Історія Османської Сербії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Coat of arms of Serbia small.svg

Історія Сербії

Доісторична Сербія
Старчево
Винча
Антична Сербія
Сербія у Римській імперії
Середньовічна Сербія
Рашка
Дукля/Зета
Захумл'є
Травунія
Сербська імперія
Моравська Сербія
Земля Бранковича
Битва на Косовому полі
Сербська деспотовина
Османська/Габсбурзька Сербія
Перша Габсбурзька Сербія
Друга Габсбурзька Сербія
Сербська революція
Перше сербське повстання
Друге сербське повстання
Історія Сучасної Сербії
Сербське князівство
Сербське королівство
Сербський фронт
Королівство Югославія
Сербія (1941–1944)
Ужицька Республіка
СР Сербія
ФР Сербія
Сербія

Османська Сербія — період в історії Сербії з 1540 (захоплення турками) до 1804 року (початок першого сербського повстання), під час якого Сербія не мала власної державності і входила до складу Османської імперії.

Соціальне становище[ред.ред. код]

Сербію турки підкорили пізніше, ніж інші південнослов'янські землі, а тому вона опинилася в кращому становищі. У Сербії не відбувалися бурхливі міграційні процеси. Турецький елемент не дуже змінив етнічну картину в сербських землях, оскільки їх заселення османами не мало масового характеру. Практично турки мешкали тут лише в містах.

Більшою мірою османське завоювання вплинуло на релігійну ситуацію в Сербії. Щоб не втратити прибутки, багато сербських купців і ремісників перейшли в іслам. Оскільки в містах Османської імперії городяни різних віросповідань проживали в окремих кварталах — махалах — це ще більше сприяло зближенню сербських мусульман із завойовниками, поступовій втраті ними рідної мови і культури.

Економічне становище[ред.ред. код]

У перші десятиліття після завоювання міста Сербії відігравали переважно роль адміністративних центрів і фортець. Але вже у XVIXVII ст., як і скрізь в імперії, в них розпочалося економічне пожвавлення. Збільшилася кількість ремесел, прогресувала технологія виробництва, відбувалися структурні зміни. Ремісники утворювали корпорації, подібні до західноєвропейських цехів. Вони дістали назву еснафів (руфетів) і поділялись як за професійним, так і за релігійним принципом. Аналогічні об'єднання створювали й купці, їхні особливі права закріплювалися в султанських фірманах (указах). Найбільшими центрами ремесла і торгівлі в Сербії були Белград, Ніш та Ужице.

На відміну від економічно розвинених північних районів, Південна Сербія зберігала аграрний характер. У цій гірській місцевості, де основою господарства залишалося скотарство, існували значні патріархальні пережитки. Особливості соціально-економічного розвитку й природнокліматичні умови південних регіонів Сербії сприяли збереженню тут широкого місцевого самоврядування. Глави цього общинного самоврядування — кнези — часто відстоювали інтереси своїх селян у фіскальних суперечках з османською адміністрацією. Поряд з адміністративними кнези мали судові повноваження й відали збиранням податків.

Посилання[ред.ред. код]