Історія Люксембургу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

І ст. — у складі римської провінції Бельгика.

Середньовіччя[ред.ред. код]

VII ст. — територія країни включена до складу Франкського королівства.

Історія самостійного графства Люксембург починається з 963 року, коли граф Зиґфруа Арденнський побудував на місці давньоримського поселення перший замок, названий пізніше «Північним Гібралтаром». У різні часи цією територією керували різні європейські правителі, що безсумнівно впливало на формування місцевих культурних цінностей і традицій. Герцогство з 1354, під управлінням Габсбургів 1482-1797; Франції 1797-1815; під управлінням Голландії з 1815 до 1830.

Зведені тут будівлі традиційні для Західної Європи й у той же час самобутні. Прикрасою старого міста є скельна капела Сен-Кірен (VI і XV ст.), готична церква Сен-Мішель (1519 р.), ренесансний Палац юстиції (XVII ст.), барочний собор Нотр-Дам (XVII ст.).

Новий час[ред.ред. код]

У 1830 став самостійною країною, коли великий герцог Адольф Нассау-Вейлбургський став її правителем.

XX століття[ред.ред. код]

1914 — 1918 р. — німецька окупація в ході І світової війни.

Входить у Бенілюкс із 1948. 1949 р. — вступ у НАТО.

1957 р. — Люксембург — один із засновників ЄЕС.

У 1964 Велика герцогиня Шарлота відреклася від престолу на користь сина.

У 1990-х роках Люксембург став однією із найзаможніших країн Заходу з високорозвиненою економікою. Банківська справа і фінансові послуги стали основним видом економічної діяльності. Люксембург — один з фінансових центрів Європи, і зараз тут знаходяться представництва 240 іноземних банків, яких привабили прийняті наприкінці 1970-х років найсприятливіші в ЄС закони про банківську діяльність, що гарантують збереження таємниці внесків.

При цьому влада Люксембургу докладає максимум зусиль, щоб зберегти неповторний шарм старого європейського міста. Важливий принцип, що діє у Люксембургу, — багатим городянам заборонено шокувати розкішшю власників сусідніх будинків. Усі громадяни рівні перед законом, права кожного неухильно дотримуються поза залежністю від соціального стану. Виключень не роблять навіть для Великого герцога Люксембургу. Ці обмеження спрямовані на дотримання принципів соціальної рівності. У їхній основі — уважне ставлення до всіх членів суспільства, що стало нормою і для влади, і для громадян Люксембургу.