Історія Єгипту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Khafrepyramiden.jpg

Цивілізація та перші держави виникли в Єгипті вже за 5000 років.

Давні часи[ред.ред. код]

Див. також Стародавній Єгипет.

Історія Єгипту починається з ери палеоліту. В ті часи долина Нілу зовсім була не схожа на нинішню: до самої дельти це було суцільне болото, води річки покривали практично всю долину, клімат був значно вологішим, ніж зараз. Наприкінці палеоліту клімат почав змінюватися і русло Нілу набуло сучасних обрисів. У зв'язку з повільним, але постійним поширенням пустелі на прикордонні райони населення почало концентруватися уздовж родючих берегів ріки.

В епоху неоліту, початком якого є десяте тисячоліття до нашої ери, там вже проживали два народи різного походження: один належав до африканської раси і прийшов з центру Африки; другий — до середземноморської раси і походив з Центральної Азії. Існує припущення, що була ще й третя група населення — вихідці з легендарної Атлантиди, які прийшли в долину Нілу через Лівію. Так сформувалися дві цивілізації: перша — Мерімда — на Півночі країни в дельті, яка заснувала перші міста; друга — на Півдні з головним містом Тасом.

Верхній і Нижній Єгипет[ред.ред. код]

Близько 3100 року до нашої ери виникли дві розвинуті державні утворення: Верхній Єгипет (у долині Нілу) і Нижній Єгипет (у дельті Нілу), які змагалися між собою за першість. Об'єднання цих утворень в одне приписують легендарному цареві Менесу, який започаткував першу з тридцяти однієї династії, які змінювали одна одну на єгипетському троні аж до 332 року до нашої ери, коли вони були переможені Олександром Великим.

Період найбільшого розвитку стародавнього Єгипту поділяють на три етапи: Старе Царство, Середнє Царство і Нове Царство, які розділяються перехідними періодами.

Старе Царство (XXVII—XXII століття до нашої ери)[ред.ред. код]

Скульптура богині Хатор

Період під назвою "Старе царство" починається приблизно з 3400 року до нашої ери. Багато вчених вважають цей період найвеличнішим в єгипетській історії. Його називають ще Мемфіським царством, тому що столиця була перенесена з Абідоса. Саме в цей початковий період історії Єгипту затвердилися перші цивільні та релігійні закони, встановилися канони мистецтва і зародилася писемність. Найвеличнішим фараоном цієї епохи був Зосер — засновник III династії. При ньому був споруджений перший гігантський кам'яний монумент Єгипту — східчаста піраміда в Саккара. Він же заснував посаду першого міністра (візира) в своїй адміністрації, яка згодом розширилася, і ієрархія, відповідно, ускладнилася. Зосер вів також численні війни з Нубією вище першого нільського порога та з Сінаєм.

За засновника IV династії Снефру почалося будівництво пірамід з гладкими стінами. Але у відношенні пишності архітектоніки три інші фараони цієї династії перевершили Снефру: Хеопс, Хефрен і Микерін створили відомий заупокійний ансамбль у Ґізі. На жаль, про цих фараонів мало що відомо, ми знаємо лише про кілька воєнних походів Хеопса в Сінай.

V династія називалася «геліополійською», тому що вона походила з міста Геліополя, і її перші три фараони були за легендою зачаті дружиною жерця бога Ра від самого бога. З цього часу всі фараони стали називатися «Синами Ра». Тексти Пірамід підписуються цим іменем. Найпомітнішою фігурою VI і останньої династії Древнього царства був Пепі II, який правив довше від усіх в історії Єгипту: він зайняв трон у 6 років і перебував на ньому 94 роки. Але наприкінці його царювання центральна влада ослабла і потрапила до рук монархів (феодальних князів). Потім починається перший перехідний період: проміжок часу від VII династії (близько 2180 року до нашої ери) до початку XI династії (близько 2130 року до нашої ери). Це тривалий неспокійний період, коли Єгипет неодноразово ставав жертвою анархії і соціальних потрясінь.

Середнє Царство (XXI-XVIII століття до нашої ери)[ред.ред. код]

Середнє царство починається з 2060 року до нашої ери, з кінця XI династії. Фараон Ментухотеп I, спираючись на єгипетські правлячі класи, відновив владу над Нижнім Єгиптом. Під час царювання його спадкоємців — Ментухотепа II і Ментухотепа III — оживляється торгівля, відкриваються торговельні шляхи до Червоного моря і відновлюється політика експансії по відношенню до Нубії.

В 2000 року до н. е. з'являється XII династія, одна із славнозвісних і могутніх династій в історії Єгипту. Її засновник Аменемхет I встановлює культ Амона і зводить його в ранг головного божества. Він був талановитим правителем, за якого Єгипет переживає черговий період розквіту. Що стосується зовнішньої політики, Аменемхет розширює кордони Єгипту до центру Нубії, наблизивши до Короско, і розв'язує війну проти Лівії. Трон успадковує його син Сесостріс I. Він поповнює свої володіння золотими рудниками Уаді Аллаки. Щоб закріпити продовження династії, він сходить на трон разом з своїм старшим сином.

Про його спадкоємців — Аменемхета II і Сесостріса II — є дуже мало відомостей. Відомо тільки, що вони встановили торговельні зв'язки з Фінікією. Сесостріс III, спадкоємець Аменемхета III, був одним з найвідомих правителів Єгипту. Він здійснив чотири воєнних походи проти Нубії, перетворив її в колонію, а потім просунувся до Палестини і наказав збудувати численні фортеці уздовж кордону з Суданом. В цю епоху бурхливо розвивається культура, з'являються знамениті літературні твори, такі як Книга двох шляхів і Завіти Аменемхета.

XII династія завершує епоху Середнього царства; починається другий перехідний період, який на сьогоднішній день залишається найменш дослідженим. Він характеризується вторгненням інородців семітської раси, які прийшли зі сходу дельти Нілу. Вони захопили родючі долини дельти і спорудили місто Аварис, яке стало їхньою столицею. Гіксоси окупували Єгипет приблизно упродовж століття. Потім фіванські князі об'єдналися з іншими династіями Верхнього Єгипту і розбили армію загарбників.

Війна за незалежність закінчилася в 1622 році до нашої ери під керівництвом Ахмоса, засновника XVIII династії, який переслідував ворогів до південних кордонів Палестини і об'єднав весь Єгипет під своїм пануванням.

Нове Царство (XVI—XI століття до нашої ери)[ред.ред. код]

Початок Нового царства датується приблизно 1580 роком до нашої ери. Це період воєнної могутності, спрямованої не стільки на оборону, скільки на завоювання, це також вершина розквіту мистецтва і культури. Фіви — як і раніше столиця, а жреці бога Амона, як завжди, найвпливовіші. Найближчі спадкоємці Ахмоса — Тутмос I і Тутмос II — зайняті насамперед воєнними походами. Зміни настають під час царювання цариці Хатшепсут, яка оголошує себе регентшею після усунення з трону свого племінника Тутмоса III і керує одноосібно протягом 22 років, носить накладну бороду і чоловічий одяг. Період царювання Хатшепсут, спокійніший у воєнному відношенні, багатий на події в галузі мистецтва: при ній, наприклад, був створений архітектурний шедевр поховального ансамблю в Дейр-ель-Бахарі.

Після смерті своєї тітки Тутмос III повертається на трон, і першою його справою була ліквідація імені узурпаторші на всіх монументах. Його царювання тривало 34 роки, і це був період найвищого розквіту Єгипту. Він проводить 17 воєнних походів в Азію, в результаті яких імперія Мітанні була остаточно розгромлена. Його блискучі перемоги при Кадеші, Мегіддо, Кархемиші стали знаменитими. Наприкінці свого царювання Тутмос III доходить до четвертого порогу Нілу і відсуває кордони Єгипту від Напати в Нубії (сучасний Джебел Баркал) до Євфрату.

У 1372 році до н. е. на троні Аменхотеп IV Ехнатон, який прославився в історії не лише як цар-поет, але також як цар-єретик. Стурбований могутністю жреців Амона, які практично створили державу в державі, він засновує замість культу Амона культ Атона — сонячного диска. Потім він закриває храми, проганяє жерців, залишає Фіви і засновує нову столицю Ахет-Атон («Обрій Атона», нині Тель-ель-Амарна).

Після його смерті цей культ перестає існувати. Корона перейшла до зовсім юного Тутанхатона, який не без впливу красуні Нефертіті («Красуня, яка йде сюди») — повернувся у Фіви, відродив культ Амона і прийняв ім'я Тутанхамон. Цей цар, який помер у 18 років через важку хворобу, увійшов в історію завдяки сенсаційному відкриттю його гробниці в 1922 році Говардом Картером. Тим часом, у Єгипті знову починається анархія і влада переходить в руки військових: Хоремхеб, Рамзес I (професійний воїн), Сеті I, який відновлює політику завоювань на Сході, і нарешті, Рамсес II, названий Рамсесом Великим, котрий доклав всіх зусіль, щоб перемогти армію хетів. Він зупинив їхнє просування в Кадеші під час епічного бою, в якому не зрозуміло було, хто переміг, тому що не залишилося ні переможців, ні переможених.

Після його смерті престол успадковує його син Минептах, при якому починається занепад Єгипетської імперії.

Третій перехідний період починається після приходу в 1085 році до н. е. XXI династії, яка засновує столицю в Танісі.

Пізній період (Х століття — 31 рік до нашої ери)[ред.ред. код]

Влада в країні переходить у руки лівійських династій, а пізніше — ефіопських; столиця переноситься в Непату, у Судан. Після цього настає епоха Саїтської династії. У 524 році до нашої ери за часів XXVII династії перси вперше перемагають єгиптян. У 332 році до н. е. єгиптяни кличуть на допомогу Александра Великого, якого зустрінуть як визволителя і луксорський оракул проголосить «Сином Ра». Він засновує нове місто — Александрію (де пізніше буде знаходитись, викрадена Птолемейем Сотером І скляна гробниця Александра протягом декількох віків), яке швидко стає культурним центром всього античного світу.

Греко-римський період[ред.ред. код]

Після його смерті до правління приходить династія Птолемеїв, нащадків полководця Александра Македонського Птолемея. В культурі Єгипту під час її правління перемішуються елементи еллінської та давньоєгипетської традицій. Останньою царицею з цієї династії була Клеопатра VII, пов'язана спершу з Цезарем, а пізніше — дружина Марка Антонія. Після поразки її армії, яку розбив у 31 році до нашої ери Октавіан Август, Єгипет став провінцією Римської імперії.

Згодом країна, яка була відома як «житниця Риму», занепала. Після поділу Римської імперії у 395 році нашої ери увійшла до складу Східноримської (Візантійської імперії).

Середньовіччя[ред.ред. код]

У 641 році нашої ери Єгипет завоювали араби. Його християнські мешканці (копти) поступово культурно та релігійно асимілювалися. У Х-ХІІ століттях Єгипет досяг піку розквіту за часів правління династії Фатимідів, яка збудувала нову столицю — Каїр.

У 1517 році султан Селім завоював Єгипет і приєднав його до Османської імперії.

Новий час[ред.ред. код]

У 1798—1800 роках Єгипет опинився під французькою окупацією (єгипетська кампанія Наполеона Бонапарта). Намісник султана Мухаммад Алі переміг військо Наполеона і правив самостійно як віце-король.

У 1859—1869 роках француз Фердинанд де Лессепс збудував за підтримки європейського капіталу Суецький канал. Боротьбу за вплив у Єгипті виграла Великобританія, яка скупила більшість акцій товариства Суецького каналу. Це дозволило британцям встановити повний контроль над єгипетським урядом (з 1880 року — фактичний, а з 1914 року — офіційний, як над протекторатом).

XX століття[ред.ред. код]

Незадоволення британським правлінням переросло у свідомий націоналістичний рух, метою якого була державна незалежність.

1922 р. — Єгипет став формально незалежною монархією (Королівство Єгипет).

1936 р. — укладено договір, на підставі якого закінчилася британська воєнна окупація, однак британське військо залишилося в зоні каналу.

1952 p. — республіканський військовий переворот, детронізація короля Фарука. У 1953 році проголошено республіку.

1956 p — Суецький канал було націоналізовано, французько-британсько-ізраїльська інтервенція закінчилася невдачею (Суецька криза).

1958 p. — вересень 1961 p;— Єгипет входив до складу Об'єднаної Арабської Республіки (федерації з Сирією). Після виходу Сирії з федерації упродовж 10 років зберігав колишню назву.

1967 p. — Єгипет зазнав поразки у війні з Ізраїлем (так звана шестиденна війна) і втратив Синайський півострів, див. Арабо-ізраїльські війни.

1973 p. — відбулася так звана жовтнева війна (війна Йом-Кіпур), яка закінчилася частковою перемогою Єгипту.

1979 p. — президент А. Садат підписав з прем'єром Ізраїлю мирний договір, згідно з яким Єгипту було повернуто Синайський півострів. Це стало причиною багаторічного бойкоту арабських країн. Переговори в Кемп Девіді з Ізраїлем призвели до виключення Єгипту з Ліги арабських держав.

1981 p. — А. Садата вбито, його місце зайняв Хосні Мубарак, який правив до 11 лютого 2011 року.

1987 p. — Єгипет був знову прийнятий у Лігу арабських держав, і поступово були відновлені дипломатичні відносини з арабськими країнами.

1991 p. — під час війни у Перській затоці Єгипет засудив Ірак і приєднався до антиіракської коаліції, брав участь у війні в Перській затоці на стороні США.

Єгипет відіграє головну роль у процесі мирного врегулювання на Середньому Сході. Зростаючі у всьому світі тенденції до мусульманського фундаменталізму в Єгипті виявилися у формі терористичної діяльності фанатиків-мусульман, пов'язаних з «Братами-мусульманами».

XXI століття[ред.ред. код]

В січні 2011 в країні почалися масові демонстрації з вимогою відставки президента Хосні Мубарака.11 лютого 2011 року, в ході революції в Єгипті, віце-президент Омар Сулейман у телезверненні до народу оголосив про відставку президента Єгипту Хосні Мубарака. Перед відходом Мубарак доручив керувати країною Вищій раді збройних сил. Раду очолює міністр оборони Мухаммед Хусейн Тантаві, де-факто саме він є главою країни в цей час.

Література[ред.ред. код]

  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — Київ.: Либідь, 1996.
  • (укр.) Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • Коротаев А. В. Долгосрочная политико-демографическая динамика Египта: Циклы и тенденции. М.: Восточная литература, 2006. ISBN 5-02-018526-4 (рос.)
  • Пьер Микель. Древний Египет / Пьер Микель; [К сб. в целом: Пер. с фр. Е. Капраловой]; Ил. П. Пробста 63,[1] с. ил., цв. ил. 29 см М. ОЛМА-пресс 1999 (рос.)
  • Bowman, Alan Keir. 1996. Egypt After the Pharaohs: 332 BC—AD 642; From Alexander to the Arab Conquest. 2nd ed. Berkeley: University of California Press