Історія Кіпру
Зміст |
[ред.] Давня історія
Людина почала освоювати Кіпр не пізніш як за десять тисяч років до нашої ери. Про цей час розповідають, зокрема, поселення з неолітичного періоду з кам'яним посудом, знаряддям праці. Найвідоміше з них — Хірокітія з восьмого тисячоліття — є унікальним серед археологічних пам'яток цього періоду в усьому Середземномор'ї. У третьому тисячолітті на острові почали видобувати й використовувати мідь. Саме це природне багатство, а також щедра земля з її оливковими гаями, виноградниками, лісовими масивами з дикою звіриною, повними рибою річками зробили острів ласою метою для багатьох сусідів. Згодом острів заселили мінойці, котрі займались видобутком міді та залишили пам'ятки кіпро-мінойського письма. Вірогідно після мінойської катастрофи ХV ст. до н. е. на Кіпрі виникла держава Аласія, правитель котрої найменувався в ХІV ст. до н. е. братом фараона. У ХІІІ ст. до н. е. острів був захоплений хеттами та єгиптянами. Після міграцій народів моря, на Кіпрі оселилися ахейці. Паралельно з цим відбувалась фінікійська колонізація Кіпра.
Після Троянської війни багато її учасників оселилися тут і створили дев'ять царств, які проіснували до четвертого століття до нашої ери і занепали після смерті Александра Македонського. З еллінським періодом пов'язаний прекрасний міф про народження на південному узбережжі острова грецької богині кохання — прекрасної Афродіти, відомої ще й за іменем місця походження — Кіпріда. Тут вона пережила свій найщасливіший час — кохання з Адонісом. І досі на її честь на Кіпрі щороку влаштовують пишні свята. Острів був батьківщиною ще однієї популярної в Елладі і в цьому разі цілком реальної особистості — засновника філософської школи стоїків Зенона.
[ред.] Античність
У 526 р. до н. е. після розгрому Єгипту, Кіпр увійшов до складу персидської сатрапії Іонія. У 449 р. до н. е. під кінець греко-персидських воєн, афінський десант із 200 кораблів захопив Кіпр та відбив персидську контратаку з Кілікії, проте в 380 році цар Артаксеркс повернув острів до складу Персії на правах автономії. У 350 р. до н. е. на Кіпрі спалахнуло антиперсидське повстання, котре було придушене в 344 р до н. е. У результаті походів Александра Македонського Кіпр був приєднаний в 321 р. до н. е. до Єгипту. У ІV—ІІІ ст. до н. е. Кіпр був зохоплений селевкідами. У 58 р. до н. е. став римською провінцією.
[ред.] Римський період
З першого століття до нашої ери і до четвертого нашої — римський період кіпрської історії. Вона свідчить, що одним з проконсулів Кіпру був Цицерон. А в тодішній його столиці Пафосі якийсь час правила славнозвісна Клеопатра. Залишки розкішних вілл того періоду з мозаїчними підлогами, термами, водогоном розповідають про розкіш, в якій жила тоді римська верхівка. А відреставрований в наші дні амфітеатр античного міста Куріона з його дивною акустикою і тепер є місцем проведення концертів і театральних вистав.
Кіпр можна вважати колискою православ'я. У 45 році сюди прибули апостоли Павло і Варнава, які почали проповідувати християнство. Уже наступного року сам римський проконсул Кіпру Сергій таємно прийняв нову віру. А ще через рік вже була заснована християнська церква Кіпру, яка кілька століть, аж до підпорядкування в 330 році острова Візантії, діяла нелегально. За переказами, на початку нашого літочислення сюди прибув і був тут єпископом Святий Лазар, якого, як пишеться в Євангелії, воскресив з мертвих Ісус Христос. За переказами, кілька разів для зустрічі з ним на острів приїздила Богородиця. А праху Лазаря і нині можна вклонитися в одній з найдавніших церков міста Ларнаки.
У монастирі Кікос зберігається одна з трьох ікон, написаних Святим Лукою ще за життя самої Богородиці. Вона є своєрідним портретом Діви Марії. А в заснованих у IV столітті Святою царицею Оленою, матір'ю візантійського імператора Константина Великого, двох кіпрських монастирях зберігаються фрагменти знайдених нею у Святій Землі Хреста Господнього й частини мотузок, якими був до нього прив'язаний Ісус Христос.
[ред.] Візантійський період
У 395 році Кіпр став частиною Візантії, після її відокремлення від Західної Римської імперіїї. Цей період родовжувався майже 800 років, перерваний періодом арабського домінування 648—965. В цей же час кіпрська церква отримала статус автокефальної на Ефеському соборі.
688 року араби захопили Кіпр. Імператор Юстініан II і халіф Абд аль-Малік зуміли досягти безпрецедентної домовленості. Наступні 300 років Кіпр знаходився під владою одночасно арабів і Візантії у якості кондомініума, незважаючи на постійні материкові війни між обома сторонами. Цей період тривав до 965 року, коли Візантія відроджуючись, остаточно не завоювала острів. У 1185 році останній візантійський правитель Кіпру, Ісаак Комнин Кіпрський підняв повстання і намагався захопити престол. Спроба перевороту виявилась невдалою, однак Комнин зумів втримав контроль над островом.
Дії Візанті проти Комнина зазнали невдачі, оскільки він заручився підтримкою Вільгельма II Доброго. Імператор мав угоду із султаном Єгипнту, згідно з якою повинен був закрити кіпрські гавані для хрестоносців.
[ред.] Кіпр під владою хрестоносців
У 1191 році, за часів правління візантійського імператора Ісаака Комніна, англійський король Річард I Левине Серце захопив острів під час Третього хрестового походу. У квітні 1191 король Річард прибув на острів Родос, 6 травня 1191 флот захопив Лемесос. Ісаак Комін прибув занадто пізно і відступив до фортеці в Колосії. Після поразки Візантії, Річард у червні 1191 відбув до Святої Землі з більшою частиною своєї армії. Кіпр залишався базою в тилу для хрестоносців. У 1192 році французький рицар Гі де Лузіньян отримав острів у якості компенсації за втрату Єрусалимського королівства.
[ред.] Венеціанський період
У 1498 році контроль над Кіпром захопила Венеціанська республіка, після зречення королеви Катерини Корнаро. Венеціанці поширюють на острові католицизм, тоді коли місцеве населення, котре складалося переважно з етнічних греків, традиційно дотримується православ'я. Через своє вигідне стратегічне положення, острів неодноразово піддавався нападам Османської імперії.
[ред.] Середньовіччя
Не оминали Кіпр у своїх походах на Єрусалим хрестоносці. Під час одного з них, в якому брали участь Фрідріх Барбаросса і Річард Левове Серце, останній на шляху до Єрусалима знайшов притулок від сильного шторму у гавані Лімасола. Разом з ним були його сестра Іоанна й наречена Беренгарія Наваррська. Лицарі вирішили залишити жінок на острові до завершення походу й забрати їх на зворотному шляху. Однак невдовзі Річард дізнався, що місцеві правителі не дуже шляхетно поводяться з близькими йому жінками. Він перервав мандри на Схід, повернувся на Кіпр, завоював його і тут же справив своє весілля. І сьогодні в Лімасолі можна побувати в стінах церкви Святого Георгія, де відбувався той обряд.
Пануючи на острові майже триста років, хрестоносці намагалися насадити на ньому католицизм, але кіпріоти зберегли вірність православній традиції.
Проте й міцні мури не захистили Кіпр від турків-османів, які захопили його 1571 року і утримували майже до кінця XIX століття. Із закінченням російсько-турецької війни Кіпр відходить під контроль Англії. 3 1925 до 1960 року він є її офіційною колонією.
[ред.] Османський період
У 1571 році острів був остаточно захоплени Османською імперією. Серед населення виникла нова община, турки. Протягом 17-го сторіччя турецьке населення швидко зростало. Османська імепрія встановила на Кіпрі податкову систему. Грецьке та турецьке населення користувалося правом на самоврядування. Османська імперія скасувала кріпосне право.Немусульманам було надано самоврядуання, що значно закріпило позиції Православної церкви. Архієпископ Кіпра став не лише духовним лідером, а й лідером етнічних греків, а церква стала хранителем грецької культурної спадщини і несла відповідальність за збір податків і передачу їх до турецької адміністрації
[ред.] Республіка Кіпр (від 1960)
16 серпня 1960 року острів, який входив до складу англійських колоніальних володінь, отримав незалежність. Юридичним оформленням надання незалежності стали нав'язані кіпріотам цюріхсько-лондонські угоди 1959 року, котрі значно обмежували суверенітет республіки. За цими угодами Великобританія, Греція і Туреччина стали гарантами «незалежності, територіальної цілісності і безпеки» Кіпру, що дало цим країнам можливість втручання в його внутрішні справи («Договір про гарантії»). Крім того, Греція і Туреччина отримали право тримати на острові свої військові контингенти — відповідно 950 і 650 чоловік («Договір про союз»). Великобританія зберегла на Кіпрі під своїм повним суверенітетом територію площею 1999 кв. миль, на якій розташовані дві великі військові бази — Декелія і Акротірі, а також забезпечила собі право використовувати інші «невеликі ділянки» та інфраструктуру у зв'язку з діяльністю баз і об'єктів. Крім цих баз є ще кілька інших військових об'єктів і споруд Англії і США.
У 1963—1974 роках на острові постійно відбувалися військові зіткнення між збройними формуваннями грецької і турецької общин острова за участю національної гвардії республіки, а також контингентами відповідно Греції та Туреччини, що підтримували їх.
У липні 1974 кіпрськими антиурядовими силами за підтримки військової хунти, що прийшла до влади в Афінах і проводила курс на «Енозіс» (приєднання Кіпру до Греції), на острові була зроблена спроба державного перевороту. Туреччина в якості країни-гаранта використала це як привід для введення 20 липня 1974 своїх військ на острів під приводом відновлення конституційного порядку і захисту турків-кіпріотів.
В результаті турецькі війська окупували близько 37 % території острова, що призвело до його фактичного розколу на дві відособлені частини, цей стан зберігається дотепер. Була дезорганізована економіка країни, повністю порушені зв'язки між громадами. Близько 160 тисяч греків-кіпріотів стали біженцями.
У 1974—1975 роках відбувся «обмін» населенням: турки-кіпріоти практично повністю переселилися на окуповану турецькими військами частину Кіпру, а греки-кіпріоти — на південь острова (в цей час на контрольованій турко-кіпрською адміністрацією території проживає декілька сотень греків-кіпріотів).
З 1975 Генеральний секретар ООН здійснює покладену на нього Радою Безпеки місію «добрих послуг» по Кіпру, що має на меті надання сприяння грецькій і турецькій громадам острова в інтересах договірного врегулювання кіпрської проблеми.
13 лютого 1975 керівництво турецької громади проголосило в односторонньому порядку в північній частині острова так звану «Турецьку федеративну державу Кіпр», «першим президентом» якого був обраний Рауф Денкташ.
15 листопада 1983 законодавча асамблея Турецької федеративної держави Кіпр проголосила в односторонньому порядку незалежну турецько-кіпрську державу, яка називається «Турецька республіка Північного Кіпру» (ТСРК), яка досі визнана тільки Туреччиною.
ТРПК відокремлена від решти частини Кіпру буферною зоною. Лінію, що розділяє острів на два сектори (так звана «Зелена лінія» — англ. Green Line), охороняє контингент Збройних сил ООН з підтримки миру на Кіпрі. Між грецькою і турецькою частиною не існує дипломатичних відносин, і турецька частина закрита для в’їзду з грецької сторони. З Туреччини на острів завезено 115 тисяч колоністів. А 35-тисячний турецький військовий контингент підтримує нинішній статус-кво. З урахуванням того, що з нелегітимної республіки внаслідок економічних і соціальних негараздів емігрували 55 тисяч турко-кіпріотів, нині загальна чисельність солдатів і переселенців з Туреччини на півночі Кіпру вже перевищує кількість наявних там корінних жителів.
1 травня 2004 грецька частина Кіпру вступила в Євросоюз. Всі пільги та переваги, які Кіпр отримав від вступу до цієї організації, поширюються лише на його грецьку частину. Євросоюз продовжує розглядати Північний Кіпр як територію ЄС, що перебуває під іноземною військовою окупацією.
21 березня 2008 у Нікосії відбулася зустріч президента Республіки Кіпр Дімітріса Христофіаса і голови самопроголошеної ТРПК Мехмета Алі Талата. Сторони домовилися про початок роботи спільних експертних комісій двох громад Кіпру з врегулювання на острові. На зустрічі було прийнято рішення про розмінування та відкриття центральної вулиці Нікосії Ледра, яка з 1963 року поділяє її на грецьку і турецьку частини.
Восени 2008 року поновилися міжобщинні переговори з кіпрського врегулювання. 3 вересня 2008 відбулася перша зустріч в рамках прямих міжобщинних переговорів між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. На переговорах поки не було досягнуто згоди з низки найважливіших питань. Головним каменем спотикання залишається вимога греків-кіпріотів, щоб відразу ж після об'єднання острова на всій його території було реалізовано законодавство ЄС, до якого входить Республіка Кіпр.
Рада Безпеки ООН 15 червня 2010 прийняла чотирнадцятьма голосами резолюцію 1930, яка продовжує мандат Збройних сил ООН на Кіпрі на чергові шість місяців — до 15 грудня 2010 року. Проти резолюції проголосувала Туреччина.
[ред.] Джерела
|
||||||||||||||
