Історія Житомира

Камінь встановлений на честь 1100-річчя з дня заснування міста. Замкова гора

Житомир належить до найдавніших міст України. Ще з часів середньовіччя і до сьогодні Житомир був і є адміністративним центром регіону, а в 1918 році тут протягом кількох тижнів працював уряд Української Народної Республіки.

Стародавня історія і початки міста

Археологами виявлені поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. Широко представлені в Житомирі пам'ятки скіфського часу (VII-III ст. до н.е.). У цей період тут зявляються городища, поселення і курганні могильники. Вони відомі в районі Смолянки, Зарічан, Корбутівки, Старої Рудні, Мальованки, Соколової гори, Крошні. В межах міста розкопано також могильники VII сторіччя та залишки староруського городища Х — XIII століть. Серед відомих археологів, що досліджували Житомирщину В.Б. Антонович, С.С. Гамченко, І.С. Винокур, Русанова та ін.

За місцевою легендою, яку записав історик ХІХ століття, священик Микола Трипольський, місто започатковано близько 884 року, і свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда та Діра — Житоми́ра, що нібито відмовився служити Олегу, сховався в лісах і оселився на високій скелі при злитті рік Кам'янки й Тетерева. Згодом над глибоким (близько 30 метрів) урвищем над Кам'янкою збудували дерев'яний замок (зараз на Замковій горі, у цьому місці розташований філіал обласного архіву).

Павел Шафарик

Відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста — мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла від важливої в цьому краї культури — жита, що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир — це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

М.І. Теодорович у праці "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии" переповідаючи попередні доповнює їх ще й свою: "Житомир вперше згадується в історичних актах в 1305 році під іменем Животова".

У Житомирі, як і на всій древлянській землі в 945 році спалахнуло повстання, яке описане в Іпатіївському літописі. Незабаром, після цього древлянські землі остаточно ввійшли до складу володінь Київської Русі.

XIII-XV ст.

Перша літописна згадка про Житомир відноситься до 1240 року, у зв'язку з походом на захід війська Батия, після розгрому Києва. Житомир, під час монголо-татарського нашестя, було цілком розорено й зруйновано. Житомир страждав від татар ще кілька разів, до XVII століття. За іншими даними, Житомир уперше згадується в літописних документах під 1392 р. у звязку із взяттям Житомирського замку великим литовським князем Гедиміном під час походу на Київ. У літописі, зокрема, сказано: "... бывше в Киеви и не всхоте покоры учинити и чолом ударите великому князу Витовту. Той же весны Витовый пойде и взя град Житомир и Вручий (Овруч)".

Гедимін, гравюра XVII ст.

У 1320 році житомирську фортецю захопив литовський князь Гедимін, таким чином звільнив з-під влади Золотої орди та приєднав його до складу Великого князівства Литовського. В наслідок цього почастішали набіги татар, і місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, залишки яких знаходять ще й досі.

У 1399 році золотоординський хан Єдигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і розграбував Житомир. За словами літописця, «…без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менгли-Гирея в 1482 році.

Житомир на карті Себастьяна Мюнстера, 1554

Житомир вперше отримав магдебургію у 1432 році, але через складну політичну ситуацію, що склалась на той час у Великому князівстві Литовському, пройшло ще 12 років до остаточного його затвердження. У 1444 році Житомир привілеєм короля Казимира Ягеллончика Житомир одержав магдебурзьке право.

Місто поступово росло, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і самим значним спорудженням був замок. У 40-х рр. XVI століття він був перемурований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою.

Після Люблінської унії 1569 року Житомир потраплив під владу польських магнатів.

Северин Наливайко

XVI-XVIII ст.

Іван Богун

В 1594—1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северіна Наливайко і Григорія Лободи, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхецького панування, яку очолив Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського.

Поворотним пунктом в історії міста можна вважати 1667 рік, коли за умовами Андрусівського перемир'я, Київ відійшов до Московського царства, а київські гродський та земський суди було перенесено до Житомира, який фактично став також і адміністративним центром Київського воєводства. Юридично цей статус було закріплено Гржимултовським трактатом 1668 року. Ця обставина відіграла важливу містоутворюючу роль і дала поштовх для подальшого інтенсивного розвитку Житомира. В місті відбувалися важливі події внутрішнього життя воєводства, зокрема проходили судові засідання, воєводські сеймики, військові збори та переписи місцевої шляхти.

Потрясінням для міста стало велике селянське постання 1768 року відоме під назвою Коліївщина. У селі Кодня, біля Житомира, було страчено біля трьох тисяч учасників повстання. На одному із курганів, де поховані загиблі, встановлений пам'ятний знак. Після цих трагічних подій з'явилося «побажання» найлютішим ворогам: «А щоб тебе свята Кодня не промайнула…»

Безпосереднім поштовхом до повстання Коліївщини було створення у лютому 1768 року Барської конфедерації.

XIX-XX ст.

В 1802-1809 роках у Житомир неодноразово приїжджав великий російський полководець М. І. Кутузов. З вересня 1811 року тут жив відомий російський воєначальник, герой Вітчизняної війни 1812 року П. І. Багратіон, що командував Подільською, а потім 2-ю Західною армією. Кур'єром для особливих доручень при штабі армії був Денис Давидов - майбутній організатор партизанського руху у війні з військами Наполеона і відомий поет.

На початку XIX сторіччя почали діяти просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирьох класове повітове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн.

Ілля Рєпін. Портрет композитора А. Г. Рубінштейна 1881

Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відношень сприяли перетворенню Житомира в промислово-торговий центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир—Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв'язала Житомир із Бердичевом і Коростенем.

Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс усім відомі події трагічного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада тринадцять разів.

1918 році тут протягом кількох тижнів працював уряд Української Народної Республіки.

Прагнучи врятувати столицю від знищення більшовицькими військами. Центральна Рада прийняла рішення вивести війська й артилерію з центра у передмістя, а державні органи евакуювати до Житомира. В ніч з 27 на 28 січня 1918 року Центральна Рада УНР прибула на спеціальному потязі до Житомира. її поява у місті не викликала захоплення ані в місцевих обивателів, ані у міських властей. Як свідчать матеріали Державного архіву Житомирської області, 28 січня відбулося екстрене засідання міської думи, на якому розглядалося питання «Про становище в м. Житомирі у зв'язку з поточними подіями й заняття м. Києва більшовиками».

Із заявою виступив представник Центральної Ради Слопицький, який повідомив, що уряд має намір зайняти приміщення гімназії Н. Покрамович (цей будинок по вулиці Пушкінській тепер перебудовано, і в ньому знаходиться факультет іноземних мов Житомирського державного університету імені Івана Франка). Заява Слоницького викликала вкрай негативну реакцію у більшості гласних міської думи. Принаймні гласний Айнгорн зазначив, що дума в політичній боротьбі не може стати на той чи інший бік, її мета - турбота про безпеку населення цілого міста. Тому потрібно, щоб Центральна Рада залишила Житомир. З категоричними запереченнями щодо перебування Центральної Ради в Житомирі, у зв'язку з присутністю якої може статися розгром міста, виступили й інші гласні думи. Та, незважаючи на далеко не гостинну зустріч, Центральна Рада все ж таки залишилась у Житомирі.

Не отримавши притулку у місті, члени Центральної Ради змушені були залишатися жити у ... залізничних вагонах безпосередньо на станції Житомир. Та навіть і в цих складних умовах Центральна Рада продовжувала займатися законотворчою діяльністю.

Хід військових дій вплинув на перебіг подій - і, під загрозою зайняття Житомира більшовиками, Мала Рада та уряд змушені були увечері 1 лютого виїхати у напрямку Сарн. Після звернення уряду В. Голубовича до німців за допомогою, останні не забарилися. Німці послали в Україну корпус фельдмаршала Германа фон Ейхгорна, який невдовзі окупував Житомир та інші міста Правобережної України.

Та повернімося до подій лютого 1918 року. Після того, як 11 лютого Житомира зайняли війська куреня П. Болбочана, Центральна Рада та Рада народних міністрів 13 лютого переїздять з Коростеня знову до Житомира. 14 лютого Рада народних міністрів призначає Комірного головним комісаром уряду УНР при головнокомандуючому німецькими військами в Україні, затверджується спеціальна інструкція про права та обов'язки комісара. 15 лютого, з метою підсилення влади на місцях, видається наказ про запровадження посад губерніальних та повітових комендантів для «боротьби з анархією взагалі і для охорони майна військового». З цього ж дня в Житомирі почала виходити газета «Народна воля», редакція якої переїхала з Києва. Вона однією з перших надрукувала прийняті на території Житомирщини закони УНР. Вже в першому числі газети, що вийшла в Житомирі 15(28) лютого, вміщено статтю М. Грушевського «Український державний герб», а наступного дня - «Очищення огнем».

Наприкінці лютого Житомир став епіцентром передислокації військ УНР перед наступом на Київ. Події цих днів, зокрема 25-27 лютого 1918 р., у своїх спогадах описує генерал-хорунжий Генерального штабу УНР Всеволод Петрів, у майбутньому в еміграції військовий літератор, педагог, один з провідних діячів ОУН. Додамо, що В. Петрів з січня по червень 1919 р. був начальником житомирської юнацької школи, яка готувала старшин для армії УНР.

У першій декаді березня засідання Малої Ради в Житомирі відбувалися майже щоденно. Було ухвалено закон про грошову одиницю - гривню та про друк кредитних державних білетів вартістю 2, 5, 10, 20, 100. 500 і 1000 гривень, а також випуск монет вартістю 20 гривень, 1 гривня, 1, 2, 5, 10, 20, 50 шагів. Ухвалено закони про громадянство УНР, тимчасовий статут про громадські роботи, реєстрацію громадянства УНР.

На засіданні Малої Ради в Житомирі, що відбулося на початку березня, було також схвалено закон про адміністративно-територіальний устрій УНР, згідно з яким скасовувався поділ України на губернії, повіти, встановлювався поділ на землі - 32 одиниці. За новим поділом Житомир, зокрема, мав стати центром Болохівської землі.

Активній законотворчості Центральної Ради (у її другий приїзд до Житомира) сприяв, очевидно, і той фактор, що цього разу нона мала пристойне приміщення і гарні умови для своєї роботи. Містилась Центральна Рада, як повідомляє газета «Трудовая Волынь», у будинку дворянського зібрання. Це було одне з найкращих приміщень на той час у місті. На жаль, під час Другої світової війни цей історичний будинок було зруйновано.

Після Українсько-радянської війни, почалися масові будівництва і реконструкції міста. Були створені 1-й Волинський чавуноливарний завод і механічний завод "Сельмаш", що згодом організувалися в машинобудівний, а пізніше в мотороремонтний завод. Почали випуск продукції нові підприємства – фабрики музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфовально-граніровочна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики. Було відновлено рух залізницею, що з'єднала Житомир із Коростенем і Бердичевом, а також було відкрито в 1935 році залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв'язує Житомир із Києвом.

1939-1945 рр.

Пам'ятник 20-річчя Перемоги Житомир

Монумент Слави у Житомирі

На передодні Другої світової війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, у місті діяли 29 медичних установ. Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатри, 4 клуба, музей. Активними провідниками культурної революції на житомирській землі були поет О. Безименський, драматург І. Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинский, М. Скорульський, режисер В. Магар, фольклорист і хормейстер М. Гайдай і інші. Житомир ставав значним промисловим і культурним центром.

Мирну працю жителів міста перервала війна. 22 червня 1941 року в перші години війни місто було піддано бомбардуванню гітлерівської авіації. У наступні два-три дні більш трьох тисяч жителів пішли на фронт на захист Батьківщини. На початку липня почалася евакуація Житомира, що закінчилась 6 липня. На схід вивозили промислові підприємства, дитячі будинки, школи, установи.

9 липня фашисти ввірвалися в Житомир. Війська 5-й армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова неодноразово переходили в контрнаступ, створюючи погрозу основним силам німецької групи армій "Південь". У озлоблених боях ворог загубив біля 30 тисяч солдат і офіцерів, сотні танків.

Героїчні дії воїнів 5-й армії на тривалий час затримали просування гітлерівських військ до Києва.

Після захоплення міста, почалися чорні дні окупації. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло біля 400 чоловік. Масове знищення хворих і поранених, мирного населення фашисти здійснювали на восьмому кілометрі Новоград-Волинського шосе. У братських могилах тут поховано 45 тисяч мирних жителів, 65 тисяч військовополонених.

Активні бойові дії на початку 1942 року вели біля двадцятьох підпільних груп. Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами партизанських з'єднань С. Ф. Маликова й О. М. Сабурова. 12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з'єднання 1-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генералів М. О. Чувакова і В. К.Баранова звільнили Житомир. Але ворог не хотів позбавитися важливого вузла комунікацій і, підтягнувши свіжі сили, перейшов у наступ. Після жорстоких боїв наші війська тимчасово залишили місто.

Вирішальна битва на Житомирському напрямку почалася в грудні 1943 року, коли після 50-хвилинного артилерійського обстрілу і бомбардування з повітря війська 1-го Українського фронту прорвалися крізь ворожу оборону, розширили прорив до 300 км по лінії фронту і 200 км у глибину, звільнивши Радомишль, Брусилів, Коростишів.

Черняховський Іван Данилович

Під Житомиром окупанти зосередили значні сили. Командування вирішило розгромити гітлерівський гарнізон у місті одночасно ударом з фронту і флангів. 30 грудня 3-я гвардійська танкова армія, перерізала шосейну дорогу Житомир - Бердичів, ізолювала житомирське угруповання ворога від бердичівського. Війська 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняхівського, обійшли Житомир із північного заходу, перерізали залізницю і шосе Житомир—Новоград-Волинський. 4-й гвардійський танковий корпус генерала П. П. Полубоярова визволив село Висока Піч і закрив фашистам останній шлях до відступу.

Партизани УПА на Житомирщині також брали участь у боях проти німецько-фашистських загарбників.

За період тимчасової окупації Житомира фашисти знищили майже всі промислові підприємства, зруйнували культурно-побутові, навчальні установи, лікарні, сотні житлових будинків, пам'ятники.

Житомиряни достойно увічнили пам'ять про воїнів, підпільниках і партизанах, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

Післявоєнний період

У повоєнний період Житомир заліковував численні рани. Адже було знищено біля 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

Зa період 1957-1990 років у місті побудовані десятки промислових, транспортних, будівельних, інженерних об'єктів. Серед них - льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, 'Промавтоматика', 'Електровимірювач', металоконструкцій, м'ясокомбінат, завод лабораторного скла тощо. Чисельність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968-1976 р. зросла вдвічі. У місті з'явилися нові вищі, середні спеціальні, науково-дослідницькі, проектно-конструкторські організації, розвивалися установи культури, спорту, туризму.

Література

• Абрамович П.Н. Минуле міста Житомира з найдавніших часів до кінця XVI ст. // Державний архів Житомирської області (ДАЖО). -Ф.3409. Оп.1 Спр. 1-4.
• Андрияшев А.М, Очерк Волынской земли до конца XIV столетия. -К., 1887. - 232 с.
• Коваленко Л.А. Житомир:Історичний нарис. - Житомир, 1951. - 46 с.
• Грушевський на Житомирщині
• Житомирщина у Великій Вітчизяній війні 1941-1945 рр. (Збірник документів і матеріалів) - К.: Наукова думка, 1969. — 291
• Історія міст і сіл УРСР: Житомирська область. -К.:УРЕ, 1973 -726 с.
• Кругляк Б.А. Загадки минувшини Поліського краю. - Житомир, 1995. - 24 с.
• Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю. Житомир:Підручна книга з краєзнавства. -2-е вид., випр. й доп. - Житомир:Косенко, 2007. - 464 с.
• Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира /Енциклопедія Житомира. — Кн. 1 —Житомир: Вид-во «Волинь», 2007. — 640 с.
• Житомирщина у малознаному варіанті хроніки М.Стрийковського XVI ст.
• Романов Д.Ф., Павлов И.А., Хирный И.В. Военные грозы над Полесьем. Житомирщина в годы Великой Отечественной войны. К.: 1985. 229 с
• Б.Дубман. Древнейшая улица города Житомира. 2012