Історія Русів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Обкладинка першого видання «Історії Русів»
Т. Г. Шевченко, офорт «Дари в Чигирині»

«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.

«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

Історія появи[ред.ред. код]

Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1828 році, після знахідки рукопису в бібліотеці м. Грінева. Цей твір добре знали М. Гоголь, О. С. Пушкін, кирило-мефодіївці, і також Тарас Шевченко.

Вперше видана Осипом Бодянським у Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням. Друге видання було здійснено в Нью-йорку в 1956 році у перекладі В. Давиденка, а третє, останнє видання, вже у незалежній Україні у 1991 році (переклад І. Драча). Вперше твір дослівно цитується без посилання на джерела П. П. Гулаком-Артемовським в його творі «Дещо про того Гараська»[1] у 1819 році. Вперше на «Історію Русів» як на рукописне джерело «малоросійської історії» посилається Д. М. Бантиш-Каменський у другому виданні своєї «Історії» у 1830 році[2] Першу рецензію на твір написав О. С. Пушкін в статті «Собрание сочинений Георгия Кониского»[3] у 1836 році. У 1839 році переклав польською мовою і надрукував окремі фрагменти твору польський історик О.Мацейовський[4]. Вперше ілюстрував текст «Історії Русів» Т. Г. Шевченко у 1844 році[5] Англійською мовою опублікована завдяки Гарвардському проекту у серії «Гарвардська Бібліотека Давнього Українського Письменства».

Зміст[ред.ред. код]

Вступ[ред.ред. код]

У передмові автор обґрунтовує необхідність написання історії Малої Росії тим, що по визволенні її від татар вона у загальній російській Історії замовчувалася. Незважаючи на те, що істориків і літописців у Малій Росії не бракувало, але внаслідок плюндрувань, згуби та всеспалення неможливо було зберегти будь-що цілим. З цієї причини взято цю історію із літописів і записок Білоруських. Цими словами читач відсилається до одного з прототекстів Історії Русів — літопису В. Рубана. У заключному абзаці передмови автор жалкує, що деякі безглузді речі і наклепи в самі літописи внесли питомі руси, посилаючись на одну «шкільну історійку»[6]., в якій «виводиться на сцену якась нова земля над Дніпром, а до того ця земля була пустельна і безлюдна, а Козаків на Русі не бувало. Але, видно, — зазначає автор — пан письменник такої нікчемної історійки не бував ніде, окрім своєї школи». Знаючи рік, коли автор Історії Русів А. І. Чепа отримав у подарунок від М. Берлинського його «історійку» (1810), можна достовірно визначити, що передмова була написана не раніше 1810 року.[7].

Основна частина[ред.ред. код]

В основній частині твору автор оглядає історію народу України-Руси (народу Слов'янського) з найдавніших часів до нашестя Татарського екстрактом, а від того нашестя — широко і докладно. Автор наголошує, що цей народ переселився з Азії від часів Вавілонського змішання мов, став мешкати від гір Рифейських[8] і від моря Каспійського на сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході: і від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до північного океану і Балтійського моря на Півночі.

Після нашестя багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого. «Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».

«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».

Книга складається з ІІІ частин:

Джерела, на які посилається автор[ред.ред. код]

В основу написання «Історії Русів» лягла низка вітчизняних історичних творів: друкованих («Краткая малороссийская летопись»[9](СПб, 1777), «Записки о Малороссии, её жителях і произведениях»[10](СПб,1798), «Краткая Российская история»[11] (М., 1800); та рукописних (рукописи А. І. Чепи, А.Рігельмана, батька і сина Полетик). Автор посилається також на античних та середньвічних авторів — Птолемея, Геродота, Страбона, Діодора, Вольтера. Велике враження на творця «Історії Русів» справили історіософські праці Йоганна Готфріда Гердера[12]

Автор[ред.ред. код]

Щодо точної дати написання та авторства «Історії Русів» є різні гіпотези. Найпоширенішою і найпершою за часом виникнення є та, що автором «Історії Русів» слід вважати архієпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського Георгія (Кониського) (О. Бодянський).

Пізніше з'явилися припущення, що авторами можуть бути:

Деякі дослідники, зокрема О. Оглоблин, припускають, що автор «Історії Русів» належав до Новгород-Сіверського гуртка українських автономістів кінця 18 ст. і був пов'язаний спільними ідейно-політичними та службовими інтересами з кн. О. Безбородьком (О. Оглоблин). Інші дослідники дотримуються думки, що автор «Історії Русів» належав до ліберального оточення малоросійського генерал-губернатора кн. М. Репніна-Волконського в Полтаві (М. Максимович). Хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760–1820. Цілком імовірно також, що «І. Р.» пройшла кілька редакцій, остання з яких була на початку 19 ст.[13].

Значення[ред.ред. код]

Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.

Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців[14] Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року[15]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гулак-Артемовський П. П. Поетичні твори. — К.: Наукова думка. — 1984. — 608 с.
  2. Д. Н. Бонтыш-Каменский. История Малой России. Москва, 1830.
  3. Пушкин А. С. Полное собрание сочинений в десяти томах. — Изд.4. — Издательство «НАУКА», Ленинград. — 1978. http://ukrainica.org.ua/ukr/istoriya_rusov/202-istoriya_rusov_all/3147-3147
  4. Соболь В. Перспективи дослідження «Істрії Русів»/12 подорожей в країну давнього письменства.- Донецьк, 2003.
  5. Шевченко Т. Г. Офорти. Дари в Чигирині 1649 року.
  6. Берлинський М. Примечаніє о Малоросії \ Краткая Российская история, для употребления юношеству, начинающему обучатся Истории, продолженная до исхода 18 столетия. Сочиненная в Киеве учителем Максимом Берлинским. — Москва, 1800.
  7. Письмо В. Г. Полетике от А. И. Чепы. 17. февраля 1810 года. «Киевская старина» 1890. № 5. — С. 57-60.
  8. Рифейские горы. Русская Википедия. Цитовано 18 вересня 2012.
  9. Рубан В. Краткая малороссийская летопись. — СПб, 1777.
  10. Маркович Я. М. Записки о Малороссии, её жителях і произведениях.- СПб,1798.
  11. Берлинский М. Краткая Российская история. — М., 1800.
  12. Гердер, Йоганн Готфрід. Вікіпедія: Вільна Енциклопедія. http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йоганн_Готфрид_Гердер&oldid=10649975. Цитовано 18 вересня 2012.
  13. О. В. Ясь «ІСТОРІЯ РУСІВ» // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.. — Київ: Наукова думка, 2005. — Т. 3: Е-Й. — С. 672.
  14. Чепа М.-Л. А. Етнописхологічний вимір цивілізаційного поступу.- К.: Педагогічна думка, 2008.- 104 с. ISBN 978-966-944-126-6
  15. Інформаційні бюлетені української громадської групи сприяння виконанню гельсінських угод. Ч. 2. (березень-червень 1978 р.). — Торонто-Балтимор: «Смолоскип», 1981. — С. 79-82. ISBN 0-914834-21-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Історія Русів — Вікіджерела. http://uk.wikisource.org/wiki/

«Історія Русів» (відеозапис телепрограми). Автор — Марко Стех. http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/1306

Олександр Безбородько, як імовірний автор «Історії Русів» (відеозапис програми). http://www.ekmair.ukma.kiev.ua/handle/123456789/1305