Історія Ефіопії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ефіопія — найстаріша незалежна держава у Африці та країна з найдовшою записаною історією у світі.

Давня історія[ред.ред. код]

Наприкінці I ст. н.е. на африканському узбережжі Червоного моря виникло царство Аксум, засноване народом саба (єврейськ. шеба). Держава управлялася династією Соломонидів, що називали себе прямими нащадками біблійного царя Соломона і цариці Савської (Шеба). Через деякий час царство Аксум прийняло християнство. Починаючи з VII ст., царство поступово втрачає свої міць і вплив, а заодно і території.

На початку Х ст. Соломониди були скинуті династією Загве, правителями області Ласта, що на Ефіопському нагір'ї. Біля 1260 р. Соломониди повернули собі владу над більшою частиною Ефіопії, хоча мусульмани зберегли контроль над узбережжям і південним сходом. Під час царювання Зари Якуба (1434 — 1468 р.) було реформоване керування Ефіопською церквою. Тоді ж виникнула політична система, що характеризувалася абсолютною владою монарха і збереглася в основних рисах до середини XX ст.

Коли мусульмани Харєра вторглись в Ефіопію (1527 р.), імператор, так тепер стали називатися правителі країни, звернувся по допомогу до португальців. При їхньому сприянні ефіопи домоглися перемоги в 1542 р. Також у цей час португальським мандрівником Франсішку Алварішем був виконаний перший докладний опис країни. Спроби місіонерів-єзуїтів навернути імператора в католицтво були невдалими.

Наступні декілька століть (XVII-XIX вв.) були відзначені як часи розквіту національної культури, у котрої надзвичайною уявою сполучаться мусульманські і християнські традиції, так і тривалими періодами нестабільності і роз'єднаності. У ці важкі роки основною об'єднуючою силою була церква.

У 70-і роки XIX в. головним ворогом імперії (у той час групи напівнезалежних держав) став Єгипет. У 1875 р. єгиптяни разом із мусульманами Харєра напали на Ефіопію одночасно з півночі і сходу. Повстання захлинулося, але окупація портів на Червоному морі й у Сомалі, що продовжувалася Єгиптом, надзвичайно ускладнювала постачання ефіопської армії, та й цивільного населення. З відкриттям у 1869 р. Суецького каналу погляди європейських лідерів перекинулися на узбережжя Червоного моря. Італійці в 1872 р. захоплюють порт Асєб, а в 1885 р. Массауа. У 1889 р. імператор Іоанн IV загинув у військовій сутичці із суданцями. Новим імператором став Менелік II, що приєднав до Ефіопії нові території й заснував нову столицю Аддіс-Абебу. Менелік ІІ уклав союзний договір з Італією 2 травня 1889 року. Менелік визнав за Італією деякі землі Північної Ефіопії. Того ж року епізоотія серед худоби спричинила голод і високу смертність населення. 1889 року італійці захопили Керен, Асмару та низку інших міст, а 1 січня 1890 року утворили колонію Еритрея і захопили Адуа, заявивши, що Ефіопія визнає італійський протекторат. Вже у березні 1890 р. раса Менгеші визнала Менеліка ІІ правителем, шукаючи союзника проти Італії.

У 1889 році Микола Ашинов затіяв експедицію в Ефіопію, думаючи створити там колонію «Нова Москва». Ця авантюра закінчилася невдало, однак у Росії ця думка знайшла своїх прихильників, тому коли у квітні 1891 року Менелік ІІ звернувся із протестом до європейських держав, Росія не визнала італійський протекторат над Ефіопією. Франція теж не підтримала Італію, сподіваючись захопити Судан і з'єднати свої володіння у Північній Африці зі своєю колонією Обок (Джибуті) через Ефіопію. Таким чином союзником Італії виступала тільки Англія.

У 1895 р. між Ефіопією й Італією почалася війна, що закінчилася в тому ж році розгромом італійців при Адуа.

20 століття[ред.ред. код]

У 1930 на трон зійшов Тафарі Маконнен, який проголосив себе імператором Хайле Селассіє I. Тим часом фашистська Італія готувалася до нового вторгнення. У 1935 італійці почали захоплення Ефіопії, а через рік Муссоліні оголосив короля Віктора Еммануіла III імператором Ефіопії. Хайле Селассіє змушений був покинути країну, проте в 1941 повернувся.

За рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 2 грудня 1950 року в 1952 на федеративної основі відбулось возз'єднання Ефіопії з колишньою італійською колонією Еритрею.

У 1974 був створений військовий уряд, і генерал Тефері Бенті оголосив про державотворення. Він був убитий у 1977, його місце зайняв полковник Менгісту Хайле Маріам, що був відомий «червоним» терором, що погубив тисячі людей. У 1985 була сильна посуха, гуманітарна допомога Заходу була блокована заколотниками; громадянські безладдя продовжувалися. У 1991 Менгісту був скинутий, підписаний договір про припинення громадянської війни, і Мелес Зенаві був обраний президентом до вільних виборів у 1993 р. Право Еритреї на незалежність було визнано в 1991 і отримано в 1993 року.