Історія Закарпаття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Закарпа́ття — історична область у Східній Європі, нині в основному складає Закарпатську область на заході України.

Давня історія[ред.ред. код]

На землях Закарпаття люди селилися з глибокої давнини. Тут бували і численні варварські племена, і легіони Римської імперії, які на самому початку нашої ери створили провінцію Верхня Дакія, північна межа якої проходила по річці Сомеш. У V столітті тут утворився політичний центр гунів на чолі з легендарним вождем Аттілою. Під час Великого переселення народів в Закарпатті з'явилися гепіди, вандали, бургунди, остготи, лангобарди і слов'яни. Територія Закарпаття входила до складу Великої Моравії, Великої Хорватії і Київської Русі.

Угорське панування[ред.ред. код]

896 року почався перехід угорських кочових племен через Карпати у Середнє Подунав'я, освоєння якого тривало протягом Х століття.

Однак, починаючи з XI століття й завершуючи XIII століттям, Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави — королівства Велика Угорщина і тут остаточно утвердилися угорські королі.

За часів татаро-монгольської навали 1241 року орди хана Батия перейшли Верецький перевал, захопили і зруйнували Мукачеве, Ужгород, Тячів і багато інших населених пунктів, проте 1242 року вони раптово пішли з цих земель.

1254 року угорський король Бела IV на спустошені монголами землі Закарпаття запросив італійських і німецьких виноградарів і виноробів. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинського князівства очолюваного Левом I Даниловичем, одруженого з дочкою Бели IV — Констанцією.

У XIV—XVI століттях приблизно дві третини Закарпаття було покриті лісами і гірськими пасовищами, населення гірських районів займалося полюванням, скотарством, рибальством, а в низинних районах — ще й хліборобством, виноградарством, садівництвом. У середні віки в цьому регіоні існували сотні дрібних феодальних володінь, що вели між собою практично безперервні міжусобні війни, часто починали війни супроти сусідів. Часом виникали селянські повстання проти феодального гніту .

Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв'язки між ними ніколи не припинялися. В XIV—XV століттях на території Південно-Західної Русі, в т.ч. і на Закарпатті, почала складатися українська народність. В середині XVIІ століття один з польських діячів в листі до князя Дєрдя ІІ Ракоці називав Мукачівщину "Мукачівською Україною"

Довгий час вся територія Закарпаття належала угорським правителям, але 1541 року центральною Угорщиною оволоділи турки, після чого вона була розділена, а Закарпаття також поділили на дві частини.

Згодом центральні і східні райони краю увійшли до Турецької імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після 160-річного турецького панування, у кінці XVII століття вся територія Угорщини, зокрема і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів.

У складі Австро-Угорщини[ред.ред. код]

Герби «закарпатських» комітатів Угорщини: Береґ, Марамарош, Угоча, Унґ
Закарпаття. Етнографічна карта, складена Д. М. Вергуном.

Після поразки Австрії в австро-прусській війні 1866 року, було створено двоєдину державу — Австро-Угорщину.

1867 року в монархії Габсбургів був введений дуалізм, створено незалежне Угорське королівство, в якому мадяри отримали права повних господарів.

На відміну від австрійських Галичини і Буковини, які за конституцією 1867 складали окремі автономні області зі своїми сеймами (органами місцевого законодавства і самоврядування), Закарпаття безпосередньо входило до складу Угорського королівства. Територія Закарпаття входила до складу чотирьох комітатів Угорського королівства — Берег, Марамарош, Унґ і Угоча.

На початку XX століття населені українцями області Закарпаття були бідним сільськогосподарським регіоном, де майже не було промисловості. У горах, де було мало орної землі, селяни пасли худобу на плоскогір'ях і рубали ліс. Австро-Угорська влада перешкоджала розвитку краю. Йшла масова еміграція до Америки.

За не зовсім надійними даними офіційної угорської статистики, в 1910 році чисельність українського населення Закарпаття становила 472 тис. осіб.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918-1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина. Мирова Конференція в Парижі санкціонувала передачу Закарпаття Чехословаччині в Сен-Жерменському договорі (10. 9. 1919), де рівночасно ґарантувався автономний статус Закарпаття.

Ужгородська унія[ред.ред. код]

1646 року з ініціативи єпископа Василія (Тарасовича) укладена так звана Ужгородська унія: 63 священики засвідчили єдність із Католицькою Церквою. Ужгородська унія не відразу призвела до поліпшення відносин у церковній сфері; мукачівські єпископи втратили значимість і були зведені до ролі генеральних вікаріїв латинських архієпископів Егеру. Становище покращилося, коли за захист інтересів Греко-католицької церкви на Закарпатті взялася Марія Терезія. 1771 року на її вимогу папа Климент XIV унезалежнив мукачівську єпархію від Егеру. Друга половина XVII століття заслуговує на назву «золотого століття» в церковній історії Закарпаття. В особах єпископів М. Ольшавського (1742—1767), І. Брадача (11 травня 1768 — 4 липня 1772) і зокрема А. Бачинського (1772—1809) воно мало своїх найкращих церковних і культурних діячів. До того часу відносяться такі важливі події церковного життя: перенесення осідку єпархії до Ужгорода (1780) і створення там єпархіальної семінарії (1778), виділення нової Пряшівської єпархії(1816). Зазначені єпископи дбали про піднесення матеріального і освітнього стану духовенства і про народну освіту.

Історія Закарпаття з 1918 по 1945 рік[ред.ред. код]

У 1918-1919 роках територію Закарпаття окупували чехословацька та румунська армії, а у травні 1919 збори в Ужгороді проголосили рішення увійти до складу Чехо-Словаччини. 4 червня 1920 року за Сен-Жерменським договором під назвою «Підкарпатська Русь» (чеськ. Země Podkarpatoruská, з вересня 1938 року чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská) увійшла до складу Чехо-Словаччини. За Чехо-Словаччини територію було розділено на 14 районів — Берегове, Великий Березний, Виноградів, Іршава, Міжгір'я, Мукачеве, Мукачево-село, Перечин, Рахів, Свалява, Тячів, Ужгород, Ужгород-село, Хуст.

Після ліквідації незалежності Чехо-Словаччини 15 березня 1939 року в Закарпатті було проголошено незалежну державу — Карпатську Україну. Президентом нової держави став Августин Волошин. 18 березня 1939 року в Закарпаття було введено угорські війська, незалежність було ліквідовано, а територію анексувала Угорщина. Після окупації краю Червоною армією в жовтні 1944 року на Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз'єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «про возз'єднання з Радянською Україною».

Радянське Закарпаття[ред.ред. код]

29 червня 1945 року в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа — Селменець (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які не були частиною Підкарпатської Русі, а були частиною словацького Земпліна (Велькекапушанського і Кральовскіхлмецького районів). 22 січня 1946 Указом Президії Верховної ради СРСР на приєднаних землях була створена Закарпатська область УРСР. 4 квітня 1946 село Лекаровце (словац. Lekárovce) було передане Чехословаччині зі складу Закарпатської області, і на цьому обмін територіями закінчився.

Глави області[ред.ред. код]


Перші секретарі обкому партії[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Михайло Грушевський. Історія України-Русі.
  • Грушевський Михайло. Ілюстрована історія Україна. — К.: МП «Левада», 1995. — 687 с.
  • Полонська-Василенко Н. Історія України.
  • Крип'якевич І. П. Історія України
  • Mark von Hagen. Does Ukraine Have a History? — Slavic Review, Vol. 54, No. 3 (Autumn, 1995), pp. 658—673.
  • Paul Robert Magocsi. A History of Ukraine. — Toronto: University of Toronto Press (1996) ISBN 0-8020-0830-5.
  • Bidermann Н. J. Die ungarischen Ruthenen, I—II. Інсбрук 1862, 1867;
  • Свєнціцький І. Матеріали з історії відродження Карпатської Русі. Л. 1906;
  • Пачовський В. Іст. Підкарп. Русі, І-II. Ужгород 1920-22;
  • Вірчак В. Літ. стремління Підкарп. Русі. Ужгород 1921, 2 вид. 1937;
  • Гаджеґа В. Додатка до іст. русинів І руських церков … Ужгород 1922-36;
  • Král J. Podkarpatská Rus. Прага 1924;
  • Кондратович І. Іст. Підкарп. Русі. Ужгород 1930;
  • Martel R. La Ruthénie subcarpathique. Париж 1935;
  • Kubijovyč V. Pastýřský život v Podkarpatské Rusi, I—II. Братіслава 1935;
  • Мицюк О. Нариси з соц.-госп. іст. Підкарп. Русі, І-II. Прага 1936-38;
  • Mousset J. Les villes de la Russie subcarpathique. Париж 1938;
  • Dami A. La Ruthenie subcarpathique. Женева 1944;
  • Sthephan A. From Carpatho-Ruthenia to Carpatho-Ukraine. Нью-Йорк 1954;
  • Анучин В. Географія Радянського Закарпаття. П. 1956;
  • Markus V. L'incorporation de l'Ukraine subcarpathique à l'Ukraine soviétique 1944—1945. Лювен 1956.
  • Історичні описи районів Закарпаття
  • Petr Štěpánek. Podkarpatská Rus v letech 1919—1939. Náchod: Konting, 2008. 168 s. ISBN 978-80-9033-082-5.

Посилання[ред.ред. код]