Історія Закарпаття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Закарпа́ття — історична область у Східній Європі, нині в основному складає Закарпатську область на заході України.

Давня історія[ред.ред. код]

На землях Закарпаття люди селилися з глибокої давнини. Тут бували і численні варварські племена, і легіони Римської імперії, які на самому початку нашої ери створили провінцію Верхня Дакія, північна межа якої проходила по річці Сомеш. У V столітті тут утворився політичний центр гунів на чолі з легендарним вождем Аттілою. Під час Великого переселення народів в Закарпатті з'явилися гепіди, вандали, бургунди, остготи, лангобарди і слов'яни. Територія Закарпаття входила до складу Великої Моравії, Великої Хорватії і Київської Русі.

Угорське панування[ред.ред. код]

896 року почався перехід угорських кочових племен через Карпати у Середнє Подунав'я, освоєння якого тривало протягом Х століття.

Однак, починаючи з XI та завершуючи XIII століттям, Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави — Угорського королівства і тут остаточно утвердилися угорські королі.

За часів татаро-монгольської навали 1241 року орди хана Батия перейшли Верецький перевал, захопили і зруйнували Мукачеве, Ужгород, Тячів і багато інших населених пунктів, проте 1242 року вони раптово пішли з цих земель.

1254 року угорський король Бела IV на спустошені монголами землі Закарпаття запросив італійських і німецьких виноградарів і виноробів. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Королівства Руського очолюваного Левом I, одруженого з дочкою Бели IV — Констанцією.

У XIV-XVI століттях приблизно дві третини Закарпаття було покриті лісами і гірськими пасовищами, населення гірських районів займалося полюванням, скотарством, рибальством, а в низинних районах — ще й хліборобством, виноградарством, садівництвом. У середні віки в цьому регіоні існували сотні дрібних феодальних володінь, що вели між собою практично безперервні міжусобні війни, часто починали війни супроти сусідів. Часом виникали селянські повстання проти феодального гніту.

Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв'язки між ними ніколи не припинялися. В XIV-XV століттях на території Південно-Західної Русі, в т.ч. і на Закарпатті, почала складатися українська народність. В середині XVII століття один з польських діячів в листі до князя Юрія II Ракоці називав Мукачівщину "Мукачівською Україною".

Довгий час вся територія Закарпаття належала угорським правителям, але 1541 року центральною Угорщиною оволоділи турки, після чого вона була розділена, а Закарпаття також поділили на дві частини.

Згодом центральні і східні райони краю увійшли до Османської імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після 160-річного турецького панування, у кінці XVII століття вся територія Угорщини, зокрема і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів.

У складі Австро-Угорщини[ред.ред. код]

Герби «закарпатських» комітатів Угорщини: Береґ, Марамарош, Угоча, Унґ
Закарпаття. Етнографічна карта, складена Д. М. Вергуном.

Після поразки Австрії в австро-прусській війні 1866 року, було створено двоєдину державу — Австро-Угорщину.

1867 року в монархії Габсбургів був введений дуалізм, створено незалежне Угорське королівство, в якому мадяри отримали права повних господарів.

На відміну від австрійських Галичини і Буковини, які за конституцією 1867 складали окремі автономні області зі своїми сеймами (органами місцевого законодавства і самоврядування), Закарпаття безпосередньо входило до складу Угорського королівства. Територія Закарпаття входила до складу чотирьох комітатів Угорського королівства — Берег, Марамарош, Унґ і Угоча.

На початку XX століття населені українцями області Закарпаття були бідним сільськогосподарським регіоном, де майже не було промисловості. У горах, де було мало орної землі, селяни пасли худобу на плоскогір'ях і рубали ліс. Австро-Угорська влада перешкоджала розвитку краю. Йшла масова еміграція до Америки.

За не зовсім надійними даними офіційної угорської статистики, в 1910 році чисельність українського населення Закарпаття становила 472 тис. осіб.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918-1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина. Мирова Конференція в Парижі санкціонувала передачу Закарпаття Чехословаччині в Сен-Жерменському договорі (10. 9. 1919), де рівночасно ґарантувався автономний статус Закарпаття.

Ужгородська унія[ред.ред. код]

1646 року з ініціативи єпископа Василія (Тарасовича) укладена так звана Ужгородська унія: 63 священики засвідчили єдність із Католицькою Церквою. Ужгородська унія не відразу призвела до поліпшення відносин у церковній сфері; мукачівські єпископи втратили значимість і були зведені до ролі генеральних вікаріїв латинських архієпископів Егеру. Становище покращилося, коли за захист інтересів Греко-католицької церкви на Закарпатті взялася Марія Терезія. 1771 року на її вимогу папа Климент XIV унезалежнив мукачівську єпархію від Егеру. Друга половина XVII століття заслуговує на назву «золотого століття» в церковній історії Закарпаття. В особах єпископів М. Ольшавського (1742—1767), І. Брадача (11 травня 1768 — 4 липня 1772) і зокрема А. Бачинського (1772—1809) воно мало своїх найкращих церковних і культурних діячів. До того часу відносяться такі важливі події церковного життя: перенесення осідку єпархії до Ужгорода (1780) і створення там єпархіальної семінарії (1778), виділення нової Пряшівської єпархії(1816). Зазначені єпископи дбали про піднесення матеріального і освітнього стану духовенства і про народну освіту.

Історія Закарпаття з 1918 по 1945 рік[ред.ред. код]

У 1918-1919 роках територію Закарпаття окупували чехословацька та румунська армії, а у травні 1919 збори в Ужгороді проголосили рішення увійти до складу Чехо-Словаччини. 4 червня 1920 року за Сен-Жерменським договором під назвою «Підкарпатська Русь» (чеськ. Země Podkarpatoruská, з вересня 1938 року чеськ. Země Zakarpatskoukrajinská) увійшла до складу Чехо-Словаччини. За Чехо-Словаччини територію було розділено на 14 районів — Берегове, Великий Березний, Виноградів, Іршава, Міжгір'я, Мукачеве, Мукачево-село, Перечин, Рахів, Свалява, Тячів, Ужгород, Ужгород-село, Хуст.

Після ліквідації незалежності Чехо-Словаччини 15 березня 1939 року в Закарпатті було проголошено незалежну державу — Карпатську Україну. Президентом нової держави став Августин Волошин. 18 березня 1939 року в Закарпаття було введено угорські війська, незалежність було ліквідовано, а територію анексувала Угорщина. Після окупації краю Червоною армією в жовтні 1944 року на Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз'єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «про возз'єднання з Радянською Україною».

Радянське Закарпаття[ред.ред. код]

29 червня 1945 року в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа — Селменець (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які не були частиною Підкарпатської Русі, а були частиною словацького Земпліна (Велькекапушанського і Кральовскіхлмецького районів). 22 січня 1946 Указом Президії Верховної ради СРСР на приєднаних землях була створена Закарпатська область УРСР. 4 квітня 1946 село Лекаровце (словац. Lekárovce) було передане Чехословаччині зі складу Закарпатської області, і на цьому обмін територіями закінчився.

Глави області[ред.ред. код]


Перші секретарі обкому партії[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Михайло Грушевський. Історія України-Русі.
  • Грушевський Михайло. Ілюстрована історія Україна. — К.: МП «Левада», 1995. — 687 с.
  • Полонська-Василенко Н. Історія України.
  • Крип'якевич І. П. Історія України
  • Mark von Hagen. Does Ukraine Have a History? — Slavic Review, Vol. 54, No. 3 (Autumn, 1995), pp. 658—673.
  • Paul Robert Magocsi. A History of Ukraine. — Toronto: University of Toronto Press (1996) ISBN 0-8020-0830-5.
  • Bidermann Н. J. Die ungarischen Ruthenen, I—II. Інсбрук 1862, 1867;
  • Свєнціцький І. Матеріали з історії відродження Карпатської Русі. Л. 1906;
  • Пачовський В. Іст. Підкарп. Русі, І-II. Ужгород 1920-22;
  • Вірчак В. Літ. стремління Підкарп. Русі. Ужгород 1921, 2 вид. 1937;
  • Гаджеґа В. Додатка до іст. русинів І руських церков … Ужгород 1922-36;
  • Král J. Podkarpatská Rus. Прага 1924;
  • Кондратович І. Іст. Підкарп. Русі. Ужгород 1930;
  • Martel R. La Ruthénie subcarpathique. Париж 1935;
  • Kubijovyč V. Pastýřský život v Podkarpatské Rusi, I—II. Братіслава 1935;
  • Мицюк О. Нариси з соц.-госп. іст. Підкарп. Русі, І-II. Прага 1936-38;
  • Mousset J. Les villes de la Russie subcarpathique. Париж 1938;
  • Dami A. La Ruthenie subcarpathique. Женева 1944;
  • Sthephan A. From Carpatho-Ruthenia to Carpatho-Ukraine. Нью-Йорк 1954;
  • Анучин В. Географія Радянського Закарпаття. П. 1956;
  • Markus V. L'incorporation de l'Ukraine subcarpathique à l'Ukraine soviétique 1944—1945. Лювен 1956.
  • Історичні описи районів Закарпаття
  • Petr Štěpánek. Podkarpatská Rus v letech 1919—1939. Náchod: Konting, 2008. 168 s. ISBN 978-80-9033-082-5.

Посилання[ред.ред. код]