Історія Івано-Франківська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історія одного із найбільших міст Західної України — Івано-Франківська.

Загальний огляд історії Івано-Франківська[ред.ред. код]

На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Анджей (Андрій) Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав на честь свого молодшого сина. Інші ж дослідники вважають це — завеликою честю для юнака. Існує й інша, протилежна версія походження — Не зовсім «земне». А йдеться про святого Станіслава Костку, дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у п'ятнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.

Польський герб міста

У серпні 1663 року польський король Ян ІІ Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт.

У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано І-у дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке обряд (віросповідання). Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором К. Бенуа в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів.

XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки польським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська, до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. У 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша — відомого ватажка опришків.

На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни. У 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі.

У вересні 1883 року до міста на запрошення Владислава Дзвонковського знову приїхав Іван Франко. Він мав намір купити клаптик землі й поселитися тут з Михайлом Павликом та його сестрою Ганною (з цього задуму нічого не вийшло); поет познайомився з Юзефою Дзвонковською, сестрою Владислава, яка стала його «гордою княгинею». Він присвятив їй кілька віршів та повість «Не спитавши броду». Франко хотів одружитися з Юзефою та вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила…

«

„Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха і сумна.
Таємна й недоступна, мов святиня,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темно…“

 »

13 листопада 1918 року було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

1 січня 1919 року Станиславів став столицею Західно-Української Народної Республіки у зв'язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент Євген Петрушевич. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УНР, видатний український історик Михайло Грушевський. В середині травня під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив Станиславів. В кінці травня 1919 року Станиславів зайняли польські війська. 11 червня 1920 року до міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.

В 1962 році місто Станиславів перейменоване на Івано-Франківськ на честь геніального Івана Франка, життя і творчість якого нероздільно пов'язані з містом.

Реконструйовані площі, вулиці, сквери по-новому розкрили обличчя міста, котрому минуло 340 років. Проходячи сучасним містом, можна ознайомитесь з історією давнього Станіславова на протязі трьох століть, а також побачити: комплекс палацу Потоцьких — засновників Станиславова; ринкову площу з ратушею — зразок середньовічного містобудування; майдан Шептицького з костелом, собором і старовинною гімназією — духовним осередком давнього міста у стилі бароко; міські вали; доторкнутись до фортечного муру Станиславівської фортеці, яка була витвором фортифікаційного мистецтва середньовічної Європи; у Меморіальному сквері почути про сторінки особистого життя Івана Франка — його другу любов до «гордої княгині».

Любителів сакрального туризму порадує оновлена площа Шептицького: одна з найдавніших споруд — ренесансний Парафіяльний костел (1703 р.), що був свого часу фамільною молитовнею й усипальницею графів Потоцьких. Тепер у ньому функціонує Художній музей, де зосереджені цінні пам'ятки галицького іконопису й барокової культури, твори класиків західноукраїнського і центральноєвропейського малярства. Тут збудована до 2000-ліття християнства елегантна ротонда з фонтаном і фігурою Діви Марії, а також споруда колишнього єзуїтського костелу (1763 р.), тепер більше знаний як кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ. Вірменська церква (1762 р.), де в радянські часи в ній містився Музей релігії та атеїзму, тепер — Святопокровський собор Української автокефальної церкви. Саме тут на початку XVIII століття на одній з ікон з очей Діви Марії почали капати сльози. Копія цієї ікони знаходиться на щипці церкви, а оригінал вивезений в 1944 році до Польщі.

Також: синагога; монастир Урсулянок; монастир Василіанок; пам'ятник Христу Спасителю…

Хронологія[ред.ред. код]

Заснування фортеці та виникнення міста (16621742)[ред.ред. код]

Місто утворилося на місці двох сіл: Заболоття (1437 р.) і Княгинин (1449 р.).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що у 1662 році Станіслав отримав магдебурзьке право. Ця дата і вважається офіційною датою заснування міста.


1437 — перша згадка про с. Заболоття, на місці якого у XVII ст. виникло місто Станіслав, теперішній Івано-Франківськ.

1624 — магнат Станіслав Конєцпольський наказав збудувати у с. Заболоття замок.

1662 7 травня — Станіславська фортеця і цивільне поселення отримують міські привілеї на щоденні торги і ярмарки. Одночасно селяни, виконуючи феодальні повинності, обносять місто-фортецю земляними валами, а на кутах добудовують цегляні оборонні мури та камінні в'їздові брами. Керував фортифікаційними роботами французький інженер Франсуа Коррасіні (до 1672 р.)

1663 14 серпня — польський король Ян ІІ Казімєж юридично підтвердив місту Станіславу самоврядування за Магдебурським правом. Цим привілеєм був передбачений і герб міста, в основу малюнка якого була поставлена відчинена міська брама з трьома бойовими вежами. Цей архітектурний сюжет зберігся у зображеннях гербів і печаток міста і в наступні століття. Анджей Потоцький надав кошти для початку будівництва дерев'яної церкви для вірмен. Тим самим він хотів заохотити до поселення в місті представників цього багатого торгового народу, який на той час славився майстрами шкіряного виробництва та неперевершеними торговцями худобою (волами) в усій Європі.

1664 — надання привілеїв цехам. Підтверджено право заснування двох спілок: 24 квітня — м'ясників та 4 вересня — шевців.

1666 — населення міста зростало за рахунок передбачливо очікуваного приходу вірмен.

1667 4 січня — привілей Анджея Потоцького на дозвіл створити самостійну вірменську общину. 1 квітня королівським універсалом вірменам гарантовано право в майбутньому зватися патриціями місцевого міщанства.

1668 — остаточно оформляється структура поселень Станіславської фортеці: поляки і українці мешкали у північно-західній частині міста, вірмени у східній, а євреї у південній. Їхня божниця знаходилася на території південного бастіону, там, де теперішня синагога.

1669 15 квітня — розбудовник (чи засновник) міста Анджей Потоцький засновує колегіату, при якій відкриває академію, що була філією Краківського університету.

У подимному реєстрі Галицького повіту нараховано 36 «димів» (без Заболоття) або 108 оподаткованих дворів чисельністю приблизно 650 осіб.

1672 — Станіславську фортецю відвідав перший іноземний мандрівник Ульріх фон Вердум.

Завершилася реконструкція Станіславської фортеці, де дерев'яні укріплення частково були замінені на цегляні, зокрема, збудовані Галицька і Тисменецька вежі — в'їзні брами в місто.

У Станіславі ведеться будівництво кам'яного палацу Анджея Потоцького, який в реконструйованому вигляді зберігся до наших днів.

1675 — у центрі міста-фортеці, замість тимчасової з дерева, збудоване нове приміщення ратуші. Керував будівництвом майстер з Італії Карло Бенуа. Того ж року Анджей Потоцький розбив частину війська султана Магомета IV під Калушем.

1676 — на початку вересня турецька армія підійшла під стіни Станіславської фортеці, спалила й знищила східну та південну околиці, але не змогла взяти місто штурмом.

У ході війни на Покутті армія Ібрагіма-Паші, званого Візир-Шайтаном, оточила місто і довго тримала його в облозі. Однак гарнізон фортеці під проводом Яна Даннемарка з честю витримав облогу і навіть виступив на поміч королю та гетьману, після того як вони розбили передові підрозділи турків біля села Журавно. На відзнаку бойових подвигів Станіслава та Бережан, які прославилися у цій кампанії, варшавський сейм та король звеліли гетьманам «мати ці місця в особливій опіці», сейм звільнив жителів міста від сплати будь-яких податків.

1677 14 січня — вийшов королівський універсал про зрівняння прав міста Станіслава з іншими королівствами, тобто з королівськими містами. 15 квітня видана Конституція (постанова) про заснування Колегіати. Згідно з цим дарчим актом Станіславська Колегіата дістала право утримувати «вищу школу» у складі трьох прелатів (декана, кустоша та схоластика), трьох каноніків (ритора, діалектика, філософа) та 4 вікаріїв.

Станіславським вірменам видано спеціальний привілей, за яким вони виділялись в окрему самоврядну громаду. Українське населення зосереджувалося на Заболотівському передмісті.

1678 10 липня — окремим привілеєм А.Потоцького підтверджено право вірмен на звання патриціїв місцевого міщанства.

1679 — 10 років від дня заснування Колегіати. На честь цієї знаменної дати капітула була пишно оздоблена, а Станіслав Потоцький, син власника замку, привіз із Риму мощі св. Віцентія, як дарунок Папи Іннокентія IX. Відтоді св. Віцентій став покровителем міста Станіслава.

1680 — Галицький малий сейм назвав Станіслав «силою всього Покуття» та «форпостом воєводства Руського». Станіслав справді був єдиною потужною фортецею на півдні Речі Посполитої після падіння Кам'янця-Подільського. Того ж року у Станіславі побудовано арсенал (склад зброї), який на жаль, не зберігся до нашого часу.

1682 — Кінець першим 20-річним «свободам», дарованим церквам, ремісничим спілкам та майстерням. Від цього часу основний тягар платоспроможності міста спадав із плечей фундаторів міста і переходив до уряду загальноміської гміни. Отже з цього моменту слід вести відлік реального самоуправління в місті. Минав також термін 10-літнього контракту Карла Беное — другого після Фр. Корассіні архітектора в місті. Під його керівництвом місто набуло у плані шестикутної форми і набрало вигляду восьмикутника, видовженого у південно-східному напрямку. На цій насипній частині споруджено палац А.Потоцького. До палацу Потоцького, а головне — до Академії та Колегіати, стікалася довколишня шляхта. Так утворювався перший стан станіславського міщанства.

1683 12 вересня — у битві з турками під Віднем загинув найстарший син засновника міста Анджея (Андрія) Потоцького — Станіслав. Тіло патрона привезли до Станіслава і поховали в гробниці колегіати.

1685 — у місті при Колегіаті існувала лікарня, бо, як довідуємося з листа Терези Шийської, її чоловік офірував на неї 1000 злотих. А взагалі наше місто завжди славилося своїми меценатами.

1686 — А.Потоцький надав право громаді на спорудження церкви, а також дозволено заснувати при ній Братство, школи та притулок.

1687 — Місто відвідав Фр. Пауліно д'Алерак — французький мандрівник, автор подорожніх нотаток. Ось яким він застав наше місто через 25 років після його заснування:

«серед усіх покутських міст найбільшим і найкрасивішим є Станіслав, розташований на чудовій рівнині за дві милі від Дністра. Його регулярні фортифікації вражають своєю довершеністю. Є тут величний палац, збудований з каменю. Його ринок, будівлі та арсенал значно вирізняють місто серед інших міст на Русі».

1688 — Станіслав, отримавши Магдебурське право, мав ті ж права, що й інші королівські міста: йому належало право вибору війта та суддів. Ремісники дістали ті ж права, що й решта міщан, і могли об'єднуватися у цехи та ремісничі спілки.

1689 — власник міста визнав за тими, хто поселявся в місті, право на 20-річні «свободи», протягом яких зберігалася «свобода» на вільне поселення в місті і право покинути його. Після закінчення терміну 20-річних «свобод», власник замку має право вимагати певні оплати від доходів поселенців до своєї скарбниці.

1690 — до Станіслава прибули монахи ордену Тринітаріїв.

1691 12 вересня помер — засновник міста Анджей (Андрій) Потоцький. На час його смерті у розпоряджені магната було 6 тис. надвірного війська. Деякий час після смерті власника замку, містом опікувалася його вдова Анна з Рисіньських Потоцька, потім їхній син Юзеф (Йосип) Потоцький.

1695 — завершено будівництво другої міської ратуші (проект архітектора Карла Бенуа, фінансування — Юзеф Потоцький[1]). Від цього часу у ній засідав магістрат, відбувався суд і приймалися найважливіші рішення. Ратуша ця проіснувала аж до пожежі 1868 року. Вибори до міської ради відбувалися під Новий рік у присутності замкових економів, званих намісниками або бургграфами. Постійно обиралися 14 чоловік, із яких власники міста та їхні заступники обирали 2 бургомістрів або проконсулів (президентів), а решта обирали з-поміж себе війта і його заступників (маршалків), 4 лавників (суддів) та 7 радників (райців). Першим війтом став Бенедикт Андрушовський, який займав цю посаду пожиттєво. Після його смерті війтів обирали згідно з локаційним привілеєм.

1700 — в першій половині XVIII ст. в місті править (до 1751 р.) Юзеф (Йосип) Потоцький, один із найвизначніших магнатів Речі Посполитої, людина дуже неординарна і складна. За роки його правління місто зазнало найбільшого піднесення, але й найтяжчих випробувань за всю історію. У 1700 р. почалася так звана Північна війна, у котрій Ю.Потоцький зайняв сторону Станіслава Лещиньського (польського короля у 17041711 та у 17331734 роках) та його союзника шведського короля Карла XII.

1702 — у місті перебував Ференц Ракосі, претендент на угорський престол, який у важкий для Ю.(Й).Потоцького час переховував родину у себе в Мукачівському замку.

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії (Станіславівська колегіата), ~ 1900 р.

1703 — у центрі міста збудовано родинний парафіяльний костел Потоцьких (Художній музей, майдан Шептицького). Діяли: колегіати з вищою школою (або Академією) та одночасно збудований з нею притулок для бідних, так званий «дім для утримання і проживання безпритульних і старців».

1704 — продовжується діяльність Станіславської Академії. За 50 років плідної роботи у академії стіни її бачили розквіт тодішньої науки.

1706 — під час воєнних дій між Польщею та Росією в місто вступили і пограбували його російські війська, котрі мстили Й.Потоцькому за його підтримку Карла XII і С.Лещинського.

1707 — місто захопили українські козаки, союзники російського царя, які на два роки (1708 р. включно) призупинили міське самоврядування.

1709 — після першої окупації міста проведено інвентарний опис. Згідно з цим описом у Станіславі мешкали 146 родин, з них 62 родини українських, 50 — вірменських, 25 — єврейських і тільки 9 польських. Згідно з інвентарним описом цехів у місті виявилося 48 ремісників таких спеціальностей: 9 шевців, 6 м'ясників, 5 ковалів, 4 пушкарі, 3 кравці, 3 столяри, по 2 ткачі, котлярі, кушніри, броварі, аптекарі.

1711 — місто спіткала найбільша епідемія морової язви, яка забрала з собою немало жертв. Епідемії спалахували в інші роки: різні автори називають 1707 р. та 1709 р. і визначають цю невідому хворобу як «чуму». Але 1705 року, на наш погляд, за всіма симптомами була не чума, а один із видів моровиці.

1712 — під час польських магнатських міжусобиць в місто вторглися війська гетьмана Адама Міколая Сенявського, які пограбували і спалили його.

1714 — у своє родинне місто повертається з вигнання Юзеф Потоцький.

1716 — 2 січня делегати ордену єзуїтів та представники Станіславської капітули підписали угоду, згідно з якою капітула погодилася на поселення у місті єзуїтів і на пріоритет їхніх церковних відправ у колегіальній церкві. Зусиллями єзуїтів відремонтовано приміщення «Вищої школи» і відновлено навчання у ній. Того ж 1716 р. відкрилися два нижчі класи — граматики та синтаксису.

1717 — відкрито ще 2 класи: піїтики та риторики.

1718 — відкрито дворічні класи філософії. Того ж року Сейм у галичі ухвалив особливий податок з населення краю на відбудову і оздоблення колегіати.

1719 — протистояння магістрату з Ю.Потоцьким не минулося безслідно для органів міського самоуправління. Власник замку реорганізовує його, і тому в цей час змінилося керівництво окремих громад. Одночасно реорганізовано було структуру цехових братств та ремісничих спілок.

1719 — у місті завелися «чарівниці». того року було виконано наказ про спалення однієї з них. А найстрашнішою карою вважалося побиття 100 буками перед ратушею.

1720 — під керівництвом ректора Т.Зеленського розпочалося будівництво єзуїтської церкви (поруч з морфологічним центром медичного університету). Того ж року на прохання Й.Потоцького генерал ордену Єзуїтів Тамбуріні підносить станіславську «вищу школу» до рівня колегії, однак варшавський сейм не затвердив цього рішення. Всупереч історичній правді станіславська «вища школа» так і не одержала статусу «колегії». А поза тим місто щораз більше прикрашається: маса інвестицій вкладається у вимощення бруківки, прокладання каналізацій, у меліорацію довколишніх боліт, на землях яких пізніше виросли нові приміські поселення.

1726 — згідно з проведеним у місті реєстром ремісничих спілок їхня кількість зростає до 10 (додалися ще спілки слюсарів, ковалів, римарів, стельмахів та пушкарів). У списку того ж реєстру згадано про наявність 27 склепів (крамниць) під ратушею, в яких продавали ремісничу продукцію.

1729 — 21 березня видано цеховий устав за підписом Ю.Потоцького, який унормовував 7 офіційно визнаних цехів: шевців, кушнірів, гончарів, ткачів, кравців, пекарів, м'ясників.

1729 — завершено будівництво костьолу Єзуїтів. Однак, як тільки у новозведеній церкві почалися відправи, то виявилося, що через брак коштів та поспішність у роботі стіни її дали тріщини, а тому через аварійність її довелося розібрати у 1752 році.

1730 — закінчено будівництво палацу Бельведер для дружини Ю.Потоцького Вікторії. У той же рік місто спіткала велика пошесть — епідемія чуми, яка забрала із собою багато жертв. Померлих ховали по дорозі на Тисменицю, тому пізніше на Тисменецькому передмісті поставили статую Христа, який тримав у руках земну кулю із написом «Спасителю світу, помилуй нас!» (знищено після другої світової війни) кількома роками пізніше перед колегіальною церквою поставили статую Богородиці на пам'ять перенесених народом митарств.

1732 — зведено церкву і монастир отців Тринітаріїв. Збудовано їх за кошти полковника Н.Вітославського. Церква тринітарів не збереглася до нашого часу, вона згоріла у роки великої пожежі 1868 р.

1732 — проведено перепис населення, згідно з яким у місті мешкало 3321 чол., із них 1518 українців і поляків, 433 вірмен, 1740 євреїв. Відносно соціального становища мешканців міста, то перепис показав такі цифри: у середмісті проживало 63 родини господарів (тобто мали власне господарство і житло) і 25 родин комірників. На передмістях нараховувалося 39 родин газдівських та 25 родин комірницьких.

1734 — розпочато остаточну реконструкцію фортеці, яка завершилася в середині століття. Перебудовано арсенал, збудовано декілька бастіонів, мости через рови, які заповнювалися водою.

1735 — активне пожвавлення опришківського руху. Для боротьби Ю.Потоцьким створно так звані «секвесторні суди», які передбачували створення загонів смоляків. Ними довгий час командував комендант Станіславської фортеці С.Прилуський. Він же в основному керував каральними експедиціями проти опришків.

1737 — стараннями Ю.Потоцького прикрашено церкву найсвятішої Діви Марії (крипти Потоцьких). На той час вона вважалася чи не найпишнішою церквою у Галичині. Інтер'єр церкви прикрасили різьбленням із дерева та щедро позолоченими вівтарями, зробленими у сницарній майстерні Томаса Гундера та Конрада Кутченрейтера у м. Ярославі

1739 — на пам'ять урятування міста від облоги росіян на Галицькому передмісті встановили скульптурну фігуру богородиці. Виглядала вона так: на квадратному постаменті стояла кругла колона, на якій покоїлася куля розміром із гарматне ядро. За деякими джерелами, фігура мала 10 метрів висоти.

1743 — єврейська община завершила будівництво мурованої синагоги.

1751 — помер власник міста Юзеф (Йосип) Потоцький, якого було поховано в родинному костелі (25 вересня). Після смерті власника замку Ю.(Й).Потоцького, Станіславський ключ посілостей успадкував його син Станіслав, на той час познаньський воєвода, який не володів містом, а лише управляв ним із далеких Залозець.

1753 — у квітні Єзуїти вдруге приступають до відбудови своєї церкви (до 1763 р.), сьогодні катедрального собору.

1754 — в арсеналі Станіславської фортеці нараховувалося до 123 гармат, а окрім того були гаківниці, кріси, мушкети та інше військове спорядження. Довголітніми комендантами фортеці, так само, як і цілого Покуття, згадуються у XVII ст. П.Мрочко, а у XVIII ст. — С.Пшелуцький, який переслідував опришків, зокрема, О.Довбуша.

1754 — 25 квітня на Ринковій площі, біля ратуші був страчений наступник Олекси Довбуша, уродженець Надвірнянщини (с. Дора) опришок Василь Баюрак. Передсмертним проханням покійного було пограти на сопілці, що запам'ятав і нам розказав польський письменник Фр. Карпінський.

1760 — смерть Станіслава Потоцького, власника замку. Місто перебрала у власність його вдова Гелена із Замойських Потоцька, під опікою якої були 2 малолітні власники Станілава — Вінцентій та Францішек.

1761 — похорони власниці замку Гелени із Замойських Потоцької. 26 лютого ключ від Станіславської фортеці отримує неповнолітній Вінцентій Потоцький. Містом управляє на правах опікунства Катажина Коссаковська з роду Потоцьких.

1762 — у Станіславі відновлено вірменський мурований костел, який в 1642 р. був збудований з дерева.

1767 — засноване найстаріше промислове підприємство міста — пивоварний завод, приміщення якого збереглося і до наших часів на вул. Новгородській, 49

1770 — від епідемії тифу в місті загинуло 1332 осіб, або 25% населення.

1770 — народився польський історик вірменського походження Франсик-Ксаверій Захаріясевич (де Абгаро-Захаріявич).

1771 2 листопада — Катажина Коссаковска купила місто у крайчого коронного Юзефа Потоцького за близько 1,5 млн золотих разом з боргами у дідичне володіння.[2]

Станіслав в роки Австрійської влади (17721917)[ред.ред. код]

1772 — Австрійська монархія після першого поділу Польщі загарбала Галичину; нова адміністрація припинила функціонування Станіславської фортеці.

1772 25 жовтня — у Станіслав вступили перші австрійські військові, які створили військовий гарнізон.

1774 — у місті зареєстровано 404 українських і польських родин, 402 єврейські і 102 вірменські, частина вірменських купців (з 1769 р.) почала переселятися в Угорщину.

1774 — Єзуїтська духовна колегія реорганізована у державну гімназію.

1776 — згідно з розпорядженням цісаря Йозефа ІІ реорганізовано органи міського самоуправління. Для керівництва міською управою призначався з Відня крайсгауптман (крайовий капітан). Адміністративні та силові функції здійснювали бургомістр, синдик (старшини) та асесори (радники) — усі були переважно юристами за освітою. З 1776 по 1882 р.р. у місті ведуться так звані «Акти гродські галицькі» (магістратські книги) — цінний документ до історії Станіслава.

1777 — відкрита в місті перша аптека (пл. Ринок, 4)

1783 — під час своєї поїздки Галичиною австрійський цісар Йозеф ІІ відвідав Станіслав, де сім'я Потоцьких влаштувала йому в своєму замку урочистий прийом.

1785 — при гімназійному архіві ведеться «Хроніка» шкільних та політичних подій (перервана у 1824 р. і відновлена у 1859 р.) спочатку «Хроніка» (літопис) велася латинською, потім німецькою мовами.

1786 — автор «Географії та докладного опису королівства Галичини та Льонбардії» граф Анджей Куропатніцкі (каштелян белзький) так описував Станіслав: «Усе місто в цілому муроване і чужоземним містам ні в чому не уступає. У місті є палац, збройовня, фортифікації. Є також костьол вірменської нації і руські церкви, чудові будинки і камениці, широкі бруовані вулиці, багаті склепи (магазини) під ратушею, великі вірменські стайні з кіньми на продаж, а також багато фабрик».

1787 — почав працювати пивоварний завод — найстаріше промислове підприємство міста.

1787 — При «домі безпритульних і старців» (сьогодні Галицька, 14) стараннями дідички К.Коссаковскої відкрилася перша публічна школа для дівчат (перший навчальний заклад такого типу на всьому Покутті). Згідно з урядовим патентом від 10 лютого 1789 р. громада м. Станіслава відробляла дві ґрунтові повинності, із яких одна призначалася на користь міста, а друга належала дідичці Коссаковській. З того ж документу дізнаємося про категорії підданих Коссаковської, із яких, зокрема, 6 сімей (певно, безземельних) відробляли 104 дні панщини річно, півгрунтові — 65 днів річно (причому тяглові працювали зі своїм тяглом (воли), а безкінні — пішо). Щодо інших груп підданих, то деякі (цілогрунтові) працювали лише 12 днів річної панщини і сплачували чинш (данину), а решта привілейованих підданих платили тільки грошовий чинш.

1789 — після урядового «Віденського патенту» запроваджувався магістрат на чолі з бургомістром, а приватна власність міста ділилася з графинею К.Коссаковскою, яка володіла маєтками до 1797 р.

1792 — зберігся другий детальний план Станіславської фортеці, складений за участю Артура Дреколера. До нинішнього часу у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею збереглася його копія.

1792 9 січня — К.Коссаковска продала місто за 2 млн золотих брату Проту (Протазію) Потоцькому — відомому фінансисту свого часу.

1793 — з часів перебування міста у власності Прота Потоцького зберігся тк званий «Інвертар ключа Станіславського», який якнайкраще свідчить про стан внутрішніх справ міста. Так, у цілому в Станіславі проживало 908 родин, із них на середмісті — 285 сімей — 30 українсько-польських, 20 вірменських і 235 єврейських, а на передмісті 523 сім'ї, із них: на Тисменецькому — 412 (267 українсько-польських, 77 вірменських і 68 єврейських), на Галицькому — 211 сімей (107 українсько-польських, 5 вірменських і 7 єврейських).

1794 — за тим же «Інвертарем ключа станіславського» дізнаємося що у Станіславі проживало 5448 мешканців, бо якщо врахувати, що тодішня середньостатистична сім'я могла нараховувати біля 6 чол. (разом з дітьми та прислугою), то виходило що у місті мешкало 1700 осіб, на тисменецькому передмісті — 2472 особи, на Галицькому — 1266 осіб. На основі «Інвертаря» можна встановити ступінь заможності мешканців Станіслава. Усі вірмени були господарями. Серед 407 сімей україно-польських господарями вважалися 248 сімей, а комірниками — 109. Серед єврейських сімей становище було ще гіршим: на 392 сім'ї припадало 189 господарів та 203 комірники.

1801 — через банкрутство власників міста Потоцьких приватні маєтки Станіслава і навколишніх сіл перейшли у власність австрійської держави. Власність міста була оцінена на суму 246 948 злотих 20 грош і перейшла у відання так званого «релігійного фонду», тобто прибутки від домінії мали використовуватися на призначення пенсій відставним духівникам та інше. Сталися зміни у структурі міських органів: з ратуші вигнали магістрат, а приміщення її використали під магазин, склади амуніції та арсенали зброї. Палац Потоцького передали під військовий госпіталь, а монастир Тринітарів перетворили на тюрму. Церкви Тринітарів та Єзуїтів закрили і вони занепали. З цього часу бере початок рух за активне знесення мурів та фортифікаційних укріплень міста.

1803 — згідно з переписом 1801 р. на балансі міста нараховувалося 144 будинки, а на передмістях — 510, із них: на Галицькому — 165, на Тисменецькому — 381. Всього населення міста складалося із 2009 сімей та 6192 мешканців.

1804 — вийшов імператорський указ про знесення мурів Станіславської фортеці. Внаслідок знесення фортифікаційних укріплень сталося злиття середмістя з передмістям.

1810 — продовжується до 20-х років активне знесення фортечних мурів, із каменю та цегли яких викладено 4 площі, 24 вулиці та вимурувано чимало кам'яниць. У результаті злиття середмістя з передмістям утворилися вулиці: Карпінського (Галицька), Вірменська (Єреванська), Заболотівська (Грушевського), Нижня Заболотівська (Василіянок), Вузька заболотівська (Франка) та інші.

1814 29 квітня — в Станіславі народився польський та український історик і фольклорист вірменського походження Садок Баронч, автор книжки «Пам'ятки міста Станіславова».

1820 — нове піднесення міста, яке пов'язують із призначенням на пост станіславського старости Ф. Краттера. За роки його старостування стався ряд позитивних змін: замінено деякі дерев'яні будинки мурованими, вимощено вулиці бруківкою, проведено перші каналізації, організовано поховання на кладовищах і винесено їх за межі міста, а також закладено перший міський парк, так звану «Краттерівку», який знаходився на нинішній Вічевій площі.

1823 — у місті відкрилася книгарня з читальнею, де мешканці міста могли знайти заспокоєння своїх духовних потреб (сьогодні це будинок по вул. Незалежності, 21). Пізніше у місті відкрилася ще одна читальня для жінок, яку утримувало «Товариство станіславських дам».

1824 — у державній гімназії здобував середню освіту до 1830 р. видатний вчений-історик, етнограф і громадський діяч Іван Вагилевич

1825 — в результаті сильної бурі знесено верхівку ратуші, що стало причиною для ремонту та реставрації, які затягнулися на довгих 12 років.

18261827 — відбулося ряд великих пожеж.

1827 — закладено парк «Краттерівка» і побудовано будинок воєнної адміністрації та гауптвахти (Галицька, 7), які до того знаходились у ратуші.

1830 — створено поштову службу міста.

1831 — пошесть азіатської холери, занесеної з глибин Туреччини.

1833 — Діяльність Казимира Мільбахера, який замінив Ф. Краттера на посаді станіславського старости і продовжив конструктивні його перетворення. До заслуг Ф.Краттера та К.Мільбахера відносять, крім позитивних зрушень у місті, будівництво битого гостинцю через Карпати в Угорщину, що сприяло дальшому розвитку торгівлі.

1834 17 лютого — в Станіславській окружній тюрмі по вул. Старозамковій, 2 помер польський поет, учасник повстання 1831 р. Маврикій Гославський, автор поеми «Поділля».

1834 — Збудовано «загальний шпиталь» (вул. Мазепи, 114) — сьогодні один із корпусів міської лікарні.

1836 — Почав виходити «Кур'єр Станіславський» польською мовою (до 1883 р.). Завершено капітальний ремон ратуші, внаслідок чого вона набула репрезентабельного вигляду. у залі засідань появилася виставка написів на стінах, які передавали окремі факти з історії нашого міста.

1837 — встановлено пам'ятник цісарю Францу І на кошти старости Мільбахера. Коштував він 3 тис.злотих. Робота віденського скульптора Шаллера.

1838 — у Пасічній коло Станіслава збудовано машинобудівний завод сільськогосподарської техніки. Випускали в основному машини з паровим двигуном. Продукція заводу знаходила збут на Балканах та в Угорщині.

[1840] — у приміському с. Опришівці відкрито двомовну початкову школу — сьогодні школа № 6. Збереглася хроніка школи, яка розпочата в кінці XIX ст.

1845 — Зведено єврейську лікарню на 30 ліжок. Окрім загальноміського та єврейського шпиталів, діяв гарнізонний шпиталь ім.архікнязя Фердинанда, кілька будинків для інвалідів, людей похилого віку та сиріт.

1847 — занедбаний храм єзуїтів передали Греко-Католицькій Церкві.

1848 — місто викупило домінікальні права уряду, тому всі спадкові права дідичів переходили тепер від «релігійного фонду» безпосередньо в руки міської управи. У гімназії встановлено 8-річний період навчання замість 5-річного з обов'язковою здачею «матури», тобто іспитів на отримання атестату. Панщину на землях Галичини було скасовано на 5 місяців раніше, ніж у всій Австрійській імперії.

1848 — 24 березня почалося формування національної гвардії, до якої записалося 125 чоловік. 27 квітня відбулася демонстрація у Станіславі, яка переросла у збройну сутичку з військами. Демонстранти протестували як проти ненависного чиновника Жулавського, якому тріскачками та пищавками люди намагалися висловити своє незадоволення. 19 квітня прийнято рішення утворити Головну Руську Раду у Львові.

1848 8-10 травня — створено міську Руську Раду, яку пізніше очолив викладач Станіславської гімназії Євстахій Прокопчиць.

1848 30 травня — у Станіславі утворено окружну Руську Раду як філію Львівської Ради, куди ввійшли 12 чоловік які називали себе «Станіславським Собором».

1848 — у червні відбулися перші в Галичині вибори депутатів до австрійського парламенту, де в числі її послів від Прикарпаття було обрано професора Станіславської гімназії Євстахія Прокопчиця.

1848 2 вересня — почала виходити перша газета «Дзєннік Станіславовскі».

1848 30 жовтня — відбулося всенародне віче українського населення міста, на якому виступив поет і громадський діяч Антін Могильницький. Він домагався демократичних свобод, введення української мови.

1849 6 квітня — українці утворили свою станіславську сотню на чолі з поручником Родакевичем.

1850 — вводено нову система судочинства, яка передбачала створення при окружних судах органів державної прокуратури.

1851 — підраховано: населення міста зросло на 10864 осіб (для порівняння: у 1808 році у місті проживало 61982 особи).

1855 — значно урізано права міського самоуправління внаслідок імператорського патенту про впровадження провізоричних установ («реакційна реформа Баха»). На основі статуту 1855 р. Станіслав належав до міст першого класу з річним прибутком 20 тис. золотих крон. Міський уряд складався із президента, двох асесорів, секретаря, трьох писарів, будівничого, також 20 поліцаїв.

1856 — у І-й станіславській гімназії навчалося 308 учнів, із них за національним складом — 168 українців, 108 поляків, 20 німців і 18 євреїв.

1857 — у м. Станіславі налічувалося 29 лікарів усіх спеціальностей, зокрема, 5 докиторів медицини, 9 хірургів і 13 акушерів. (До 1880 р. число лікарів зросло до 43).

1857 — у Львові вийшла з друку книга «Пам'ятка міста Станіславова» уродженця нашого міста, історика вірменського походження Садока Баронча.

1859 — міська адміністрація закупила будинок гауптвахти для власних потреб. На першому поверсі розміщалися магазин («міський базар»), на другому влаштовано казино.

1860 — реорганізовано органи міського самоуправління на цісарських землях. Згідно з «державною установою» Станіслав став повітовим центром. У місті створювався загальноміський уряд на чолі з бургомістром. Бургомістра обирали на засіданні гмінної управи. Обрання бургомістра на посаду затверджував галицький намісник у Львові, а присягу він складав перед імператором у Відні.

1860 — у місті створена перша ощадна каса.

1861 — вийшов лютневий патент про запровадження у Галичині крайового сейму. Засідав цей сейм у приміщеннях театру Скарбека, потім головного корпусу нинішнього Львівського університету; суттєву незручність для Станіслава складала обставина: до нього обиралися переважно представники польської громади міста.

1862 — магістрат міста організував урочистості зі святкування 200-річчя заснування м. Станіслава.

1864 — до Станіслава прибув і до 1887 року проживав Агатон Гіллер, який був одним із керівників польського повстання 18631864 р.р.

1865 — видається рукописна газета «Зірка» — орган «таємної громади» учнів станіславської гімназії. Виходила за редакцією В.Навроцького та О.Терлецького.

1866 1 вересня — розпочався рух пасажирських поїздів на залізниці ЛьвівЧернівці і перший поїзд урочисто прибув в Станіслав. В тому ж році почали працювати залізничні майстерні — сьогодні це локомотиворемонтний завод. Дуже скоро Станіслав став вузловою станцією, від якої відходило п'ять залізничних колій: на Калуш, Галич, Коломию, Вороненку та Нижнів.

1867 — указом від 23 січня у Австро-Угорській імперії скасовано поділ на округи і запроваджено повітовий устрій. В результаті «краєвої устави» у місті обрано першого незалежного бургомістра Антона Суханенка. 28 лютого створено станіславське повітове Староство, яке стало найвищим адміністративним органом у повіті.

1868 — створена міська каса ощадності (сьогодні на розі вул. Мазепи та П.Орлика) — перша фінансово-кредитна установа Станіслава, яка до 1872 р. за сумою вкладів мала четверте місце в Галичині.

1868 28 вересня — в місті виникла пожежа, яка почалася з центральної вулиці Липової. згоріло 260 будинків. З вини мешканців, які проживали в садибі Г.Лотрінгера за адресою Липова,34, почалася катастрофічна пожежа, внаслідок якої вигоріла половина міста. У вогні загинули художні розписи церков, згоріла ратуша, пошта, суд, театр, крамниці, майстерні, дерев'яні будинки, в основному в центральній частині міста. Збитки від пожежі вираховувались у сумі 1 млн ринських зл. Страхові агентства виплатили лише 300 тис. ринських злотих. Новий бургомістр І. Камінський зумів поправити становище, узявши позику на 0.5 млн злотих, а цісар через свого ад'ютанта передав 6 тис.злотих. У цілому пожертви становили 50 тис.ринських злотих. З тими грошима взялися до перебудови.

1869 — у Станіславі, мабуть, вперше відбувся вечір, присвячений Т.Г. Шевченкові з ініціативи братів Заклинських.

1870 — покладено початок корінної відбудови міста після пожежі. 6 червня урочисто закладено перший камінь у відбудову нової ратуші, третьої, збудованої за проектом львівських архітекторів А. Прибиловського та Ф. Покутинського.

1870 — завершено розбирання валів і бастіонів колишньої фортеці. З північної сторони збережено частину валів, де впорядковано громадський сквер під назвою «Гетьманські вали».

1870 — створена станіславська окружна шкільна рада, яка здійснювала контроль, нагляд і керівництво за роботою шкіл та дошкільних установ.

1871 — на місці знищеної пожежею дерев'яної ратуші збудовано нову будівлю, де на 5 поверсі було встановлено годинник, а на даху вежі в 1825 р. встановлений австрійський орел.

1871 — засновано чоловічу учительську семінарію, яка з 1892 р. розмістилася в будинку на Тринітарській площі. За даними Львівскої торгово-ремісничої палати у Станіславі працювало: 2 гуральні (друга — у Княгинині), 2 броварні (друга — у Пасічній), три парові тартаки (один із них — у Княгинині), 4 гарбарні (одна — у Княгинині, друга — у Загвізді), дві друкарні (Ховання і Данькевича), картонна фабрика, фабрика штучних добрив у княгинині, підприємство з виробництва мазуту у Княгинині.

1872 — гучно відзначалося 100-річчя приєднання Галичини до Австрії. Для порівняння скажемо, що у 1862 р. була проведена лише святкова демонстрація польської громадськості міста. Заснована перша публічна бібліотека у Станіславі. Початок її укомплектування поклав Віцентій Новина Смагловський, який разом із двома компаньйонами збирав для неї книжки ще у Парижі. Фонд бібліотеки налічував близько 12 тис. примірників.

1874 — у місті була відкрита реальна школа, яка перейшла в розряд гімназії (Незалежності, 17).

1875 — відкрилася промислова виставка, організована стараннями бургомістра І. Каміньського. За час діяльності І. Каміньського у Станіславі побудовано: вокзал, магістрат, театр, готель, бібліотеку, численні камениці тощо. У цілому територія міста на кінець XIX ст. збільшилася у 5 разів і зростала в основному у східному, вздовж залізничної колії, та у західному (район Бельведеру) напрямках. За Каміньського почали мостити вулиці асфальтом (3 1875 р.) та теребовлянським каменем (з 1876 р.)

1876 — організовано Станіславське відділення польського татранського товариства — громадська організація, яка мала займатися розвитком туризму у східних Карпатах.

1876 — вперше в Галичині для освітлення вулиць Станіслава встановлено гасові ліхтарі.

1877 — засновано філію товариства «Просвіта» з ініціативи відомих вчених і громадських діячів Є.Желехівського та братів Заклинських.

1878 — заснована фабрика дріжджів і спирту Ф.Лібермана.

1879 — вийшла перша українська газета «Господарь и Промышленник» (виходила до 1882 р.)

1879 — відкрито першу господарсько-промислову виставку, на якій були представленні твори різьбяра Ю.Шкрібляка та інших народних майстрів Гуцульщини і Покуття.

1880 — за даними статистики австрійських властей в місті 57% усього населення було неписьменними. Згідно з проведеним переписом у м. Станіславі нараховувалося 45 вулиць, 10 площ і 11350 будинків, із них 450 кам'яниць. У місті проживало 18 626 мешканців, із них 9285 чоловіків і 9341 жінка.

1880 — влітку в нашому місті не з своєї волі вперше побував Іван Франко, який провів під час арешту червневу ніч в підвалі будинку на вулиці Галицькій, 7, коли в супроводі жандармів повертався з Коломиї до рідного села Нагуєвичі.

1880 — виходив часопис «Денниця», який редагував відомий український мовознавець Іван Верхратський, де опублікував, зокрема, статтю «Замітки про взаємини руського язика і народної літератури».

1882 — на основі нового промислового статуту у Станіславі ремісники об'єднувалися у такі товариства: 1)об'єднання шевців і споріднених ремесл, 2)об'єднання ковалів, 3)об'єднання мулярів, 4)столярів, 5)кравців. Головними центрами промисловості вважалися гміни Станіслава, Княгинина та Загвіздя. Цсього було 30 фабрик, на котрих працювало до 500 чол. (без залізничних майстерень). Найбільшим підприємством міста вважалася головна майстерня залізниці, де працювало 278 чол. (не враховуючи адміністрації), із них: 100 слюсарів, 36 ковалів, 14 котлярів, 34 столярі, 14 лакувальників.

1883 — І. Франко вперше побував у нашому місті за власним бажанням як журналіст однієї з львівських газет. Тут познайомився з вчителькою Юзефою Дзвонковською.

1883 — на будівлі родинного костелу Потоцьких (сьогодні — музей сакрального мистецтва) відкрито 2 меморіальні дошки українською і польською мовами на честь патрона Станіслава Потоцького, який загинув 1683 р. в битві з турками під Віднем.

1883 — за 8 років (з 1875), згідно з обчисленнями Андріана Баблі, населення міста зросло на 24%. За кількістю мешканців Станіслав займав 8-е місце серед міст Галичини після Львова, Кракова, Тернополя, Тарнова, Коломиї, Перемишля та Бродів. У місто прибули отці Єзуїти, які заснували тут місійний дім Богослужіння вони відправляли у вірменському костелі. Створена промислова школа дерев'яного промислу.

1884 — з ініціативи письменниці Н. Кобринської заснована перша українська жіноча громада «Товариство руських жінок».

1884 — видано книгу вчителя місцевої учительської семінарії Івана Яха «Систематичний опис галицьких рослин».

1885 — важлива подія у сфері духовного життя Прикарпаття — створення Греко-Католицької Єпархії у Станіславі.

1886 — першим номером вийшов «Вісник Станіславської єпархії» (виходив до 1939 року).

1886 10 січня — відбувся урочистий в'їзд й інтронізація першого єпископа в Станіславі Ю. Пелеша. Владика організував єпископську капітулу і консисторію.

1886 8 грудня — в Станіславі вперше відбулося селянське віче за участю жителів навколишніх сіл.

1886 — значно розширено будівлю вокзалу.

1886 — почала виходити газета «Кур'єр Станіславський», засновником і першим редактором якої був А. Гіллєр, учасник польського повстання у 1863 р.

1887 — побачила світ книга польською мовою Алоїза Шпрловського «Станіслав і повіт Станіславський під поглядом історичним та географічно-статичним.»

1888 — помер З.Мрочковський, головний лікар міської лікарні, який заразився від хворих тифом. Він був одним із лідерів польської громади міста, директором каси ощадності, депутатом Галицького сейму, головою філії польського культурно-спортивного товариства «Сокул». Зросло число видань (у 1875 р. їх було 6).

1888 — засновано фабрику шкір Я. Маргошеса, сьогодні це АТ «Плай».

1888 — працювало біля 10 великих та 20 малих промислових підприємств, переважно кустарних фактур. У місті функціонував також один із трьох на всю Галичину (два інших у Львові і Тернополі) парових млинів потужністю понад 20 кінських сил.

1889 1 квітня та 31 березня 1890 р. — І. Франко виступив на вечорах, присвячених Т. Г. Шевченку.

1891 — у грудні було збудовано польський професійний театр ім. О. Федри (сьогодні — Обласна філармонія).

1891 — Народився в Княгинині Іван Когутяк, згодом відомий артист і режисер. В 19521957 р.р. працював заступником директора Івано-Франківського драмтеатру ім. Івана Франка.

1892 14 березня — народилася у Станіславі Олександра Любич-Парахоняк, українська оперна співачка.

1892 — у квітні І. Франко був у Станіславі на селянському вічі і подав про це інформацію в газеті «Кур'єр Львовскі» за 12 квітня.

1892 — І. Франко і М. Павлик, як лідери радикальної партії, провели в Станіславі народне віче, де відстоювали загальне виборче право.

1892 — вперше відбулася першотравнева маївка і віче, на якому робітники домагалися введення восьмигодинного робочого дня і загального виборчого права.

1892 — вирішили будувати нову дирекцію залізниць, причому право на це дісталося у гострій конкурентній боротьбі з іншими великими містами. Вибір Станіслава зумовлений тим, що керівником державних залізниць Австро-Угорщини був від Станіславського округу Л. Білінський. У березні 1893 р. почалися переговори про будівництво. З липня почалися роботи з риття пованів під фундаменти. 8 серпня урочисто закладено наріжний камінь у будову. Роботи проводились цілий рік, майже 363 дні, і не припинялися навіть зимою, що було незвичайно на той час, а в окремі дні на будівництві працювало до 350 робітників, причому 100 із них були мулярами.

1883 — відбулись 4 шевченківські концерти. Один з них відбувся у «Руській бесіді». Співав хор з Княгинина, декламували «Наймичку» ті інші твори Кобзаря.

1894 — на початку червня в місті почала працювати перша телефонна станція на 12 абонентів, яка на початку XX ст. вже мала міжміський зв'язок.

1894 1 липня — дирекція Станіславських залізниць у Станіславові розпочала свою роботу. Це був 4-поверховий розкішний будинок на 70 покоїв і 30 кабінетів, який сьогодні ми найкраще знаємо як головний корпус медичного університету на вул. Галицькій, 4. Будівництво цього об'єкта обійшлося у суму 170 тис. золотих.

1894 — стала до ладу Залізниця Станіслав-Рахів. Створено дирекцію залізниць Східної Галичини і Буковини.

1894 — за рішенням міської ради на тодішній околиці міста по вул. Галицькій відкрилася торговиця, де щочетверга проводився ярмарок. Пізніше територію торговиці засадили зеленими насадженнями і на місці її утворився парк воїнів-інтернаціоналістів.

1895 — відбувся перший страйк будівельників Станіслава (арештовано 30 робітників). У страйку брали участь 800 робітників, зайнятих на будовах міста. Страйкуючі висунули такі вимоги: «Хай живе 10-годинний робочий день!», «Підвищення заробітної плати до 1.5 золотих ринських в день», це лише для кваліфікованих робітників, причому гроші виплачувати щотижня в суботу на місці роботи, а не в неділю в шинку, як було вигідно євреям. 13 серпня страйк закінчився перемогою будівельників.

1896 6 жовтня — прийнято рішення про запровадження у місті трамвайного руху. Однак, через брак коштів проектні роботи з його впровадження призупинилися.

1897 — вокзал, пізніше — окремі будинки отримали автономне електричне освітлення. Відбулася перша демонстрація ігрового кіно (будинок І. Данкевича по вул. Мазепи, 6).

1897 — у місті базується 1-ий полк драгунів австро-угорської армії[3]

1898 20 листопада — в центрі міста встановлено пам'ятник видатному польському поетові Адаму Міцкевичу (до 100-річчя з дня народження). Головою комітету побудови пам'ятника був викладач Станіславської гімназії Павло Брила (18521903)

1899 — інтронізація станіславського єпископа Андрея Шептицького.

1899 — коштом єпископа А. Шептицького закуплено ділянку по вул. Липовій під будівництво греко-католицької духовної семінарії. 1900 р. переписано на користь семінарії, з 1901 р. за сприяннями урядових субсидій почалося будівництво.

1899 7 липня — в місті відбувся сольний концерт оперного співака Є.Гушалевича.

1900 — завершено будівництво «Дому старців та калік», зведеного під керівництвом архітектора К. Захаріясевича. розрахований будинок на 72 особи. Він складався із двох корпусів в яких проживали відповідно представники двох віросповідань: християнського та єврейського. Досі зберігся лише один корпус, зараз тут знаходиться музична школа (Галицька, 101).

1900 — організовано Станіславський нафтоперегінний завод, так званий «рафінарія нафти», яка належала братам Олександру та Бернарду Габерам, а з 21 липня 1914 р. — акціонерному товариству «Габер і компанія».

1900 11 листопада — встановлено орган у костелі Пресвятої Діви Марії, де покоїлися мощі св. Вікентія — покровителя міста, та прах Потоцьких.

1902 — будується новий газовий завод по теперішній вул. Ленкавського.

1902 — у 1-й Станіславській гімназії навчалося 620 учнів, зокрема за національностями: українців — 161, поляків — 460, німців — 3.

1903 9 грудня — проїздом до Коломиї у місті зупинився на декілька годин видатний український композитор Микола Лисенко.

1904 — на місці згорілого у 1868 р. міського театру відкрився «Пасаж Гартенбергів», добре відомий сучасникам як колишній «Дитячий світ» і тепер ТЦ «Мальва».

1904 16 квітня — єпископом-ординарієм Станіславської єпархії іменовано о. Григорія Хомишина.

1905 — на вимогу української громадськості австрійський уряд та галицьке намісництво дали згоду на відкриття Станіславської української гімназії. Першим директором було призначено Миколу Сабата. Спочатку вона розміщувалася в орендованому приміщенні на теперішній вул. Січ. Стрільців, 26, а з 1908 р. на вул. Липовій. Закрита у 1939 р. і перетворена в радянську середню школу. Тепер житловий будинок.

1905 13 листопада — на площі Міцкевича, під впливом революційних подій в Росії, відбулася маніфестація жителів міста.

1905 — власником Р. Яворським заснована перша металева фірма «Край» (ВАТ «Промприлад»).

1906 — під залізничним переїздом по вул. Вовчинецькій споруджено перший в місті тунель, який дотепер використовується для проїзду транспорту.

1908 — створення театрального «Товариства імені І. Тобілевича». Проіснувало до 1914 року.

1909 26 травня — помер і похований в місті відомий західноукраїнський композитор, диригент і музичний діяч Денис Січинський, який жив у місті з 1899 р.

1909 — замість згорілої у пожежі 1868 р. пошти, збудовано новий будинок по теперішній вул. Січових Стрільців, 15. Там вона знаходилася до 1938 р. поки не перебралася у нове приміщення. А на місці згорілої пошти ще у 1870 р. споруджено «зразковий готель» Камінського, що його у 1901 р. придбав у власність Ш. Сусман за 150 тис.корон. У 1881–1901 рр. тут поміщалося Станіславське староство, а в другому крилі — «Крайова школа дерев'яного промислу».

1910 — Станіслав стає значним залізничним вузлом. Із 1896 р. через Станіслав щодня курсувало до 30 пасажирських та вантажних поїздів. У 1906–1908 роках перебудовується вокзал. На той час від міста відходило 5 залізничних колій.

1910 — головою «Просвіти» в Станіславові обраний лікар В. Янович, який почав працювати у місті з 1900 р.

1911 — у с.Вовчинець з ініціативи «Просвіти» відкрито один з перших пам'ятників Т. Г. Шевченкові.

1911 — викладач Станіславської української гімназії Григорій Кичун заснував перший у місті пластовий відділ, де в 1913 р. було 80 учасників.

1911 червень — страйк 1820 робітничих-будівельників, який закінчився перемогою: вони досягли підвищення заробітної плати та скорочення на півгодини робочого дня. У Станіславі тоді було 2700 робітників із середнім заробітком 38 крейцерів на день, що було майже в два рази менше, ніж заробітна плата у робітників Відня.

1912 — споруджено перший 5-поверховий будинок у місті. Ним став готель «Уніан» (зараз «Київ» по вул. Незалежності). Незабаром постав ще один п'ятиповерховий будинок по Незалежності, 11. 1939 р. у місті налічувалося всього десять п'ятиповерхових будинків. Збудовано будинок українського «Сокола» (архітектор Левинський). У 1924 р. він був перебудований (арх. Бернард) і внаслідок цього значно розширився (вул. Грушевського, 18). Одночасно з українським існував польський «Сокіл». оселя його була на площі Міцкевича, 2. Збудував її у 1895 р. арх. К. Заремба (зараз тут бібліотека для молоді і юнацтва).

1913 — на вулицях міста появилися перші приватні таксомотори на 3-х пасажирів. 8 червня освячено збудований костел св. Юзефа в романському стилі. Після 1945 р. використовувався радянською владою під склад. У 1980 р. переданий євангелістам під молитовний дім (вул. Гординського)

1914 1 травня — в будинку «Австрія» (вул. Шевченка,1) відкрито один з найкращих готелів, ресторан, кафе і третій з черги у місті кінотеатр. До 1939 р. готель носив назву «Варшава», з 1939 — «Спартак», а з 1960 р. «Дністер».

1914 — наймасовіше і найурочистіше громадськість міста і краю відзначала 100-річчя з дня народження Кобзаря. Другий день ювілею закінчився відкриттям пам'ятної дошки та пам'ятника Т.Шевченку (вул. Грушевського, 18), в якому взяли участь представники всіх українських товариств.

1914 — у місті базується штаб і І-ий дивізіон 7-го полку драгунів австро-угорської армії[4].

1914 — у серпні-вересні австро-угорські війська зазнали поразки і російська армія вступила на Прикарпаття.

19141917 — В районі Станіслава в царській армії воювали проти австрійців згодом відомі військові і державні діячі О. Антонов, М. Бонч-Бруєвич, О. Брусілов, М. Криленко, П. Лєбєдєв, І. Носов, Ф. Огородніков, М. Тухачевський та інші.

1915 — у місті перебували російські війська. З 8 по 19 лютого тривали важкі бої за Станіслав, так звана «перша станіславська битва». За цих 12 днів була піддана обстрілам і зруйнована ратуша, яку росіяни (як найвищу споруду в місті) обрали під обсерваторію та спостережний пункт. З 19 лютого на три тижні (до 12 березня) місто окупували австрійські війська.

1915 — восени в Станіславові була створена жіноча благодійна організація «Комітет допомоги раненим та хворим українським воякам», який з часом очолила Н. Бачинська.

1917 — після Лютневої революції у Росії Станіслав востаннє зайняли частини 8-ої російської армії під орудою генерала Лавра Корнілова та комісара Бориса Савінкова. У цей час проводилося наймасовіше знищення заводського обладнання та найлихіше знущання над місцевим населенням. Про становище у Станіславі знали на фронтах, і під час одного з наступів польських уланів під проводом поручника З. Мосціцкого 24 липня місто було визволене. Пізніше одна з вулиць містить його ім'я.

Станіслав — столиця ЗУНР (19181919 роки)[ред.ред. код]

1918 — Влітку і восени в Станіславі та в інших містах Прикарпаття відбулися народні віча, на яких висловлено побажання, щоб Східна Галичина була «прилучена до матері-України». 18 жовтня Українська Парламентарна Репрезентація у Львові на зборах всіх українських послів австрійської Державної Ради, членів палати Сеньйорів та депутатів галицького та буковинського сеймів прийняла рішення уконституювати УНР (Українську Національну Раду), до якої з Станіслава належали адвокат Лев Бачинський та єпископ Григорій Хомишин.

1918 1 листопада — після збройного повстання у Львові, яке очолив Дмитро Вітовський, влада перейшла до рук Української Національної Ради, котра була підтримана українськими військами в м. Станіславі. 30 жовтня УНР вимагає від намісника Галичини графа Гуйна передати владу УНР. Гр. Гуйн її відкинув. Тоді Військовий Комітет у Львові під проводом Дмитра Вітовського взяв владу у свої руки. (1 листопада — «Листопадовий чин»). 1 листопада 1918 р. владу у місті від представників держави перебрали члени повітової Української Національної Ради: лікар В. Янович, старший радник залізниці інженер І. Мирон та старший радник окружного суду К. Кульчицький. 5 листопада почав виходити «Станіславський вісник» — урядовий часопис Повітової Української Національної Ради, а з 10 листопада — «Українське життя». У Станіславі українська адміністрація взяла владу 2 листопада, головою міської управи став професор П. Чайківський.

1918 13 листопада — у Львові проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). 15 листопада українськими вояками на подвір'ї казарми 95-го полку в Станіславі була прийнята присяга на вірність Українській державі. Текст присяги склали поручник УСС Богдан Гнатевич і редактор «Станиславського Голосу» І. Ставничий.

1918, грудень — в місті виник Селянсько-робітничий союз (СРС)[5] 1919 — З 1 січня до травня цього ж року Станіслав був столицею ЗУНР, президентом якої був доктор Євген Петрушевич. У місті розмістилися основні установи державного правління: управа УН Ради ЗУНР — у будинку готелю «Одеса» («Дністер»).

1919 — У січні за дорученням Національної Ради правник Сидір Голубович (18731938) сформував у Станіславі другий урядовий кабінет. Він як голова вів фінанси, торгівлю і промисловість, внутрішні справи було передано адвокату з Тлумача радикалу Івану Мкуху, дипломатію — адвокату, діячеві української Національно-Демократичної Партії Лонгину Цегельському, військові справи — Д. Вітовському (13 лютого його замінив полковник Віктор Курминович), суддівство — Осипу Бурачинському.

1918 13 грудня — в Станіславі відбулися доповнюючі вибори до Державної Української Національної Ради.

1918 — Накладом і власністю книгарні М. Гасклєра в Станіславі видано збірник «Ще не вмерла Україна», в який увійшло 200 народних і патріотичних пісень.

19181919 — В Станіславі — тимчасовій столиці ЗУНР — виходило 13 українських часописів. 2 січня 1919 року у залі кінотеатру «Австрія» (тепер — Народний дім, вул. Шевченка, 1) відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР. 3 січня Українська Національна Рада ЗУНРу в Станіславі схвалила історичний універсал про злуку з Українською Народною республікою (УНР). 22 січня на Софіївській площі в Києві Директорія УНР за участю делегації ЗУНР з м. Станіслава проголосила Злуку всіх земель в єдиній Українській державі. Станіслав відвідували провідні діячі УНР. Так із січня по квітень 1919 р. у місті побували: В. Винниченко (20—23 лютого), С. Петлюра (26 лютого — 4 березня). У Станіславі продовжувалася законотворча діяльність ЗУНР. 1 лютого вийшов закон про державну мову, 13 лютого — про шкільництво, 8 квітня — про громадянство. З 10 січня по 15 травня у Станіславі діяла старшинська школа УГА. 30 січня у Державному секретаріаті земельних справ під проводом М.Мартинця було обговорено прект земельної реформи, запропонований Л. Бачинським. 13 лютого — на засіданні УНР А. Крушельницький доповідав про шкільний законопроект. 18 лютого була відкрита станіславська приватна німецька гімназія (вул. Б.Лепкого, 9).

1919 16 лютого — Дмитро Дем'янчук провів нараду повітових керівників селянсько-робітничого союзу. Нарада схвалила програму та статут СРС та прийняла рішення скликати з'їзд СРС.

1919 лютий, відбулися:

  • з'їзд галицьких залізничників (одне з рішень — підвищення зарплати на 100 %)[6]
  • перша крайова комуністична конференція, яка заснувала Комуністичну партію Східної Галичини. (З 1923 р. — КПЗУ). Обраний ЦК очолив К.Саврич (Максимович, родом із Кукільників).

1919 23 лютого віддруковано перший номер польського тижневика «Głos prawdy» («Голос правди»), в якому було заявлено: Ми національна меншість і повинні з тим рахуватись… вважаємо святим обов'язком не дратувати розпаленого антагонізму народів, не будувати доріг, що нас ділять, а шукати тих, які би нас об'єднували. Будувати мости над прірвами…[7]

1919 26 лютого — в Станіславі відбулося гостинне прийняття на честь головного отамана С. Петлюри. Вітали його Президент УНР др. Є. Петрушевич, Президент ради Державних секретарів др. С. Голубович та присутні в місті державні секретарі. У своїй оповіді С. Петлюра підкреслив значення Галицької України в побудові української держави та виголосив тост за єдність українських земель.

1919 — березень. При товаристві «Молода громада» з ініціативи І. Ставничого засновано архів, який збирає усі друковані часописи, що можуть пригодитись для майбутніх дослідників теперішньої доби

1919 21—23 березня — відбувся з'їзд учителів середніх шкіл; на ньому узагальнили освітнє реформування:[8] середня школа має бути національною та вільною від впливу держави, церкви та політичних партій

1919 22—23 березня — відбувся з'їзд Української радикальної партії[9]

1919 25 березня з Станіславу до Бухаресту виїхала дипломатична місія під проводом д-ра Степана Витвицького для переговорів із румунським керівництвом

1919 28—29 березня:

  • з'їзд УНДП
  • віконференція УСДП (в приміщенні товариства «Молода громада»)[10]

1919 30-31 березня — в залі театру (тепер філармонія) відбувся селянсько-робітничий з'їзд, який прийняв ряд революційних рішень.

1919 — Державну Раду здоров'я ЗУНР в Станіславі очолив український лікар і громадсько-культурний діяч, полковник Андрій Бурачинський (18681941)

1919 — Створено опозиційну до уряду ЗУНР газету «Республіканець», редактором якої був житель м. Станіслава Д.Дем'янчук.

1919 5—8 квітня — в місті перебував (дорогою до Австрії) видатний український історик і політичний діяч М. Грушевський, який досліджував історію Галицько-Волинського князівства. 12 квітня було прийнято закон про введення з 1 травня на всіх промислових підприємствах 8-годинного робочого дня, встановлено законом 1 травня як свято трудящих ЗУНР. 14 квітня Українська Національна Рада схвалила закон про земельну реформу. Закон визнав приватну власність на землю і викликав незадоволення соціалістичних партій, які обстоювали соціалізацію землі. 14 квітня в Станіславській лікарні помер від ран хорунжий УСС-УГА Степан Сміх.

1919 — В травні на профспілковому з'їзді залізничників сотником технічної сотні УСС Іваном Сіяком був створений збройний залізничний загін, який перед натиском поляків провів евакуацію міста і, стримуючи наступ поляків, відступив до Кам'янця-Подільського. Згодом І. Сіяк потрапив у більшовицький полон і, як відомий діяч української соціал-демократичної партії, був направлений Затонським до Леніна, який рекомендував 5 грудня 1919 р. І. Сіяка до більшовицької партії. 1937 року розстріляний «як ворог народу».

1919 7—8 травня відбувся з'їзд духовенства, брали участь 200 українських католицьких відпоручників (зал «Одеса»)[11]

1919 24 травня — відбулося повстання бойовиків Польської організації військової в Станіславові. Одночасно продовжували наступати польські війська генерала Галлєра (дивізія генерала Желіговскі (Желіговського)), війська Румунії; містом заволоділи окупанти[12]. Уряд ЗУНР змушений був відступити разом з УГА на Тернопільщину (так званий «Трикутник смерти УГА»). 11 червня до Станіслава прибула представницька місія країн Антанти з метою підписання меморандуму про насильницьке «приєднання» Східної Галичини до Польщі.

Станіслав у міжвоєнний період (19201939)[ред.ред. код]

1920 — Видавництво «Бистриця», що існувало в Станіславі по вул. Липовій,1 (тепер — Шевченка) видало в серіях «Дитячі читанки», «Бібліотека для української молодіжі», ілюстровані казки, оповідання, коротку історію України та інше.

1921 — Станіслав став воєводським (обласним) центром ІІ Речі Посполитої. У місті було 4475 будинків. На той час територія міста становила 2295 га. Кількість населення — 44.7 тис.осіб. У місті зосередився численний штат польської адміністрації. 3 вересня почало діяльність Станіславське воєводське управління — вищий орган виконавчої влади у краї. До складу цього управління входило 10 відділів: президіальний (загальний), адміністративний, самоуправлінський, бюджетно-господарський, релігійних культів, охорони здоров'я, земельний, промисловий, праці та соціальної опіки, окружна дирекція громадських робіт. 1 липня утворено Станіславський інспекторат праці.

В Станіславі музиколог, композитор і педагог став півзасновником і директором філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка.

В Станіславі було 158 домовласників, кожен з яких володів не менш як двома будинками.

1923:  до Станіслава переїхала з Буковини дочка Д. Макогона, згодом відома українська письменниця Ірина Вільде (Дарія Макогон-Полотнюк), яка до 1927 р. здобувала тут середню освіту.


1925 — Згідно з прийнятим рішенням про прилучення до Станіслава території Княгининів (Кн. — Міста, Кн. — Гірки, Кн. — Колонії) площа міста зросла більш ніж у 2 рази. На 1 січня вона становила 2227,5 га, і деякі офіціози назвали це утворення «Великим Станіславом». При магістраті утворено комітет з розбудови міста, і як наслідок значно поліпшився зовнішній його вигляд. Станіслав знову не надто поступався перед європейськими містами. Розширилися тротуари, поліпшилася каналізація, збільшилася площа парків. Так. електричне освітлення було лише у 1475, каналізація у 1300, газопровід у 225 будинках.

1925 — Утворено фінансове управління державними акцизами та монополіями. До 1928 р. у місті побудовано такі об'єкти народного господарства: електростанцію потужністю 1728 мВт, новий торговий пассаж на рівні європейських вимог, найвищого класу водопровід та сучасну каналізацію, спортивний стадіон та підприємство для спалювання відходів, проводились газоносні труби та асфальтове покриття вулиць.

1926 — Біля церкви св. Йосипа розпочалося будівництво Троїцького собору. Проектні та виконавські роботи проводилися за участю львівської будівельної фірми. Цікаво що церква споруджена у виразно візантійському стилі, точніше — у формі давньоукраїнської базиліки. Будівництво церкви закінчено у 1935 р.

1926 — Учасники молодіжної організації «Пласт» м. Станіслава розпочали національну акцію «Пласт» — селу", яка передбачала проведення спільних заходів та спортивних змагань.

1927 15 вересня — під час гастролей українського театру ім. Тобілевича виступила видатна українська співачка Соломія Крушельницька.

Вийшов підручник М.Куція «Наука сольфеджа».

Приведено до належного стану міський парк ім. Г. Сєнкевича (Т. Шевченка). На той час кожен куточок скверів, «городів» чи плантацій старанно оброблявся та озеленювався. І якщо у 1918 році на місто припадало 14 га зелених насаджень, то у 1928 р. — 22 га. Крім того, на перспективу розроблявся ще один план парку на 50 тис.м².

1928 — Український народний театр ім. Тобілевича із аматорського колективу перетворився у постійно діючу театральну трупу. Директором театру було обрано М. Бенцеля. Усього на той час у місті нараховувалося 25 культурно-наукових та спортивних товариств. Усі вони різнилися за національною ознакою. Так, у місті було 2 польські та 1 українська музичні школи, 1 єврейське та 1 українське артистичні товариства, 4 театри: український ім. Тобілевича, польський ім. Манюшка, та 2 єврейські аматорські трупи. Функціонував регіональний музей «Покуття» (з 1928 р.), публічна бібліотека на 30 тис.книг, кілька інших приватних бібліотек та читалень.

19261927 — Проведено шкільний плебісцит, за яким по місту та повіту із 2 державних шкіл із українською мовою навчання залишалося всього 10, а решту було переведено на польську.

1928 — Розпочалося будівництво четвертої за рахунком ратуші. (Попередня була зруйнована у роки війни). Зводилася ця сучасна за виглядом ратуша за проектом інженера Трелі і набула контуру рис польського військового ордену «Віртуті мілітарі».

15 вересня — відбулося відкриття театру ім. Тобілевича.

1929 — 10 років польської влади в місті збіглися з роками світової економічної кризи. У Станіславі закривалися підприємства, скорочувалося число зайнятих на них робітників, почалося масове безробіття. На той час Станіславів не був великим центром індустрії. Найбільшими підприємствами вважалися:

  • фабрика рільних машин «Vis» із числом працюючих 170 робітників;
  • фабрика ланців та кованих виробів — 50 робітників;
  • чотири цегельних заводи — 30-40 робітників у кожному;
  • фаянсова фабрика — 40 робітників;
  • фабрика механічних ваг та верстатів — 25 робітників;
  • механічна фабрика Меера — 25 робітників;
  • ливарня заліза та бронзи Зільбера — 20 робітників;
  • ткальня полотна — 25 робітників;
  • друкарня Данькевича — 20 робітників.

Решту підприємств мали кустарніший характер. Це 5 перукарень, 12 млинів, 5 гарбарень, заводи з виробництва солодкої води, фіакрів, асфальту, парафіну, кераміки. Того ж року було створено два фінансові управління. Стала до ладу міська електростанція (сьогодні Обленерго).

1930 — До фондів музею в Станіславській Духовній семінарії поступило протягом року 810 експонатів, зокрема стародруки, рукописи, археологічні пам'ятки галицької княжої доби. Завідував музеєм радник Гачковський.

19 січня єпископом помічником Станіславської єпархії призначено о. Івана Лятишевського.

У Станіславі розпочато видання Загальної Української Енциклопедії в трьох томах, яке було завершене в 1935 р.

13 квітня у великому залі кінотеатру «Варшава» відбулося всенародне віче жителів міста на знак протесту проти релігійного і національного терору більшовицької влади на Радянській Україні.

Травень Організовано Станіславське відділення польського еміграційного синдикату, який займався вербуванням робітників для виїзду в інші країни, оформляв документи на виїзд і відав організацією збірних пунктів.

1930 — Розпочалося будівництво дому «просвіти у Княгинині» (народний дім Княгинин), яке закінчилося у 1933 році.

1931 21 червня — вийшов перший номер популярно-ілюстрованого тижневика «Українське життя».

В Станіславі було 2364 безробітних. Головою товариства «Молода громада» обраний інженер О.Дяків.

У Станіславі налічувалося 14 державних шкіл, 4 публічні гімназії, 4 учительських семінарій. Започатковано епізодичне автобусне сполучення між Станіславом та повітовими містами. Регулярне автобусне сполучення появилося лише у 1938 році.

1932 — Створене Станіславське українське мисливське товариство «Ватра»

За статистичними даними, у місті було 1565 торгових фірм, з яких 127 припало на купців польських, 55 — українських. Щороку відбувалось 4 великих ярмарки, а щочетверга — місцеві торги.

1933 — Зафіксовано пік масового безробіття у роки світової економічної кризи. На 1 лютого воно досягло своєї критичної точки, коли міська біржа праці зареєструвала 3100 безробітних. Це при тому, що на 18 підприємствах працювало лише 950 робітників.

1933 — 18 березня — у залі культурно-спортивного товариства «Сокіл» (зараз вул. Грушевського,18) відбулося урочисте відзначення 60-річчя Б.Лепкого.

1934 — магістрат перейменовано на міську управу. Вона стала вищим виконавчим органом міської ради, у відання якої входило управління міським майном, складання бюджету, збір податків, будівництво та ремонт споруд, нагляд за благоустроєм міста. У зв'язку з перебудовою польського «Сокола» (з 1929 р.) будується приміщення для кіно «Тон» за проектом архітектора Треля (бувший кінотеатр ім. Франка, в наш час[Коли?] кінотеатр «Люм'єр»).

23-27 червня відбувся перший світовий Жіночий Конгрес, в якому взяли участь С.Русова, М.Рудницька та М.Кисілевська.

В Станіславі накладом універсальної бібліотеки вийшов 1 том «Кобзаря» із повного видання в 3-х томах під редакцією і з передмовою та примітками Івана Ставичного.

1935 — На базі окружного управління допомоги фонду безробіття створюється воєводське бюро фонду праці. Організовуються комітети допомоги безробітним на зимовий період. У той же час матеріальне становище населення міста було дуже важким. На Станіславській ватно-ватинній фабриці робочий день тривав 12 годин. Робітники, які під відкритим небом рвали старе ганчір'я цілий день, отримували за роботу тільки 1 злотий 87 грош, у той час як квартплата за найгірше приміщення становила щонайменше 20 злотих на місяць.

1936 — У той час, як чверть населення міста тулилася у однокімнатних квартирах, через антисанітарію та важкі умови життя Станіслав часто турбували хвороби, у 1936 році на туберкульоз захворіло 338 осіб, при чому 107 із них померло.

1937 — А між тим, міська влада все більше «хворіла» від корупції. Так, бургомістр З. Стронський передав міністерству пошти та телеграфу частину міського парку «Краттерівка» для будівництва нової пошти. Це викликало глибоке незадоволення населення, бо бургомістр не повернув у міську касу 250 тис.злотих.

2 травня вийшов перший номер часопису «Станіславські вісті».

10 травня — організовано Станіславське міжкомунальне курортно-туристичне товариство «Східні Карпати». Своїм завданням товариство ставило розвиток курортно-туристичних баз на території Станіславського воєводства.

Повітове староство в Станіславові розпорядженням із 17 червня припинило діяльність філії «Відродження».

1938 — Відкрита десята в місті аптека О.Вайса по вул. Голуховського (Чорновола). перші аптекарі в Станіславі появилися в 1709 р.

У Станіславі опубліковано польською мовою з ілюстраціями працю Юзефа Зелінського «Герб міста Станіслава.»

1938 — Проведено статистичний аналіз, який показав, що станом на 1934 р. у місті проживало 60 256 жителів, із них: 46% євреї, 36% поляки, 16% українці та 2% представники інших національностей. У кількісному відношенні разом із Княгининами це становило: 85 тис.населення, із них: 20 тис. українців, 25. тис поляків, і 40 тис. євреїв. Згідно з тим же переписом, у місті працювало 1067 ремісників, із них за національним складом: 91 українець, 184 поляки, 783 євреї і 3 німці. Із 14 ремісничих професій найбільше українців було серед м'ясників: 40 із 66. Поляки переважали серед ковалів: 9 із 16, 7 були українцями, та серед слюсарів: 18 із 36, решта 3 українці і 17 євреїв. За роки польської окупації у Станіславі виходило 14 періодичних видань, із них 6 українською, 6 польською, 1 німецькою, 1 єврейською мовами. Наймасовішими були українські газети «Українське життя» (перший номер вийшов 21 червня 1931 р.), «Станіславські вісті» (3 травня 1937 р.), «Робітник Мендельсона» (1934 р.). Найбільшими підприємствами у місті вважалися:

  • паровозоремонтний завод;
  • електростанція;
  • рафінарія нафти Габера;
  • ватна фабрика Мендельсона;
  • шкірзавод Маргошеса;
  • кондитерська фабрика «Локарно»;
  • друкарня Хованця та інші.

У «зразковому готелі» Камінського знаходились Дім торгівлі, в магазинах радіо «Артес», годинникова фірма К.Рігера, Дім машин І.Івлієва, де можна було купити автомашини різних зарубіжних фірм.

1939 — Останній рік польської влади на західноукраїнських землях. 1 вересня почалася Друга світова війна нацистської Німеччини та Радянського Союзу проти Польщі. 17 вересня радянський уряд прийняв рішення перетнути кордони Польщі, а 18 вересня війська Червоної армії зайняли Станіслав.

Станіслав під час другої світової війни (19391945)[ред.ред. код]

1939 18 вересня — президент міської управи Л. Котлярчик видав відозву такого змісту: «Мешканці! Протягом найближчих годин до нашого міста вступлять війська СРСР. Мешканці! Закликаю вас до спокою та порядку. Не вільно виступати проти армії та Радянської влади. Закликаю вас не покидати праці на підприємствах… Привітаймо російські війська — армію братнього слов'янського народу, як приятелів. Хай живе слов'янська дружба!» Однак поодинокі акти опору все таки траплялися. Так при спробі вивісити на ратуші червоний прапор, були вбиті А. Євчук та Б. Гундерт.

1939 23 вересня — проведене перше засідання міської управи, на якому створені виконавчі органи місцевої влади. З жовтня почало діяти тимчасове міське правління (так зване «ревком» на чолі з головою В.Столярчуком), яке в грудні перетворилось у міський виконавчий комітет. Одночасно з міським утворилося обласне тимчасове правління, яке із 14 грудня реорганізовувалося у облвиконком (тоді Станіслав був проголошений обласним центром).

1939 — у жовтні НКВС арештували у місті адвокатів, діячів УНДО М. Биха і Ю. Олесницького, урядовця, директора українського театру К. Вишневського, згодом крайового провідника ОУН Я. Трача (розстріляли у 1943 р.) та багатьох інших громадсько-політичних діячів.

1940 27 січня — сталися зміни в адміністративному устрої області. Замість колишніх 10 повітів створено 37 районів (сьогодні 14). За перший рік радянської влади у місті відкрилося 45 промтоварних та 113 продовольчих магазинів, 10 ресторанів, 14 їдалень, буфетів і кафе. У сфері медичного обслуговування відкрилося 14 лікарських установ, 7 амбулаторій, 5 медичних пунктів, загальний родильний будинок.

14 лютого — помер український літературознавець, критик і перекладач, дослідник творчості Т. Шевченка та І. Франка Михайло Мочульський, який працював у місті нотарем.

За два роки «соціальних перетворень» у місті стався ряд якісних зрушень. Так майже зникло безробіття, а люди, які десятиліттями не могли реалізувати себе, знову мали роботу. Зросло промислове будівництво. Так на базі трьох кустарних підприємств виник новий вагономеханічний завод (сьогодні «Приладобудівний»), на базі залізничних майстерень — паровозобудівний завод (сьогодні Локомотиворемонтний завод), кондитерська артіль, на якій працювало 15 робітників, перетворилась у кондитерську фабрику з числом працюючих 50. Ватно-ватинна фабрика переросла у прядильно-трикотажну. Відкрилась нова меблева, швейна та взуттєва фабрики.

1940 — У Станіславі створено Гуцульський ансамбль пісні і танцю.

1 травня — на базі Покутського музею відкрито сьогодні Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей. Другого дня директора музею Г. Купченко безпідставно заарештували. Реабілітований посмертно у 1993 р.

1940 — Відкрито перший на Прикарпатті Прикарпатський вуз — Станіславський учительський інститут (сьогодні Прикарпатський університет). Але усі звершення «радянської доби» ніщо у порівнянні із тим, який терор розв'язала нова влада проти населення міста і краю. Наступного 1941 року, терор продовжився, і особливо жахливим він був в останні дні перед початком Другої світової війни.

1940 — Вивезені з родиною в Казахстан професори гімназії Д. Ліскевич, ремісник, громадський діяч П. Трач.

1941 — Заарештований і ув'язнений в Станіславській тюрмі батько Степана Бандери священик греко-католицької церкви — Андрій Бандера.

22 червня — місто зайняли угорці, союзники Гітлера, а 1 серпня німецький генерал-губенатор дистрикту Галичина д-р Ляш звернувся до населення краю з повідомленням, що «Галичина прийнята до складу польського генерал-губенрнаторства».

22 червня — арештовані НКВС викладач учительського інститут В. Пашницький, інженер Я. Гаврилюк, його співробітник Я. Лущак та інші були розстріляні. Останки Лущака знайдено в Дем'яновому Лазі.

липень — урочисто поховані на міському кладовищі закатовані енкаведистами в тюрмі борці за незалежність України. Висипану тут високу могилу і хрест знищено в 1944 р. Члени «Меморіалу» виявили тут останки 269 закатованих, які з грудня 1989 р. були перезахоронені і могилу відновлено, на якій встановлено 5-ти метровий хрест.

12 липня — відбулось святкове проголошення відновлення Української держави за участю єпископа Г. Хомишина, голови обласного управління І. Сем'янчука і представника ОУН Б. Рибчука.

7 серпня — угорський полковник Ледер передав владу німецькій адміністрації в особі капітана Альбрехта.

14-15 вересня — проведено перші масові арешти серед членів ОУН і української молоді.

12 жовтня — почалися повальні екзекуції серед єврейського населення міста.

7-20 грудня — утворено єврейське гетто, в якому загинуло 127 000 осіб.

28 листопада — помер художник-карикатурист Осип Сорохтей, який з 1920 р. працював учителем рисунка в українській гімназії.

1941 — У грудні заарештовано разом з дружиною Василя Бандеру, який працював у відділі пропаганди ОУН у Станіславі. Після страшних допитів які проводив сам шеф станіславського гестапо Крігер, В. Бандера відправлений в табір Аушвіц (Освєнцім), де його закатували 22 серпня 1942 року поляки-фольксдойчі.

21 грудня — у Станіславському гестапо були розстріляні німецькими окупантами після страшних катувань жителі приміського села Оприщівці — брати Василь та Дмитро Майданські, які в 30-х роках брали активну участь у боротьбі проти окупації Галичини Польщею.

1941 — Німці зруйнували пам'ятник на честь 500-річчя Грюгдвальскої битви (встановлений у 1910)

1942 23 березня — відбулося перезахоронення жертв НКВС.

  • 31 березня — гестапо вивезло 5 тис. євреїв у м. Белз.
  • 11 квітня — проведено масові облави серед єврейського населення.
  • 30 квітня — перервано зв'язок з навколишнім світом. Шлюзи (пропускні пункти) закрили, і від того часу в гетто почався голод.
  • 24 липня — вздовж вул. Бельведерської повісили всіх членів юдендрату. Відбулось також повторне виселення євреїв до м. Белза.
  • 22 жовтня — проведена масова облава для вивозу української молоді до Німеччини.

У грудні проведено новий перепис населення, який виявися набагато точніший за попередній (грудень 1941 р.) У місті проживало на той час — 43288 осіб, із них поляків 19707, українців — 16819, німців 8900 чол., фольксдойчерів 1576, євреїв не зафіксовано.

1943 23 лютого — останній день гетто. Внаслідок протиєврейських акцій у ньому загинуло 23 348 осіб. 19 квітня оголошено призов до дивізії СС «Галичина».

23 травня — на громадські кошти в центрі міста споруджено пам'ятник на могилі композитора Дениса Січинського. Скульптор — Михайло Зорій.

25 червня 1943 розстріляно близько 400 євреїв з єврейського робочого табору в Станіславі. [1]

1943 — У неділю, 14 листопада, у міському українському театрі ім. І.Франка під час 3-ї дії вистави «Шаріка» гестапо заарештувало 140 чоловіків, з них 27 після катування і короткого суду в залі театру 17 листопада були розстріляні під стіною єврейської божниці. Очевидець події Василь Яшан з сумом згадує: «Під час розстрілу всі в'язні поводилися поважно і гідно. Майже всі молилися, дехто кидав оклик „Слава Україні“, а одна десятка заінтонувала наш національний гімн і з його звуками загинула. Суд і розстріли закінчилися о 13-й годині 30 хв»

1944 — 10, 14—20 березня та 20 квітня проведено масові розстріли німцями української інтелігенції та молоді. У березні із табору військовополонених до Станіслава втікла група голандських старшин, які пристали до одного з відділів УПА. Пізніше українське підпілля переправилось до Будапешта, а з кінцем війни — на батьківщину.

27 квітня,— у зв'язку з наближенням фронту до Станіслава, до міста увірвалися кілька радянських танків.

1944 — 27 липня Червона армія захопила Станіслав.

Станіслав в післявоєнні роки (19451962)[ред.ред. код]

1945 1 березня — за документами фонду облдержархіву Станіславська обласна надзвичайна комісія з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників склала списки розстріляних в 1941 р. педагогів м. Станіслава.

1945 — Відкрито Івано-Франківський медичний інститут (тепер Медичний національний університет)

1945 11 квітня — заарештовано станіславського єпископа Г.Хомишина (1867–1945) та єпископа помічника І.Лятишевського (1879–1957)

1945 — Станіславська педадогічна школа (діяла 3 1940 р.) реформована в педучилище. У 1952 р. її переведено до м. Коломиї. У будинку колишньої колегії, а згодом польської гімназії, відкрито морфологічний корпус медичного інституту.

1945 16 серпня — газета «Прикарпатська правда» повідомляє про початок підготовчих робіт щодо реконструкції м. Станіслава. На це уряд Радянської України обіцяв відпустити 100 тис. карбованців. У цілому план реконструкції був розрахований на 20 років. Деякі відновлювальні роботи мали бути завершені до кінця 1945 року. Основні напрямки реконструкції міста зводилися до «поліпшення побутових умов населення, зовнішнього вигляду міста, виділення промислової зони.» Автором проекту реконструкції міста названий Т.Клочко.

1945 31 жовтня — «Наскок» групи «Чорний ліс» на Станіслав. Керував загоном Василь Андрусяк (псевдо «Грегот-Різун»). Повстанці захопили магазини «Облспоживспілки», медичні склади, а також найбільш зненавиджених партійців та енкаведистів. Майно і трофеї вдалося вивезти до Чорного лісу.

1946 — Більшовики почали палити ліси під Станіславом, де здійснювали облави на воїнів УПА. 25 лютого тіло вбитого Грегота-Різуна привезли до Станіславова, де його чотири дні оглядали різні більшовицькі вельможі.

1946 1 вересня — відкрилася Станіславська фармацевтична школа, яка готувала аптечних працівників із середньою медичною освітою. Школа існувала до липня 1949 р. У тому ж році організувалася харчова артіль «Перемога», яка займалася випуском хлібо-булочних, кондитерських, ковбасних виробів.

1946 — Відкрито парк імені Т. Г. Шевченка. Площа 22 гектари.

1947 — У м. Станіславі для підготовки столярів художніх меблів, різьбярів по дереву створено навчальний заклад, який згодом було реорганізовано у ВПТУ № 3. За всіма показниками це найкраще училище в Україні, тепер реорганізовано у ліцей.

1947 — Помер один з провідних акторів Станіславського театру ім. І.Франка Олесь Божедан, який тут працював з 1940 р. (Народився у 1902 році в Києві)

1948 28 березня — у Станіславському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка під тематичною назвою «Історія м. Станіслава». Серед експонатів було показано макет м. Станіслава кінця XVII ст., старовинні плани міста, а також герб, ключі і колекцію зброї.

1949 6 квітня — у Княгинині від рук енкаведистів загинули члени відділу пропаганди надрайонного проводу ОУН Василь Гросберг, Ганна Соколовська і Ганна Сміжак. 14 жовтня 1995 року освячено барельєф героїв на спорудженій тут Скорботній стіні.

1949 3 серпня — Станіславська швейна фабрика випустила першу партію гуцульського одягу з національним орнаментом. Вона освоїла випуск 11 видів нових шовкових виробів. Фабрика на той час уже виготовляла більше 17 тис.штук білизни із штучного шовку.

1950 4 березня — обласна газета «Прикарпатська правда» повідомила про ремонт протягом року біля 30 тис. кв.м. житлової площі, на що витрачено було понад 2,5 млн крб. Того ж року капітально відремонтовано бруківку по вулицях Дзержинського (Мазепи), Сталінської Конституції (Грушевського), Чкалова (Франка), Бєлінського (Драгоманова), Галицькій та Чапаєва (Січових Стрільців).

1950 — За 5 років (з 1945) валова продукція підприємств зросла у 9 разів. У місті налічувалося 43 промислових підприємства.

1950 — Станіславський учительський інститут реорганізовано у педагогічний інститут. У 1955 р. до нього приєднали Коломийський учительський інститут. Новий вуз готував висококваліфікованих учителів старших класів середньої школи за такими спеціальностями: українська та російська мова і література, історія, математика та фізика. При інституті діяв заочний відділ та екстернат.

1950 17 червня — нібито на «численні прохання трудових колективів», обласна рада трудящих депутатів в особі тодішніх секретарів т. Кобзіна та т. Петрика звернулася до вищестоящих органів з проханням замінити назву міста Станіслав і надати йому ім'я того, хто об'єднав українські землі в єдину Українську Радянську державу, — ім'я великого Сталіна і назвати місто Сталінськ-Прикарпатський.

25 липня організована Станіславська середня сільськогосподарська школа з підготовки голів колгоспів. Влітку відкрився клуб комунальників по вул. Дзержинського (Мазепи).

1952 2 квітня — газета «Прикарпатська правда» повідомила про збори активу жінок м. Станіслава. На підприємствах та залізничному транспорті м. Станіслава працювало 6210 жінок, з яких 3100 були стахановками, а 1054 ударницями. В органах охорони здоров'я зайнято було 1420 жінок, із них 231 — лікар. У школах міста трудилося 240 жінок-вчителів. За умов «радянської дійсності» зростала роль жінки у житті міста і краю. Так, 258 жінок працювали на керівній роботі, а 24 обрані секретарями первинних організацій. Це була спроба відірвати жінок від родини і виховання дітей, створити умови для утворення «єдиного радянського народу».

1954 28 вересня — у місті відкрилася п'ята обласна сільськогосподарська виставка. З 1954 по 1957 рр. вийшли в світ три випуски альманаху «Радянське Прикарпаття».

1954 14 листопада — створене найбільше деревообробне підприємство промислової кооперації в області. Дві великі артілі ім. Б.Хмельницького та ім. 25 жовтня об'єдналися в одну мебельну фабрику ім. Б.Хмельницького.

1954 16 грудня — на вул. Дністровській, 13 відкрився «заїжджий двір» і готель на 50 ліжок для колгоспників та гостей міста. Тут же відкрили двері гараж автомашин, конюшня на 12 пар коней, камера для зберігання вантажів, а також приміщення для інших послуг.

1954 — Розпочато газифікацію квартир природним газом.

1954 — Диригентом чоловічої хорової капели приміського села Радча став вчений-медик Богдан Волосянко, якому в 1965 р. присвоєно звання Заслуженого працівника культури України.

1955 — В українській діаспорі відбувся Перший Загальний З'їзд Земляків Станіславщини.

1955 16 березня — по вул. Панфіловців (Василіянок) розпочалося спорудження 4-поверхового студентського гуртожитку партшколи. Там мав бути 150-ти квартирний комфортабельний будинок («готель») з усіма комунальними вигодами.

1955 12 червня — Обласна преса повідомила про відкриття «станіславського моря» (тепер міське озеро). Іторія спорудження цього об'єкта така: у місцевості колишнього «звіринцю» Потоцького, де раніше полюбляли полювати польська шляхта та місцеві жителі, ще за сталінських часів вирили ряд ставків, які сполучалися шлюзами із річкою Бистриця-Солотвинська. Одного прекрасного дня шлюзи відкрили, вода наповнила водоймища і в результаті утворилося «море», яким власне так втішалися місцеві газети.

1956 6 березня — розпочав роботу новий пошивочний цех станіславської швейної фабрики. У новозбудованому приміщенні встановили конвейер-агрегат для пошиву виробів на 55 робочих місць.

1956 — У приміському с. Опришівці (тепер вул. Коновальця) на честь 100-річчя з дня народження Каменяра встановлено бюст І. Я. Франка.

1956 — Повідомлено про ще одну хвилю перейменувань вулиць міста. Так, вул. Липова перейменована на Шевченка, а вул. Сталіна — на Радянську.

1956 — Реконструйовано кінотеатр ім. Шевченка, в якому розширено фойє, поставлено в ньому стільці і збудовано естраду, де щосуботи та щонеділі давалися концерти. У залі для глядачів значно розширили екран і оббили стіни матерією. Придбано нову кіноапаратуру, яка значно поліпшила якість демонстрування фільмів.

1957 27 лютого — на вулицях міста появилась новинка — телефони-автомати. Встановлювалися вони в людних місцях, і спочатку їх було небагато, всього сім, — однак з часом їхня кількість зростала.

1957 10 серпня — обласна газета оголосила конкурс під красномовною назвою «Люби своє місто». Трудящі та домогосподарки змагалися за звання «найкращого будинку, подвір'я, вулиці, балкона та дитячого майданчика».

1958 — У травні місто урочисто відзначило день преси і радіо. На честь такої знаменної дати на екранах кінотеатрів була показана стрічка місцевого кінолюбителя Юрія Пікаря «По Станіславу з кіноапаратом».

1958 13 липня — опубліковано проект будівництва нового театру по вул. Радянській (Незалежності). Чудовий за формою цей проект не знайшов втілення в життя. Пізніше на місці проектованого будівництва звели пам'ятник В. І. Леніну скульптора Г.Кальченко (на даний час демонтований).

1958 — почав курсувати експрес-автобус СтаніславКиїв, досить комфортабельний (час перебування в дорозі всього 14 годин) і відносно дешевий (ціна квитка — 97 крб. у тодішніх цінах).

1958 — У березні місто відвідав відомий український літературознавець Григорій Вервес, який вивчав матеріали про перебування тут І.Франка.

1959 — У капітально відбудованій міській ратуші відкрито обласний краєзнавчий музей.

1959 — У травні здійснено перший пасажирський політ екіпажу літака ІЛ-12 за маршрутом СтаніславМосква.

1959 — У Станіславі започатковано діяльність нового вищого навчального закладу, створеного на базі Львівського політехнічного інституту. (Зараз це Національний технічний університет нафти і газу).

1959 — Зростало житлове будівництво. Особливо активно проводилось воно при споруджені так званих «Станіславських Черьомушок» по вул. Московській (Бельведерській). Принагідно зазначимо: якщо до того часу у Станіславі не практикувалося настільки комплексне будівництво у відносно стислі терміни, то тепер на одному майданчику споруджувалося біля 300 квартир. 11 будинків, у тому числі 9 житлових мали скласти один цілком завершений архітектурний ансамбль.

1960 13 березня — народився відомий український поет, прозаїк і перекладач Юрій Андрухович.

1960 — У приміщенні «Пасажу Гартенбергів» відкрився магазин «Дитячий світ». Розпочато будівництво дитячої лікарні по вул. Дадугіна (Коновальця), запроектовано будівництво швейної фабрики по вул. Тартаковій, фабрики хімчистки по вул. Чапаєва (Січових Стрільців) та ряду інших промислових підприємств.

1961 — 7 жовтня — помер письменник і педагог Дмитро Макогон, батько Ірини Вільде, який з 20-х років XX ст. працював у Станіславі.

1961 — Валова продукція становила 176,7% від рівня 1957 року. За три роки семирічки побудовано 2561 квартира жилою площею 136000 кв.м., фактично за ці роки побудовано півміста.

1961 — 1961 — Споруджено механічний цех приладобудівного заводу загальною площею понад 3200 квадратних метрів. Відкрито переговорний пункт, а міжміську телефонну станцію переведено на автоматичний зв'язок

Івано-Франківськ у складі Радянського Союзу (19621991)[ред.ред. код]

1962 9 листопада — вийшов указ Президії Верховної Ради УРСР, згідно з яким: «Беручи до уваги побажання трудових колективів міста та області Президія ВР УРСР постановила: перейменувати м. Станіслав на Івано-Франківськ, а Станіславську область на Івано-Франківську».

1962 — На південній околиці міста, в селі Опришівці збудоване нове приміщення аеропорту, яке повністю перебудоване в 1990 р.

1962 — Асфальтом було покрито 44 кілометри вулиць та 68 кілометрів тротуарів, була проведена реконструкція вуличного освітлення: на 268 вулицях міста були встановлені електросвітильники, а на 30 вулицях — лампи денного світла

19621977 — В Івано-Франківському драмтеатрі працювала заслужена артистка України Оксана Затварська.

1963 2 листопада — відкрито найбільший у місті та області широкоформатний кінотеатр «Космос». Архітектор М. Д. Вендзилович.

1964 — Став до ладу Івано-Франківський фурнітурний завод.

1965 — Відкрився цементно-шиферний комбінат. Споруджено 192-метрову телетрансляційну вежу.

1965 — Органи КДБ заарештували так звану антирадянську діяльність правозахисника і дисидента Валентина Мороза, який працював викладачем Івано-Франківського педінституту, та художника Опанаса Заливаху.

1965 — У травні, після багаторічної підготовки, в українській діаспорі прийнято рішення про публікацію «Альманаху Станіславської Землі», 1-й том якого вийшов у світ у 1975 р.

1967 — Біля головпоштамту зведено і пущено в дію дев'ятиповерхову споруду міської телефонно-телеграфної станції.

1967 — Почалося будівництво Івано-Франківського арматурного заводу. На базі філіалу загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту створено незалежний вуз — Івано-Франківський інститут нафти і газу

1967 — Міська Рада заснувала звання Почесного громадянина міста Івано-Франківська, якими стали ветерани праці В.Креховецький, учасник революційного руху в часи Польщі — В.Столярчук та Герой Радянського Союзу, який брав участь в захопленні міста, В.Федотов.

1968 — Завершено добудову приміщень головпоштамту, який був збудований в стилі конструктивізму в 1938 р. Споруджено радіорелейну лінію Львів-Івано-Франківськ

1969 — У парку поблизу міського озера побудовано туристську базу «Прикарпаття» на 180 місць.

1969 — На честь 25-річчя «звільнення міста від німецько-фашистських загарбників» споруджено 26 метровий обеліск на площі Визволення. Автор — скульптор П.Сопільник.

1971 — Розроблено проект і наприкінці року почалося будівництво сучасного мосту через річку Бистрицю-Надвірнянську.

1971 — Випустив першу продукцію новозбудований Івано-Франківський арматурний завод. Згодом постачав свої вироби у 18 країн світу. Організовано завод «Позитрон» на базі філіалу цеху Мінського заводу напівпровідникових приладів.

1971 5 січня — Івано-Франківському педагогічному інституту (Прикарпатський університет) присвоєно ім'я Василя Стефаника — на честь 100-річчя з дня народження письменника.

1971 — Створено Івано-Франківську обласну організацію Спілки письменників України.

1972 — В Івано-Франківську відбулася виставка творів живопису і графіки провідного художника Миколи Варенні, перелік яких опублікований в каталозі.

1972 — У Хриплинському промисловому вузлі розпочато будівництво заводу «Автолитмаш», який з 1976 року випустив першу продукцію — автоматичні ливарні лінії.

1973 — Членом Спілки художників України обраний відомий мистецтвознавець Володимир Баран, який з 1935 р. проживає в нашому місті і є автором кількох путівників і каталогів, персональних виставок.

1974 — Лауреатом обласної премії ім. Мирослава Ірчана став український письменник Богдан Бойко, який з початку 70-х років працює на творчій роботі і проживає постійно в Івано-Франківську.

1975 24 грудня — будівельники здали в експлуатацію найбільший у місті готель «Україна». Івано-Франківський аеропорт надав послуги 210 000 пасажирам.

1976 — Випустив першу продукцію Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу (тепер фірма «Барва»). Споруджено нову дитячу поліклініку по вул. Тичини.

1977 — Створено виробничі лісозаготівельні об'єднання «Прикарпатліс» та «Прикарпатбудматеріали». Паровозоремонтний завод перейшов на ремонт тепловозів.

1978 — Відкрився технікум радянської торгівлі. Першу продукцію видав Івано-Франківський завод механічних пресів, тепер об'єднання «Карпатпресмаш».

1978 2 листопада — республіканська газета «Культура і життя» опублікувала оголошення конкурсу на найкращий проект пам'ятника І.Франка.

1978 — У сквері однієї з найкрасивіших вулиць міста, яка носить ім'я Івана Франка, встановлено погруддя Каменяра. Його автор — скульптор А. П. Болюк.

1979 — До нового приміщення у м-рн Пасічна переїхав Прикарпатський радіозавод, який перед тим діяв у смт.Лисець. Відкрилась нова стоматологічна поліклініка (тепер. вул. Тарнавського)

1980 — За художньо-декоративне оздоблення інтер'єрів театру архітектору Д. Г. Сосновому і групі майстрів-художників присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка. Більше десяти років будівельники зводили його на вул. Радянській.

1980 16 травня — на базі теперішнього Прикарпатського університету відкрито музей історії освіти Прикарпаття, якому у 1983 році присвоєно звання «Народного». Організатором і першим завідуючим був історик-краєзнавець Богдан Гаврилів.

1980 18 травня — відкрито Івано-Франківський художній музей (тепер музей сакрального мистецтва).

1980 — У грудні відбулося урочисте відкриття найбільшого в області залізобетонного шляхопроводу через залізницю на вул. Радянській (Незалежності).

1981 — Восени працівники міської міліції на залізничному вокзалі затримали першого наркомана.

1981 22 грудня — проведено обшук у історика П.Арсеничіа, якого в 1965–1986 рр. переслідували за націоналізм.

1982 — У другій половині року затверджено розробку Меморіального скверу біля театру ім. І. Франка, який передбачає реставрацію більше 10 надмогильних пам'ятників, що збереглися після зруйнування міського цвинтаря.

1982 — До міста було приєднано село Вовчинець.

1983 — Введено в дію першу лінію тролейбусного руху протяжністю 10,5 км.

1984 — Спорт в Івано-Франківську: працювало 7 спортивних товариств, 168 колективів фізкультури, 5 стадіонів, 304 спортивних майданчики, 44 спортивні зали, 5 плавальних басейнів, 2 криті легкоатлетичні манежі, 28 тирів і 1 шаховий клуб.

1984 — У липні завершено будівництво приміщення міського управління водопровідного господарства, яке забезпечувало через Черніївський водозабір 30 тис. куб.м. води на добу. Вперше проект водопостачання міста був розроблений у 1913 році, але реалізований у 1957 р.

1986 1 вересня — прийняла перших учнів загальноосвітня школа № 20.

1986 — Грудень. Здано в експлуатацію обласну клінічну лікарню в Пасічній, яку спорудили будівельники з Німеччини.

1986 — Відкрито третій в Україні літературний музей Прикарпаття.

1987 — Січень. Здано в експлуатацію перший в республіці Івано-Франківський завод-автомат з виробництва керамічних матеріалів.

1987 — Травень. Урочистості з нагоди 325-річчя заснування Івано-Франківська.

1987 1 вересня — відкрито урочисто середню школу № 21

1987 26-28 листопада — вперше проведено республіканську наукову конференцію «Проблеми використання пам'яток народної дерев'яної архітектури.»

1987 — Грудень. З нагоди 325-річчя заснування міста сесія міської Ради затвердила новий герб міста, який розроблено в кольоровому, чорно-білому та ральєфному варіантах.

1987 — Впродовж кількох місяців краєзнавець М.Головатий опублікував в газеті «Комсомольський прапор» серію статей з історії міста «Серйозне, ймовірне».

1988 — Травень. Створено культурно-освітнє товариство «Рух».

1988 24 вересня — в Івано-Франківську на 105-му році життя померла репресована письменниця і громадська діячка О. Дучимінська.

1988 — Був створений театр фольклору, народних світ і видовищ під керівництвом заслуженого артиста України В. М. Нестеренка.

1989 29 січня — товариство «Рух» організувало перший масовий мітинг, присвячений пам'яті жертв сталінських репресій.

1989 — Березень Відкриття центрального ринку. 29 березня відбулося свято рідної мови, організоване кабінетом української мови та літератури обласного інституту вдосконалення вчителів.

1989 18 червня — відбувся багатотисячний мітинг на колишньому кладовищі біля зруйнованих могил українських січових стрільців.

1989 12 серпня — в залі спілки художників відбулися організаційні збори обласної організації НРУ. Обрано крайову Раду делегатів на Установчий з'їзд Руху м. Київ. У цей час був убитий член руху Роман Левицький.

1989 1 вересня — розпочала свою роботу школа-ліцей № 23 Прикарпатського університету, яку очолив кандидат філософських наук, доцент Петро Сусак.

1989 14 жовтня — з ініціативи П.Арсенича, З.Думи, С.Каспрука відбулась установча конференція обласного товариства «Меморіал». 27 жовтня урочисто відкрита перша міжнародна виставка-бієнале «Імпреза-89».

1989 29 жовтня — в Дем'яновому Лазі з ініціативи «Меморіалу» було організоване урочисте перепоховання жертв Сталінських репресій 1941 року.

1989 — У жовтні створена молодіжна організація «Студентське братство».

1989 — В листопаді проведено розкопки останків жертв сталінських репресій в Театральному сквері, яку урочисто перепоховані на початок грудня.

1989 — В грудні по вул. Грушевського, 18 на будинку Народного дому відкрито бюст Т. Г. Шевченка, який вперше був встановлений до 100-річчя з дня народження Кобзаря і знищений під час Першої світової війни. Пам'ятний знак відкрито з ініціативи Б.Гавриліва на кошти обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Його автор — скульптор Микола Тимків.

1990 3 січня — відбулося засідання ТУМу, де висунуто кандидатури на вибори до Верховної та обласної Рад. Прийнято ухвалу організувати живий ланцюг єдності 21 січня.

1990 21 січня — за ініціативою НРУ від колишньої столиці ЗУНР (Івано-Франківська) до Києва простягнувся живий ланцюг єднання, присвячений 71-й річниці проголошення злуки ЗУНР.

1990 — В ніч на 23 січня невідомі знищили український національний прапор, піднятий напередодні на Вічевому майдані в центрі міста.

1990 28 січня — Святовоскресенський катедральний собор передано УГКЦ. УАПЦ передано приміщення колишнього Вірменського костьолу. Польській громаді міста повернуто приміщення римо-католицького костелу.[13]

1990 — Івано-Франківський колекціонер П.Тихонов представив 60 експонатів для виставки «Шевченківщина у міні-книгах», яка відбулася в літературно-меморіальному музеї Т.Шевченка в Києві.

1990 8 лютого — відбулася нарада партапарату області за участю Л.Кравчука, на якій демократи поставили свої вимоги. Першим секретарем обкому партії вперше було обрано місцевого комуніста — уродженця Снятинщини З.Куравського.

1990 9 лютого — створено перший осередок Союзу українок.

1990 — В Івано-Франківському медичному інституті з ініціативи професора Г. О. Бабенка створено медичний центр профілактики охорони здоров'я Прикарпаття.

1990 4 березня — відбулися вибори до ВР України та місцевих рад. Народними депутатами України від Івано-Франківська були обрані Маркіян Чучук та Левко Лук'яненко; в області до влади прийшли представники демократичного блоку.

1990 — У березні головою Івано-Франківського міськвиконкому обрано Зіновія Шкутяка.

1990 10 квітня — перша сесія обласної Ради народних депутатів, головою якої було обрано М.Яковину, прийняла рішення про встановлення українського національного прапора над будівлями Рад по всій області.

1990 15 квітня — П.Арсеничем піднято український національний прапор на шпилі Івано-Франківської ратуші.

1990 13 травня — вийшов перший номер газети «Галичина». У червні створена обласна організація Української республіканської партії.

1990 18 липня — у Драмтеатрі виступав український хор з Торонто(Канада)

1990 31 липня — вийшов перший номер газети «Новий час» (редактор Б.Білецький). 3 серпня вийшов перший номер міської газети «Західний кур'єр» (редактор Б.Рокетський)

1990 15 вересня — організовано Спілку політв'язнів України.

1990 — В жовтні відбулося святкування Дня Княгинина — колишнього села, яке на початку XX ст. ввійшло в межі Станіслава.

1990 11 жовтня — о 4 голині ранку стався вибух у приміщенні міської Ради.

1990 9 жовтня — за рішенням сесії міської Ради в Івано-Франківську демонтовано пам'ятник Леніну.

1990 16 жовтня — відбулося багатотисячне студентське віче на знак солідарності з голодуючими з 2 жовтня студентами Києва. 1 листопада вперше за післявоєнні роки відзначалася річниця Листопадового зриву 1918 р. — День державності на західноукраїнських землях.

1990 15 грудня — на початку вулиці Сахарова урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку на честь відомого російського правозахисника А. Д. Сахарова.

1990 25 грудня — введена в дію штучна злітно-посадкова смуга аеропорту Івано-Франківська, що дало можливість приймати літаки першого класу.

Івано-Франківськ в роки незалежності (після 1991)[ред.ред. код]

Івано-Франківська делегація на святі 500-ліття Запорозького козацтва . 1990 р.

1991 1 січня — вийшов перший номер газети «Рідна земля».

19—28 січня — урочистості до Дня соборності України.

21 березня побачив світ перший номер всеукраїнського греко-католицького часопису «Нова Зоря».

24—28 травня — перший європейський конгрес українських лікарських товариств за участю лікарів Північної Америки. 23 червня відбувся мітинг протесту щодо підписання Союзного договору.

27 червня на базі музично-педагогічного і художньо-графічного факультетів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника відкрито Інститут культури і мистецтв. Директором Інституту призначено заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Грицана.

1 липня розпочалися перші передачі Івано-Франківського телебачення (Студія «Канал — 402»). 22 серпня відбувся мітинг-протест «Ні — імперській диктатурі». Була зачитана заява координаційної ради демократичних організацій Прикарпаття «Про політичну ситуацію і завдання демократичних сил». 4 грудня почесне звання Заслуженого працівника культури України присвоєно відомому українському історику-краєзнавцю Петрові Арсеничу.

В Івано-Франківську створено обласну організацію Всеукраїнської спілки краєзнавців, яку очолив український вчений, доктор історичних наук, професор Володимир Грабовецький.

1992 28 січня — відбулася зустріч з президентом УНР у вигнанні Миколою Плав'юком, вихідцем з с. Русова. 1 вересня відкрито українську гімназію № 1.

Відомому краєзнавцю, заступнику начальника обласного управління архітектури Миколі Капаку присвоєно державну премію в галузі архітектури.

1993 — 6 січня — в наше місто прибув Президент України Леонід Кравчук, який взяв участь у презентації Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

26-27 березня — на честь 150-річчя від дня народження галицького історика Юліана Целевича проведено наукову конференцію в Прикарпатському університеті та відкрито пам'ятну дошку на початку вулиці, яка носить ім'я вченого.

22 травня — в Івано-Франківському аеропорту вперше приземлився пасажирський літак «Боїнг-737». Відкрито першу міжнародну авіалінію Івано-Франківськ — Манчестер (Великобританія).

30 травня — на фасаді Святовоскресінського катедрального собору відкрито барельєф митрополита УГКЦ Андрія Шептицького, який був єпископом-ординарієм Станіславської єпархії в 1899–1990 рр. 12 червня в місті відкрито перший готель міжнародного класу «Роксоляна», що по вул. Грюндвальській.

Серпень — У приміщенні обласного художнього музею відкрився музей сакрального (релігійного) мистецтва Галичини. 16 серпня в Івано-Франківську розпочав роботу перший світовий Конгрес гуцулів.

24 серпня — у мікрорайоні «Каскад» відкрито загальноосвітню школу № 25, яку очолив досвідчений педагог Роман Дощак. 30 жовтня урочисто відкрито після реставрації Народний дім «Просвіта». Івано-Франківській музичній школі присвоєно ім'я українського композитора і музикознавця Василя Барвінського (1888–1863), який в 30-х роках концертував у Станіславі.

1994 1 січня — вийшов перший номер газети «Тижневик Галичини».

25 січня — у краєзнавчому музеї відбулася наукова конференція, присвячена 75-річниці Соборності України.

5 лютого — газета «Голос України» опублікувала матеріали з архіву під заголовком «Сталін в Станіславі, звісно, ніколи не був», де є повідомлення, що в жовтні 1949 р. М.Хрущов просив у Сталіна дозволу «переименовать город Станислав в город Сталинокарпатск».

Лютий. — До Івано-Франківська прибули мери найбільших міст України на робочу нараду Асоціації Рад народних депутатів міст України базового рівня, який приймав голова міської Ради і міськвиконкому Ярослав Тайліх.

У лютому — ІФІНГ одержав статус Державного технічного університету нафти і газу. 27 березня до Верховної Ради від Івано-Франківська обрано В.Пилипчука і В.Костицького. С.Волковецького — головою обласної Ради, мером Івано-Франківська Б.Борович.

У травні — під егідою приватної фірми «Гаркот» видано архітектурний журнал «Своя хата». 7-12 липня відбувся світовий конгрес Союзу українок. 19 листопада відзначено 100-річчя побудови залізниці Станіслав — Вороненка.

В лютому — член Президії Верховної Ради України Володимир Пилипчук побував в Івано-Франківському госпіталі, де відвідав полковника Миколу Кравчука, який вже 20 днів проводив безстрокове голодування в знак протесту на розпорядження командувача ПрикВО забрати недобудований 30-квартирний будинок, що господарським способом зводився для сімей підлеглих М.Кравчука. За повідомленням газети «Галичина» (2 березня), В.Пилипчук зумів переконати полковника в необхідності припинити голодування через загрозу для життя.

22 липня — відбулася презентація книги професора Володимира Полєка «Майданами та вулицями Івано-Франківська».

Грудень. — Відбулася презентація нового комплексного млина виробництва заводу «Автоливмаш».

Івано-Франківський краєзнавчий музей вперше видав «Наукові записки».

1995 21 січня — в Прикарпатському університеті відкрито пам'ятник Василю Стефанику. (Скульптор Емануїл Мисько). Засновано громадську спортивно-патріотичну організацію «Тризуб» ім. С.Бандери.

17 лютого — Івано-Франківська міська рада затвердила проекти нового герба міста, автором якого був художник Іван Марчук.

У липні — чисельність населення Івано-Франківська становила 251 869 осіб.

26 серпня — в обласному центрі урочисто відкрито пам'ятник І. Я. Франко, а на вул. Г.Мазепи, урочисто відкрито музей Олекси Довбуша (сьогодні державний) з особистої колекції академіка, професора Прикарпатського університету Володимира Грабовецького.

У грудні — в місті відбулася обласна конференція Конгресу української інтелігенції, яку очолив професор Микола Кугутяк. Івано-Франківському медичному училищу виповнилося 55 років.

1996 — Станом на 1 січня обліку ринку праці в м. Івано-Франківську було зареєстровано 1388 безробітних. Чисельність населення міста — 251.7 тис.осіб. За 1995 рік число населення міста зменшилося на 139 осіб. Природний приріст склав 585 осіб, міграційний відплив — 724 особи.

15 лютого відзначено 7-річницю виводу радянських військ з Афганістану. В парку воїнів-інтернаціоналістів відбувся траурний мітинг.

25 квітня — голова Івано-Франківської міської Ради Богдан Борович видав розпорядження про відзначення 400-ліття Берестейського єднання.

В переддень традиційного відзначення громадськістю міста травневого Дня пам'яті героїв перейменовано назви вулиць: вул. Льотчиків — на Симона Петлюри, Фучика — на вуд. Дудаєва, Спільну — на Трачів, Пашинева — на курінного Чорноти. 31 липня видано розпорядження про відзначення в місті 140-річчя з дня народження Івана Франка.

16 серпня — обласна державна адміністрація прийняла рішення надати території колишнього єврейського гетто статусу пам'ятного місця місцевого значення.

16-17 листопада — Івано-Франківськ приймав учасників «Днів культури Казахстану в Україні».

23 грудня — засновано видавництво і друкарню «Нова Зоря».

1997 17 січня — газета «Західний кур'єр» повідомила, що понад 27 тис. сімей користуються житловими субсидіями.

У січні — на Івано-Франківському локомотиворемонтному заводі виготовлено дослідний зразок першої української залізничної дрезини.

24 січня — в пресі опубліковано рішення виконкому міської Ради «Про надання назв вулицям м. Івано-Франківська».

Відповідно до рішення сесії міської Ради від 3 січня введено новий вид місцевого податку — збір за право на використання місцевої символіки.

У лютому промисловими підприємствами обласного центру виготовлено продукції на 22.4 млн грн. (або 8%) більше ніж у січні. Причиною січневого гальмування у виробництві названа велика кількість святкових і вихідних днів. У березні стало відомо що житлові тарифи в місті і області за останні 5 років зросли у 12 разів.

19 березня — Указом Президента України першим серед співробітників СБУ у Івано-Франківській області нагороджений орденом «За мужність» полковник Геннадій Швидков.

3 квітня — новостворене громадське об'єднання «Наше місто» (голова професор Володимир Полєк) оголосило про свій намір врятувати Івано-Франківськ від матеріальної і моральної руйнації.

У травні — з нагоди 335-річчя заснування м. Івано-Франківська в краєзнавчому музеї відкрито виставку з історії станіславської преси та книговидавництва.

1 липня — у м. Івано-Франківську статус безробітного мали 5910 осіб. Із Державного фонду сприяння зайнятості на виплату допомоги з безробіття було виділено 3.475 тис.грн.

У липні створено перше в місті приватне транспортне підприємство для перевезення пасажирів мікроавтобусами «Пежо-Корсар» дочірної фірми «Ференц і К», яке очолив Ярослав Гулик.

25 липня — опубліковано звернення громадськості мікрорайону Опришівці про присвоєння Івано-Франківській ЗОШ № 6 імені І. Й. Ревчука.

Створене в обласному центрі приватне телефонне підприємство «Веста-ТТК», яке очолив Олег Бойчук. Встановлено перших 3 тисячі номерів та ведеться будівництво ще 2-х тис. номерів в різних мікрорайонах міста.

14 жовтня — в будинку на вулиці генерала Тарнавського відбулося урочисте відкриття державного музею національно-визвольних змагань Прикарпатського краю.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Link-Lenczowski A. Potocki Józef h. Pilawa (1673–1751) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.- Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 1-176 (пол.) s. 70
  2. B.Krakowski. Kossakowsk Katarzyna z Potockich (1722–1803) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków, 1969.- Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХIV/2, zeszyt 61. s. 161–320 (пол.). S. 256
  3. http://www.kuk-wehrmacht.de/regiment/dragoner/d01.html 1. Böhmisches Dragoner-Regiment (1888) Kaiser Franz
  4. Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914
  5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… 117-118
  6. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… 117
  7. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с.101
  8. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 100
  9. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 104
  10. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 104—105
  11. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 106
  12. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва.- Львів: Каменяр, 1991.- 200 с. ISBN 5-7745-0394-1 c. 124–125
  13. gk-press.if.ua — римо-католицький костел

Джерела[ред.ред. код]

Б.Гаврилів, П.Арсенич, Р.Процак — «Літопис Івано-Франківська (Станіслава)», 1997