Історія Індонезії
Колонізація індонезійського архіпелагу розпочалася голландцями на початку 17-го століття. У 19 ст. — першій половині 20 ст. територія Індонезії була голландською колонією — Нідерландською (або Голландською) Ост-Індією.
[ред.] Республіка Індонезія (1949-)
17 серпня 1945 сили національно-визвольного руху Індонезії проголосили незалежність своєї країни після поразки Японії у Другій Світовій війні. Офіційна передача суверенітету сталася 27 грудня 1949. Унітарна конституція прийнята в 1950, Сполучені Штати Індонезії перетворені в унітарну державу.
Територія провінції Іріан-Джая на острові Нова Ґвінея знаходилася під контролем Нідерландів до 1962. У 1963 ця територія перейшла під управління індонезійської влади, а в 1969 була законодавчим шляхом включена до складу Індонезії.
З приходом до влади в країні Сухарто у 1966 році суспільство отримало надію на покращення ситуації в країні. Сухарто під тиском опозиції 21 травня 1998 року був змушений піти у відставку, поклавши край періоду Нового Порядку, що тривав понад 32 роки.
У 1975 Індонезія ввела війська в Східний Тимор (колишню колонію Португалії в північно-східній частині острову Тимор), а в 1976 оголосила його своєю провінцією. Розстріл демонстрантів у Східному Тиморі в 1991 серйозно зашкодив міжнародній репутації Індонезії. Однак, у травні 2002 року, в результаті референдуму, Східний Тимор відокремився від Індонезії і набув державної незалежності (Демократична Республіка Тимор-Леште).
