Історія Лівії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Омар Мухтар (1858–1931) керівник лівійського опору італійським загарбникам
Руїни театру давньоримського міста Сабрата на захід від Триполі.
Арка римського імператора Луція Септимія Севера (146-211) у Лептіс-Магна

Давня історія[ред.ред. код]

Докладніше: Стародавня Лівія

Найдавнішим свідченням берберського переселення є єгипетські написи Стародавнього Царства (близько 2700-2200 рр. до н е.). У цей час берберські племена, одне з яких написи ідентифікують як «Леву», або «лівійців», нападали на дельту Нілу із заходу і намагалися там оселитися. У період Середнього царства (близько 2200- 1700 рр. до н е.) фараонам вдалося підкорити собі цих східних берберів і змусити їх платити данину. Багато берберів служили в армії фараона і досягали високих посад в державній ієрархії. Один з офіцерів берберського походження захопив владу в Єгипті близько 950 року до н. е. і правил під ім'ям Шешонк I. Заснована ним і наступна - двадцять друга і двадцять третя - династії називаються в літературі «лівійськими».

Відмінності між двома основними областями країни — Триполітанією і Киренаїкою — походять своїм корінням ще з античних часів. У 4 ст. до н.е. Киренаїка була колонізована греками, потім завойована армією Олександра Македонського, пізніше знаходилася під управлінням династії Птолемєїв і вже від них в 96 до н.е. відійшла до Римської імперії. До складу римської провінції Киренаїка входив також півострів Крит. Триполітанія ж спочатку знаходилася в зоні впливу Фінікії, а потім Карфагену. Кінець кінцем обидві області перетворилися на володіння Римської імперії, проте при її розділі Киренаїка увійшла до складу східних володінь, тоді як Триполітанія залишалася під безпосереднім управлінням Риму.

У 455р. із заходу на територію Лівії напали вандали, але в 533 р. війська імператора Юстиніана зуміли витіснити їх з країни. У 642–644рр. до Лівії вторглася арабська кіннота, і країна увійшла до складу Арабського халіфату, проте аж до 11 столітті місцеве населення не було повністю наверненим в іслам. Після арабського завоювання Киренаїка все більше зближувалася з Єгиптом, тоді як Триполітанія ставала частиною західного арабського світу (Магріба).

Ісламський період і османське правління[ред.ред. код]

Між 1517 і 1577 рр. Лівія була завойована Османською імперією і до 1711р. знаходилася під управлінням намісників із Стамбулу. У 1711–1835 роках в Лівії затвердилась місцева династія Караманли, що номінально зберігала вірність султанові. Завоювання Алжиру французами в 1830 році стримало піратство і послужило непрямою причиною загибелі незалежності Триполі: перетворивши Туніс в просту турецьку провінцію, султан Махмуд II скористався потім суперечкою за престол в Триполі між дядьком і племінником (1835), таким чином країна перейшла під пряме правління імперії Османа. Султан особисто призначав валу, який володів всією повнотою влади в Лівії, перетвореній на вілайєт (провінцію).

Італійське правління[ред.ред. код]

Італія, що приступила в 1911р. до захоплень на території Лівії, натрапила на наполегливий озброєний опір місцевого населення.

До 1922р. італійцям вдавалося зберігати контроль лише над деякими прибережними районами, і лише до 1932 р. вони зуміли підпорядкувати собі всю країну. До 1934р. Киренаїка і Триполітанія вважалися окремими колоніями Італії, хоч і знаходилися під управлінням одного генерал-губернатора. При Муссоліні в 1939р. Лівія була включена до складу Італії. У роки Другої світової війни Лівія стала ареною запеклих військових дій, а в 1943р. опинилася окупована військами союзників.

Після чого країна була під контролем Англії і Франції.

За мирним договором 1947р., Італія позбулася всіх прав на територію своєї колишньої колонії, доля якої повинна була зважитися в ході переговорів між Францією, Великобританією, США і СРСР. Передбачалося, що, якщо протягом року великі держави не зможуть дійти до прийнятної угоди, долю країни вирішуватиме ООН. У листопаді 1949р. Генеральна асамблея ООН ухвалила рішення про надання Лівії незалежності до 1 січня 1952. У 1950–1951рр. проходила робота Національних засновницьких зборів, до складу яких увійшло рівне число представників від всіх трьох областей країни. Депутати зборів прийняли конституцію і в грудні 1951р. затвердили королем Лівії еміра Киренаїки Мухаммеда Ідріса ас-сенуси.

Сучасна історія[ред.ред. код]

Провінції країни до 1963 р

Королівство[ред.ред. код]

24 грудня 1951р. було проголошено незалежне федеральне королівство, до якого увійшли провінції Киренаїка, Триполітанія і Феццан а королем став емір Киренаїки, потім також Триполітанії Ідрис I. Незалежна Лівія отримала в спадок дуже бідне і в основному безграмотне населення. У обмін на істотну економічну і технічну допомогу уряд Лівії дозволив США і Великобританії зберегти свої військові бази на території країни. Оскільки в країні не вистачало юристів і педагогів, на державну службу були запрошені фахівці з Єгипту. Друге десятиліття незалежного шляху розвитку країни разюче відрізнялося від першого. Надходження, що хлинули до Лівії, від експорту нафти дозволили уряду відмовитися від іноземної допомоги, і воно розірвало угоду про збереження американських і англійських військових баз на її території.

У 1963р. був скасован федеральний устрій, що враховував особливості історичного розвитку і традиції трьох частин країни, і Лівія була оголошена унітарною державою.

Джамахірія[ред.ред. код]

Муаммар Каддафі (9 грудня 2003)

1 вересня 1969р. група молодих армійських офіцерів на чолі з Муаммаром Каддафі повалила режим короля Ідриса I. Країна отримала назву Лівійська Арабська Республіка, вся повнота влади перейшла до Ради революційного командування. Каддафі керував країною відповідно до проголошеного ним принципу «ісламського соціалізму» і був повний рішучості зменшити залежність Лівії від іноземного впливу.

До 1973р. у власність держави перейшов 51% акцій всіх іноземних нафтових компаній. Важливим кроком з'явилася націоналізація роздрібної мережі збуту нафтопродуктів і газу, а також введення державної монополії на експорт нафтопродуктів. За ініціативою Каддафі в країні здійснювався процес зміцнення національного суверенітету: іноземні військові бази були виведені з Лівії, здійснена націоналізація іноземного майна, введений контроль за виробництвом і збутом нафті. Багато керівних постів в економіці і інших сферах життя зайняли громадяни країни. В середині 1970-х років після погіршення відносин з Єгиптом багато єгиптян, що працювали в Лівії, було вимушено її покинути. У 1977р. М.Каддафі, що посідав посаду генерального секретаря Загального народного конгресу, став розділом держави. У країні активізувалися заходи по витісненню приватного капіталу з роздрібної і оптової торгівлі і ліквідації приватного володіння нерухомістю. Каддафі проголосив зовнішньополітичний курс на надання активної допомоги «революційним рухам і режимам, протидіючому імперіалізму і колоніалізму», і подавав підтримку міжнародному тероризму.

Повстання в Лівії[ред.ред. код]

Демонстрації в місті Аль-Байда, 22 липня 2011

17 лютого 2011 року під впливом революцій в Тунісі та Єгипті в Лівії пройшов «День гніву» - масові антиурядові демонстрації, жорстоко придушуються поліцією. Цей день став початком масових заворушень, що переросли в громадянську війну між прихильниками і противниками режиму Каддафі.

27 лютого 2011 року в Бенгазі повстанцями був утворена Національна перехідна рада (ПНС), яка звернулася за військовою й дипломатичною підтримкою до країн НАТО.

На березень 2011 року масові повстання перейшли у стан громадянської війни, водночас з іншими подіями так званої «Арабської весни». 17 березня 2011 року ООН вирішила вдатися до серії заходів по захисту цивільного населення Лівії, в тому й заборонити польоти Каддафієвої авіації над Лівією.[1]

27 червня 2011 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Муаммара Каддафі разом із його сином, а також голови розвідки, звинувативши їх у злочинах проти людяності впродовж громадянської війни в Лівії.[2][3] Довгий час він переховувався.

20 жовтня 2011 року агенція Reuters із посиланням на представника Національної тимчасової ради, повідомила, що Муаммар Каддафі, якого захоплено в місті Сирт, помер від поранень, яких він мав декілька — в обидві ноги та голову[4]. Місто Сирт було останнім оплотом прихильників Каддафі. Його захоплено раніше, в четвер, 19 жовтня.

Лівія після повалення Каддафі[ред.ред. код]

9 серпня 2012 року Національна перехідна рада офіційно передала владу обраному за місяць перед цим парламенту країни - Загальному національному конгресу. [5]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]

  1. Winnett, Robert; Swaine, Jon; Spencer, Richard (17 Mar 2011). «Libya: UN approves no-fly zone as British troops prepare for action». The Telegraph (London). Процитовано 18 May 2011. 
  2. ТСН: Гаазький суд видав ордери на арешт Каддафі, його сина й очільника розвідки
  3. Міжнародний кримінальний суд видав ордера на арешт Каддафі.
  4. Каддафі схопили, він помер
  5. [http : //izvestia.ru/news/532540 Влада в Лівії перейшла парламенту]