Історія Литви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Литви
Coat of arms of Lithuania.svg
Доісторична Литва
Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Російська імперія
Лісові брати (1905—1906)
Королівство Литва
Литовська радянська республіка
Литовсько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Литовська Республіка
(Серединна Литва • Віленський край)
Окупація Литви СРСР
Окупація Литви Третім Рейхом
Лісові брати (1940-1957)
Литовська РСР
Литовська Республіка

Портал «Литва»
Вітаутас Великий, за його правління Литва досягла зеніту своєї могутності (малюнок 17 століття)
The original 20 members of the Council of Lithuania after signing the Act of Independence of Lithuania, February 16, 1918
Map showing changes in the territory of Lithuania from the 13th century to the present day.

Зміст

Додержавницький період[ред.ред. код]

Балтійські племена[ред.ред. код]

В основі етногенезу литовців — процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів («литва» давньоруських літописів) і жемайтів (літописна «жмудь»), а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти і аукштайти ще й досі зберігаються як етнографічні групи литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.

Литовці (самоназва — летувяй) належать до балтійських народів. Вважають, що назва Литви походить від назви річки Летава (Летавка), притоку річки Нерис. Вона протікає приблизно за 25 км від містечка Кярнаве, що був важливим політичним центром давньої Литви, східної частини країни. Литва була одним з останніх язичницьких держав Європи. Литовці шанували сили природи, різноманітних богів і священні рослини. Вони запалювали вічний вогонь, померлих спалювали.

Предки литовців — айсти (балти) проживали на узбережжі Балтійського моря вже в ІІ тисячолітті до нашої ери. Уперше про них згадує римський історик Тацит в праці «Німеччина». Територія, на якій жили балти, простягалася від Вісли до Даугави і від Балтійського моря до Дніпра. З часом балти розділилися на різні племена, серед яких були курши, жемайти, аукштайти, литовці, йотвинги (ятвяги), прусси, сели, скалви, латгали, земгали. Основою формування литовської нації були племена аукштайтів і жемайтів, а також частково куршів, земгалів і селів.

Перша згадка про Литву зустрічається в Кведлінбурзьких анналах під 1009 роком (14 лютого), в повідомленні про трагічну загибель від рук язичників архиєпископа Боніфація, який був направлений польським королем Болеславом Хоробрим проповідувати християнство в землях йотвингів. Ці землі були об'єктом суперечки між Болеславом і Київським князем Володимиром, який уже 983 року змусив йотвингів визнати свою владу над ними.

Постання національної держави[ред.ред. код]

Історія державності Литви починається з короля Міндаугаса, якому 750 років тому вдалося об'єднати литовські і деякі інші племена. Міндаугас прийняв християнство в 1251 році. За це у 1253 році він одержав від папи Інокентія IV королівську корону, але визнав васальну залежність Литви від римської курії. Період його правління був відзначений великими військовими походами, під час яких були приєднані деякі землі, на яких проживали слов'янські племена. Міндаугас був гарним дипломатом, особливо проводячи переговори з Тевтонським орденом, який безліч разів нападав на литовські землі. Литовська держава, посилена реформами Міндаугаса, отримала міжнародне визнання і новий титул. У 1253 році Міндаугас був коронований королем Литви.

Велике князівство Литовське[ред.ред. код]

Див. Велике князівство Литовське Після занепаду Києва як центру тодішньої Русі і прилеглих до неї земель, на її окраїнах почали розвиватись нові політичні центри і формуватись нові державні утворення. Серед них було і Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, в якій слов'янське населення населяло 9/10 його земель і до якого з 1398 року входили землі сучасної Литви. Центром його стало стародавнє місто Вільно (сучасний Вільнюс).

Однією з причин утворення Великого Князівства Литовського була організація боротьби руських і жмудських племен проти Тевтонського Ордену. Очевидно, що в умовах військового часу питання мовної та релігійної приналежності відійшли на другий план. До складу держави увійшли землі як слов'янських так і балтійських племен. Серед населення були православні, католики і язичники. Жмудське населення, на початку утворення князівства язичники, поступово переходили в християнство — православ'я і католицизм. При цьому у зв'язку з світовими політичними процесами, зменшенням впливу Ромейської імперії, Києва і православ'я з часом все більше людей вибирали саме католицизм. Це з часом призвело до того, що при утворенні Речі Посполитої союз жмудської (литовської) і руської шляхти розпався. Але помітним є те, що представники князівської родини такі як Скиргайло і Свидригайло, православні за віросповіданням, в цих умовах залишились на стороні своїх православних підданих і відстоювали їх права і свободи.

Влада знаходилась у руках як руської так і жмудської шляхти. Верховна влада була у руках князів з балтійських племен — Кейстута, Вітовта, Свидригайла. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві.

В умовах боротьби з хрестоносцями, Московським князівством та через внутрішні конфлікти Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385).

Проти зближення з Польщею виступало багато православних князів, тому у державі протягом ста років відбулось три громадянські війни: Громадянська війна в ВКЛ (1381-1384), Литовсько-руська громадянська війна (1389-1392) та Польсько-литовсько-руська громадянська війна (1432-1437). Під час останньої у межах ВКЛ протягом трьох років фактично існувала держава — Велике князівство Руське.

До складу Литовської держави входили тривалий час українські і білоруські землі, та й з пануванням на цих теренах Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства. У другій половині XV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу. І тільки Київське князівство зберігало автономний статус. У грудні 1470 року Великий князь Литовський Казимир IV Яґайлович ліквідував Київське князівство і призначив київським воєводою литвина-католика Мартина Ґаштольда. Той двічі намагався в'їхати до Києва, проте обидва рази кияни зачиняли перед ним міську браму. Зрештою, 1471 року Ґаштольд узяв Київ силою, а вже через 4 роки, так і не порозумівшись з киянами, повернувся до Литви.

1481 року молодший брат Семена Михайло Олелькович домовився з князями Іваном Гольшанським та Федором Більським виступити проти Казимира. Сподіваючись на підтримку українських та білоруських князів і бояр, змовники збиралися вбити Казимира і посадити на престол Михайла. Він розпочав таємні переговори з Москвою про допомогу проти Вільна, обіцяючи їй, за деякими відомостями, східнобілоруські землі до Березини. Частина істориків вважає, що справжньою метою повстання було відновлення Київського та інших українських і білоруських удільних князівств. Перед Великоднем хтось доніс Казимиру на князів-змовників. Федір Більський встиг просто з власного весілля втекти до Москви, де поступив на службу до московського князя Івана ІІІ Васильовича. Натомість Михайло Олелькович та Іван Гольшанський були заарештовані і таємно страчені у Вільні. Пізніше у Києві виникла легенда про публічну страту князів під Замковою горою. Відтоді, за словами літописця, «на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи постали».

Унії з Польщею, продиктовані необхідністю знайти союзників у боротьбі з німецькою експансією, призвели до доволі жорсткої полонізації литовців. Верхівка литовського суспільства досить швидко полонізувалася, вважаючи рідну мову ознакою низького соціального статусу. На охорону литовської мови стали тоді протестанти, які в 1547 році видали першу книгу литовською мовою: катехизис. Для боротьби з протестантами представники ордена Ісуса (єзуїти) теж почали видавати полемічну літературу литовською мовою.

Поганська Литва[ред.ред. код]

Християнська Литва[ред.ред. код]

Українські землі[ред.ред. код]

Українська і білоруська мови того періоду мали де-факто офіційний статус у Литві. Власна литовська писемність виникла лише в ХУІст. З часів білорусько-українського культурного домінування у великому князівстві Литовському зберігся значний державний архів документів, написаних мовами цих двох слов'янських народів. Литовське князівство успадкувало чимало елементів культури і державності стародавнього Києва, що дало підстави російському історикові Георгію Вернадському стверджувати, що рецепцію давньокиївської культурної і правничої спадщини радше варто шукати в Литовській Русі, ніж у Московській.

Річ Посполита обох народів (1569–1795)[ред.ред. код]

У 1569 Литва і Польща об'єдналися в двоєдину державу — Річ Посполиту. Протягом визвольної війни в Україні під керівництвом Хмельницького Литву окупували російські та шведські війська, що призвело до загибелі майже половини її населення. Під час північної війни часів Петра І у Литві загинуло 30% населення.

Початки держави[ред.ред. код]

Полонізація[ред.ред. код]

Повстання шляхти[ред.ред. код]

Литовська автономія[ред.ред. код]

Війни проти шведів та Москви[ред.ред. код]

Лівонська війна[ред.ред. код]

Північна війна[ред.ред. код]

Руйнація держави[ред.ред. код]

Реформи Понятовського[ред.ред. код]

Поділи Речі Посполитої[ред.ред. код]

Литва у складі Російської імперії (1795–1914)[ред.ред. код]

Російське домінування[ред.ред. код]

Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита була розділена між Росією, Австрією і Пруссією, причому велика частина території Литви ввійшла до складу Російської імперії.

Вторгнення Наполеона[ред.ред. код]

Повстання[ред.ред. код]

У 1817 у Вільнюсі, який на той час входив до складу Російської імперії, було засновано патріотичне студентське товариство філоматів і філаретів, у діяльності якого брав участь відомий поет Адам Міцкевич. У 1822 році це товариство поряд з іншими студентськими організаціями було заборонено, багато студентів вислані з Литви. У 1830–1831 на Литву поширилося визвольне повстання, що почалося у Варшаві. Після придушення повстання польська конституція була скасована, сейм розпущений, закриті Варшавський і Вільнюський університети. Литовські землі одержали назву «Північно-Західний край».

У 1858–1864 під керівництвом єпископа Матеюса Валанчюса створювали товариства тверезості, що стали дуже популярними серед селянства і сприяли зародженню національної самосвідомості литовського народу. Тому царською владою ці товариства були заборонені.

У січні 1863 у Польщі і Литві почалося повстання, яке готували майже цілий рік і яке потім перекинулося і на білоруські землі. У Литві керівниками повстання були ксьондз Антанас Мацкявічюс, Костянтин Калиновський і Зиґмунд Сераковський . На придушення повстання були спрямовані війська; призначений генерал-губернатором Литви Михайло Муравйов отримав надзвичайні повноваження. З повсталими він розправлявся з такою жорстокістю, що отримав прізвисько «вішальник». Після придушення повстання (1864) його керівники були страчені, багато учасників відправлені до Сибіру. Муравйов став проводити русифікаторську політику, закриваючи польські і литовські школи, заохочуючи російську колонізацію і підтримуючи російське духівництво. У 1864 було заборонено друкувати литовські книги латинським шрифтом. Крім того російські колонізатори заборонили навчати литовської мови у школах.

Національне відродження[ред.ред. код]

Литовці негайно створили таємні школи і перенесли свій книгодрук за кордон. У 1867–1870 у Східній Пруссії формується ціла мережа друкарень, де друкують книги литовською мовою латиницею. Звідси їх нелегально поширюють по всій Литві через цілу мережу конспіративних розповсюджувачів. У 1883–1886 вийшов перший нелегальний журнал литовською мовою «Аушра» («Зоря»). Один з його видавців Йонас Басанавічюс писав статті про литовську мову, історію і культуру литовського народу. У 1889 почали видавати нелегальний журнал ліберального напрямку «Варпас» («Дзвін»). Ідеологом його був відомий лікар і поет, видавець литовських народних пісень Вінцас Кудирка, «Національна песня» якого стала гімном незалежної Литви. У Петербурзі зрозуміли, що програли, і в 1905 р. заборону на литовський книгодрук було скасовано.

Перша світова війна (1914–1918)[ред.ред. код]

Перша Литовська республіка (1918–1940)[ред.ред. код]

Крах Російської імперії дав можливість відродити незалежну литовська державу. До складу Ради (Тариби) Литви увійшли відомі люди литовської культури і науки. Ця Рада 16 лютого 1918 року формально проголосила Акт Незалежності. На деякий час владу в Литві захопили комуністи, але в серпні 1919 р. тут перемогли національні сили, що створили незалежну Литовську державу. У жовтні 1919 війська польського генерала Желіговського захопили Вільнюс і всі спроби литовського уряду повернути столицю, апелюючи до Ліги націй, закінчилися невдачею. У 1920 рішенням польського сейму Вільнюський край був приєднаний до Польщі. У 1923 Ліга Націй визнала захоплення Вільнюса Польщею. Період незалежності протривав небагато більше над 20 років, до 1940 р. Але це був дуже важливий час. Були створені основи сучасної демократичної держави. Незважаючи на післявоєнні труднощі, піднімався рівень господарства Литви. За темпами економічного зростання Литва зрівнялася з Данією і Фінляндією. Склалися сприятливі умови для розвитку культури і науки. Литва затверджувалася як суверенна держава на міжнародній арені і брала активну участь у міжнародній дипломатичній діяльності в Союзі Націй.

Литовська республіка була єдиною державою, що надавала фінансову допомогу ОУН, вважаючи її союзником у боротьбі з Польщею.

Війни за незалежність[ред.ред. код]

Війна з більшовиками[ред.ред. код]

Війна з арміями Бергамонта[ред.ред. код]

Війна з Польщею[ред.ред. код]

Демократичний період (1918–1926)[ред.ред. код]

«Віленське питання»[ред.ред. код]

«Клайпедське питання»[ред.ред. код]

Авторитарний період (1926–1938)[ред.ред. код]

Кінець першої Литовської республіки (1938–1940)[ред.ред. код]

Польський ультиматум[ред.ред. код]

Німецький ультиматум[ред.ред. код]

Договір з СРСР[ред.ред. код]

17 вересня 1939, коли розпочалась Радянсько-польська війна, Радянський Союз надіслав дипломатичним представникам 24 країн,— і серед них Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії,— ноту, де вказав, що «У відносинах з ними СРСР буде провадити політику нейтралітету». Але вже 25 вересня Сталін у розмові з послом Німеччини фон Шуленбургом заявив, що він має намір «вирішити проблему Прибалтійських країн згідно з секретним протоколом» і, в зв'язку з цим очікує підтримку німецького уряду. Гітлер розумів наміри Сталіна у Прибалтиці таким чином, що прибалтійські країни обов'язково будуть включені до складу Радянського Союзу і дав Сталіну «карт-бланш». На географічних картах, що вийшли друком у Німеччині 1 квітня 1940 року (а складених ще у березні), території Естонії, Литви, Латвії були позначені як складові Радянського Союзу[1]. Радянський Союз окупував їх лише влітку.

Ситуація в Європі[ред.ред. код]

Друга світова війна (1940–1945)[ред.ред. код]

Перше приєднання до СРСР (1940–1941)[ред.ред. код]

У 1940 СРСР Литва була включена до СРСР. У вересні-жовтні 1940 була проведена земельна реформа, школи стали державними, світськими.

Німецька окупація (1941–1944)[ред.ред. код]

У перший тиждень війни (червень 1941) Литва була окупована фашистською Німеччиною — її землі ввійшли до так званого «Східного краю». Частина литовського населення підтримала Фронт литовських активістів (сформований у листопаді 1940, у Берліні), який спочатку співпрацював з німецькою владою. При генеральному комісарі Литви А. фон Рентельне було створено т.зв. Литовське самоврядування.

Включення Литви знову до СРСР (ЛитРСР, 1944–1990)[ред.ред. код]

Після включення Литви знову до СРСР, прихильники відновлення незалежності литовської держави продовжили збройну боротьбу, що до середини 50-х років була придушена.

Новий етап національно-визвольного руху в Литві починається наприкінці 80-х рр. У жовтні 1988 відбувся Установчий з'їзд Литовського руху за перебудову («Саюдіс»). З лютого 1989 «Саюдіс» узяв курс на досягнення Литвою державної незалежності. Активізувалася також діяльність Ліги Волі Литви — антикомуністичної організації, що виникла ще 1978 року.

Відродження Литовської республіки[ред.ред. код]

Комуністична Партія Литви, очолювана А.Бразаускасом, вийшла зі складу КПРС. У березні 1990 перемогу на виборах у Верховну Раду отримали прихильники незалежності. Головою ВР став лідер «Саюдиса» В.Ландсбергіс. 11 березня був прийнятий Акт про відновлення незалежності Литовської держави — Литовської Республіки. Початок дипломатичного визнання Литви відбувся в серпні 1991 року. 25 жовтня 1992 року була прийнята Конституція Литовської Республіки. У 1993 році відбулися перші демократичні вибори президента. Першим президентом Литви був обраний Альгірдас Бразаускас. На виборах 1998 переміг громадянин США литовського походження Валдас Адамкус.

1 травня 2004 року Литва стала членом Євросоюзу.


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939–1941 гг. М., 1992.— С. 209–210.

Джерела[ред.ред. код]