Історія Чехії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Малий герб Чехії («Чеський лев»)

Історія Чехії — історія території сучасної Чехії з давніх часів до наших днів. Поділяється на п'ять періодів: давня історія (до 5 ст.); доба середньовіччя (6 ст.16 ст.); епоха австрійського правління (16201918); чехословацький період (19181992) і період незалежної Чехії (з 1 січня 1993).

Давня історія[ред.ред. код]

Палеоліт[ред.ред. код]

Найдавніші знахідки виду Гомо на території Чехії походять з доби раннього палеоліту (2 500 000 до н.е. – 750 000 до н.е.), докази про наявність людини умілої в подобі кам'яної індустрії (напр. зубила і т.п.) знайдено на стоянках Бероун—автобан (район Бероун), Суходол або Чаковице (Прага 9). З епохи старого палеоліту (750 000 до н.е. - 250 000 до н.е.), коли в Європі (а також Африці та Азії) жила людина прямоходяча, яка була правдоподібно зачинателем тзв. ашельської культури і її типовим знаряддям праці став п'ясний клин, походять знахідки Пісечний врх біля Бечова або Пржезлетиць та Странська скеля у Моравії.

В період середього палеоліту (250 000 до н.е. - 40 000 до н.е.) на території Чехії змінилось кілька палеолітичних культур, яких носієм була насамперед людина прямоходяча, пізніше (у культур «taubachien», мікок та мустьєрської) правдеподібно неандертльці. Найвідоміші знахідки цієї доби представляють печери Шіпка, Кулна, Пржедмості біля Пржерова.

В добу пізнього палеоліту (40 000 до н.е. - 12 000 до н.е.) на території Чехії вперше зафіксована поява людини розумної. Поки у тзв. перехідних культурах на межі середнього та пізнього палеоліту (селетська культура та «bohunicien») скоріше вважається, що їхніми носіями були ще неандертльці, в наступних культурах (оріньяцька культура, павлов'єн як різновид граветтської культури, епіграветтська та мадленська культури) носієм встановлено розумну людину.

Павлов'єнські знахідки в Моравії (Пржедмості біля Пржерова, Долні Вестонице, Павлов, Петржковице) стали всесвітньовідомими завдяки стоянкам та могилам, які свідчать про незвично розвинене суспільство мисливців, яке вже правдеподібно жило напівосілим способом життя і вміло випалювати кераміку або плести рогожі з трав, далі визначалося розвиненим та різномантним мистецьким проявом із символічним підтекстом (Венера пластики звірини з паленої глини, коштовні оздоби виготовлені з мушлі, мамонтових кісток та зубів, прилади з мамонтових кісток прикрашені різбленням і т.д.), який крім доказів по ритуальнні похорони свідчить і про розвинену духовну культуру.

Короткий період на зламі плейстоцену та голоцену в кінці палеоліту (12 000 до н.е. - 10 000 до н.е.) в Чехії була на основі нечисленних знахідок (що правдеподібно зумовлене рідкісним заселенням в цій добі) дефінована як «epimagdalénien» і далі як «група прикрашеного заокругленого вістря» та «остромержська група».

Мезоліт (8 000 до н.е. - 6 000 до н.е.)[ред.ред. код]

Представляє дуже погано досліджений період, не має культурно—хронологічне усталене членування, інколи буває взагалі заперечуваний як самостійний період або замінюваний терміном епіпалеоліт. Знахідок з цього часу дуже мало, переважають мікроліти, під впливом кліматичних змін передбачається, що територія Чехії була рідко заселена малими групами ловців та збирачів. Погано досліджені також стосунки між людиною мезоліту та новоприбулим сільськогосподарським населенням.

Неоліт[ред.ред. код]

На території Чехії неоліт репрезентує культура лінійно-стрічкової кераміки, на яку посередництвом тзв. шарецького типу нав'язує культура штрихованої кераміки (чеськ. kultura s vypíchanou keramikou). В кінці неоліту в Моравії появилася культура моравської мальованої кераміки на яку вплинув лендельський культурний округ. Населення в цей період годувалося передусім сільськогосподарством з різною інтенсивністю доповнюваним полюванням, збиральництвом, рибальством. Люди проживали в тзв. довгих хатах. Вже в кінці культури лінійно-стрічкової кераміки появляються селища на пагорбах, в кінці неоліту виникають тзв. ронделі— великі, найчастіше кругові монументальні споруди, про призначення яких ведуться численні дискусії. Добре досліджені стоянки є в Биланах біля Кутної Гори, Мисковицях, Плотишті над Лабем, Бржезні біля Лоун, Тешетицях—Кийовицях та Ведровицях в Моравії.

Енеоліт (4 400 до н.е. - 2 000 до н.е.)[ред.ред. код]

Під впливом технологічних змін (винахід колеса, використання плуга, рогатої худоби, іноді міді під час оранки) і з тим пов'язаними правдеподібними змінами у суспільстві (мабуть патріархат, суспільний поділ праці) профілюється пізня кам'яна доба або енеоліт. На території Чехії протягом енеоліту змінилась або співіснувала велика кількість культур: лендельська культура, йордановська культура, михельськерська культура, лійчастого посуду культура, баденська культура, рживнацька культура, євишовицька культура, хамська культура, бошацька культура, культура кулястих амфор, культура шнурової кераміки, культура дзвоноподібних келихів.

Бронзова доба (2 000 до н.е. - 800 до н.е.)[ред.ред. код]

В основному зразу після палеоліту починається бронзова доба, коли тільки почалося суспільно важливе застосування обробки металів. З великою ймовірністю це призвело до утворення груп спеціалістів (шахтарів, металургів але й торговців і т.д.), які вже мали в суспільстві становлений певний статус. З археологічних розкопок можна довести виразніший поділ суспільства (багаті гроби) мабуть і виникнення панівної верхівки, яка зуміла просаджувати власні інтереси (контролювати визначні родовища корисних копалин, транспортні вузли або торгові осередки). Розвивається торгівля з далекими країнами. Археологічні знахідки передусім в порівнянні з областю Егейського моря дозволяють спекулювати про конкретні релігійні уявлення тогочасного суспільства (культ сонця). Територія Чехії знов пізнала велику кількість культур: унетицька культура, нітранська культура, культура Хлопице—Веселе (чеськ. Kultura Chłopice-Veselé), ветержовська культура, комплекс могильних культур (чесько—фальцький і середньодунайський), культура лужицьких полів поховальних урн (чеськ. Kultura lužických popelnicových polí), кновизька та штитарська культура, милавецька культура (чеськ. Milavečská kultura), ниницька група, велатицька культура, подольська культура.

Рання залізна доба (Гальштатська культура) (800 до н.е. - 450 до н.е.)[ред.ред. код]

Як підказує назва, про цей період було характерним широке використання заліза, і у зв'язку з тим центральна Європа налагодила тісніші стосунки з середньоземноморськими краями. Змінилось і суспільство, яке мабуть перетворилось і на рівень військового союзу (управління за наяви військової старійшини) або ж інколи гіпотетично міркується про існування племінних князівств. На відміну від епохи бронзи, яка була культурно строкатішою, гальштатська доба була більш цілісною. Культури залізної доби на території Чехії: гальштатська могильна культура, биланська культура в Чехії, платеницька культура в північній Моравії, гораковська культура в південній Моравії. Відомою знахідкою виняткової значимості з цієї доби є Бича скеля— печера в Моравському карсті біля Адамова.

Пізня залізна доба (Латенська культура) (450 до н.е. - 50 до н.е.)[ред.ред. код]

Мабуть вже в 2 половині 5 століття до н.е. до чеської котловини прийшли кельти, перший етнос, назва якого відома з писемнимих джерел. Аж у 4 столітті до н.е. захопили всю територію, яку можна було використати на сільське господарство (це пов'язано з новою хвилею прибульців може з Полаб'я, басейну верхньої течії Рейну або північно—західної Франції). Назва кельтського племені боїв, яке осіло в Чехії, дало країні назву Богемія (від лат. Bohemia, або «Boiohaemum»). У 5 столітті до н.е. в Моравію в першій хвилі прийшли Волки—Тектосаги (чеськ. Volkové-Tektoságové), які захопили лише її південну частину, у першій половині 4 століття до н.е. передбачається прихід чергової хвилі з басейну Дунаю. Культуру центральноєвропейських кельтів називають латенською. На периферію (східної та північносхідної Моравії) сягала і пуховська культура з ядром на території Словаччини.

Римська доба (50 до н.е. - 350/380)[ред.ред. код]

Представляє період, коли на території Чехії проживали передусім германські племена, які почали проникати тут у 2 половині 1 століття до н.е. після відходу кельтів, (тзв. планянський горизонт). У північній Чехії в цей період ще протрималась культурно змішана кобильська група. Коротко перед зламом тисячоліть тут поселилися маркомани на чолі з Маробудом (горизонт Маробудової імперії/держави), після його втечі рештки кельтського населення залишилися тут аж до початку 5 століття. З 2 століття з півночі проникала пшеворська культура (на Моравії про це існують докази вже з початку римської доби) а у 1 половині 3 століття прийшло в Чехію нове населення з басейну ріки Ельба. Ці нові групи населення вже в 2 половині 3 століття поширились і на територію Моравії (костелецька група). Водночас у південній Моравії довгостроково досліджуються знахідки, які свідчать про присутність підрозділів римлян в період маркрманських війн на чеських землях (Мушов), у 2001 році була доведена їхня присутність аж у Оломоуці— Нержедині.

Переселення народів (380/400 - 568)[ред.ред. код]

На початку 5 століття значно знизилася кількість населення, ймовірно принаймні його частина відійшла з вандалами та аланами у 406 році; щодо маркоманів, міркується, що відійшли в 1 половині 5 століття до провінції Норік. У 5 столітті принаймні в Моравії відбувся хаос спричинений вторгненням гунів під проводом Аттіли, з басейну Дунаю прийшло нове населення, ймовірно подібні зміни настали і в Чехії, але поки що про це не є достатні докази. Згідно з деякими археологами на півдні Моравії мабуть осіли герули, які тут протрималися аж до початку 6 століття, коли їх перемогли лангобарди. У Чехії в 1 третині 5 століття просунулась вінаржицька група, міркується також і про присутність гунської верхівки (могили з кінською збруєю). В кінці 5 століття поступаючи проти течії Ельби до Чехії потрапили лангобарди (разом з меншою кількістю тюрингів), на певний час тут осіли, але приблизно в 1 половині 6 століття пересунулись до басейну Дунаю а у 568 році на територію сучасної Італії.

Доба середньовіччя (6 ст.—16 ст.)[ред.ред. код]

Початки поселення слов'ян[ред.ред. код]

Перші слов'яни ймовірно появились на території Моравії, Сілезії та Чехії аж у 2 половині 6 століття. Перша хвиля слов'ян (культура з керамікою празького типу) прямувала у Чехію через Малопольщу і далі вздовж тзв. трстеницької дороги. Друга хвиля могла просуватися з басейну Дунаю у 1 половині 7 століття. В цей період на цій території перебували вже тільки залишки попереднього германського населення (лангобардів та тюрингів). Лангобарди перед приходом слов'ян відійшли до басейну Дунаю і через деякий час у північну Італію, тюринги відійшли на територію Баварії і мабуть взяли участь в етногенезі баварців.

Держава Само[ред.ред. код]

Згідно з хронікою Фредегара, частина слов'ян проживаючих на чеській території, передусім у південній Моравії, була низку років піддана грабіжницьким наскокам та насильству аварів, імперія яких простягалася на території сьогоднішньої Угорщини. Вважається, що наступне покоління, яке взійшло з аварських воїнів та слов'янських жінок у 623 році повстало проти аварського гніту. Нібито тоді прийшов на чеські землі франкський купець Само із своєю дружиною. Приєднались на сторону слов'ян і разом перебили багато аварів. Тому слов'яни прийняли Сама за свого вождя. «Так сталося, що Само заклав першу слов'янську державу. Одружився з дванадцятьма слов'янськими жінками, мав з ними двадцять два синів та п'ятнадцять дочок і щасливо правив 35 років. Всі наступні бої, які під його проводом вели слов'яни проти аварів, були переможніми». Так писав про державу Само франкський хроніст званий Фредегар. Це найстаріша письмова згадка, яка збереглася про слов'ян на чеських землях.

Пізніше Самові слов'яни потрапили у конфлікт з франкським королівством. Його правитель Дагоберт I прагнув розширити свою владу далі на схід, але зазнав поразки у славній битві біля Вогатисбургу (чеськ. Wogastisburg) (631). До сих пір істоики даремно шукають, де власне знаходилась ця фортеця. Не знають точно визначити ані те, поки сягала влада Само. Правдеподібно сягала за межі сьогоднішньої Чехії та Моравії. Після смерті Само його держава очевидно припинила своє існування. По суті ще не була дійсним державним утворенням з певною організацією. Виникла з метою об'єднати слов'ян на оборону проти аварів та франків а також полегшити їхні грабіжницькі напади проти сусідів. Як тільки аварська а також франкська небезпека минула, держава розпалася.

Чехія у 8—9 столітті[ред.ред. код]

З моменту, коли перестала існувати держава Само, тогочасні хроністи дуже мало пишуть про події на території Чехії і тому спираємося на археологічні знахідки. Однак спорадично знаходимо уривчасті повідомлення у франкських хроніках, як хроніка Фредегара, Фульдський літопис або хроніка написана в монастирі в Меці. У 788 році король Карл Великий заснував у північній Баварії чеську (франконську) марку, значить прикордонну військову провінцію, якусь зону (смугу) франкського королівства проти Чехії. У 805 році Карл Великий спробував включити Чехію до системи країн залежних від франкського королівства і тому направив на територію Чехії військо, яке тримало в облозі фортецю Канбург (чеськ. Canburg), при чому вбили ватажка Леха. Йдеться скоріше про позначення посади, як власне ім'я. У 845 році у баварському Регенсбурзі відбулось хрещення чотирнадцяти чеських вельможів, їхні імена незнайомі, але з повідомлення можна зробити висновок, що в Чехію почало проникати християнство. У зв'язку з 857 роком Фульдські аннали повідомляють про захоплення франкськими військами поселення Вістрахі (поселення Вістраха), яке знаходилось десь на півдні Чехії. Старшиною був воєвода Вістрах, навіть мав сина Славітага. У 871 році дочка незнайомого чеського воєводи вийшла заміж у Великоморавію. Супровід молодої по дорозі напала озброєна дружина франків, яка захопила 644 коней. Зразу в наступному 872 році франки знову появилися на території Чехії, коли при набігу при бою десь над Влтавою загнали на втечу п'ятьох чеських воєвод. Одним з них був і Борживой І. Згідно з легендою у 882 році помер чеський пустельник Іван, над могилою якого у 1033 році засновано монастир бенедиктинців— «Святий Ян під Скалою».

Велика Моравія[ред.ред. код]

На початку 9 століття на території південної Моравії та північно—західної Словаччини сформувалась перша слов'янська держава в цетральній Європі. Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у своїх творах пізніше назвав її Великою Моравією. Однак це означало тільки те, що вона була більш віддаленою від кордону Візантійської імперії порівняно з іншою територією названою Морава, яку було засновано на території сучасної Сербії.

Які були передумови формування моравської держави? Долина рік Морави та Диє належить до найврожайніших областей моравської території. Тому слов'янські племена, які тут поселилися, розвивались швидше ніж наприклад населення в Чехії. Важливими для них були стосунки з басейном ріки Дунай. Дунай став визначним торговельним шляхом, по якому чужі купці привозили у південну Моравію предмети розкоші, (ювелірні вироби або сировини для їх виготовлення, дорогі тканини, пишну зброю) та сіль. Півленними сусідами моравських слов'ян були авари, які після поразки з боку Само перестали бути небезпечними. Під впливом слов'ян, які проживали на аварській території, вони відмовилися від кочового способу життя і перейшли до осілого способу життя та сільського господарства.

На початку 9 століття аварську імперію знищив Карл Великий. Однак франки не мали достаток сил, щоб забрали її територію та приєднали до своєї держави. Цією можливістю поширити свою владу скористалися навколишні слов'янські князі. Моравці захопили південно—західну Словаччину, яка потрапила разом з південною Моравією під владу одного князя. Першим відомим моравським правителем був князь Моймир (правив до 846 року), від імені якого назвали всю династію— Моймировичами. Князь (король) Святополк І (правив 870894) заснував на основі моравської держави велику та міцну державу, яка простягалась далеко за межі власне Моравії. На дворі Святополка прийняв хрещення і чеський князь Борживой І і визнав суверенітет моравського правителя над Чехією.

У 863 році в Моравію прийшла з тодішніх візантійських Салонік християнська місія Костянтина—Кирила та Мефодія, які принесли глаголицю та поширювали християнство на старослов'янській мові конкретно на македоському діалекті старослов'янської мови, який був зрозумілим і для слов'ян з околиці Морави. Мефодій став пізніше архиєпископом у Сірмію (Сірмій був стародавньою резиденцією метрополита, у 7 столітті знищене аварами) але служив переважно в Моравії, чим де—факто став першим моравським архиєпископом. Значення моравського архиєпископства було передусім зовнішньополітичним, тому що Великоморавська держава так стала незалежною від закордонної церковної ієрархії.

Чехи відторглися від Великої Моравіїу 895 році а у 906—907 рр. була знищена угорцями. Однак розуміється, що життя там продовжувало далі. На деяких фортецях доведено або визнавається також продовження великоморавської культури і дальшим функціонуванням світської влади у нових умовах, наприклад у Оломоуці або у Зноймі—Градіштьі. Писемні джерела і пізні традиції також вказують на існування церковного управління (епархії) і в 10 столітті після угоських вторгнень, найімовірніше у Оломоуці.

Значення Великої Моравії

Значення Великої Моравії полягає у двох рішеннях прийнятих на самому початку великоморавської історії: обрання християнства і рішення заснувати державу. Християнство було прийнято вже на початку 9 століття групою вельможів які володіли землею навколо ріки Морави. Завдяки христянській ієрархії та прикладам з навколишніх держав («один Бог, один володар, один правитель»), було засновано єдину державу з єдиною правлячою династією (Моймировичами) та з єдиною державною організацією (система васалів перебрана з Франської держави). Друге рішення, тобто рішення створити власну дкржаву було ще раз підтверджено у 871 році, коли після короткого безвладдя та розпаду держави вельможі спонтанно вирішили відновити свою державу. Ця модель була прийнята також у народжуваному чеському князівстві.

Чеське князівство[ред.ред. код]

В часі виникнення могутньої Великоморавії територія Чехії ще не була об'єднана під владою одного володаря. Існувало тут кілька менших племінних утворень, на чолі яких стояли племінні князі. В центральній частині заселеної тоді країни проживало плем'я чехів, яким правили Пржемисловичі. Перший відомий князь династії Боривой I жив в кінці 9 століття і ймовірно сидів у Лівому Градці. Підкорився великоморавському князю Святополку і прийняв хрещення. Між інші визначні князівські династії належали Славниковці, князі племені харватів.

Після смерті Святополка влада Моравії над чеськими землями скінчилася і чеські князі потрапили під вплив Східнофранкського королівства. У змаганні між різними племенами та їхніми князівськими династіями показалося найсильнішим плем'я чехів та його князі з династії Пржемисловичів. Згадки про інші чеські князівські династії з винятком Славниковців скоро щезли і далі згадується лише чеський князь Болеслав І, який з допомогою військової дружини заволодів не тільки територію Чехії, але і Моравію та значну частину Сілезії та Малопольщі. У 973 році було засноване празьке єпископство, чим було зроблено черговий крок до зміцнення чеської державності. Однак після посилення влади Польщі за влади короля Болеслава Хороброго межі Чеського князівства було стабілізовано тільки в кордонах сьогоднішньої Чехії та Моравії.

В питанні наслідництва на княжий трон часто сперечалось кілька сил як наслідок права вибору чеських вождів, принципу сеніорату і пізніше примогенитури а також військової сили різних груп. Результатом були помірно часта боротьба за княжий престол в рамках самотнього пржемисловського роду. Римські імператори чи німецькі королі повторно використовували ці суперечки на свою користь і втручалися до справ Чеського князівства. Також підвищення чеських володарів на королів, або введеня до прав імперських кюрфірстів було у випадку Вратислава ІІ, Владислава ІІ і Пржемисла Отакара І ведено намаганням тодішніх римських імператорів тісніше прив'язати чеські землі до Імперії. У 1198 році Чеське князівство остаточно стало спадковим Чеським королівством з видатними привілеями країни в рамках Імперії а також компетенціями правлячого володаря. До того часу чеські князі ставали лише спорадично королями, як напр. Вратислав ІІ у 1085 році і Владислав ІІ у 11581172 рр.

13 століття[ред.ред. код]

Панування Люксембургів[ред.ред. код]

  • 1310 р. — королями Чехії стала династія німецьких Люксембургів.

Гуситський рух[ред.ред. код]

  • 1420 — 1434 р. — гуситський рух проти католицької церкви і німецького засилля, який потерпів поразку.

Панування Їржіго з Подєбрад[ред.ред. код]

Чеська держава за панування Ягеллонів[ред.ред. код]

  • 1526 р. — розгром турками чесько-угорського війська. Обрання на чеський престол австрійського ерцгерцога.
Файл:Statue of Jan Hus by throbi.jpg
Статуя Яна Гуса у Празі

Епоха австрійського правління (1620—1918)[ред.ред. код]

Чехословацький період (1918—1992)[ред.ред. код]

  • 1918 р. — утворення незалежної Чехословаччини.
  • 1938 р. — передача Німеччині Судетської області (Мюнхенська угода).
  • 1939 — 1945 р. — німецька окупація. Створено протекторат «Богемія і Моравія».
  • 1945 р. — Вступ на територію країни Червоної Армії.
  • 1948 р. — «Лютнева революція» і прихід до влади комуністів у Чехословаччині.
  • 1968 р. — «Празька весна» — спроба демократизації політичного життя в країні зупинена окупацією військами СРСР і країн Варшавського договору.

Період незалежної Чехії (1993—)[ред.ред. код]

  • 1 січня 1993 р. — розпад Чехословаччини й утворення незалежної Чеської Республіки.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Любавскій М. К. (проф.) Исторія западныхъ славянъ (прибалтійскыхъ, чеховъ и поляковъ). Лекціи - 2-е изд.- М.: 1917