Історія Лівії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Омар Мухтар (1858–1931) керівник лівійського опору італійським загарбникам
Руїни театру давньоримського міста Сабрата на захід від Тріполі.
Арка римського імператора Луція Септимія Севера (146-211) у Лептіс Магна

Давня історія[ред.ред. код]

Історія країни сягає 1-го тисячоліття до н.е.

Відмінності між двома основними областями країни — Тріполітанією і Кіренаїкою — походять своїм корінням ще з античних часів. У 4 ст. до н.е. Кіренаїка була колонізована греками, потім завойована армією Олександра Македонського, пізніше знаходилася під управлінням династії Птолемєїв і вже від них в 96 до н.е. відійшла до Римської імперії. До складу римської провінції Кіренаїка входив також півострів Крит. Тріполітанія ж спочатку знаходилася в зоні впливу Фінікії, а потім Карфагену. Кінець кінцем обидві області перетворилися на володіння Римської імперії, проте при її розділі Кіренаїка увійшла до складу східних володінь, тоді як Тріполітанія залишалася під безпосереднім управлінням Риму.

У 455р. із заходу на територію Лівії напали вандали, але в 533 р. війська імператора Юстиніана зуміли витіснити їх з країни. У 642–644рр. до Лівії вторглася арабська кіннота, і країна увійшла до складу Арабського халіфату, проте аж до 11 столітті місцеве населення не було повністю наверненим в іслам. Після арабського завоювання Кіренаїка все більше зближувалася з Єгиптом, тоді як Тріполітанія ставала частиною західного арабського світу (Магріба).

Між 1517 і 1577 рр. Лівія була завойована імперією Османа і до 1711р. знаходилася під управлінням намісників із Стамбулу. У 1711–1835 роках в Лівії затвердилась місцева династія Караманли, що номінально зберігала вірність султанові. У 1835р. країна перейшла під пряме правління імперії Османа. Султан особисто призначав валу, який володів всією повнотою влади в Лівії, перетвореній на вілайєт (провінцію). Італія, що приступила в 1911р. до захоплень на території Лівії, натрапила на наполегливий озброєний опір місцевого населення.

ХХ століття[ред.ред. код]

До 1922р. італійцям вдавалося зберігати контроль лише над деякими прибережними районами, і лише до 1932 р. вони зуміли підпорядкувати собі всю країну. До 1934р. Кіренаїка і Тріполітанія вважалися окремими колоніями Італії, хоч і знаходилися під управлінням одного генерал-губернатора. При Муссоліні в 1939р. Лівія була включена до складу Італії. У роки Другої світової війни Лівія стала ареною запеклих військових дій, а в 1943р. опинилася окупована військами союзників.

Після чого країна була під контролем Англії і Франції.

За мирним договором 1947р., Італія позбулася всіх прав на територію своєї колишньої колонії, доля якої повинна була зважитися в ході переговорів між Францією, Великобританією, США і СРСР. Передбачалося, що, якщо протягом року великі держави не зможуть дійти до прийнятної угоди, долю країни вирішуватиме ООН. У листопаді 1949р. Генеральна асамблея ООН ухвалила рішення про надання Лівії незалежності до 1 січня 1952. У 1950–1951рр. проходила робота Національних засновницьких зборів, до складу яких увійшло рівне число представників від всіх трьох областей країни. Депутати зборів прийняли конституцію і в грудні 1951р. затвердили королем Лівії еміра Кіренаїки Мухаммеда Ідріса ас-сенуси.

24 грудня 1951р. було проголошено незалежне федеральне королівство, до якого увійшли провінції Кіренаїка, Тріполітанія і Феццан. Незалежна Лівія отримала в спадок дуже бідне і в основному безграмотне населення. У обмін на істотну економічну і технічну допомогу уряд Лівії дозволив США і Великобританії зберегти свої військові бази на території країни. Оскільки в країні не вистачало юристів і педагогів, на державну службу були запрошені фахівці з Єгипту. Друге десятиліття незалежного шляху розвитку країни разюче відрізнялося від першого. Надходження, що хлинули до Лівії, від експорту нафти дозволили уряду відмовитися від іноземної допомоги, і воно розірвало угоду про збереження американських і англійських військових баз на її території.

У 1963р. був скасован федеральний устрій, що враховував особливості історичного розвитку і традиції трьох частин країни, і Лівія була оголошена унітарною державою.

Джамахірія[ред.ред. код]

Муаммар Каддафі (9 грудня 2003)

1 вересня 1969р. група молодих армійських офіцерів на чолі з Муаммаром Каддафі повалила режим короля Ідріса I. Країна отримала назву Лівійська Арабська Республіка, вся повнота влади перейшла до Ради революційного командування. Каддафі керував країною відповідно до проголошеного ним принципу «ісламського соціалізму» і був повний рішучості зменшити залежність Лівії від іноземного впливу.

До 1973р. у власність держави перейшов 51% акцій всіх іноземних нафтових компаній. Важливим кроком з'явилася націоналізація роздрібної мережі збуту нафтопродуктів і газу, а також введення державної монополії на експорт нафтопродуктів. За ініціативою Каддафі в країні здійснювався процес зміцнення національного суверенітету: іноземні військові бази були виведені з Лівії, здійснена націоналізація іноземного майна, введений контроль за виробництвом і збутом нафті. Багато керівних постів в економіці і інших сферах життя зайняли громадяни країни. В середині 1970-х років після погіршення відносин з Єгиптом багато єгиптян, що працювали в Лівії, було вимушено її покинути. У 1977р. М.Каддафі, що посідав посаду генерального секретаря Загального народного конгресу, став розділом держави. У країні активізувалися заходи по витісненню приватного капіталу з роздрібної і оптової торгівлі і ліквідації приватного володіння нерухомістю. Каддафі проголосив зовнішньополітичний курс на надання активної допомоги «революційним рухам і режимам, протидіючому імперіалізму і колоніалізму», і подавав підтримку міжнародному тероризму.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]