Історія Ірландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дольмен Пулнаброне, що в Ірландії

Давня доба[ред.ред. код]

Територія Ірландії у льодовиковий період була майже повністю вкрита льодовиком і складала частину континента Європи, внаслідок того, що рівень світового океану був нижчий від теперішнього на 120 м. Після танення льодовика і підвищення рівня світового океану Ірландія стала островом. Вона була заселена в глибокій давнині - 8000 - 6500 років до н.е. племенами мисливців, які від палеоліту перейшли до мезоліту. Це були рибалки та мисливці, які переселилися в Ірландію з територій нинішньої Шотландії та Уельсу. Приблизно біля 5000 року до нової ери племена мисливців Ірландії переходять до неоліту - з'являється скотарство і землеробство, а потім і до енеоліту (мідно-кам'яного віку). Можливо, це стало наслідком міграції якихось землеробських племен неіндоєвропейського походження з материка.

Курган-пагорб — Наут

У 5000 - 3000 роках до нової ери археологи фіксують існування на території Ірландії якихось загадкових землеробсько-скотарських племен - творців погано вивченої культури, що будували велетенські поховальні кургани (наприклад комплекс Ньюгранж та комплекси в долині річки Бойн, мегалітичні споруди - менгіри, дольмени, кромлехи - незрозумілого призначення (можливо, ритуального, чи як припускають деякі науковці, споруд що відігравали роль кам'яних календарів та давніх астрономічних обсерваторій). Приблизно в 3100 - 3000 роках землеробство занепало, що, можливо, було пров'язане зі зміною клімату на острові і в Європі загалом. Більшої важливості набуло скотарство.

Про появу на острові перших індоєвропейських племен - кельтів погляди істориків суперечливі. Називають час 1700 - 1650 роки до нової ери, 1200 - 1100 роки до нової ери чи 800 - 700 роки до нової ери чи навіть IV ст до н.е. Але всі погоджуються з тим, що заселення острова кельтами - носіями більш високорозвиненої культури залізного віку відбувалося кількома хвилями, можливо, трьома, що лишило свій слід в мові, культурі і навіть антропологічному фенотипі ірландців. Давньоірландські історичні перекази та легенди, в історичності яких історики довгий час сумнівалися, аж доки археологи не підтвердили історичність міста Тари і багатьох інших подій описаних в легендах та міфах, розповідають про кілька хвиль завоювань Ірландії різними племенами - парталонами, немедійцями, фірболгами, фоморами, племенами богині Дану, гойделами або "синами Міля" (мілезійцями). Останню хвилю переселення - гойделів, які безперечно були кельтами, археологи датують 1700 роком до н.е. Так чи інакше, але в І тисячолітті до нової ери Ірландія вже була заселена кельтами, які перебували на стадії залізного віку, ділилися на різні ворогуючі між собою племена та клани, які очолювалися вождями племен ("рі"), яких обєднував "верховний король Ірландії" - "Ард Рі". Офіційно вважається, що перші держави ранньофеодального типу виникли на території Ірландії в І столітті нової ери, хоча ірландські хроніки описують детально - по роках правління "королів" і "верховних королів" Ірландії приблизно з 1700 року до н.е.

Карта Ірландії в давні часи після падіння і розпаду королівства Улад. Показані регіональні королівства.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Раннє Середньовіччя[ред.ред. код]

Докладніше: Список верховних королів Ірландії

У першій половині І тисячоліття нової ери Ірландія ділилась на пять королівств - Манстер (Муму), Ленстер, Коннахт, Улад (Ульстер, Ольстер) та Міде (особисті володіння верховного короля). Кожне з королівств ділилося на менші королівства, а ті в свою чергу на землі окремих кланів. Кожен клан очолювали окремі вожді. Влада "верховного короля" була номінальною - регіональні королі постійно воювали між собою і верховним королем. Лише королю на ймення Конн Сто Битв (116 - 136 роки правління) вдалося на деякий час об'єднати Ірландію під своєю владою шляхом нескінченних війн. Практикувався обмін заручниками між королівствами та кланами - у випадку якщо хтось починав війну, його заручників страчували. Першим верховним королем Ірландії який відмовився від практики заручників був Ніл Дев’яти Заручників (368—395 роки правління), за що і отримав своє ім'я.

Суспільство Ірландії І - V ст. н.е. ділилося на стани - вождів кланів та королів (рі), жреців (друїдів), воїнів (феніїв), поетів і музиканітв (філідів), простоюдинів та рабів (що були нечисельними, рабство носило патріархальний характер). Ірландські королі та вожді здійснбвали набіги на Британію та материк захоплюючи здобич та рабів, іноді засновуючи на території Британії та материкової Європи укріплені володіння. У суспільстві панували закони звичаїв та кровної помсти, земля належала клану - громаді, вождь клану тільки розподіляв користування землею та худобою та розподіляв урожай. Вождів і королів або обирали або вони доводили своє право на трон перемогами у війні. Король, який отримав каліцтво не мав права лишатися на троні і мусив лишати владу. Податки королі переважно не отримували, а здобували в результаті чергового походу. Так за традиційний податок худобою - "борома" верховні королі щоразу мусили вести війну.

Пам'ятник Св. Патрику на пагорбі Тара

У 5-му столітті в Ірландії стало розповсюджуватися християнство, засновувалися монастирі, що пов'язано з місіонерською діяльністю святого Патрика, а потім і святого Колумбана і святого Адомнана. Ірландія була одним з головних центрів поширення християнства і церковної освіти в Європі. Ірландія цього періоду славилася своїм мистецтвом — ілюстраціями до рукописних книг (Келлська книга), роботою по металу та скульптурою (Кельтський хрест).

Старовинна вежа

796 р. — початок постійних набігів і вторгнень норманнів (вікінгів), що осіли в прибережних поселеннях країни (Дублін, Лімерик).

1014 р. — битва з норманнами (вікінгами) під Клонтарфе (поблизу Дубліна) й остаточне вигнання їх із країни ірландськими дружинами на чолі з верховним королем Ірландії Бріаном Бору. Поступово залишки вікінгів були асимільовані ірландцями.

Англійське панування[ред.ред. код]

У 1169 — 1171 р.  відбулось англосаксонське завоювання частини Ірландії, утворення на південному-сході країни англійської колонії Пейл. Ірландці чинили запеклий опір завойовникам, вся подальша історія Ірландії - це історія нескінченних повстань проти англійського панування. Довгий час незалежність зберігало західноірландське королівство Коннахт.

В 13-ому ст. Ірландію практично повністю підкорили англійці і приєднали до англійської корони. Ірландія стала першою англійською колонією, і була нею протягом більш як 800 років. Встановлений режим був суворим і супроводжувався забороною ірландської мови, ірландських прізвищ, традиційних ірландських законів. 1250 англійські колоністи утворили в Ірландії місцевий парламент. Коли Англія прийняла реформацію, Ірландія залишилася суворо католицькою, що посилило племінну ненависть між англійцями й ірландцями.

У 1315 - 1318 роках спробу відновити незалежність Ірландії здійснив брат шотландського короля Роберта Брюса - Едуард Брюс, який себе проголосив себе верховним королем Ірландії. Але визвольна війна, яку він очолив, закінчилась поразкою і жахливим винищенням ірландців військами англійського короля.

У 1348 році в Ірландію прийшла жахлива епідемія чуми - "Чорна смерть". Майже все англійське населення Ірландії (яке було зосереджене в містах) вимерло. Влада англійського короля похитнулася - Англія утримувала під владою тільки землі в районі Дубліна. Але ірландці не зуміли обєднатися і відновити державу - тривала ворожнеча між різними кланами і туатами (племенами).

У 1534 році спалахнуло повстання, яке очолив "Шовковий Томас" - Томас Фіцджеральд - колишній англійський ставленник, який обурився свавіллям і жорстокістю англійського короля і повстав. Повстання було жорстоко придушене, але англійському королю Генріху VIII довелось заново завойовувати Ірландію.

У 1541 р.  році — британський король Генріх VIII прийняв титул короля Ірландії. Відбулось посилення англійської колонізації острова. Посилилось пригнічення ірландців з боку англійців, особливо релігійне переслідування. У 1598 році спалахнуло повстання ірландців, яке було жорстоко придушене через 4 роки; за ним пішла конфіскація земельного майна в Ірландії, вигнання ірланців з їхніх земель, вигнання з Ірландії ірландської аристократії - ватажків кланів, які змушені були емігрувати. Англіканська церква в Ірландії була нагороджена значними маєтками.

Кельтський хрест — символ ірландської культури

У 1551 - 1562 роках повстання проти англійців очолив Шейн Гордий - Шейн О'Ніл - нащадок ірландських королів. Але потім він помирився з англійською королевою і йому було подароване прощення. Поразки ірландських повстань пояснювались в першу чергою ворожнечею кланів, які не могли дійти згоди про спільні дії проти англійської влади.

У 1595 році спалахнуло повстання, яке ввійшло в історію як "дев'ятилітня війна". Повстання очолив ірландський ватажок Х'ю О'Ніл. Англійці отримали страшну поразку в Єлоу-Форді. Тільки ціною важких втрат Англії вдалось придушити повстання.

На початку XVII ст. — відбулася низка кровопролитних війн з англійцями. Війни носили релігійний характер і тривали практично протягом всього XVII століття, англійці захопили значні території і впровадили протестантизм в північно-східній Ірландії (Ольстері).

У 1641 — 1652 р. — народне ірландське повстання проти англійців було придушено Кромвелем з надзвичайною жорстокістю і закінчилося поразкою повсталих ірланців. Ця війна ввійшла в історію як "прокляття Кромвеля". Десятки тисяч ірландців заслані в Америку як раби, сотні тисяч змушені були покинути свою Батьківщину.

У 1689—1690 рр. — ірландці знову повстали під прапором скинутого англійського короля Якова II, але були розбиті Вільгельмом III. Нові конфіскації майна призвели до того, що майже вся земельна власність в Ірландії перейшла в руки англійців, ірландці ж зробилися майже виключно орендарями і робітниками позбавленими будь-яких прав.

Ірландці повставали також в 1798 році (повстання було організоване спілкою «Об'єднані ірландці»). Повстанці отримали кілька перемог, проголосили республіку, але повстання було з крайньою жорстокістю було придушене англійцями. Після цього англійський уряд розігнав ірландський парламент (до якого і так могли входити тільки англійські колоністи або протестанти) і утворив Об'єднане королівство Великобританії та Ірландії.

19 сторіччя[ред.ред. код]

З уведенням англо-ірландської унії (1801 рік) були ліквідовані залишки автономії Ірландії. Її представникиі отримали місця в англійській палаті лордів і палаті громад. Але тільки емансипація католиків у 1829 році надала ірландцям дійсний доступ в палату громад. Відтоді почалася боротьба ірландців за скасування акту про унію з Англією.

Памятник Данієлу О’Коннеллу перед Собором Св. Патрика в Мельбурні

Провідником руху 1829—1843 рр. за права ірландців і незалежність країни був Данієль О'Коннелл.

Неврожай картоплі 1845—1847 рр., головного харчового продукту населення, викликав голод, високу смертність і надзвичайну еміграцію, що триває понині. Уряд Англії посилював голод в Ірландії забороняючи кораблям з Америки з зерном причалювати до берегів Ірландії. Населення Ірландії в роки голоду зменшилось з 8 млн до 3 млн.

У 1861 році в Ірландії виникла підпільна організація феніїв - за назвою стану воїнів у давній Ірландії, які прагнули добитися політичних і соціальних реформ і вели боротьбу за незалежність. Фенії готували збройне повстання за незалежність Ірландії.

У 1870 - 1890 роках рух за автономію Ірландії очолював Чарльз Стюарт Парнелл - "Аводейльський дрізд".

Земельний закон 1881 року повинен був поліпшити стан ірландських фермерів, але майже нічого не змінив.

У 1877—1890 рр. на чолі ірландської національної партії стояв Ч. С. Парнелл, за якого партія добилася серйозного впливу на хід державних справ Англії. Одночасно за аграрну реформу боролася земельна ліга.

У 1882 рік — відбулись політичні вбивства (міністрів Кавендіша і Борка), що викликали видання репресивного закону щодо Ірландії.

У 1886 році законопроект Гладстона про гомрул (самоуправління) для Ірландії був відкинутий палатою громад Великобританії.

1892 рік — інший білль щодо автономії Ірландії пройшов в нижній палаті, але відхилений палатою лордів.

У 1898 році на Ірландію було поширено дію закону про місцеве самоврядування графств. У 1898-му О'Брайеном засновано Об'єднану ірландську лігу (United irish league) яка опікувалася аграрною реформою.

Засновник Шін Фейн - Артур Ґріффіт

20 сторіччя[ред.ред. код]

У 1905 році була створена партія Шин Фейн, що виступала за політичну самостійність Ірландії.

В 1914 році парламент Великобританії під тиском ірландського народу змушений був прийняти закон про гомрул (самоуправління) для Ірландії, однак його реалізація відклалася до закінчення 1-ї світової війни.

У квітні 1916 року в країні спалахнуло так зване Великоднє повстання (Easter Rising), під час якого було проголошено Ірландську Республіку. Повстання яке було жорстоко придушене. Чимало республіканців були вбиті під час вуличних боїв в Дубліні або страчені після придушення повстання.

У 1919 р. — у результаті виборів в парламент Об'єднаного королівства Великобританії та Ірландії від Ірландії були обрані прихильники незалежності Ірландії. Вони зібралися легально і у Дубліні знов проголошена незалежність Ірландії. Ірландську Республіка, що її проголосили у 1916, фактично утворена, хоч і не визнана іншими державами, в тому числі була не визнана урядом Великобританії. Почаласся важка і кровопролитна англо-ірландська Війна за незалежність.

Майкл Коллінз (1919) - один із лідерів борців за свободу Ірландії. Загинув під час громадянської війни в Ірландії.

1921 р. — договір між Англією й Ірландією визначив статус останньої як британського домініону. Шість північних графств із протестантським населенням (Ольстер) увійшли безпосередньо до складу Великобританії. "Шін Фейн" рокололася на "Фіне Гел" (ті, що визнали англо-ірландський договір) і "Фіана Файл" ("Солдати Долі" - ті, що вирішили продовжити збройну боротьбу за повну незалежність Ірландії). В Ірландії почалась громадянська війна, яка принесла багато шкоди країні та народу. Перемогу у громадянській війні отримали прихильники договору з Великобританією. Лідери "Фіана файл" змушені були піти у вигнання або йти у підпілля. Але у 1932 році "Фіана файл" перемогла на вибоах у парламент Ірландії, що стало фундаментом для пізнішого проголошення незалежної ірландської республіки і виходу Ірландії з Британської співдружності.

У 1939 — 1945 р. — у роки ІІ-ї світової війни Ірландія зберігала нейтралітет.

18 квітня 1949  р. — країна стала незалежною республікою.

У 60-тих роках XX століття загострилась ситуація в Ольстері - північній Ірландії, що залишилась у складі Великобританії. Виникали сутички між прихильниками незалежності Ірландії та "юніоністами" - прихильниками перебування Ольстера у складі Великобританії. В Ольстері активізувалась Ірландська республіканська армія (ІРА) - збройне угрупування, що вело боротьбу за незележність і приєднання Ольстеру до Ірландської республіки. 30 січня 1972 — відбулись події Кривавої неділі - англійські війська розстріляли демонстрацію в Ольстері. Ситуація в Ольстері вкрай загострилася.

У 1981 році в'язні-республіканці в Ольстері оголосили голодування з вимогою надати їм статус політичних в'язнів. Англійський уряд відмовив і 9 з них загинули після тривалого голодування. Англійський уряд змушений був задовольнити їх вимоги.

У 1994 році ІРА оголосила про припинення вогню.

У 1998 році був уклений договір перемир'я між ІРА та "юніоністами" - що ввійшов в історію як "Договір Скорботної П'ятниці". Була скликана Асамблея Північної Ірландії і зявилась реальна перспектива примирення в північній Ірландії.

Джерела[ред.ред. код]

МакКормак Д. Історія Ірландії. - К.: Юніверс, 2006.