня 1995 року Австрія, Фінляндія і Швеція приєднуються до ЄС. Таким чином кількість членів ЄС стає 15. Норвегія утрималась від вступу за результатами референдуму. Більшість населення Норвегії проголосувало проти приєднання.

Подання нових заявок на вступ до ЄС[ред.ред. код]

У 1994 році розпочались позитивні зрушення у стосунках ЄС та країн, що бажали вступити. Європейська Спільнота не була зацікавлена в перевагах одній із східноєвропейських країн, тому було надано перевагу усім бажаючим вступити. В грудні 1994 року в Ессені було зроблено стратегічний крок з метою підготовки країн до інтеграції з ЄС. Головним напрямком цього плану було прискорення політичних та економічних реформ, які повинні стати гарантом інтеграції країн в ЄС. 31 березня 1994 року першою подала заявку Угорщина. За нею у квітні Польща. Восени і взимку 1995 року подали заявки Латвія, Естонія, Литва і Болгарія, а літом — Словаччина та Румунія. Чехія та Словенія — у 1996 році. Фактично підготовка до вступу цих країн до ЄС тривала понад десять років, більш інтенсивно — з 1997-року, коли було прийнято рішення про перспективи розширення, а Болгарію та Румунію прийняли в ЄС тільки через 12 років.

31 березня 1998 року розпочалися переговори про вступ до ЄС із Угорщиною, Польшею, Естонією, Чехією, Словенією та Кіпром.

13 жовтня 1999 року Європейська Комісія дала рекомендацію державам-членам ЄС розпочати переговори з Румунією, Словаччиною, Латвією, Литвою, Болгарією та Мальтою. 9 жовтня 2002 року Комісія порекомендувала закрити переговори з Угорщиною, Польшею, Естонією, Чехією, Словенією, Кіпром, Словаччиною, Латвією, Литвою та Мальтою. Цей процес для ЄС-10 повністю завершиться тільки у 2009 році.

Біла книга[ред.ред. код]

У грудні 1994 року Рада Європи в Ессені прийняла «Білу книгу» — «дорожню карту» для встановлення і коригування спільного ринку. Це величезний масив законів і норм. Він містив 31 розділ та 80-100 тисяч сторінок. Величезний масив законодавства та нормативних документів Союзу мав імплементуватися у законодавстві кожної з цих країн та інтегруватися з ним — мова йшла про захист інтелектуальної власності, безпечності продуктів харчування, сільськогосподарської сировини та якості промислової продукції.

Договори[ред.ред. код]

Амстердамський договір[ред.ред. код]

2 жовтня 1997 року Амстердамський договір підписали міністри закордонних справ п'ятнадцяти держав-членів. Він набув чинності 1 травня 1999 року. Він вніс істотні зміни в договір про ЄС, котрий був підписаний в Маастріхті у 1992 році. Чітко прописані умови вступу до Європейського союзу, включені шенгенські угоди. Також змінена нумерація статей і параграфів установчих договорів.

Ніццький договір[ред.ред. код]

Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні Європейської Ради в Ніці. Він був підписаний 26 лютого 2001 року. Ніццький договір є результатом роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 року, і завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення.

Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у Раді міністрів, реформування процедури тіснішої співпраці. Окрім цих чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів, розподілу повноважень, леґітимізації Хартії основних прав та визначенню ролі національних парламентів. До договору додається Декларація про майбутнє Союзу.

Процес ратифікації був ускладнений тим, що на референдумі 7 червня 2001 року в Ірландії більшість неселення висловилося проти розширення ЄС. Але наступного року таки було було схвалено розширення на черговому референдумі.[1].

Після того, як Ніццький договір ратифікували всі держави-члени, він набрав чинності 1 лютого 2003 року.

Реформуються практично всі інститути Євросоюзу. Вводиться така структура, як Суд ЄС, Суд першої інстанції.

Введення Євро[ред.ред. код]

3 травня 1998 року Європейська Рада ухвалює рішення, що 11 держав ЄС введуть спільну валюту 1 січня 1999 року. 1 червня 1998 року розпочав роботу Європейський центральний банк. 31 грудня запроваджуються фіксовані курси обміну європейських валют на євро.

1 січня 1999 року на ринок випускається євро.

1 січня 2002 року банкноти і монети євро вводять в обіг.

2002[ред.ред. код]

13 грудня у Копенгагені на нараді Европейської Ради було досягнуто згоди про те, що Кіпр, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина та Словенія можуть приєднатися до ЄС — 1 травня 2004 року. А Болгарія та Румунія приєднаються у 2007 році. Також ухвалено рішення про те, що переговори з Туреччиною можуть розпочатися, якщо на основі рекомендацій Комісії у грудні 2004 року Європейською Радою буде ухвалено рішення, що Туреччина відповідає усім "Копенгагенським критеріям".

2003[ред.ред. код]

16 квітня в Афінах були підписани угоди з ЄС та Кіпром, Чехією, Естонією, Угорщиною, Латвією, Литвою, Мальтою, Польшею, Словаччиною і Словенією про приєднання.

10 липня Конвентом щодо майбутнього Європи була завершена робота над Європейської Конституції.

2004[ред.ред. код]

1 травня 10 країн — Кіпр, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина та Словенія приєднуються до Європейського Союзу.

У грудні 2004 року було прийнято рішення про можливість початку переговорів із Туреччиною щодо приєднання до ЄС.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Федонюк С. В. Європейська інтеграція. — Луцьк, 2011. — ст. 329.

Джерела[ред.ред. код]

  • Паскаль Фонтейн "Європа у 12 уроках". — ТОВ "Компанія ЛІК", 2005. — 63 с. — ISBN 92-894-9287-2
  • Іван Т. Беренд. "Європа від 1980 року". — "Наука", 2011. — 348 с. — ISBN 978-966-96972-8-8
  • Круглашов А.М., Озимок І., Астапенко Т.С., Руссу В.В. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник.. — Чернівці: ПП Глібка О.О., 2010. — 212 с.
  • Федонюк С. В. Європейська інтеграція. — 2-е, перероблене й доповнене. — Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2011. — С. 31, 33. — ISBN 978-966-600-531-4