Історія ЛГБТ-руху
ЛҐБТ-рух в суспільно-політичному житті України
Переслідування і різко вороже ставлення, неможливість протистояти тоталітарній системі за радянських часів сприяли формуванню особливої субкультури гомосексуальних і бісексуальних людей. На відміну від країн Заходу, де контркультура ЛҐБТ-спільноти стала серйозною альтернативою традиційному устрою завдяки можливості відкрито висловлювати свою позицію, в СРСР сформувалася закрита для необізнаних субкультура адаптації, що дозволила в умовах переслідувань гомосексуальним і бісексуальним людям організувати своє приватне життя. Важливими межами цієї субкультури стали відсутність єдиної спільноти як такої, розрізненість, цілком обґрунтована засекреченість.
Після довгих років підпільного існування, після розпаду СРСР і відміни в січні 1992 року запровадженого сталінським режимом кримінального покарання за чоловічу гомосексуальність в Україні субкультура гомосексуальних і бісексуальних людей дістала можливість вийти з підпілля... у хаос. Скасування кримінального переслідування не змінило сформованого роками негативного і упередженого відношення до гомосексуальних і бісексуальних людей з боку суспільства. Розрізненість ЛҐБТ-спільноти, відсутність інформації, стереотипи і гомофобія не сприяли розквіту субкультури і руху лесбійок, ґеїв, бісексуальних і трансґендерних людей.
Першими відчули на собі наслідки «виходу в світ» люди, що намагалися зареєструвати організації гомосексуальних і бісексуальних людей. Тяганина, образи і дискримінація в процесі реєстрації, упереджене відношення, з одного боку, і страх відкритого виступу багатьох гомосексуальних і бісексуальних людей - з іншою, привели до того, що багато перших організацій ЛҐБТ не було офіційно зареєстровано.
Влада досі йде на контакти з представниками ЛҐБТ лише в питаннях профілактики ВІЛ/СНІД і венеричних хвороб серед цієї важко досяжної групи людей. На профілактиці було засновано співпрацю геївских груп і місцевих СНІД-центрів в Одесі, Запоріжжі, Донецьку і так далі. Тобто фактично державні структури намагалися і досі намагаються позбавитися від необхідності роботи з даною групою населення. Як недавно заявив мер Червоноармійська (Донецька обл.) А. Ляшенко, «в місті Червоноармійську офіційно не виявлена соціальна група чоловіків, які мають сексуальні відношення з чоловіками» (лист Червоноармійської міськради від 19 вересня 2008 р. № 01-22-2673). Більшість об'єднань геїв і лесбійок України почала і кінця 90-х були клубами знайомств і не ставили перед собою жодних цілей політичного характеру. Багато хто з них насилу проіснував більше двох років.[1]
Зараз серед організацій, що реально діють, за станом на вересень 2010 р., у Україні офіційно діють 25 об’єднань громадян і 27 неформальних груп, створених ЛҐБТ-спільнотою.
Саме вони займаються активною діяльністю для ЛҐБТ спільноти: адвокацією, роботою із ЗМІ, зв'язками з громадськістю проведенням культурних та спортивних заходів, наданням психологічної підтримки і правових консультацій, освітньою роботою, дослідженнями, профілактикою ВІЛ/СНІД та ІПСШ серед ЧСЧ та ЖСЖ. Наразі стало розвиваються надійні лесбігеївські on-line джерела інформації, в деяких обласних містах проводяться групи взаємодопомоги і групи особистісного росту, активно розвивається спортивне і творче дозвілля. Тепер в Україні традиційно відзначається Міжнародний день протидії гомофобії (17 травня), Міжнародний день толерантності (16 листопада), День пам'яті гомосексуалів - жертв тоталітарного радянського режиму (12 грудня), лесбігеївська спільнота активно адвокатує свої права перед виконавчою і законодавчою владою.
2006 року спільнотою була ініційована широка дискусія щодо надання повноти громадянських прав і свобод ЛҐБТ-громадянам. У відкритому листі до Президента і профільних міністерств у 2006 р. було викладено 6 основних вимог (заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, легалізація та визнання шлюбів тощо). У 2008 році лесбігеївська спільнота розробила «План заходів щодо протидії в Україні дискримінації на підставі сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності», адресований Президентові, Парламенту та профільним міністерствам і відомствам, що складається з 109 пунктів і охоплює всі напрями суспільних стосунків і громадянських прав.
Також хочеться відзначити, що в результаті семінару-наради[2] за участі представників ЛГБТ організацій з Мінздравом України була проведена презентація потреб в медичних послугах ЛГБТ, ЧСЧ, ЖСЖ і трансгендерних людей, складені рекомендації, що адресовані Мінздраву та іншим профільним відомствам.
Кажучи про роль громадських організацій в боротьбі з гомофобією, стигмою і дискримінацією, неможливо не відзначити, що лідери і активісти ЛГБТ-організацій України зайняли міцну позицію експертів та newsmaker’ів для засобів масової комунікації нашої країни. Український медіа-простір проявляє стійкий інтерес до ЛГБТ проблематики. Зокрема, лише в 2009 - 2010 році ЛГБТ тему регулярно висвітлювали такі провідні телеканали, як СТБ, Інтер, 5 канал, ТРК Україна; друковані видання: журнал «Кореспондент», «Time Out», «15 хвилин», «Единственная» а також Інтернет-видання і інформаційні агенції: unian.net, obozrevatel.com, mignews.com.ua, from-ua.com, glavred.info, korrespondent.net. Однак, не зважаючи на те, що від 1991 року нас відокремлює вже 19 років, рух ЛГБТ в Україні досить слабко розвинений через різноманітні причини. Серед них можна виділити: відсутність плідної співпраці між організаціями лесбійок і геїв; мала активність спільноти і небажання боротися за свої права; недостатнє фінансування, що не дозволяє почати навіть малі проекти, не пов'язані з профілактикою ВІЛ/СНІД, а спрямовані на протидію гомофобії, стигмі та дискримінації або підвищення організаційного рівня існуючих громадських організацій і груп. Також слід зазначити недолік інформації про ЛГБТ-спільноту та ЛГБТ-рух; високий рівень гомофобії в ЗМІ і владних структурах; труднощі при реєстрації громадських організацій ЛГБТ та взаємодії із владою.
З 2008 року в Україні започатковано практику щорічного проведення національних ЛГБТ-конференцій. Крім цього, наприкінці кожного календарного року відбувається стратегічне планування діяльності ЛГБТ-організацій. ЛГБТ-рух стає все більш ваговитим чинником суспільно-політичного життя України. Лесбійки та геї не стоять осторонь суспільно-політичних процесів. Лесбігєївські організації, що діють зараз на території України, послідовно і наполегливо відстоюватимуть законні цивільні права ЛГБТ громадян. ЛГБТ-рух доб'ється рівних прав і можливостей, оскільки існує безліч аргументів «за» і немає жодного раціонального аргументу «проти».
[ред.] Примітки
- ↑ Нагорна Н. Становище гомосексуальних і бісексуальних людей в Україні. Новини ВІЛ / СНІД № 2-3, 2003. Міжнародний Альянс з ВІЛ / СНІД - К. – 32 С., - Стор. 2-4.
- ↑ Семінар-нарада з питань вирішення проблем стигматизації і дискримінації ЧСЧ та ЖСЖ у сфері надання громадянам медико-соціальних послуг відбулася в липні 2008 року за сприяння Коаліції ВІЛ-сервісних організацій України за кошти Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні
